№ 818/35/17 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 818/35/17

адміністративне провадження № К/9901/42195/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.03.2017 року (суддя Соколов В.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2017 року (головуючий суддя Бартош Н.С., судді: Присяжнюк О.В., Курило Л.В.) у справі №818/35/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Білопілля Агро» до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Білопілля Агро» (надалі позивач, товариство, підприємство, платник податків) звернулось до Сумського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Сумській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.12.2016 року №0002261402, яким товариству зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 324191 грн. та №0002271402, яким товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 290901 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 72725,25 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податковим органом під час перевірки безпідставно не враховано акт експертної оцінки основних засобів станом на 31.12.2015 року. Дооцінка основних засобів не призвела до збільшення податкового кредиту на суму дооцінки. Нарахована амортизація та доходи від продажу майна перевищують первісну вартість, отже його вартість повністю прийняла участь у формуванні податкових зобов`язань підприємства через амортизацію та продаж об`єкта після припинення його експлуатації, податковий кредит був повністю покритий зобов`язаннями. Податковим органом залишено поза увагою, що підприємством списано основний виробничий засіб - ангар металевий у зв`язку з непридатністю та демонтажем. Зазначає, що акт перевірки не містить інформації в частині співставних економічних умов між непов`язаними особами. Вважає, що ствердження податкового органу про отримання товариством послуг за цінами вищими від звичайних лише на підставі договорів на ідентичні товари без застосування інших умов є безпідставним та необґрунтованим.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 21.03.2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2017 року, адміністративний позов задоволений. Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Сумській області від 21.12.2016 року №0002261402 та №0002271402.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.03.2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2017 року у справі №818/35/17.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку відповідача, полягають у неоформлені належним чином висновку Товариства з обмеженою відповідальністю Інжинірингова група «Пік», оскільки він не містить методологічних та методичних висновків оцінювача стосовно оцінюваних основних засобів. Оцінювачем не вказана відмінність по бухгалтерському обліку залишкової вартості від ринкової вартості. Посилається на те, що внаслідок уцінення без належним чином оформлених висновків-експертів об`єкта основного засобу відповідачем було занижено податкове зобов`язання з податку на додану вартість за квітень 2016 року на суму 269 266,67 грн. Вважає, що підприємство повинно було нарахувати суму податку на додану вартість при списанні основних засобів виходячи із залишкової вартості.

Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведена документальна планова виїзна перевірка товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2013 року по 30.06.2016 року, за результатами якої складений акт від 13.09.2016 року №158/1402/35103599 (надалі - акт перевірки).

Актом перевірки встановлені порушення підпункту «а» пункту 185.1, пункту 188.1 статті 188, пункту 189.9 статті 189, пунктів 198.1, 198.3 статті Податкового кодексу України, в наслідок чого зменшено суми від`ємного значення, що зараховується до податкового кредиту наступного звітного періоду рядок 21 декларації в сумі 358620,00 грн., в тому числі за червень 2016 року 358620,00 грн. (загальна декларація) та встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 361221,00 грн., в тому числі: серпень 2013 року в сумі 254304,00 грн., вересень 2013 в сумі 106917,00 грн.

За висновками акту перевірки, податковим органом прийняті податкові-повідомлення рішення від 07.10.2016 року №0001511402, яким підприємству зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 358620,00 грн., та №0001521402, яким підприємству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 361221,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 90305,25 грн.

Позивач оскаржив спірні податкові повідомлення-рішення, за результатами розгляду якої, рішенням ДФС України про результати розгляду скарги від 13.12.2016 року №26916/6/99-99-11-01-01-25 скарга задоволена частково, а саме: скасовано податкові повідомлення-рішення Головного Управління ДФС у Сумській області від 07.10.2016 року №0001511402 та №0001521402 щодо зменшення суми від`ємного значення податку на додану вартість та збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість. Головним Управлінням ДФС у Сумській області прийняті нові податкові повідомлення-рішення від 21.12.2016 року №0002261402, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 324191,00 грн. та №0002271402, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 290901,00 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 72725,25грн.

Вважаючи, що податкові повідомлення-рішення контролюючого органу прийняті всупереч вимогам чинного законодавства та порушують права позивача, останній звернувся до суду з вказаним позовом.

Правовідносини у справі регулюються Податковим кодексом України.

Статтею 188 Податкового кодексу України визначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів. При цьому база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом під час перевірки не враховано акт експертної оцінки основних засобів станом на 31.12.2015 року.

Судами також встановлено, що дооцінка основних засобів у 2014 році не призвела до збільшення податкового кредиту на суму дооцінки.

Стосовно списання ангару металевого та донарахування податку на додану вартість у розмірі 54 923, 81 грн., Касаційний Суд зазначає.

Судами встановлено, що відповідно до наказу від 27.05.2016 року №130 за результатами інвентаризації основних засобів, які підлягають списанню, товариством було прийнято рішення про списання ангару металевого у зв`язку з фізичним станом, що унеможливлює його використання та подальший демонтаж цього основного засобу.

Пунктом 189.9 статті 189 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Факт розібрання ангару встановлений судами попередніх інстанцій.

Отже, з урахуванням приписів наведеної норми суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про безпідставність донарахування податку на додану вартість у розмірі 54 923, 81 грн.

Стосовно зниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 246084,76 грн., Суд зазначає наступне.

Попередніми судами встановлено, що позивач є сільськогосподарським підприємством в розумінні пункту 209.6 статті 209 Податкового кодексу України.

Між позивачем та іншим товариством було укладено форвардний контракт від 05.07.2013 року №05-07/13 щодо постачання на користь останнього ріпаку.

За змістом підпункту 14.1.45.3. підпункту 14.1.45. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України форвардний контракт - цивільно-правовий договір, за яким продавець зобов`язується у майбутньому в установлений строк передати базовий актив у власність покупця на визначених умовах, а покупець зобов`язується прийняти в установлений строк базовий актив і сплатити за нього ціну, визначену таким договором.

Положенням про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1999 року № 632 форвардний контракт - це двостороння угода за стандартною (типовою) формою, яка засвідчує зобов`язання особи придбати (продати) базовий актив у визначений час та назначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення форвардного контракту.

В порядку, встановленому приписами статті 628 Цивільного кодексу України, в форвардному контракті сторони у момент укладання угоди обов`язково обговорюють між собою всі необхідні умови: конкретний актив - предмет контракту, його якість, розмір контракту, договірну ціну виконання (ціну поставки), термін та місце поставки.

Ціна поставки залишається незмінною протягом всього терміну дії даного форвардного контракту. Відносно кожного інтервалу часу форвардна ціна для даного базового активу є ціною поставки, зазначеної в форвардному контракті, підписаному до цього моменту.

Форвардний контракт відрізняється від інших видів операцій з поставки або купівлі-продажу продукції відстроченістю дати виконання та вже наявністю на момент постачання товару обумовленої сторонами правочину ціни.

Отже, ціна договору визначається стонами в момент укладення форвардного контракту.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За приписами пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з урахуванням наведеної норми права базою оподаткування податком на додану вартість товару, що поставляється на користь підприємства згідно форвардного контракту є договірна вартість, що становить 3830,00 грн. за 1 тону.

Стосовно застосування звичайної ціни за методом «Чистого прибутку», Суд зазначає наступне.

Підпунктом 14.1.71. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Згідно з пунктом 39.2. статті 39 Податкового кодексу України визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснюється за одним з методів, вказаних в цьому пункті. Встановлюються такі методи визначення звичайної ціни: а)порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу); б)ціни перепродажу; в)"витрати плюс"; г) розподілення прибутку; ґ) чистого прибутку.

Судами встановлено, що податковим органом було застосовано метод «чистого прибутку».

В той же час, метод чистого прибутку ґрунтується на порівнянні показників рентабельності операції, які розраховуються на підставі відповідної бази (такої як витрати, обсяг реалізації, активи), з аналогічними показниками рентабельності операцій між непов`язаними особами у співставних економічних умовах відповідно до пункту 39.2 цієї статті.

Проте, судами попередніх інстанцій встановлено, що акт перевірки не містить інформації в частині співставних економічних умов між непов`язаними особами як того вимагає вищенаведена норма, що в свою чергу ставить під сумнів висновки контролюючого органу про порушення пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України при виконанні зобов`язань за форвардним контрактом.

Відповідно до пункту 39.14. статті 39 Податкового кодексу України обов`язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом.

За змістом підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу, якщо постачання товарів (робіт, послуг) здійснюється на підставі форвардного контракту, звичайною ціною є ціна, яка відповідає рівню ринкових цін на момент укладення такого контракту.

Згідно з пунктом 39.15. статті 39 Податкового кодексу України у разі відхилення договірних цін у податковому обліку платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін менше ніж на 20 відсотків, таке відхилення не може бути підставою для визначення (нарахування) податкового зобов`язання, коригування від`ємного значення об`єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що висновки контролюючого органу щодо заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 246 084, 76 грн. є безпідставними та необґрунтованими.

Щодо висновків контролюючого органу про завищення податку на додану вартість у зв`язку з завищенням суми податкового кредиту Суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2. статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 39.4 статті 39 Податкового кодексу України визначено, що за методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) застосовується ціна, яка визначається за ціною на ідентичні (а за їх відсутності - однорідні) товари (роботи, послуги), що реалізуються (придбаваються) не пов`язаній з продавцем (покупцем) особі за звичайних умов діяльності.

Згідно з абзацом 2 пункту 39.4. статті 39 Податкового кодексу України для визначення звичайної ціни товару (роботи, послуги) згідно з методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у порівнянних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). Враховуються, зокрема, такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії); обсяг функцій, що виконуються сторонами; умови розподілу між сторонами ризиків і вигод; строки виконання зобов`язань; умови здійснення платежів, звичайних для такої операції; характеристика ринку товарів, на якому здійснено господарську операцію; бізнес-стратегія підприємства; звичайні надбавки чи знижки до ціни під час укладення договорів між непов`язаними особами, а також інші об`єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються порівнянними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні під час укладення договорів між непов`язаними особами надбавки чи знижки до ціни, зокрема знижки, зумовлені сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів.

Відповідно до пункту 39.11 статті 39 Податкового кодексу України для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) використовуються офіційні джерела інформації, у тому числі: 39.11.1. статистичні дані державних органів і установ; 39.11.2. ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування; 39.11.3. довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних; 39.11.4. звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном; 39.11.5. інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.

Отже, для визначення звичайної ціни закладено основний принцип - порівняння у співставних умовах. При цьому порядок визначення звичайної ціни за методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) регламентований пунктом 39.4 статті 39 Податкового кодексу України, в межах якого та за передбаченими цим пунктом правилами податковий орган зобов`язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що висновки зроблено податковим органом лише при порівнянні цін на послуги інших елеваторів та як наслідок не враховано умови договорів, що впливають на ціну, зокрема такі як: кількість (об`єм) товарів; строки виконання зобов`язань; умови платежів, звичайних для такої операції; інші об`єктивні умови, які можуть вплинути на ціну.

Але, абзацом 2 пункту 39.4. статті 39 Податкового кодексу України передбачено набагато більший спектр інформації, яка має бути використана податковим органом при здійсненні висновків про встановлене завищення вартості послуг.

Згідно з пунктом 39.11 статті 39 Податкового кодексу України для визначення звичайних цін органи державної податкової служби використовують: статистичні дані державних органів і установ; ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування; довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних; звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном; інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.

З аналізу перелічених норм Податкового кодексу України вбачається, що з`ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури.

За змістом пункту 39.14 статті 39 Податкового кодексу України під час проведення перевірки платника податку контролюючий орган має надати запит, а платник податку зобов`язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Тобто, стверджувати про отримання послуг за цінами вищими від звичайних лише на підставі договорів на ідентичні товари без застосування інших умов є безпідставним та необґрунтованим.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що для визначення звичайної ціни податковий орган застосував та прийняв до уваги ціни на послуги, що надаються іншими суб`єктами господарювання, при цьому відповідачем не враховано такі основні умови як кількість (об`єм) товарів, строки виконання зобов`язань, умови платежів, звичайних для такої операції, інші об`єктивні умови, які можуть вплинути на ціну.

Наведене свідчить про безпідставність висновків контролюючого органу про завищення податку на додану вартість у сумі 44 816,90 грн.

Таким чином, Касаційний Суд погоджується з висновками попередніх судів про протиправність та необґрунтованість спірних податкових повідомлень-рішень

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Скаржник доводами касаційної скарги не довів суду правомірність спірних податкових повідомлень-рішень та відсутність підстав для їх скасування.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права.

Враховуючи викладене, зважаючи на встановлені обставини, що підтверджуються доказами, судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.03.2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2017 року у справі №818/35/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник