ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2021 року

м. Київ

справа № 818/65/17

адміністративне провадження № К/9901/36942/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року (суддя Шаповал М.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року (головуючий суддя Катунов В.В., судді: Ральченко І.М., Донець Л.О.) у справі за позовом Приватного виробничого підприємства "Вибір" до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

В січні 2017 року Приватне виробниче підприємство "Вибір" (далі - Підприємство, позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Сумській області (далі - Управління, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11 січня 2017 року №0000101408 про збільшення суми грошового зобов`язання з ввізного мита на товари, що ввозяться на митну територію України, на загальну суму 120 189,53 грн., із них: 96 151,62 грн. - за основним платежем та 24 037,91 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, та №0000111408 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) із ввезених на митну територію України товарів на загальну суму 24 037,91 грн., з яких: 19 230,33 грн. - за основним платежем та 4 807,58 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Підприємство вказувало, що у відповідача не було підстав для донарахування йому за результатами перевірки ввізного мита та ПДВ, адже митне оформлення спірного товару було завершено, Підприємством сплачено митні платежі, а товар випущено у вільний обіг; при цьому позивач не був обізнаний про існування рішення, згідно із яким аналогічний товар, що ввозився на територію України іншим суб`єктом господарювання, класифіковано за іншим кодом УКТ ЗЕД, що, в свою чергу, стало підставою для висновку Управління про заниження позивачем митних платежів.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року, позов задоволено.

Приймаючи такі рішення, суди встановили відсутність у відповідача підстав для проведення перевірки Підприємства щодо правильності сплати митних платежів під час імпорту товару, митне оформлення якого завершено, адже ним не доведено надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих митному органові документів щодо товару, митне оформлення якого завершено в січні-лютому 2014 року, або недостовірності відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України, тому, як наслідок, прийшли до висновку про безпідставне донарахування відповідачем позивачеві відповідно до оскаржуваних податкових повідомлень-рішень ввізного мита та ПДВ.

Не погоджуючись з прийнятими судами рішеннями, Управління звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на висновки, викладені в акті перевірки, а також ту обставину, що приймаємі митним органом рішення протягом 24 годин оприлюднюються в електронній базі ЄАІС ДМСУ, а відтак Підприємство мало змогу дізнатись про існування діючого рішення щодо класифікації аналогічного товару, просило їх скасувати і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Водночас відповідач вказував й на залишення поза увагою судів того, що перевірка Підприємства призначалась на підставі саме пункту 1 частини 2 статті 351 Митного кодексу України (далі - МК України).

Позивач в письмових запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, які він вважає обґрунтованими і законними, - без змін.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд приходить до наступного висновку.

Судами встановлено, що у період з 01 січня 2014 року по 31 листопада 2016 року Підприємство здійснило митне оформлення ввезення на митну територію України товару "Високопротеінове борошно (відходи) "TRADKON SPC-500P" за митними деклараціями №805130000/2014/000660 від 27 січня 2014 року, №209120000/2014/803069 від 03 лютого 2014 року, №209120000/2014/803932 від 11 лютого 2014 року, №209120000/2014/803938 від 11 лютого 2014 року за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2304000000 зі ставкою ввізного мита 0%.

На підставі наказу №959 від 28 листопада 2016 року та відповідно по повідомлення №120/10/18-28-1410-10/30608151 від 30 листопада 2016 року в період з 05 грудня 2016 року по 16 грудня 2016 року посадовими особами Управління проведено документальну невиїзну перевірку Підприємства, за результатами якої 22 грудня 2016 року складено акт перевірки №255/14-10/30608151, в якому зафіксовано порушення позивачем частини 1 статті 257, статті 278, пункту 1 частини 1 статті 289, частини 1 статті 295, статті 297 МК України, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов`язання по сплаті ввізного мита на суму 96 151,62 грн. та по сплаті ПДВ із ввезених на територію України товарів на суму 19 230,33 грн.

При цьому в акті перевірки зазначено, що проведеним відповідачем аналізом опрацювання класифікаційних рішень про визначення коду товару встановлено, що 27 січня 2014 року Івано-Франківською митницею ДФС прийнято рішення про визначення коду товару №КТ-206000003-0001-2014 (що не оскаржувалось та є чинним), яким код імпортованого ТОВ «ВУДГОФФ» товару "Соєвий продукт "TRADKON SPC-500P" за УКТ ЗЕД змінено з 2304000000 (ставка мита 0%) на 2309909690 (ставка мита 10%).

За результатами перевірки Управлінням винесено податкові повідомлення-рішення від 11 січня 2017 року №0000101408 про збільшення Підприємству суми грошового зобов`язання з ввізного мита на товари, що ввозяться на митну територію України, на загальну суму 120 189,53 грн., з яких: основний платіж - 96 151,62 грн., штрафні (фінансові) санкції - 24 037,91 грн., а також №0000111408 про збільшення суми грошового зобов`язання з ПДВ із ввезених на митну територію України товарів на загальну суму 24 037,91 грн., із них: основний платіж - 19 230,33 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 4 807,58 грн.

Не погоджуючись із прийнятими Управлінням податковими повідомленнями-рішеннями, Підприємство звернулось до суду з позовом у даній справі.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктами 23 та 24 частини 1 статті 4 МК України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, а митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Частиною 1 статті 246 МК України передбачено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

За змістом частини 1 статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Митне оформлення вважається завершеним після виконання всіх митних формальностей, визначених цим Кодексом відповідно до заявленого митного режиму, що засвідчується органом доходів і зборів шляхом проставлення відповідних митних забезпечень (у тому числі за допомогою інформаційних технологій), інших відміток на митній декларації або документі, який відповідно до законодавства її замінює, а також на товаросупровідних та товарно-транспортних документах у разі їх подання на паперовому носії (частина 5 статті 255 МК України).

Відповідно до частин 1 та 3 статті 345 МК України документальна перевірка - це сукупність заходів, за допомогою яких органи доходів і зборів переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

Органи доходів і зборів мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи щодо: 1) правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів; 2) обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування; 3) правильності класифікації згідно з УКТ ЗЕД товарів, щодо яких проведено митне оформлення; 4) відповідності фактичного використання переміщених через митний кордон України товарів заявленій меті такого переміщення та/або відповідності фінансових і бухгалтерських документів, звітів, договорів (контрактів), калькуляцій, інших документів підприємства, що перевіряється, інформації, зазначеній у митній декларації, декларації митної вартості, за якими проведено митне оформлення товарів у відповідному митному режимі; 5) законності переміщення товарів через митний кордон України, у тому числі ввезення товарів на територію вільної митної зони або їх вивезення з цієї території.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 351 МК України предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.

Документальна невиїзна перевірка проводиться у разі: 1) виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань державної митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів; 2) надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих органові доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій в своїх рішеннях вказали, що відповідачем не надано жодних доказів надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих митному органові документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено Підприємством в січні-лютому 2014 року, або недостовірності відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

При цьому, зазначаючи наведене, суди не дослідили та не надали оцінки обставинам справи в контексті того, на підставі якого саме пункту частини 2 статті 351 МК України Управлінням призначалась перевірка Підприємства.

В той же час, як в запереченнях на позовну заяву, так і в апеляційній і касаційній скаргах Управління звертає увагу на те, що документальна невиїзна перевірка Підприємства призначалась ним на підставі пункту 1 частини 2 статті 351 МК України у зв`язку із виявленням за результатами аналізу електронних копій митних декларацій ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань державної митної справи.

Крім того, приймаємі рішення суди обґрунтовували правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у його постановах від 07 листопада 2011 року, 26 червня 2012 року та 04 липня 2013 року у справах №21-223а11, №21-130а12, №21-202а13 відповідно, згідно з якою якщо митний орган, приймаючи ВМД, самостійно визначає митну вартість товару та пропускає товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому він не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов`язань, за винятком випадку коли за наслідками службової перевірки або розгляду кримінальної справи встановлено змову між декларантом і митним органом, спрямовану на заниження обов`язкових платежів.

Разом з тим судами не встановлено обставин здійснення митного оформлення як такого імпортованого позивачем товару, у тому числі й в контексті того, чи був останній оформлений за визначеним Підприємством або відкоригованим митницею кодом УКТ ЗЕД, що має визначальне значення для врахування вищевказаної судової практики Верховного Суду України.

Натомість судові рішення містять суперечливу інформацію з цього приводу. Так, описуючи позицію позивача у справі, суд першої інстанції вказав на його посилання стосовно того, що, приймаючи вантажно-митні декларації, Сумська і Львівська митниці віднесли товар, що ввозився Підприємством, до товарної позиції коду УКТ ЗЕД 2304 і пропустили його на митну територію України; натомість апеляційний суд зазначав, що, задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що митний орган погодився із кодом товару, запропонованим Підприємством.

Частинами 4 та 5 статті 11 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій) передбачалось, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У відповідності до змісту наведених положень суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.

Загальне правило оцінки доказів сформульоване у частині 1 статті 86 КАС України, згідно з яким суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 1 статті 138 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Тобто предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення. З`ясуванню і перевірці доказами підлягають також причини і умови, які сприяли правопорушенню або виникненню публічно-правового спору.

В статті 163 КАС України викладено вимоги до постанови суду першої інстанції та в її пункті 3 частини 1 передбачено, що в мотивувальній частині постанови зазначаються встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів й мотиви, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Такі ж вимоги до ухвал апеляційного суду було викладено і в статті 206 КАС України.

Як передбачалось статтею 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги адміністративного судочинства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Аналогічні за змістом положення закріплені і в КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

Отже, як вже зазначалось, неповнота при з`ясуванні обставин цієї справи призвела до передчасних висновків судів попередніх інстанцій й зазначені недоліки унеможливлюють формулювання правового висновку, а їх усунення можливе лише у разі відновлення судового розгляду справи судом першої інстанції.

Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення на підставі статей 349 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними і допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області задовольнити частково.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва В.П. Юрченко