ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2020 року

Київ

справа №819/1771/15

адміністративне провадження №К/9901/28178/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Новосільський ремонтно-механічний завод" на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року (суддя Білоус І.О.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року (головуючий суддя Онишкевич Т.В., судді: Дякович В.П., Іщук Л.П.) у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства "Новосільський ремонтно-механічний завод" до Збаразької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області про скасування рішень та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

В червні 2015 року Відкрите акціонерне товариство "Новосільський ремонтно-механічний завод" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з позовом до Збаразької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі - Інспекція, відповідач) про скасування рішень Інспекції про неприйняття звітів про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальне державне соціальне страхування за період листопад-грудень 2014 року та січень-квітень 2015 року, що викладені у повідомленнях останнього за №2501 від 23 грудня 2014 року, №24/11 від 23 грудня 2014 року, №56 від 26 лютого 2015 року, №221 від 16 березня 2015 року, №346/11 від 22 квітня 2015 року, №397/11 від 19 травня 2015 року, і зобов`язання прийняти ці звіти та скасування рішень Інспекції про неприйняття нею податкових декларацій з єдиного податку юридичної особи за періоди, вказані у повідомленнях №999 від 07 травня 2014 року, №30 від 03 лютого 2015 року, №378 від 06 травня 2015 року, за другий-четвертий квартали 2014 року та перший квартал 2015 року і зобов`язання прийняти ці декларації.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство вказувало, що Інспекцією безпідставно не приймались подані ним за спірні періоди звіти про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальне державне соціальне страхування і податкові декларації з єдиного податку юридичної особи, з посиланням на те, що вони підписані ОСОБА_1 , хоча керівником цієї комісії був ОСОБА_7 , який помер, втім відповідних змін щодо керівництва позивача до Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців внесено не було, проте відповідно до частини 4 статті 105 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до комісії з припинення (ліквідаційної комісії) переходять повноваження по управлінню юридичної особи й голова комісії та її члени представляють юридичну особу у відносинах з третіми особами, тобто положення цієї статті надають рівнозначні права як голові комісії, так і її членам; в той же час відповідно до протоколу загальних зборів акціонерів Товариства від 21 жовтня 2010 року, ОСОБА_1 є членом його ліквідаційної комісії, а відтак мав право на підписання та подання звітів і податкових декларацій; копія зазначеного протоколу загальних зборів надавалась державному реєстратору Підволочиського РУЮ Підволочиської РДА й відомості про склад ліквідаційної комісії Товариства внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи такі рішення, суди, беручи до уваги положення, зокрема, статті 48 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статей 6, 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 року №755-IV (далі - Закон №755), прийшли до висновку, що, враховуючи відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців зареєстрованих у встановленому законодавством порядку змін відомостей про керівництво Товариства, контролюючий орган правильно не приймав його звіти про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальне державне соціальне страхування і податкові декларації з єдиного податку юридичної особи, внаслідок невідповідності інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців щодо керівника юридичної особи, та власне особи, якою підписано такі документи.

Не погоджуючись з прийнятими судами рішеннями, Товариство звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просило їх скасувати з підстав, що вже наводились ним в позовній заяві, і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд приходить до наступного висновку.

Судами встановлено, що Товариство перебуває в процесі припинення шляхом ліквідації, що підтверджується рішенням, викладеним у протоколі його загальних зборів акціонерів від 21 жовтня 2010 року, на яких також утворено ліквідаційну комісію у складі п`яти осіб, а саме: голова комісії - ОСОБА_7, члени комісії - ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Позивачем направлялись до Підволочиського відділення Інспекції звіти про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальне обов`язкове страхування за період з листопада 2014 року по квітень 2015 року та податкові декларації з єдиного податку юридичної особи за другий-четвертий квартали 2014 року та перший квартал 2015 року, підписані ОСОБА_1 .

Однак зазначені звіти та декларації не були прийняті відповідачем, про що Товариству надсилались листи та повідомлення №2501 від 23 грудня 2014 року, №24/11 від 23 грудня 2014 року, №56 від 26 лютого 2015 року, №221 від 16 березня 2015 року, №346/11 від 22 квітня 2015 року, №397/11 від 19 травня 2015 року, №30 від 03 лютого 2015 року, №378 від 06 травня 2015 року, №999 від 07 травня 2014 року, в яких підставою такого неприйняття зазначено те, що вони підписані ОСОБА_1 , який не є керівником позивача, а його керівник ОСОБА_7 помер, втім змін щодо керівництва позивача до Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців не внесено.

Розглядаючи дану справу, суди застосували до спірних правовідносин наступні норми законодавства.

Згідно із пунктами 48.1 - 48.3 статті 48 ПК України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов`язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Обов`язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Податкова декларація повинна містити такі обов`язкові реквізити, зокрема, ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

За змістом підпункту 48.5.1 пункту 48.5 статті 48 ПК України податкова декларація повинна бути підписана керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником. Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність в електронному документі електронного цифрового підпису платника податку.

Відповідно до пункту 48.6 статті 46 ПК України якщо податкова декларація подається податковими агентами - юридичними особами, вона повинна бути підписана керівником такого агента та особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації такого агента, а якщо податковим агентом є платник податків - фізична особа - таким платником податків.

Податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу (пункт 48.7 статті 48 ПК України).

Частинами 1 та 2 статті 19 Закону №755 встановлено, що у разі якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, не пов`язана із змінами, що вносяться до установчих документів юридичної особи, або не підлягає державній реєстрації, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), подає (надсилає поштовим відправленням з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Якщо зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, пов`язані із зміною керівника або осіб, що обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, крім документів, передбачених частиною першою цієї статті, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), додатково подає примірник оригіналу (ксерокопію, нотаріально засвідчену копію) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміну зазначених осіб та/або примірник оригіналу (ксерокопію, нотаріально засвідчену копію) розпорядчого документа про їх призначення.

Згідно із частиною 1 статті 6 Закону №755 державний реєстратор передає органам державної статистики, доходів і зборів, Пенсійного фонду України повідомлення та відомості з реєстраційних карток про вчинення реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, у тому числі щодо створення або ліквідації відокремлених підрозділів юридичних осіб.

Здійснивши аналіз наведених законодавчих приписів в контексті обставин даної справи, суди попередніх інстанцій, як вже зазначалось, прийшли до висновку, що контролюючий орган правильно не приймав від позивача звіти про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальне державне соціальне страхування і податкові декларації з єдиного податку юридичної особи з огляду на відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців зареєстрованих у встановленому законодавством порядку змін відомостей про керівництво Товариства та наявність розбіжностей між інформацією, що міститься в цьому реєстрі, щодо його керівника, та особою, якою підписано подані документи.

Проте суд касаційної інстанції вважає за необхідне вказати таке.

Так статтею 159 КАС України (в редакції, чинній на час прийняття рішення судами) передбачалось, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною 1 статті 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 КАС України у мотивувальній частині постанови зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався.

В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

Аналогічні вимоги викладено і в статтях 206 207 КАС України, які регулюють зміст мотивувальних частин ухвал та постанов апеляційного суду.

В той же час частиною 4 статті 11 КАС України визначено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Отже, виходячи зі змісту зазначених норм, мотивувальна частина кожного рішення повинна мати посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права й обов`язки сторін у спірних правовідносинах, на відповідні статті КАС України та інші норми процесуального права, керуючись якими суд встановив обставини справи, права й обов`язки сторін; разом з тим саме лише посилання в мотивувальній частині на положення законодавства без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які посилається сторона при обґрунтуванні своїх вимог, не може вважатися належною юридичною кваліфікацією.

Судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються, а відтак суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень за аргументами, які сторона представила в суд, та проаналізувати позов з точки зору цих аргументів.

В той же час відповідно до частини 4 статті 105 ЦК України до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

За змістом же частини 7 статті 111 ЦК України до моменту затвердження ліквідаційного балансу ліквідаційна комісія (ліквідатор) складає та подає органам доходів і зборів, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування звітність за останній звітний період.

Однак суд першої інстанції залишив поза увагою наведені Товариством в позовній заяві твердження про наявність у ОСОБА_1 як члена ліквідаційної комісії права на підписання та подання від імені цієї юридичної особи, зокрема, звітів про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальне державне соціальне страхування і податкових декларацій з єдиного податку юридичної особи (з посиланням на наявний в матеріалах справи протокол засідання ліквідаційної комісії №01/01 від 14 січня 2014 року, яким у зв`язку зі смертю голови комісії ОСОБА_7 виконання функцій (повноважень) голови ліквідаційної комісії до вирішення загальними зборами акціонерів питання заміни її складу покладено на ОСОБА_1, якого уповноважено підписувати всі документи від імені Товариства як такі, що підписані його керівником, в тому числі ставити свій підпис як особа, що здійснює бухгалтерський облік Товариства) та як наслідок не надав їм оцінки в контексті положень підпункту 48.5.1 пункту 48.5 статті 48 ПК України з урахуванням приписів частини 4 статті 105 ЦК України.

Також не досліджено судом й наявний в матеріалах справи лист Державної реєстраційної служби України (Укрдержреєстру) від 18 лютого 2015 року №ПІ-О-32-15-7.2/2, відповідно до якого за даними ЄДР станом на 16 лютого 2015 року членами комісії з припинення Товариства є ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Крім того суд, встановивши, що Товариством подавались до Інспекції як звіти про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальне державне соціальне страхування, так і податкові декларації з єдиного податку юридичної особи, разом з тим застосував до спірних правовідносин лише норми законодавства, які регулюють порядок складання та подання лише останніх.

Апеляційний суд вказаних недоліків суду першої інстанції також не усунув.

Отже, підсумовуючи наведене, слід констатувати, що суди, не надавши правової оцінки спірним правовідносинам з урахуванням всіх обставин справи та не використавши наданих їм положеннями частини 4 статті 11 КАС України інструментів для повного і всебічного з`ясування таких обставин, дійшли передчасних висновків по суті позовних вимог.

Як встановлено статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 341 КАС України cуд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Підсумовуючи наведене, судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому під час її нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об`єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку й правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права, ухваливши законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Новосільський ремонтно-механічний завод" задовольнити частково.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду