ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2021 року

м. Київ

справа №819/1815/17

адміністративне провадження № К/9901/48646/18

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Дружба» до Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області про скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Дружба» на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2018 (головуючий суддя - Ніколін В.В., судді: Гінла О.М., Качмар В.Я.) у справі №819/1815/17 (876/202/18).

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Дружба» (далі - ТОВ «Агрофірма «Дружба») звернулося до Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.12.2017 з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області (далі - ГУ ДФС у Тернопільській області) від 17.05.2017 №0000311204.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 10.11.2017 позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2018 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.

Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, ТОВ «Агрофірма «Дружба» оскаржило його у касаційному порядку.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2018 та залишити в силі постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 10.11.2017.

В обґрунтування ТОВ «Агрофірма «Дружба» зазначає, що оскільки товариство перебувало на спеціальному режимі оподаткування, застосування штрафних санкцій згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є неправомірним.

Відповідач не скористався своїм правом та не надав відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, ГУ ДФС у Тернопільській області проведено камеральну перевірку ТОВ «Агрофірма «Дружба» з питань порушення правил перерахування суми ПДВ, що залишаються у розпорядженні сільськогосподарського підприємства, згідно статті 209 Податкового кодексу України.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 20.04.2017 №1433//19-00-1201/7/31877338, в якому відображено висновки про порушення позивачем вимог пункту 203.2 статті 203, пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України в частині несвоєчасного перерахування суми ПДВ, що залишилися у розпорядженні підприємства на спеціальний рахунок підприємства в сумі 1579659 грн.

17.05.2017 на підставі вказаного акта перевірки, ГУ ДФС у Тернопільській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0000311204, згідно з яким нараховано грошове зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість у розмірі 315931,80 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що суми податку на додану вартість, нараховані позивачем - сільськогосподарським підприємством ТОВ «Агрокомпанія «Дружба» від операцій за спеціальним режимом оподаткування акумулюються на спеціальному рахунку, до бюджету не вилучаються і залишаються у розпорядженні платника податку, тобто такі суми не є грошовим зобов`язанням в розумінні Податкового кодексу України. Оскільки податковим законодавством не передбачено нарахування штрафних санкцій за несвоєчасне перерахування сум податку на додану вартість, що залишаються у розпорядженні сільськогосподарського підприємства на спеціальному рахунку, тому відсутні правові підстави для застосування до позивача санкції встановленої статті 126 Податкового кодексу України за несвоєчасну сплату узгодженого грошового зобов`язання.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволення позову, суд апеляційної інстанції цілком правильно та обґрунтовано виходив з наступного.

Відповідно до пунктів 209.1, 209.2 статті 209 Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) резиденти, як-от: юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами (абзац другий підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), які провадять підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування. Згідно зі спеціальним режимом оподаткування сума ПДВ, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Для спеціального режиму оподаткування сільськогосподарських підприємств характерні, зокрема, такі особливості:

- кошти, які сплачуються платником податків, акумулюються на його спеціальному рахунку, відкритому в установах банків та/або в органах Державного казначейства України (абзац другий пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України). Нагромадження коштів на цьому рахунку здійснюється відповідно до Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2011 року № 11 (зі змінами та доповненнями);

- кошти платник податків має використовувати лише у конкретно встановлених законодавством цілях - для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей (абзац перший пункту 209.2 статті 209 цього Кодексу);

- за нецільове використання таких коштів платник податків притягується до відповідальності (пункт 123.2 статті 123 Податкового кодексу України).

За пунктами 11.1, 11.2 статті 11 Податкового кодексу України спеціальні податкові режими встановлюються та застосовуються у випадках і порядку, визначених виключно цим Кодексом. Спеціальний податковий режим - це система заходів, що визначає особливий порядок оподаткування окремих категорій господарюючих суб`єктів. За пунктом 11.3 цієї статті спеціальний податковий режим може передбачати особливий порядок визначення елементів податку та збору, звільнення від сплати окремих податків та зборів.

Згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України як грошове зобов`язання платника податків розуміють суму коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

За підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкове зобов`язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена у встановлений законом строк).

Згідно з підпунктом 14.1.265 пункту 14.1 статті 14 вказаного Кодексу штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - це плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України на платника податку покладається обов`язок обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Водночас податкове та митне законодавство передбачає пільги, за яких можливе звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплати ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 статті 30 Податкового кодексу України. Згідно із зазначеним пунктом підставами для податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Таким чином, неперерахування сільськогосподарським підприємством сум ПДВ до бюджету, а залишення їх на своєму спеціальному рахунку і використання на цілі та в порядку, що встановлені податковим законодавством, є пільгою (преференцією), що надається цій категорії спеціальних суб`єктів оподаткування з урахуванням особливостей їх статусу та сфери діяльності. Однак така пільга не звільняє від виконання інших обов`язків у разі настання обставин, з якими Податковий кодекс України пов`язує вчинення певних дій, зумовлених цим податком, зокрема й строків сплати узгоджених податкових зобов`язань встановлених ст. 126 Податкового кодексу України. Та обставина, що сільськогосподарське підприємство не сплачує суми податкового зобов`язання до бюджету, а залишає їх у своєму розпорядженні й акумулює на спеціальному рахунку, не означає, що цей платіж перестає бути податком, а тому до позивача можуть застосовуватись штрафні санкції за порушення вимог податкового законодавства, зокрема й щодо порушення строків перерахування таких сум на спеціальний рахунок.

Аналогічна правова позиція щодо застосування штрафних санкцій передбачених Податковим кодексом України до осіб, що обрали спеціальний режим оподаткування сільськогосподарських підприємств, висловлена у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі 819/2147/13 та постанові Верховного Суду України від 16.02.2016 у справі № 2а/2370/2588/2012.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у період, який підлягав перевірці, позивач порушив строки перерахування (акумулювання) на свій спеціальний рахунок сум узгоджених зобов`язання з податку на додану вартість зі спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського господарства по податкових деклараціях на 1242, 1148, 1122, 1061, 1030, 969, 989, 955, 926, 374, 364, 290, 228, 221, 254, 238, 138, 132 дні.

Загальна сума задекларованих грошових зобов`язань з податку на додану вартість зі спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського господарства по деклараціях у вищезазначені періоди, строки перерахування (акумулювання) яких пропущено позивачем, складає 1579659 грн.

За таких обставин, висновок апеляційного суду про правомірність застосування до позивача штрафу за порушення граничних строків перерахування сум ПДВ на спеціальний рахунок згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Дружба» залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2018 у справі №819/1815/17 (876/202/18) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева Р.Ф. Ханова