ПОСТАНОВА

Іменем України

02 квітня 2020 року

Київ

справа №820/1384/18

адміністративне провадження №К/9901/56116/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Чиркіна С.М.,

суддів: Желєзного І.В., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2018 (головуючий суддя: Мороко А.С.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2018 (головуючий суддя: Спаскін О.А., судді: Калитка О.М., Любчич Л.В.) у справі №820/1384/18 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії щодо обчислення, призначення соціальних виплат та допомоги ,

В С Т А Н О В И В:

26.02.2018 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач-1), Міністерства оборони України (далі - відповідач-2), в якому просив суд :

- визнати протиправним та скасувати пункт 22 протоколу № 122 від 24.11.2017 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 подати висновок за формою (додаток 13 Наказу №530) з урахуванням раніше виплаченої суми та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату (доплату) ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з дотриманням розмірів одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16-2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ( далі Закон № 2011-XII, в редакції Закону № 2004-VIII від 06.04.2017), у Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою КМУ від 25.12.2013 №975 (далі - Порядок №975), та наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 №530 «Про затвердження Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей» (далі - наказ №530).

- зобов`язати Міністерство оборони України вирішити питання про перерахунок та призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 з дотриманням розмірів одноразової грошової допомоги, передбаченої статею 16-2 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII (в редакції Закону № 2004-VIII від 06.04.2017), у Порядку № 975 від 25.12.2013 та відповідно до наказу № 530 , з урахуванням раніше виплаченої суми.

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) подати у 15 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення.

- зобов`язати Міністерство оборони України відповідно до статті 382 КАС України подати у 45 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум про призначення позивачу одноразової грошової допомоги в частині пункту 22 протоколу № 122 від 24.11.2017 прийнято з порушенням вимог підпункту б) пункту 1 статті 16-2 Закону 2011-XII (в редакції Закону України № 2004-VIII від 06.04.2017), Порядку № 975 та наказу № 530, у зв`язку з чим ОСОБА_1 просить його скасувати у вказаній частині.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2018, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2018, позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано пункт 22 протоколу № 122 від 24.11.2017 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 подати висновок за формою (додаток 13 наказу № 530) з урахуванням раніше виплаченої суми та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату (доплату) ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з дотриманням розмірів одноразової грошової допомоги, передбаченої статею 16-2 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII (в редакції Закону № 2004-VIII від 06.04.2017), у Порядку, затвердженому постановою КМУ № 975 від 25.12.2013, та наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014.

Зобов`язати Міністерство оборони України вирішити питання про перерахунок та призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 з дотриманням розмірів одноразової грошової допомоги, передбаченої статею 16-2 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII (в редакції Закону № 2004-VIII від 06.04.2017), у Порядку, затвердженому постановою КМУ № 975 від 25.12.2013, та наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014, з урахуванням раніше виплаченої суми.

У іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивоване тим, що Міністерством оборони України прийнято рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги після набрання законної сили Законом України від 06.04.2017 № 2004-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2004-VIII), а тому відповідач мав керуватися нормами Закону № 2011-XII (в редакції Закону № 2004-VIII, який набрав чинності 07.05.2017), а не нормативно-правовими актами, які були чинні на момент встановлення позивачу інвалідності.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що на позивача розповсюджується дія Закону №2004-VIII, зокрема, враховуючи його групу інвалідності, підпункту б) частини 1 статті 16-2 Закону № 2011-XII (в редакції Закону № 2004-VIII), яким визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Не погоджуючись із такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Міністерство оборони України направило на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу (надійшла поштою 13.07.2018) у якій, з посиланням на порушення норм матеріального права, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду скасувати, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач-2 зазначив, що Прикінцевими положеннями Закону №2004-VIII визначається тільки розповсюдження дії цього Закону на осіб, а не розмірів грошової допомоги при прийняття рішення відносно цих осіб, а самим Законом вже врегульованій порядок, який необхідно застосовувати при прийнятті рішення про призначення одноразової грошової допомоги в залежності від часу настання права у особи на отримання такої допомоги.

На переконання скаржника, нові розміри одноразової грошової допомоги не можуть бути застосовані до осіб, у яких право на отримання такої допомоги виникло до введення відповідних змін у Закон.

Звертає увагу, що позивачу на підставі платіжного доручення Харківського ОВК №2431 від 12.12.2017 було перераховано 206 700,00 грн одноразової допомоги, розрахованої відповідно до вимог законодавства, яке діяло на дату встановлення інвалідності та виникнення права на отримання такої допомоги.

Також скаржник зазначає, що Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (чинній з 01.01.2017) були внесені зміни до Закону України № 2011-XII, серед яких у частині другій статті 16 після слів «військовослужбовця» доповнено словами «(крім військовослужбовця строкової служби)»,проте судами попередніх інстанцій не було взято до уваги, що позивач проходив саме строкову військову службу та був звільнений зі строкової військової служби 23.11.1980.

Ухвалою Верховного Суду від 09.08.2018 відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

11.09.2018 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, де він зазначає, що предметом судового розгляду є рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум від 24.11.2017 про призначення позивачу одноразової грошової допомоги та вважає, що до регулювання даних правовідносин має застосовуватись законодавство, чинне на момент прийняття оскаржуваного рішення.

В порядку статті 31, пункту 15 Перехідних положень КАС України, у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Гриціва М.І. (головуючий суддя) за результатами автоматизованого розподілу від 16.07.2019 у справі визначений новий склад суду (головуючий суддя: Чиркін С.М., судді: Желєзний І.В., Шарапа В.М.).

Стверджує, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а висновки судів відповідають обставинам справи.

Крім того зазначає, що виняток, зазначений у пункті 4 частини другої статті 16-2 Закону № 2011-XII (у редакції Закону №1774-VIII від 06.12.2016), не поширюється на випадок встановлення особі інвалідності після її звільнення з військової служби.

Відповідач-1 правом надання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Ухвалою Верховного Суду 01.04.2020 справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.

При розгляді касаційної скарги Верховний Суд враховує вимоги статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Водночас суд застосовує процесуальний закон, який діяв на момент подання касаційної скарги, оскільки розгляд касаційного провадження не був завершений до набрання чинності змін до КАС України.

Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та встановив таке.

Судами попередніх інстанцій у межах спірних правовідносин встановлено, що під час проходження служби з 09.11.1978 по 23.11.1980 позивач отримав поранення контузію та захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країні (ДРА) де велись бойові дії, що підтверджується інформацією з витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 5023 від 28.12.2015, а також довідкою МСЕК №118294 від 09.03.2016, відповідно до якої позивачу встановлена ІІІ група інвалідності.

Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 11.08.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017 по справі № 642/3700/17, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано пункт 19 протоколу № 73 від 07.07.2017 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум.

Визнано протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги відповідно до ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" ОСОБА_1 .

Зобов`язано Харківський обласний військовий комісаріат повторно подати висновок за формою (додаток 13 наказу № 530) та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з дотриманням вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей", Порядку, затвердженого постановою КМУ № 975 від 25.12.2013, та наказу Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014.

Зобов`язано Міністерство оборони України вирішити питання призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" у Порядку, затвердженому постановою КМУ № 975 від 25.12.2013 та наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до статті 267 КАС України подати у 15 денний строк після набрання чинності рішення звіт про виконання судового рішення.

Зобов`язано Міністерство оборони України відповідно до статті 267 КАС України подати у 45 денний строк після набрання чинності рішення звіт про виконання судового рішення.

На виконання постанови Ленінського районного суду м. Харкова від 11.08.2017 та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017 по справі № 642/3700/17, Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом № 122 від 24.12.2017, пункт 22, відповідно до якого вирішено призначити допомогу рядовому у запасі ОСОБА_1 , якого 23.11.1980 звільнено зі строкової військової служби та 09.03.2016 під час первинного огляду органами МСЕК визнано інваліди ІІІ групи внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (довідка МСЕК серії 12 ААА №118294 від 09.03.2016) в розмірі 150-кратному прожитковому мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності в сумі 206 700,00 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Предметом спору у цій справі є вимога перерахунку одноразової грошової допомогу як інваліду ІІІ групи.

Так, за змістом пункту б частини 1 статті 16-2 Закону № 2011-XII (в редакції від 01.01.2016, чинній на час встановлення позивачу інвалідності ІІІ групи (09.03.2016), одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Проте, за змістом пункту б частини1 статті 16-2 Закону № 2011-XII ( в редакції Закону № 2004-VIII, який набрав чинності 07.05.2017) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Згідно з частинами першою та другою статті 16 Закону № 2011-XII , в редакції від 01.01.2016, чинній на час встановлення позивачу інвалідності ІІІ групи (09.03.2016), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

До моменту набрання чинності Законом № 1774-VIII (чинний з 01.01.2017) право на одноразову грошову допомогу мали всі військовослужбовці, незалежно від виду проходження військової служби.

Проте з 01.01.2017, після набрання чинності Закону № 1774-VIII для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону № 2011-XII після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.

Також суд виходить з того, що розмір одноразової грошової допомоги відповідно Закону № 2004-VIII збільшений, право на отримання грошової допомоги у більшому розмірі встановлено відповідно до пункту 2 Перехідних положень даного закону а саме, з 08.05.2017, крім осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення компетентним органом про призначення та виплату їм одноразової грошової допомоги.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що при застосуванні норми права, яка допускає неоднозначне розуміння, необхідно враховуючи її текстуальне значення (букву закону), обов`язково з`ясовувати дійсну легітимну мету законодавця, яка встановлюється, зокрема, через аналіз пояснювальної записки до проекту закону та інформації про його обговорення під час прийняття в парламенті (стенограми пленарних засідань Верховної Ради України, виступ доповідача по цьому проекту під час його розгляду у першому читанні, висновків профільних комітетів та структурних підрозділів апарату парламенту, що здійснювали експертно-юридичний аналіз проекту закону тощо), а також дослідження генезису розвитку відповідних законодавчих змін, дійсної суті проблеми, що підлягає вирішенню на рівні прийняття закону.

Таким чином, Законом № 1774-VIII звужене коло осіб, які мають право на безстрокове отримання одноразової допомоги у зв`язку із пораненням (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов`язків військової служби, шляхом встановлення окремого порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги для військовослужбовців строкової військової служби, а Законом № 2004-VIII визначено дату з якої, відповідна особа має право на одноразову грошову допомогу у збільшеному розмірі, з урахуванням моменту прийняття рішення компетентним органом про виплату такої допомоги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішення компетентного органу стосовно виплати одноразової грошової допомоги прийняте у листопаді 2017 року.

Водночас позивачем не заперечується той факт, що він був військовослужбовцем строкової служби, проте він вважає, що підпункт 4 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-XII (в редакції Закону № 2004-VIII) для звільнення з військової служби пов`язує право виключно з причиною встановлення інвалідності і не обмежує право особи з видом проходження військової служби у минулому.

Проте колегія суддів вважає такі доводи позивача необґрунтованими та зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що стаття 16-2 Закону № 2011-XII (в редакції Закону № 2004-VIII) розповсюджується на категорії військовослужбовців, які зазначені підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону, а саме: встановлення військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Отже, оскільки позивач проходив саме строкову військову службу, що не спростовано позивачем, то він не має права на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 250 кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, яка передбачена вказаним Законом.

За такого правого регулювання та встановлених обставин, отримана позивачем виплата одноразової допомоги перерахунку не підлягає.

Аналогічна правова позиція вкладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20.11.2018 у справах № 820/1670/18, 820/1028/18, від 31.01.2019 року у справі №820/4526/18, від 27.06.2019 у справі №820/1859/18.

Також колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем на виконання судового рішення у справі №642/3700/17-а, що набрало законної сили, про зобов`язання Міністерство оборони України вирішити питання призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно Закону № 2011-XII, у Порядку, затвердженому постановою КМУ № 975 від 25.12.2013 та наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014.

Так, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції від 11.08.2017 у справі №642/3700/17, у своєму рішення посилається на положення пункту б частини 1 статті 16-2 Закону № 2011-XII саме в редакції на час встановлення позивачу інвалідності та виникнення у нього права на отримання одноразової грошової допомоги.

Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.

Конституційний Суд України у рішенні від 07.11.2018 № 9-р/2018 зазначив, що право громадян на соціальний захист є комплексним, його зміст визначають як Конституція, так і закони України. Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України складовими права громадян на соціальний захист є право на забезпечення їх у разі: 1) повної, часткової або тимчасової втрати працездатності; 2) втрати годувальника; 3) безробіття з незалежних від них обставин; 4) старості; 5) в інших випадках, передбачених законом. Конституційний Суд України вважає, що складові конституційного права громадян на соціальний захист, зазначені у пунктах 1-4 цього абзацу, не можуть бути скасовані законом.

Не може бути скасоване законом також право на пенсійне забезпечення, яке, як зазначив Конституційний Суд України, «є складовою конституційного права на соціальний захист. Згідно зі статтею 46 Конституції України це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення» (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Водночас інші складові права на соціальний захист, не конкретизовані в частині першій статті 46 Основного Закону України або в інших його статтях, визначає Верховна Рада України шляхом ухвалення законів, тому вона може змінити, скасувати або поновити їх при формуванні соціальної політики держави за умови дотримання конституційних норм та принципів.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

03 серпня 1997 року набрав чинності Закон України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини "Валентина Ніканорівна Великода проти України" від 03 червня 2014 року (заява № 43331/12) зазначено про те, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу №1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акта, яким встановлено таке право власності. Суд зауважив, що першою і найважливішою вимогою статті 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. Зменшення розміру пенсії могло бути обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася Україна.

Відповідно до пункту 36 рішення у справі «Серебрянський проти України» (№54704/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що не погоджується з тим, що вимога заявника щодо виплати разової щорічної грошової допомоги до Дня перемоги у розмірі, рівному п`яти мінімальним пенсіям за віком, становила «законі сподівання» у значенні практики Суду з цього питання. Національний суд розглянув твердження заявника та навів підстави свого рішення, яке не може вважатися свавільним або необґрунтованим. Дійсно, закони України про державний бюджет на 2007 та 2008 роки вплинули на заявника, але національний суд, посилаючись на відсутність зворотної дії рішень Конституційного Суду України, чітко постановив, що заявник отримав виплату, на яку він мав право відповідно до національного законодавства станом на момент, коли вона мала виплачуватися.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Оцінюючи висновки судів та доводи касаційної скарги в сукупності, суд вважає, що неврахування вищевказаних обставин, порушення норм матеріального та процесуального права призвело до помилкових висновків судів попередніх інстанцій та неправильного вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги про порушення норм матеріального знайшли підтвердження під час касаційного перегляду, суд дійшов висновку, що відповідні судові рішення суду першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нової постанови - про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2018 у справі №820/1384/18 скасувати та ухвалити нову постанову.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії щодо обчислення, призначення соціальних виплат та допомоги - відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного СудуС.М. Чиркін

І.В. Желєзний

В.М. Шарапа