ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2023 року

м. Київ

справа № 820/149/16

адміністративне провадження № К/9901/28673/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Хохуляк В.В., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.05.2016

року (суддя Наруллаєв І.С.)

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 року (головуючий суддя Зеленський В.В., судді: П`янова Я.В., Чалий І.С.)

у справі № 820/149/16

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, правонаступник якого є ГУ ДПС у Харківській області

про скасування вимоги, рішення та податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

У січні 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, податковий орган) в якому просив скасувати, вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, рішення про застосування штрафних санкцій, податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб та податкове повідомлення-рішення, яким застосовано штраф.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 04.05.2016 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 року, в задоволенні позову відмовив.

Приймаючи рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням судів першої та апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Позивач стверджує, що наявність первинних документів спростовує висновки судів стосовно неправомірності формування валових витрат.

Відзив на касаційну скаргу позивача від податкового органу на адресу суду не надходив, що не перешкоджає касаційному перегляду судових рішень.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, дотримання законодавства щодо укладення трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року, за результатами якої складено акт від 23.11.2015 року №1389/20-34- 17-01-07/ НОМЕР_1 .

Висновками акта встановлено порушення:

- п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльністю за 2014 рік на загальну суму 21 376,40 грн;

- підпункту 2 пункту 1 статті 7, п.З ст. 9 Закону України «Про збір на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», що призвело до заниження єдиного соціального внеску на загальну суму 7 184,98 грн;

- пп. 44.6, п.44.3 ст. 44, п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України.

На підставі акта перевірки та за результатом адміністративного оскарження податковим органом винесено:

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23.11.2015 року №Ф-0053561701, якою визначено до сплати 7 184,98 грн боргу зі сплати єдиного внеску;

- рішення № 0005851701 від 09.02.2016 року про застосування штрафних санкцій в розмірі 359,25 грн за донарахування територіальним органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого єдиного внеску;

- податкове повідомлення-рішення № 0054931701 від 03.12.2015 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб на суму 26 720,50 грн, з яких за основним платежем 21 376,40 грн та штрафна (фінансова) санкція в розмірі 5 344,10 грн;

- податкове повідомлення-рішення № 0054901701 від 03.12.2015 року, яким визначено до сплати штраф у розмірі 510,00 грн.

За приписами частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що перевіркою встановлено завищення , позивачем валових витрат на загальну суму 127 000 грн за рахунок включення до складу валових витрат, безпосередньо не пов`язаних з отриманням доходів.

Позивачем укладено з ТОВ «Бізнессіті» (виконавець) договір №010414-1-П від 01.04.2014 року про надання консультаційних послуг.

Відповідно до умов договору виконавець приймає зобов`язання надати консультаційні послуги замовнику щодо укладення зовнішньоекономічних угод, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги на умовах, визначених цим договором. Пунктом 1.2 договору сторонами визначено, що послуги, що надаються за цим договором включають себе, але не обмежуються наступним переліком: надання інформації про необхідні документи для оформлення ЗЕД-контрактів з посиланням на нормативні акти; консультації з митного оформлення товарів; консультування щодо визначення вартості митного оформлення товарів; консультації з питань перетинання товарів та валюти через митний кордон України; надання довідкової інформації з питань митного законодавства (ставки митних мит, міри нетарифного регулювання, Індикативні ціни та інше). Пунктом 1.3 визначено, що склад, вартість та строки надання послуг визначаються на підставі замовлення на надання послуг. Пунктом 2.5 договору визначено, що підтвердженням виконання послуг виконавцем за кожним етапом цього договору та/або замовленням є підписані сторонами акти виконаних послуг.

Замовленням на надання послуг від 01.04.2014 року позивачем замовлено у виконавця послуги щодо консультування по різним аспектам митного оформлення та здійснення зовнішньоекономічної діяльності підприємства; отримання інформації про необхідні дозвільні документи та процедури із визначенням нормативних актів, та інше; консультування з питань пропуску товарів та валюти через митний кордон України; надання довідкової інформації з питань митного законодавства (ставки митних зборів, заходів нетарифного регулювання, індикативні ціни та інше) та з практичних питань зовнішньоекономічної діяльності. Сторонами визначено у замовленні вартість послуг у розмірі 127 000 грн, умови оплати послуг та строк виконання - ЗО робочих днів від дати оформлення замовлення.

На виконання умов договору сторонами підписано акт надання послуг №04/04- 1-П від 04.04.2014 року, відповідно до якого виконавцем надано замовнику послуги визначені замовленням на загальну вартість 127 000 грн.

До матеріалів справи позивачем надано квитанції до прибуткового касового ордеру, акт звірки взаєморозрахунків між сторонами, звіти та довідкову інформацію в рамках укладеного договору № 010414-1-П.

Щодо довідкової інформації ТОВ «Бізнессіті», суди попередніх інстанцій зазначили, що з її змісту не можливо встановити відомості щодо особи відповідальної за її складання, відсутня печатка та підпис підприємства. Крім того, зі змісту довідкової інформації встановлено цитування Митного кодексу України, що є загальнодоступною інформацією і не становить цінності у вартісних показниках, оскільки не є результатом творчої або аналітичної роботи.

Крім того, суд зазначає, що звіт (том 2 арк. с. 5-34), це роздруківка підручника з зовнішньоекономічного менеджменту, створеного під керівництвом д.е.н., професора І.І.Дахна на кафедрі менеджменту зовнішньоекономічної діяльності Міжрегіональної академії управління персоналом (м. Київ).

Звіт (том 2 арк. с. 35-41) - реферат Попова М. «Нетарифні методи регулювання ЗЕД», надрукований у 2010 році в збірнику наукових робіт Київського Національного університету ім. Т. Шевченка.

Вказані видання в повному обсязі доступні в мережі інтернет.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що це є загальною доступною інформацією і не становить цінності у вартісних показних, оскільки не є результатом творчої або аналітичної роботи.

Згідно з правилами формування витрат, передбаченими у пунктах 138.2,138.4 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Приписами статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною 1 статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Суд не погоджується з доводом позивача, що наявність первинних документів спростовує висновки судів стосовно неправомірності формування валових витрат.

При оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників господарських операцій, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності. Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність, первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу.

Доводів, щодо незгоди позивача з висновком судів попередніх інстанцій щодо правомірності податкового повідомлення-рішення № 0054901701 від 03.12.2015 року, яким визначено до сплати адміністративний штраф у розмірі 510,00 грн, касаційна скарга не містить.

Враховуючи викладене, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального чи процесуального права.

Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Суд дійшов висновку, що судами виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 243 246 250 341 343 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.05.2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 року у справі № 820/149/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. ВасильєваСудді: В.В. Хохуляк В.П. Юрченко