ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 820/2673/16

адміністративне провадження № К/9901/39863/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2016 (суддя Полях Н.А.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2017 (головуючий суддя Курило Л.В., судді: Присяжнюк О.В., Бартош Н.С.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича компанія «Реалпакс» до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича компанія «Реалпакс» (далі - позивач, Товариство, ТОВ НВК «Реалпакс») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (яке замінено на правонаступника - Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України; далі - відповідач, контролюючий орган, податковий орган), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення №0000482201 від 16.02.2016, №0000192210 від 16.02.2016, №0000671401 від 20.05.2016, №0000681401 від 20.05.2016, №0000462201 від 16.02.2016.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2017, позов задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення №0000671401 від 20.05.2016, №0000681401 від 20.05.2016, №0000462201 від 16.02.2016. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Приймаючи такі рішення, суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини справи й наявні у ній докази, дійшли висновку про безпідставність доводів контролюючого органу щодо неправомірного віднесення позивачем витрат до складу собівартості реалізованих товарів, які здійснювались без мети їх використання в господарській діяльності, а також завищення податкового кредиту і від`ємного значення з податку на додану вартість, оскільки такі спростовуються матеріалами справи.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог, податковий орган подав касаційну скаргу, в якій по суті порушує питання щодо неправильного застосування судами норм податкового законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податкових зобов`язань з податку на додану вартість та податку на прибуток. Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про часткове задоволення позову, адже належно не оцінили обставини, зафіксовані в акті перевірки. Просив оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

При цьому, зміст касаційної скарги свідчить, що відповідачем рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються лише в частині задоволення позовних вимог, а відтак відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України саме в цій частині воно і підлягає касаційному перегляду.

Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження.

В подальшому справу передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду й відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, у якому просило залишити судові рішення без змін, оскільки судами правильно встановлено всі обставини справи, надано їм належну правову оцінку та прийнято законні і обґрунтовані рішення.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням ДФС у Харківській області проведено планову виїзну перевірку ТОВ НВК «Реалпакс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014.

За результатами перевірки складений акт №21/20-40-22-01-07/35207036 від 29.01.2016, яким встановлено порушення Товариством, зокрема, приписів пунктів 198.5, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податкове зобов`зання з податку на додану вартість за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 на загальну суму 931453,00 грн та завищено від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду за грудень 2014 року у сумі 360381,00 грн; підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.4 статті 138, пункту 140.3 статті 140 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 на суму 1161711,00 грн.

Заперечення позивача на акт перевірки залишені без задоволення, а висновки акта - без змін.

На підставі акта перевірки, ураховуючи зазначені порушення, відповідачем 16.02.2016 прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

№0000452201 про визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем у сумі 1161711,00 грн, та за штрафними санкціями у сумі 580856,00 грн;

№0000472201 про донарахування податкового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 931453,00 грн та за штрафними санкціями у сумі 465727,00 грн;

№0000462201, яким зменшено розмір від`ємного значення з податку на додану вартість на суму 360381,00 грн.

ТОВ НВК «Реалпакс» оскаржило податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку.

Рішенням Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 27.04.2016 №9460/6/99-99-11-02-01-15 скасовано податкове повідомлення-рішення №0000452201 від 16.02.2016 в частині податку на прибуток на суму 136828,00 грн і штрафних санкцій на суму 68414,00 грн; скасовано податкове повідомлення-рішення №0000472201 від 16.02.2016 в частині податку на додану вартість на суму 152031,00 грн, і штрафних санкцій на суму 76015,50 грн; податкове повідомлення рішення №0000462201 від 16.02.2016 залишено без змін.

На виконання приписів пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України та Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 №1204, відповідач за наслідками часткового скасування ДФС України податкових повідомлень-рішень прийняв нові податкові повідомлення-рішення №0000671401 від 20.05.2016 про визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем у сумі 1024883,00 грн, та за штрафними санкціями у сумі 512441,50 грн; №0000681401 від 20.05.2016 про визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 779422,00 грн та за штрафними санкціями у сумі 389711,00 грн.

В подальшому податкові повідомлення-рішення оскаржені в судовому порядку.

Спірні правовідносини регулюються приписами Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час їх виникнення).

Положеннями пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтею 135 - 137 Податкового кодексу України, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135 Податкового кодексу України дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг є доходом від операційної діяльності, який визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов`язань.

Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Згідно із підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 статті 138 Податкового кодексу України).

Собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг формується за правилами пунктів 138.6 (собівартість придбаних та реалізованих товарів) та 138.8 (собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг) статті 138 Податкового кодексу України.

Згідно із довідкою АА № 743373 з ЄДРПОУ, видами діяльності за КВЕД-2010 ТОВ НВК «Реалпакс» є: 15.20 - виробництво взуття; 20.12 - виробництво барвників і пігментів; 20.16 - виробництво пластмас у первинних формах; 28.96 - виробництво машин і устаткування для виготовлення пластмас і гуми, 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля.

Податковим органом зазначено, що ТОВ НВК «Реалпакс» неправомірно віднесено до складу собівартості реалізованих товарів витрати, що здійснювались без мети їх використання в господарській діяльності, на загальну суму 5693798,00 грн, з них податкові зобов`язання з ПДВ 1138760,00 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на порівнянні обсягів списаної позивачем сировини в кількісному виразі на виробництво за 2014 рік з обсягами випущеної готової продукції у 2014 році, а саме: за даними перевірки кількість списаної сировини склала 2475,088 т, а вихід готової продукції в перерахунку - 2190,153 т. При цьому, різниця між списаною сировиною та виходом готової продукції становить 284,935 т на загальну суму 5693798,00 грн, що складає 13%.

На переконання контролюючого органу, вказана сума різниці є наднормативними витратами, які відповідно до пункту 140.3 статті 140 Податкового кодексу України не можуть включатися до складу податкових витрат.

Відповідно до положень ГОСТ 14.322-83 Нормування витрат матеріалів, затвердженого постановою Державного комітету СРСР по стандартам 09.02.1983 №713, нормативи витрат - максимально допустима планова кількість сировини, матеріалів на виробництво одиниці продукції (роботи) установленої якості в планованих умовах виробництва. У складі норм витрат матеріалу слід враховувати: корисну витрату матеріалу; технологічні відходи, обумовлені встановленою технологією виробництва; втрати матеріалів. До втрат матеріалів слід відносити кількість матеріалу, що безповоротно втрачається в процесі виготовлення виробу.

Нормативи - це поелементні складові норм, що характеризують: питому витрату сировини або матеріалів на одиницю маси, площі, об`єму, довжини при виконанні виробничих процесів та розміри технологічних відходів і втрат сировини і матеріалів по видах виробничих процесів. Нормативи вимірюються в натуральних одиницях або у відсотках. Нормативи відходів і втрат сировини і матеріалів у виробництві по видах виробництв можуть бути: міжгалузевими (наприклад, для групи галузей машинобудування); галузевими; заводськими.

Судами попередніх інстанцій констатовано, що оскільки чинним законодавством України не визначені конкретні органи, на які покладено обов`язок розробки та затвердження норм втрат сировини і матеріалів у виробництві полімерних виробів, то позивачем правомірно затверджені власні технологічні регламенти по кожному виду продукції з урахуванням наявного обладнання та особливостей технічних умов.

Позивачем до матеріалів справи надано наступні технологічні регламенти: технологічний регламент по виготовленню композицій ПВХ; технологічний регламент по виготовленню термопластичних еластомірів; технологічний регламент по виготовленню литого взуття з полімерних матеріалів; технологічний регламент по виготовленню концентратів для поліолефінів; технологічний регламент виробництва концентратів для полістиролу; технологічний регламент виробництва концентратів пігментів і спеціальних концентратів для полівінілхлориду; які затверджені наказами директора ТОВ НВК «Реалпакс» від 05.05.2008.

Під час розгляду справи встановлено, що у технологічних регламентах передбачено витратні коефіцієнти виробництва 100 кг готової продукції/ 1 пари готової продукції, що складаються з корисних витрат, технологічних відходів та технологічних втрат.

Так, у пункті 4 Технологічного регламенту по виготовленню композицій ПВХ вказано, що норма витрат матеріалів характеризує максимально допустиму кількість вихідної сировини, що необхідна на виробництво 1 кг композиції ПВХ (порошкові, гранульовані матеріали) необхідної якості в заданих умовах виробництва.

Нормування сировини і матеріалів передбачає наступну структуру норми витрати (Нр): Нр=Рв+Ртз+Ртп+Ртпвм, де Рв - корисні витрати (чиста маса готової продукції), Ртз технологічні відходи, Ртп технологічні втрати, Ртпвм технологічні втрати при підготовці вторинних матеріалів (якщо передбачено використання вторинних відходів ПВХ).

У регламентах також вказано, що для визначення норми витрат матеріалу використовується дослідний метод, який полягає у визначенні витрат матеріалів, необхідних для виробництва композиції ПВХ, на основі вимірювань корисних витрат, технологічних відходів і втрат, що визначаються в лабораторних умовах або безпосередньо в умовах виробництва.

Чисту масу готової продукції визначають шляхом зважування однієї окремої партії певного найменування.

Технологічні відходи являють собою залишки вихідної сировини, які утворилися у процесі виробництва продукції і повністю втратили показники якості вихідної сировини. До таких відходів відносяться: чищення обладнання при переходах на нове найменування композицій ПВХ, а також при виконанні інших операцій; брак, що виникає в процесі виготовлення композицій ПВХ; техніко-організаційні відходи, що утворюються при ремонті і налагодженні, запуску технологічного обладнання.

Технологічні втрати являють собою кількість сировини і матеріалів, безповоротно втрачених в процесі, що обумовлений технологією виробництва. До таких втрат відносяться розпорошення, налипання, втрата летючих компонентів при агломерації, сушінні, грануляції (екструзії).

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ НВК «Реалпакс», використовуючи дослідний метод, визначив, що при виробництві 100 кг композиції ПВХ (розмір корисних втрат 100 кг): загальна кількість всіх різновидів технологічних відходів складає 6 кг; технологічні втрати складають 6 кг.

Щодо видів готової продукції відповідно до інших технологічних регламентів визначена наступна гранична норма витрат сировини: для виготовлення 100 кг готової продукції (концентратів пігментів для ПВХ) необхідно 124 кг сировини (норма витрат 1,24 розмір втрат та відходів 24%); для виготовлення 100 кг готової продукції (супер концентратів пігментів для полістиролу) необхідно 120 кг сировини (норма витрат 1,20; розмір втрат та відходів 20%); для виготовлення 100 кг готової продукції (термопластичних еластомірів) необхідно 120 кг сировини (норма витрат 1,20, розмір втрат та відходів 20%); для виготовлення 100 кг готової продукції (супер концентратів пігментів для поліолефінів) необхідно 121 кг сировини (норма витрат 1,21 розмір втрат та відходів 21%); для виготовлення 1 пари взуття вагою у 0,800 кг необхідно 1,12 кг сировини (норма витрат 1,12; розмір втрат та відходів 12%).

На підставі аналізу вказаних витратних коефіцієнтів, встановлено, що середній витратний коефіцієнт коливається в межах 1.21.

У процесі виробництва Товариством ведеться облік сировини та готової продукції, що відображено у звітах з виробництва, матеріальних звітах по складу матеріалів та матеріальних звітах по складу готової продукції.

Так, відповідно до наказу Міністерства статистики України №193 від 21.06.1996 матеріальні звіти складаються матеріально відповідальними особами тільки у кількісному виразі та в одному примірнику і подаються до бухгалтерії по закінченню місяця. Розцінка надходження та використання матеріалів проводиться бухгалтерією безпосередньо у матеріальному звіті. До матеріальних звітів, як правило, повинні включатися усі матеріали, які були та є у наявності на складі (коморі), незалежно від того був чи не був рух цих матеріалів за звітний місяць.

Разом із матеріальним звітом до бухгалтерії подаються усі первинні документи на прибуток та видаток матеріалів з вказівками про кількість документів та їх номерів окремо за прибутком та видатком.

На підтвердження ведення належного обліку сировини та готової продукції ТОВ НВК «Реалпакс» надані матеріальні звіти по складу матеріалів, матеріальні звіти по складу готової продукції та звіти з виробництва Товариства помісячно за 2014 рік.

Вказані звіти підписані завідувачем складу та головним бухгалтером, затверджені заступником директора з виробництва позивача.

Судами встановлено, що у звітах з виробництва по кожному виду продукції вказана загальна кількість матеріалів, що передані у виробництво, кількість готової продукції, що виготовлена із наданих матеріалів по нормі та по факту. Аналізом даних звітів встановлено, що відхилення у виробництві по затвердженим нормативам та фактичним показникам складає 0.

Отже, при граничному нормативі до 21% нормативні втрати сировини позивача при здійсненні виробництва готової продукції становлять приблизно 12-13%, тобто в межах затверджених норм, а тому твердження відповідача щодо наявності наднормативних витрат не відповідає дійсності.

Відповідачем в акті перевірки наведено цифрові показники різниці між списаною на виробництво сировиною та готовою продукцією лише у кг, проте, аналізом технологічного процесу позивача судами встановлено, що сировина обліковується у кг, а готова продукція - як у кг, так і у штуках і парах, а тому здійснення порівняння лише у кг, не є арифметично правильним та унеможливлює отримання достовірних даних, оскільки одиниці виміру не є співставними.

Враховуючи викладені обставини, суди першої та апеляційної інстанцій відзначили, що 284,935 т сировини є нормативно обґрунтованими втратами матеріалів та відходами в процесі виробництва, які позивачем визнано витратами звітного періоду та правомірно віднесено до собівартості реалізованих товарів.

Доводи податкового органу про те, що аналізом планових калькуляцій позивача за 10.01.2014 по наступним позиціям: КП для ПЕ 10039 Білий на 1 кг, Сланці СЛМ-01 (чорні) на 1 пару 0,3 кг, пластикат ПЛ-2 Чорний (80-85) на 1 кг не встановлено наявності відходів чи втрат матеріалів, оскільки кількість сировини в калькуляціях закладена у розмірі 100% в виході готової продукції, суди відхилили, оскільки вказані документи не є калькуляцією, а є рецептурою, тобто переліком і співвідношенням окремих видів сировини, що використовується для виробництва певного виду готової продукції.

У зв`язку із цим, суди дійшли висновку, що витрати Товариства на загальну суму 5693798,00 грн є нормативними, використані в господарській діяльності при виробництві полімерних виробів та правомірно включені до собівартості реалізованих товарів, а тому податкове повідомлення-рішення відповідача №0000671401 від 20.05.2016 про визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем у сумі 1024883,00 грн, та за штрафними санкціями у сумі 512441,50 грн є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0000681401 від 20.05.2016 про визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 779422,00 грн та за штрафними санкціями у сумі 389711,00 грн, Суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового Кодексу України).

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

У пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується удвох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів (послуг) (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Контролюючий орган дійшов до висновку про заниження позивачем податкового зобов`язання з ПДВ у сумі 1290790,00 грн, посилаючись на те, що ТОВ НВК «Реалпакс» здійснило витрати без мети їх використання в господарській діяльності у періоді, що перевірявся (продаж товарів за ціною нижче собівартості), на загальну суму 760153,00 грн, в т.ч. ПДВ у сумі 152031 грн, та неправомірно відніс витрати до складу собівартості реалізованих товарів, які здійснювались без мети їх використання в господарській діяльності, на загальну суму 5693798,00 грн, в т.ч. ПДВ у сумі 1138760,00 грн.

Перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість за 2014 рік відповідачем встановлено його заниження на суму 931453,00 грн та завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду у рядку 19 декларації за грудень 2014 року у сумі 360381,00 грн, в результаті чого завищено значення рядка 20.2 зарахування від`ємного значення різниці поточного звітного (податкового) періоду до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду декларації за грудень 2014 року на суму 360381,00 грн.

Вказане порушення виникло, на думку відповідача, у зв`язку з неправомірним віднесенням позивачем витрат до складу собівартості реалізованих товарів, які здійснювались без мети їх використання в господарській діяльності. Однак такі доводи податкового органу вже відхилені вище судами, з огляду на їх неприйнятність.

Щодо твердження відповідача про те, що позивачем в порушення пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зайво включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 1044,00 грн, що не підтверджена податковими накладними (до перевірки надано копії податкових накладних або зовсім не надано податкових накладних), слід зазначити наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ НВК «Реалпакс» (покупець) та ТОВ ПКФ «Восток Трейд» (постачальник) укладено договір поставки №ВТ-0000043 від 22.01.2014.

Факт поставки товару за вказаним договором підтверджується видатковою накладною від 22.01.2014 №РН-220114002 на загальну суму 6263,50 грн., в т. ч. ПДВ у сумі 1043,92 грн.

Доставка вказаного товару здійснювалась ТОВ «Делівері» на замовлення ТОВ НВК «Реалпакс» за договором Д-00003672 від 01.11.2012, та підтверджується актом надання послуг №3872 від 31.01.2014.

Приймання продукції проводилось уповноваженою особою позивача, про що свідчать відповідні записи у журналі реєстрації довіреностей на отримання товару на січень 2014 року.

ТОВ НВК «Реалпакс» отримано від ТОВ ПКФ «Восток Трейд» податкову накладну №3054 від 22.01.2014 на суму 6263,50 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 1043,50 грн, яка зареєстрована у реєстрі отриманих податкових накладних ТОВ НВК «Реалпакс» за січень 2014 року.

Оплату за поставлені товари за вказаним договором позивач здійснив в повному обсязі в безготівковому порядку відповідно до платіжного доручення №4575 від 23.01.2014.

На підставі доказів, що містяться в матеріалах справи, судами не встановлено будь-яких порушень, допущених позивачем при обчисленні та формуванні податкового кредиту по господарським взаємовідносинам з ТОВ ПКФ «Восток Трейд».

Враховуючи вищевикладене, суди дійшли висновку щодо протиправності податкових повідомлень-рішень відповідача №0000681401 від 20.05.2016 про визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 779422,00 грн та за штрафними санкціями у сумі 389711,00 грн, №0000462201 від 16.02.2016 про зменшення розміру від`ємного значення з податку на додану вартість на суму 360381,00 грн.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Підсумовуючи викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також відсутність підстав вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Наведені ж у касаційній скарзі доводи скаржника не спростовують вищезазначених висновків судів, які, у свою чергу, не викликають розумних сумнівів. Водночас, за змістом частини другої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України скасування або зміна рішення можлива лише за умови ухвалення незаконного рішення, чого в даному випадку не встановлено.

Згідно з частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва І.А. Гончарова