ПОСТАНОВА

Іменем України

24 квітня 2020 року

Київ

справа №820/2754/17

адміністративне провадження №К/9901/40522/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду у складі судді Заічко О.В. від 07 серпня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Бегунца А.О., суддів Рєзнікової С.С., Старостіна В.В. від 24 жовтня 2017 року у справі за позовом Головного управління ДПС у Харківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельна фірма «ФАРМАКОМ» про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна та накладення арешту на кошти,

В С Т А Н О В И В:

30 червня 2017 року Головне управління ДФС у Харківській області (далі - позивач, Управління) звернулось до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельна фірма «ФАРМАКОМ» (далі - відповідач, Товариство), в якому просило: 1) підтвердити обґрунтованість умовного адміністративного арешту майна Товариства, застосованого на підставі рішення заступника начальника Управління від 30 червня 2017 року; 2) накласти арешт на кошти, які перебувають на рахунках Товариства, відкритих в банківських установах, шляхом зупинення видаткових операцій на таких рахунках.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначило, що Товариство не допустило працівників податкового органу до проведення документальної позапланової виїзної перевірки, що у відповідності до статті 94 Податкового кодексу України (далі - ПК України) є підставою для застосування адміністративного арешту майна платника податків, а також накладення арешту на кошти, які перебувають на рахунках Товариства, відкритих в банківських установах, шляхом зупинення видаткових операцій на таких рахунках.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановлені у справі судові рішення вмотивовані тим, що адміністративний арешт майна платника податків накладається за рішенням керівника (заступника) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має перевірити суд. З посиланням на положення пункту 94.10 статті 94 ПК України суди вказали, що на момент відкриття провадження у справі та вирішення спору по суті минули встановлені законом 96 годин, протягом яких обґрунтованість адміністративного арешту має бути перевірена судом, у зв`язку з чим умовний адміністративний арешт майна Товариства, застосований згідно з рішенням заступника начальника Управління від 30 червня 2017 року, припинено згідно із законом. Що ж до позовних вимог про зупинення видаткових операцій (арешт коштів) на рахунках Товариства, то за висновком судів першої та апеляційної інстанцій арешт коштів на рахунках платника податків є складової загального арешту майна і відрізняється виключно процедурою застосування. Тому зупинення операцій на рахунках платника податків можливе лише у разі дії адміністративного арешту майна, застосованого відповідно до пункту 94.2 статті 94 ПК України. Зупинення видаткових операцій (арешт коштів) не може бути застосовано з підстав, встановлених цим пунктом, зокрема з такої підстави, як відмова платника податків від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просив їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Ці вимоги скаржник обґрунтовує, зокрема тим, що вимоги про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна заявлені в позовному провадженні, а не в порядку статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), тому суди попередніх інстанцій безпідставно застосували норму пункту 94.10 статті 94 ПК України, якою встановлений строк для підтвердження обґрунтованість адміністративного арешту майна в судовому порядку. Посилаючись на положення ПК України, зокрема його підпункт 94.2.3 пункту 94.2 статті 94, фактично наводить обставини, які, на його думку, свідчать про обґрунтованість арешту майна Товариства, яке, будучи завчасно повідомленим про проведення перевірки, не допустило уповноважених представників до її проведення, що зафіксовано відповідним актом.

Відповідач не реалізував процесуальне право подати заперечень (відзиву) на касаційну скаргу.

В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, касаційний суд виходить з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 червня 2017 року начальником Управління прийнято рішення про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства (код ЄДРПОУ 30590731) з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо визначення сум податкового кредиту, задекларованого у податкових деклараціях з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за червень - серпень 2016 року по взаємовідносинах з ТОВ «Стандарт Еволюшн Плюс» на суму 1178624,0 грн, за липень - серпень 2016 року по взаємовідносинах з ТОВ «Кенмор» на суму 514140,0 грн, за січень 2017 року по взаємовідносинах з ТОВ «Альтаріус» на суму 256480,00 грн, за лютий 2017 року по взаємовідносинах з ТОВ «Айс-ден» на суму 145872,00 грн, за лютий 2017 року по взаємовідносинах з ТОВ «Соцбудтранс» на суму 59120,00 грн та податкового зобов`язання по ланцюгу постачання, в термін з 20 червня 2017 року тривалістю 5 робочих днів, яке оформлене наказом №2658.

20 червня 2017 року посадовими особами позивача здійснено вихід за місцезнаходженням Товариства - м. Харків, вул. Юр`ївська, 17, у ході якого пред`явлено уповноваженому представнику відповідача вищевказаний наказ та направлення на перевірку від 20 червня 2017 року №4162 та №4163.

Товариство відмовило у допуску уповноважених осіб контролюючого органу до перевірки, про що ними було складено відповідний акт від 20 червня 2017 року №1212/20-40-14-21-07.

За результатами розгляду звернення управління аудиту від 21 червня 2017 року заступником начальником Управління на підставі положень підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК України прийнято рішення від 30 червня 2017 року №8381/10/20-40-14-21-16 про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків - Товариства (код ЄДРПОУ 30590731), що перебуває (розміщене, зберігається) за адресою: 61050, м. Харків, вул. Юр`ївська, 17.

У свою чергу Товариство, не погодившись з наказом Управління про призначення перевірки, подало 26 червня 2017 року до Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву про його скасування й ухвалою цього суду від 29 червня 2017 року відкрито провадження у справі №820/2654/17.

30 червня 2017 року Управління в загальному порядку звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з цим позовом про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна Товариства, застосованого на підставі рішення заступника начальника Управління від 30 червня 2017 року.

Згідно пункту 94.1 статті 94 ПК України адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом.

Арешт майна полягає у забороні платнику податків вчиняти щодо свого майна, яке підлягає арешту, дії, зазначені у пункті 94.5 цієї статті (пункт 94.3 статті 94 ПК України).

Пунктом 94.2 статті 94 ПК України передбачено підстави для застосування адміністративного арешту майна, серед яких, зокрема, є відмова платника податків від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Відповідно до пункту 94.10 статті 94 ПК України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено).

За правилами пункту 94.19.1 статті 94 ПК України адміністративний арешт припиняється у разі відсутності протягом вказаного строку рішення суду про визнання арешту обґрунтованим.

У разі якщо майно платника податків звільняється з-під адміністративного арешту у випадку, визначеному, зокрема, пунктом 94.19.1, повторне накладення адміністративного арешту з підстав накладення першого арешту не дозволяється (пункт 94.21 статті Кодексу).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для такого висновку. Так, за наявності відповідних умов, визначених у пункті 94.2 статті 94 ПК України, арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого має бути перевірена судом в обов`язковому порядку протягом 96 годин. Відсутність протягом вказаного строку відповідного рішення суду про визнання арешту обґрунтованим зумовлює звільнення з-під адміністративного арешту майна платника податків та унеможливлює його повторне накладення з тих саме підстав.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що з поданням про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна Товариства, застосованого на підставі рішення заступника начальника Управління від 30 червня 2017 року, позивач в порядку статті 183-3 КАС України не звертався.

Натомість, як вже згадувалося вище, із даним позовом Управління звернулось до суду у загальному порядку 30 червня 2017 року, отже у останнього були відсутні підстави для застосування скорочених строків розгляду, передбачених статтею 183-3 КАС України.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03 липня 2017 року вказану позовну заяву було залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків - 5 днів з моменту отримання ухвали.

У зв`язку із усуненням Управлінням недоліків позовної заяви ухвалою суду від 12 липня 2017 року відкрито провадження у даній справі та призначено до розгляду у судовому засіданні на 01 серпня 2017 року, який в подальшому було відкладено до 07 серпня 2017 року за клопотанням представника позивача про надання часу для ознайомлення з запереченнями відповідача на позов.

Враховуючи наведене, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову Управління в частині позовних вимог про визнання адміністративного арешту обґрунтованим відповідає правильному застосуванню норм пункту 94.10, підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 ПК України. Застосовуючи ці норми, суди попередніх інстанцій вказали на те, що в разі, коли минуло 96 годин з моменту застосування адміністративного арешту він припиняється в силу закону безвідносно до причин, з яких рішення суду про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту не було прийнято.

Разом з тим, арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду (абзац другий підпункту 94.6.2 пункту 94.6 ПК України).

Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27 листопада 2018 року у справі №820/1929/17 (касаційне провадження №К/9901/40847/18), арешт на кошти платника податків може бути накладений за наявності підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 ПК України, та не залежить від наявності рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.

Верховний Суд в цій постанові вказав, що підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, визначені пунктом 94.2 статті 94 ПК України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

При цьому положення статті 94 ПК України не визначає послідовності процедур застосування адміністративного арешту майна та адміністративного арешту коштів.

Системне тлумачення норм цієї статті свідчить, що адміністративний арешт коштів платника податків не є похідним від адміністративного арешту майна, відмінного від коштів, і не може бути застосований судом виключно у випадку існування рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.

Положення статті 94 ПК України викладаються в єдиному контексті, а її норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків.

Відтак висновок судів попередніх інстанцій про те, що відсутність чинного рішення про застосування адміністративного арешту майна Товариства є підставою для відмови у задоволенні позову контролюючого органу про зупинення видаткових операцій на банківських рахунках Товариства (арешт коштів), не відповідає правильному застосуванню норм підпункту 20.1.31 пункту 20.1 статті 20, пункту 94.2, підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК України. Відсутність підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків в судовому порядку не обмежує право податкового органу на звернення до суду про застосування арешту коштів на рахунках відповідача, але за умови наявності відповідних підстав, визначених ПК України.

Відповідно до підпункту 20.1.31 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках такого платника податків у банках та інших фінансових установах (крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску, а також визначених контролюючим органом грошових зобов`язань платника податків, погашення податкового боргу), у тому числі при недопущенні посадових осіб контролюючих органів до обстеження територій та приміщень.

Що ж до співвідношення понять «арешт коштів на рахунках» (підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20, абзац другий пункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК України) та «зупинення видаткових операцій на рахунках» (підпункт 20.1.31 пункту 20.1 статті 20, пункт 89.4 статті 89, пункт 91.4 статті 91 ПК України), то відповідно до норм ПК України вони мають однакове значення з точки зору їх застосування як примусового заходу.

Згідно з пунктом 9.1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року №22, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за №377/8976 (з наступними змінами), виконання банком арешту коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, здійснюється за постановою про арешт коштів державного виконавця/приватного виконавця (далі - виконавець), судовим рішенням (у тому числі рішенням, ухвалою, постановою суду) чи ухвалою слідчого судді, суду, постановленою під час здійснення кримінального провадження (далі - документ про арешт коштів).

Під час дії документа про арешт коштів банк протягом операційного дня відповідно до статті 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» зупиняє видаткові операції за рахунком клієнта та здійснює арешт усіх надходжень на рахунок клієнта до забезпечення суми коштів, що зазначена в документі про арешт коштів, або до отримання передбачених законодавством документів про зняття арешту з коштів.

З метою правильного вирішення спору, що є предметом у цій справі, необхідно встановити обставини щодо наявності або відсутності підстав для зупинення видаткових операцій на банківських рахунках Товариства. Управління посилається на те, що Товариство не допустило його посадових осіб до проведення документальної перевірки при наявності законних підстав для її проведення. Суди першої та апеляційної інстанцій не встановили обставин, на які посилається позивач як на підставу позову, тоді як ці обставини відповідно до приписів КАС України є предметом доказування. Зупинення видаткових операцій на банківських рахунках платника податків як захід примусу можливе у разі, коли відмова платника податків у допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки не була обумовлена відсутністю законних підстав для її проведення та/або обставинами, передбаченими абзацом п`ятим пункту 81.1 статті 81 ПК України.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Невстановлення обставин щодо підстав недопуску Товариством посадових осіб Управління до проведення документальної перевірки унеможливлює зробити висновок щодо правильності вирішення спору в частині позовних вимог про зупинення видаткових операцій на банківських рахунках Товариства (арешт коштів), а відтак у відповідності до статті 353 КАС України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню в частині, що стосується цих позовних вимог, з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 344 349 350 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову про накладення арешту на кошти, які перебувають на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельна фірма «ФАРМАКОМ», відкритих в банківських установах, шляхом зупинення видаткових операцій на таких рахунках; в цій частині направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду