ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2024 року

м. Київ

справа № 820/3280/18

касаційне провадження № К/9901/69156/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Юрченко В.П., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2018 (суддя - Бабаєв А.І.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2018 (головуючий суддя - Жигилій С.П., судді - Перцова Т.С., Спаскін О.А.) у справі за позовом Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№12)» до Східної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№12)" (далі у тексті - позивач, підприємство, платник) звернулось до суду з позовом до Східної об`єднаної Державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківської області (далі - відповідач 1, Інспекція, податковий орган), Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі по тексту - відповідач 2, Управління), в якому просило суд:

визнати протиправними дії Інспекції щодо перерозподілу в інтегрованій картці платника податків позивача сплачених грошових коштів з 30.06.2015 по 26.02.2016 та зарахуванню в рахунок погашення грошових зобов`язань з податку на додану вартість по деклараціям: №9013045585 від 11.02.2015 на суму 114599,00 грн; №9035811518 від 12.03.2015 у сумі 131570,00 грн; № 9073506950 від 20.04.2015 у сумі 121848,00 грн; №9100038616 від 19.05.2015 у сумі 106809,00 грн; №9128345359 від 19.06.2015 у сумі 181185,00 грн; № 9150858339 від 17.07.2015 у сумі 84981,00 грн, а також нарахуванню пені у розмірі 66777,09 грн на суму цих грошових зобов`язань з податку на додану вартість;

зобов`язати відповідачів здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника позивача шляхом виключення (списання) з неї податкового боргу з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 740992,00 грн та пені по податку на додану вартість у розмірі 66777,09 грн.

Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 04.07.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2018, позов задовольнив частково. Визнав протиправними дії Інспекції щодо перерозподілу в інтегрованій картці платника сплачених грошових коштів з 30.06.2015 по 26.02.2016 та зарахуванню в рахунок погашення грошових зобов`язань з податку на додану вартість по деклараціям: № 9013045585 від 11.02.2015 на суму 114599,00 грн; №9035811518 від 12.03.2015 у сумі 131570,00 грн; №9073506950 від 20.04.2015 у сумі 121848,00 грн; №9100038616 від 19.05.2015 у сумі 106809,00 грн; №9128345359 від 19.06.2015 у сумі 181185,00 грн; №9150858339 від 17.07.2015 у сумі 84981,00 грн, а також нарахуванню пені у розмірі 66777,09 грн на суму цих грошових зобов`язань з податку на додану вартість. Зобов`язав Управління здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника шляхом виключення (списання) з неї податковий борг з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 740992,00 грн та пені по податку на додану вартість у розмірі 66777,09 грн. В частині позовних вимог щодо зобов`язання Інспекцію здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника шляхом виключення (списання) з неї податкового боргу з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 740992,00 грн та пені по податку на додану вартість у розмірі 66777,09 грн відмовив.

Задовольняючи позовні вимоги у визначеній судами частині, суди виходили з того, що податковий орган, перерозподіляючи в інтегрованій картці платника податків сплачені позивачем грошові кошти, зараховуючи в рахунок погашення грошових зобов`язань з податку на додану вартість по вищевказаним деклараціям та нараховуючи пеню, діяв протиправно, оскільки позивачем своєчасно було сплачено узгоджені грошові зобов`язання з податку на додану вартість за період лютий-липень 2015 року, що встановлено судовими рішеннями у справі №820/8657/15.

Управління, не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на прийняття судового рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач 2 посилається на невірне застосування судами першої та апеляційної інстанцій приписів Порядку ведення органами доходів і зборів України оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 05.12.2013 №765 (далі - Порядок №765), Порядку ведення органами Державної фіскальної служби оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 №422 (далі - Порядок №422), пункту 87.9 статті 87, статті 129 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Скаржник зазначає про неврахування судами, що сплачені позивачем кошти по деклараціям 2015 року, були правомірно зараховані ним на погашення податкового боргу платника, який виник раніше і був стягнутий за рішенням суду у справі 2а-3772/12/2070 та, у подальшому, розстрочений за ухвалами суду, згідно з черговістю його виникнення відповідно до вимог пункту 87.9 статті 87 ПК України. Скаржник доводить правомірність нарахування пені відповідно до статті 129 ПК України, з дати фактичного виникнення боргу по дату його фактичної сплати, оскільки судове рішення про стягнення податкового боргу, яким встановлено порядок його виконання шляхом розстрочення сплати боргу, не звільняє платника податків від відповідальності у вигляді пені, передбаченої підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просив залишити їх без змін та відмовити відповідачу у задоволенні касаційної скарги.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 28.12.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою відповідача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24.01.2024 призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 25.01.2024.

Переглянув судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірив повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов наступного висновку.

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, податковий орган звертався до суду з позовом щодо стягнення з платника заборгованості перед бюджетом у сумі 1115884,60 грн з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) з рахунків у банках, які обслуговують його на користь державного бюджету України. Податковий орган звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості на підставі узгоджених податкових декларацій зазначених вище та пені, нарахованої у розмірі 374892,60 грн.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 12.10.2015 у справі №820/8657/15, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2015, у задоволенні позову Інспекції до підприємства про стягнення заборгованості відмовив.

Інспекцією здійснено перерозподіл в інтегрованій картці платника податків сплачених грошових коштів з 30.06.2015 по 26.02.2016 та зараховано в рахунок погашення грошових зобов`язань з податку на додану вартість по деклараціям №9013045585 від 11.02.2015 на суму 114599,00 грн, №9035811518 від 12.03.2015 у сумі 131570,00 грн, №9073506950 від 20.04.2015 у сумі 121848,00 грн, №9100038616 від 19.05.2015 у сумі 106809,00 грн, №9128345359 від 19.06.2015 у сумі 181185,00 грн, № 9150858339 від 17.07.2015 у сумі 84981,00 грн. Також, контролюючим органом нараховано пеню у розмірі 66777,09 грн на суму вищевказаних грошових зобов`язань з податку на додану вартість.

Зі змісту постанови Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2015 у справі №820/8657/15, в межах розгляду даної справи судами встановлено, що підприємством сплачено суми узгоджених грошових зобов`язань з податку на додану вартість, визначених у податкових деклараціях: №9013045585 від 11.02.2015; №9035811518 від 12.03.2015; №9073506950 від 20.04.2015; №9100038616 від 19.05.2015; № 9128345359 від 19.06.2015; №9150858339 від 17.07.2015, згідно з платіжними дорученнями: №443 від 30.03.2015, №444 від 30.03.2015, №596 від 30.04.2015, №597 від 30.04.2015, №818 від 29.05.2015, №1011 від 25.06.2015, №1035 від 30.06.2015, №1038 від 30.06.2015, №1070 від 06.07.2015, №1085 від 10.07.2015, №1099 від 13.07.2015, №1103 від 14.07.2015, №1106 від 16.07.2015, №1111 від 17.07.2015, №1118 від 17.07.2015, №1129 від 20.07.2015, №1132 від 22.07.2015, №1135 від 23.07.2015, №1152 від 27.07.2015, №1162 від 29.07.2015, №1165 від 30.07.2015, №1173 від 30.07.2015, №1225 від 03.08.2015, №1223 від 04.08.2015, №1238 від 05.08.2015, №1249 від 06.08.2015, №1252 від 07.08.2015, №1265 від 10.08.2015, №1274 від 11.08.2015, №1292 від 12.08.2015, №1293 від 13.08.2015, №1297 від 14.08.2015, №1313 від 18.08.2015, №1322 від 19.08.2015, №1331 від 20.08.2015, №1332 від 21.08.2015.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з урахуванням меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів зазначає про таке.

Підпунктами 16.1.3, 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України встановлено, що платник податків зобов`язаний: подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (пункт 57.1 статті 57 ПК України).

Не підлягає оскарженню грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків (пункт 56.11 статті 56 ПК України).

Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов`язань, не сплачених у встановлені законодавством строки (підпункт 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України встановлено, що після закінчення встановлених Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов`язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

При самостійному нарахуванні суми грошового зобов`язання платником податків нарахування пені розпочинається після спливу 90 днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного цим Кодексом.

Нарахування пені закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов`язань (підпункт 129.3.1 пункту 129.3 статті 129 ПК України).

Таким чином, у разі якщо пеня нараховується на погашену суму заборгованості, що виникла в результаті самостійно нарахованого платником податків узгодженого грошового зобов`язання, то відповідно контролюючий орган у будь - якому випадку позбавлений права нараховувати таку пеню до спливу 90 - денного строку з дня наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання.

За правилами, встановленими пунктами 32.1, 32.2, 32.3 статті 32 ПК України зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк. Зміна строку сплати податку здійснюється у формі: відстрочки; розстрочки. Зміна строку сплати податку не скасовує діючого і не створює нового податкового обов`язку.

Положеннями пункту 100.1 статті 10 ПК України встановлено, що розстроченням, відстроченням грошових зобов`язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов`язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 цього Кодексу.

Якщо до складу розстроченої (відстроченої) суми входить пеня, то для розрахунку процентів береться сума за вирахуванням суми пені.

Наведене свідчить, що виникнення податкового боргу є юридичним фактом, який пов`язаний із несплатою узгодженої суми грошового зобов`язання протягом установленого строку.

Джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Сплата грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів (пункт 87.1 статті 87 ПК України).

Джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами (пункт 87.2 статті 87 ПК України).

Як зазначалось раніше, скаржник у касаційній скарзі посилається на неврахування судами, що сплачені позивачем кошти по деклараціям 2015 року, були правомірно зараховані ним на погашення податкового боргу платника, який виник раніше і був стягнутий за рішенням суду у справі 2а-3772/12/2070 та, у подальшому, розстрочений за ухвалами суду, згідно з черговістю його виникнення відповідно до вимог пункту 87.9 статті 87 ПК України.

Частиною першої статті 263 КАС України (в редакції, що діяла на час вирішення питання про розстрочення виконання судових рішень) встановлено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Наведена норма не містить конкретного переліку обставин для відстрочення та/або розстрочення виконання судового акта, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду в кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, суд враховує майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини.

Аналогічні положення закріплено і в частині першій статті 378 КАС України (в редакції, що набрала чинності з 15.12.2017), за змістом якої за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Частиною четвертою цієї статті передбачено, що, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання самої особи або членів її сім`ї, її матеріальне становище; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Аналізуючи положення статті 263 КАС України в системному зв`язку із нормами, які гарантують право на судовий захист і передбачають форми й способи його реалізації (статті 105 та 162 Кодексу), суд приходить до висновку, що в контексті спірних правовідносин процедура виконання судового рішення, на підставі якого з платника податків стягуються кошти, є самостійною процедурою, яка регулюється окремими нормами ПК України (порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється положеннями статей 95-99 ПК України).

Зі змісту наведених законодавчих норм вбачається, що відстрочення застосовується як у процедурі примусового стягнення податкового боргу, так і під час добровільного погашення платником грошових зобов`язань. А відтак відстрочення є лише законодавчо передбаченою формою розрахунків платника з бюджетом шляхом зміни строків платежу; відстрочення не можна розцінювати як окремий спосіб погашення податкового боргу, що виключає можливість застосування інших заходів з примусового стягнення податкового боргу; використання інституту розстрочення не виключається і на стадії виконання судового рішення про примусове стягнення податкового боргу.

Суд звертає увагу, що оскільки розстрочення є лише формою розрахунків платника з бюджетом шляхом зміни строків платежу, яка може застосовуватись в тому числі і у процедурі примусового стягнення податкового боргу, то відповідно при такому розстроченні має враховуватись приписи статті 100 ПК України, яка містить правове регулювання з цього питання. Рішення суду про розстрочення сплати податкового боргу є лише процесуальним рішенням, що визначає спосіб виконання судового рішення про стягнення податкового боргу.

Постановлення такого рішення не змінює статус такої заборгованості - податковий борг - несплачена сума узгодженого (самостійно задекларованого) грошового зобов`язання, та не спростовує того факту, що боржник вчинив податкове правопорушення у вигляді несплати такого і таке правопорушення триває до часу погашення боргу в добровільному чи примусовому порядку.

Судове рішення про стягнення податкового боргу, яким встановлено порядок його виконання шляхом розстрочення сплати боргу, не звільняє платника податків від відповідальності у вигляді пені, передбаченої підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України.

Порядок №422 розроблено відповідно до вимог ПК України, з метою реалізації положень підпункту 19-1.1.10 пункту 19-1.1 статті 191 ПК України, підпункту 5 пункту 4 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №375, та з метою удосконалення оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджету та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Норми вказаного Порядку регулюють облік податків та інших платежів до бюджету, зокрема визначають підстави для внесення до інтегрованої картки платників податків певних показників (зобов`язання, списання, погашення тощо).

Розділом VI Порядку №422 врегульовано відображення в інтегрованій картці платника податків сум погашення податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску, розстрочення (відстрочення) зобов`язань (боргів), а також списання податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску.

Пунктом 1 глави 1 вказаного Розділу визначено, що, по-перше, кожний випадок розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань або податкового боргу оформлюється окремим рішенням, по-друге, первинними документами, що є підставою для розстрочення (відстрочення) сплати грошових зобов`язань (податкового боргу) перед бюджетом та скасування наданих розстрочень (відстрочень), є, зокрема, і графік погашення розстрочених (відстрочених) сум боргу, складений на підставі рішення суду або відповідного закону, що передбачає надання платнику податків розстрочення (відстрочення).

Крім того, абзацами 4, 7 пункту 1 глави 1 Розділу VI вказаного Порядку №422 передбачено, що при нарахуванні чергової частки розстрочення (відстрочення) сум податкового боргу в ІКП відбувається нарахування пені за несвоєчасну сплату на суму нарахованої частки податкового боргу за період з 91-го дня після останнього дня граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного Податковим кодексом України, і по дату надання розстрочення (відстрочення) податкового боргу (у випадку, коли податковий борг виник в результаті несплати платником податків грошового зобов`язання, визначеного у поданій ним звітності), а з наступного дня після початку дії розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу) та/або наступного дня після граничного строку сплати чергової частки розстроченого (відстроченого) грошового зобов`язання (податкового боргу) розпочинається нарахування процентів, які нараховуються по день фактичного погашення чергової частки розстроченого (відстроченого) грошового зобов`язання (податкового боргу) включно.

Таким чином, вказаним Порядком визначено лише облік сум погашеного податкового боргу, розстрочених (відстрочених) зобов`язань (боргів ) та внесення таких сум до інтегрованої картки платника, проте не визначено порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу) платників податків та нарахування пені.

Нарахування пені, відстрочення та розстрочення податкових зобов`язань (податкового боргу) врегульовано ПК України, зокрема, статті 100, 129 є пріоритетними та визначальними для таких правовідносин.

При цьому у даній справі колегія суддів зауважує, що розстрочення виконання судового рішення про стягнення податкового боргу приймалось судом за заявою платника податків, який усвідомлював, що ним було допущено податкове правопорушення у вигляді несвоєчасної сплати самостійно узгоджених податкових зобов`язань. Тобто позивач був обізнаний, що несплата податкових зобов`язань заподіює шкоду суспільним інтересам у вигляді несвоєчасного надходження до Бюджету узгоджених сум податкових зобов`язань, і така шкода є наслідком бездіяльності саме позивача, а отже втручання держави шляхом нарахування пені на такі суми податкового боргу є правомірним та передбачуваним для позивача, з огляду на встановлену відповідальність за несвоєчасне перерахування податкових зобов`язань, та не є надмірним з огляду на визначеність розміру такої відповідальності та правовідносин що склались.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що прийняття судового рішення, яким визначено згідно процесуального закону порядок виконання судового рішення щодо стягнення податкового боргу, жодним чином не впливає на звільнення платника податків від відповідальності у вигляді пені, нарахування якої передбачено статтею 129 ПК України, за несвоєчасну сплату сум грошових зобов`язань, а отже доводи контролюючого органу наведені в касаційній скарзі є обґрунтованими.

Верховним Судом неодноразово зазначалось, що нормами ПК України не передбачено особливостей нарахування (або не нарахування) пені на розстрочені судовими рішеннями суми. Ухвалення судом рішення про розстрочення сплати податкового боргу не змінює статус такої заборгованості - податковий борг - несплачена сума узгодженого (самостійно задекларованого) грошового зобов`язання, та не спростовує того факту, що боржник вчинив податкове правопорушення у вигляді несплати цього боргу і таке правопорушення триває до часу погашення боргу в добровільному чи примусовому порядку.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №808/772/17, від 06.03.2019 у справі №2а-25767/10/0570, від 23.04.2019 у справі №808/8492/13-а, від 10.03.2020 у справі №520/4100/19, від 12.04.2021 у справі №820/4094/18.

Суди, дійшовши до висновку про своєчасність сплати платником податкових зобов`язань з податку на додану вартість за вказаними вище податковими деклараціями, послалися на судові рішення у справі №820/8657/15, в якій податковому органу відмовлено у задоволенні позову до підприємства про стягнення заборгованості.

В той же час, суди не надали оцінку доводам відповідача щодо черговості погашення боргу, з урахуванням розстрочення податкового боргу у справі 2а-3772/12/2070, правомірності зарахування коштів, сплачених по деклараціям 2015 року в рахунок погашення податкового боргу платника, який виник раніше і був стягнутий за рішенням суду у справі 2а-3772/12/2070.

Судами попередніх інстанцій не досліджено та не встановлено обставини щодо нарахування пені, правильності нарахування пені з огляду на терміни погашення простроченої заборгованості, яка була розстрочена (відстрочена) за рішеннями судів, строки погашення такої заборгованості та терміни виникнення такої заборгованості.

Принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, закріплений частиною четвертою статті 9 КАС України, зобов`язує суди вживати заходи для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі шляхом виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами.

Застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що висновки судів про задоволення позовних вимог у визначеній судами частині не ґрунтуються на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

Вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Без встановлення зазначених фактичних обставин у даній справі неможливо перевірити правомірність дій податкового органу щодо направлення сплачених платником коштів з 30.06.2015 по 26.02.2016 у рахунок погашення податкового боргу.

В даному випадку колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги відповідача про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права в частині дослідження доказів, оскільки, судами не аналізувались докази, наявні у матеріалах справи і доводи податкового органу щодо підстав направлення здійснених позивачем платежів в рахунок погашення податкового боргу.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій з наведених питань.

Оскільки, передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

За приписами частин першої і другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв`язку з вищенаведеним Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи та не дослідили зібрані у справі докази, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341 343 349 353 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2018 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.П. Юрченко Р.Ф. Ханова