ПОСТАНОВА

Іменем України

17 березня 2020 року

Київ

справа №820/3308/17

адміністративне провадження №К/9901/453/17

№К/9901/4078/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Головного територіального управління юстиції у Харківській області та ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Старосельцева О.В) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року (головуючий суддя - Русанова В.Б., судді: Курило Л.В., Присяжнюк О.В.) у справі №820/3308/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі також - ГТУЮ у Харківській області) про зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- визнати дії ГТУЮ у Харківській області щодо часткової відмови в задоволенні запиту на отримання публічної інформації від 24 липня 2017 року (відмова у наданні копій додатків до листів Головного територіального управління юстиції від 07 грудня 2015 року за вих.№07-16/07-24/6753 та №07-16/07-24/6754) незаконними;

- зобов`язати ГТУЮ у Харківській області розглянути запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 24 липня 2017 року у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації»;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГТУЮ у Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 8960,00 грн;

- у разі задоволення позову та у відповідності до статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України у редакції до 15 грудня 2017 року) встановити судовий контроль за виконанням рішення, встановивши відповідачу строк для подачі звіту про виконання судового рішення.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звернувся до ГТУЮ у Харківській області із запитом на отримання публічної інформації від 24 липня 2017 року, при цьому надав заяву ОСОБА_2 про згоду на обробку та використання персональних даних під час надання відповіді на запит на отримання публічної інформації. Разом з тим, відповідачем частково виконано запит на отримання інформації, оскільки були надані копії запитуваних листів, але без додатків. Відповідач відмовив в наданні додатків, аргументуючи свою відмову тим, що такі додатки є матеріалами виконавчого провадження. На думку позивача, відповідач неправомірно відмовив в наданні додатків до листів, оскільки ані листи (які були надані відповідачу), ані додатки до них не є матеріалами виконавчого провадження. Позивач вважає, що посилання ГТУЮ у Харківській області на статтю 16 Закону України «Про виконавче провадження» є безпідставним, а дії щодо часткової відмови у задоволенні запиту на отримання публічної інформації є незаконними.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано дії ГТУЮ у Харківській області щодо часткової відмови у задоволенні запиту на отримання публічної інформації ОСОБА_1 від 24 липня 2017 року (відмова у наданні копій додатків до листів Головного територіального управління юстиції від 07 грудня 2015 року за вих.№ 07-16/07-24/6753 та №07-16/07-24/6754) незаконними. Зобов`язано ГТУЮ у Харківській області розглянути запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 24 липня 2017 року у відповідності до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГТУЮ у Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 1920 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що інформація про вчинення незаконних дій під час виконання посадовою особою функції держави, а також будь-яка інша інформація, що пов`язана із здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій, не може бути обмежена у доступі, окрім випадків прямо передбачених законодавством. Суд вказав, що професійна діяльність державного службовця (особливо з ознаками причетності до діянь, пов`язаних з корупцією) безумовно представляє інтерес для суспільства, а відтак, для відмови у наданні інформації з приводу цієї діяльності суб`єкт владних повноважень повинен мати вагомі причини у вигляді належних юридичних підстав та достатніх фактичних підстав. Враховуючи, що у спірному листі відповідача таких причин не викладено, то інформацію по запиту надано не в повному обсязі. Щодо стягнення судових витрат за надання правової допомоги на користь ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що компенсація витрат на правову допомогу в адміністративних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії поза судовим засіданням чи ознайомлення з матеріалами справи в суді. Судом встановлено, що представник позивача перебував у судовому засіданні 26 вересня 2017 року та 06 жовтня 2017 року, а 19 вересня 2017 року представник позивач ознайомлювався з матеріалами адміністративної справи. Таким чином, з урахуванням однієї години ознайомлення з матеріалами справи та двох години участі представника позивача у судовому засіданні, суд дійшов висновків, що витрати на правову допомогу підлягають компенсації в розмірі 1920,00 грн. Відмовляючи у задоволені вимог позивача, відносно зобов`язання ГТУЮ у Харківській області подати звіт про виконання постанови суду та встановлення судового контролю, суд зауважив, що зазначене є правом, а не обов`язком суду, водночас, позивачем не наведено обставин, які б викликали у суду сумнів у тому, що відповідач може ухилятись від виконання судового рішення.

Зазначена позиція була підтримана і Харківським апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, позиція інших учасників справи

18 грудня 2017 року ГТУЮ у Харківській області подало касаційну скаргу.

У касаційній скарзі відповідач просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачем розглянуто інформаційний запит позивача у відповідності до вимог законодавства, та надано запитувану інформацію, за виключенням додатків до неї, які правомірно не надано заявнику відповідно до статті 16 Закону України «Про виконавче провадження», як особі яка не є стороною виконавчого провадження. Також, скаржник вважає безпідставним стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу, оскільки договір про правову допомогу укладено з фізичною особою-підприємцем, доказів фактичного понесення витрат та наявності такої необхідності суду не надано.

27 грудня 2017 року ОСОБА_1 також подав касаційну скаргу.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року в частині часткового стягнення на користь позивача судових витрат за надання правової допомоги у розмірі 1920 грн та прийняти в цій частині нову постанову про стягнення таких витрат у повному обсязі, а саме у розмірі 8960,00 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що у матеріалах справи наявні докази визначення розміру витрат на правову допомогу відповідно до положень законодавства, на підставі копій договору, акту виконаних робіт, калькуляцій-рахунків та квитанцій в сумі 8960,00 грн, що свідчить про неправильне застосування попередніх інстанцій норм матеріального права при визначенні понесених витрат позивача на правову допомогу, що підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Учасники справи подали до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, відповідно до статті 338 КАС України.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГТУЮ у Харківській області.

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду Богданюк Н. Л., у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О.В. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. (головуючий суддя), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

25 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ГТУЮ у Харківській області із запитом на отримання публічної інформації від 24 липня 2017 року. До запиту була надана заява ОСОБА_2 про надання згоди на обробку та використання персональних даних.

Зі змісту даного запиту вбачається, що позивачем запитувались наступні документи: копія листа ГТУЮ у Харківській області до Прокуратури Жовтневого району м.Харкова від 07 грудня 2015 року №07-16/07-24/6753 та копія додатків до цього листа; копія листа ГТУЮ у Харківській області до Прокуратури Харківської області від 07 грудня 2015 року №07-16/07-24/6754 та копія додатків до цього листа.

Листом ГТУЮ у Харківській області від 31 липня 2017 року №07.02-19/119-2017 ОСОБА_1 засобами електронного зв`язку надано відповідь з додатками: копії листів №07-16/07-24/6753, №07-16/07-24/6754 від 07 грудня 2017 року. Разом з тим, відповідачем зазначено, що в запитуваних ОСОБА_1 додатках до вищезазначених листів міститься інформація стосовно виконавчого провадження, за яким позивач не є стороною. Крім того, до запиту ОСОБА_1 не була надана довіреність на право представляти інтереси сторони виконавчого провадження.

Вважаючи таку відповідь відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року № 2939-VI (далі також - Закон № 2939-VI, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Згідно зі статтею 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема: надання інформації за запитами на інформацію.

Частинами першою, другою та сьомою статті 6 вказаного Закону визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

За приписами частин другої - шостої статті 19 Закону № 2939-VI, запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі. Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі. З метою спрощення процедури оформлення письмових запитів на інформацію особа може подавати запит шляхом заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному веб-сайті відповідного розпорядника. Зазначені форми мають містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо.

Відповідно до приписів частин першої, другої статті 22 Закону № 2939-VI, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

За приписами статті 23 Закону № 2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач звернувся із запитом на публічну інформацію до відповідача щодо надання наступних матеріалів: копій листів ГТУЮ у Харківській області від 07 грудня 2015 року №07-16/07-24/6753 та №07-16/07-24/6754 та копій відповідних додатків до них.

В додатках до листів (у наданні яких за рішенням розпорядника публічної інформації було відмовлено), містились письмові пояснення заступника начальника Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Харківській області Трояновського С.С. від 13 листопада 2015 року, які раніше були надані Управлінню державної виконавчої служби ГТУЮ у Харківській області у межах проведеного службового розслідування з метою перевірки фактів недодержання останнім законодавства про державну службу, порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Відмовляючи в надані вищевказаних додатків до листів №07-16/07-24/6753 та №07-16/07-24/6754, відповідач, посилаючись на положення статті 16 Закону України «Про виконавче провадження» вказав, що в запитуваних додатках міститься інформація стосовно виконавчого провадження, за яким позивач не є стороною (стягувачем або боржником) чи представником сторони виконавчого провадження.

Приписами статті 16 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що сторони можуть реалізувати свої права і обов`язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь фізичної особи у виконавчому провадженні не позбавляє її права мати представника, крім випадку, коли боржник згідно з рішенням зобов`язаний вчинити певні дії особисто. Представництво юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, які діють у межах повноважень, наданих їм законом чи установчими документами юридичної особи, або через представників юридичної особи. Повноваження представника юридичної особи у виконавчому провадженні можуть бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до закону. Представник може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти така особа. Повноваження адвоката, як представника, посвідчуються ордером, дорученням органу чи установи, що уповноважені законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором про надання правової допомоги. До ордера обов`язково додається витяг з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих дій як представника сторони виконавчого провадження. Витяг засвідчується підписами сторін договору.

Відповідач зазначив, що згідно з роз`ясненнями Вищого адміністративного суду України викладеними в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації», положення Закону України «Про доступ до публічної інформації» не поширюються на доступ учасників відповідних процесів та сторін виконавчого провадження до викладеної інформації.

Згідно з пунктом 4.1. Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» роз`яснено, що процесуальні закони (Господарський процесуальний кодекс України Кодекс адміністративного судочинства України Кодекс України про адміністративні правопорушення Кримінальний процесуальний кодекс України Цивільний процесуальний кодекс України) регламентують спеціальний порядок доступу (ознайомлення) учасників відповідних процесів до інформації, створеної (одержаної) у ході (досудового) судового провадження. Доступ осіб, які беруть участь у розгляді справи, та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси чи обов`язки, до інформації, створеної (одержаної) у ході судового провадження, до судових рішень забезпечується у порядку, встановленому процесуальним законодавством, з урахуванням передбачених нормами Закону України «Про доступ до судових рішень» особливостей.

Водночас, Закон України «Про виконавче провадження» регламентує спеціальний порядок доступу (ознайомлення) сторін виконавчого провадження до інформації, створеної (одержаної) у ході виконавчого провадження, на яку положення Закону № 2939-VI не поширюються.

Таким чином, з наведеного слідує, що сторони виконавчого провадження мають доступ до інформації про хід виконавчого провадження у порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», а не вимогами Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Натомість, зі змісту запитуваної інформації вбачається, що позивач не був стороною зазначених в листах виконавчих проваджень, але при цьому про хід виконання будь-яких виконавчих проваджень в тексті запиту до публічної інформації не запитував. Запитувана інформація стосується надання матеріалів проведеного службового розслідування відносно державного виконавця, а не торкається ходу виконання будь-яких виконавчих проваджень.

Зважаючи на те, що позивач запитував інформацію щодо раніше проведеного службового розслідування, здійсненого відповідачем, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що конкретна інформація може вважатись суспільно необхідною, якщо її поширення сприяє, зокрема, викриттю недоліків у діяльності органів публічної влади, їхніх працівників та виявленню порушень прав людини, зловживання владою, корупційних правопорушень, неетичної поведінки публічних службовців, невиконання (чи неналежного, недбалого виконання) ними своїх обов`язків, дискримінації за будь-якою ознакою.

Оскільки запитувана інформація стосувалася службового розслідування відносно одного з керівників ГТУЮ у Харківській області, а саме відносно заступника начальника управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Харківській області ОСОБА_3 , така інформація є предметом суспільного інтересу та може сприяти, зокрема, викриттю недоліків у діяльності органу публічної влади та його посадових осіб, виявленню невиконання (чи неналежного, недбалого виконання) своїх обов`язків державними службовцями тощо.

Доводи відповідача в касаційній скарзі про те, що пояснення надані державним виконавцем комісії ГТУЮ у Харківській області з проведення службового розслідування не стосувались виключно діяльності ОСОБА_3 , та включали , зокрема, відомості про хід та перевірку виконавчих проваджень, які ним здійснювались, що не підлягають розголошенню на підставі норм що регулюють проведення службового розслідування (наказ ГТУЮ у Харківській області від 10 листопада 2015 року №356/3 «Про проведення службового розслідування», Закон України «Про запобігання корупції») колегія суддів Верховного Суду вважає безпідставними, оскільки відповідачем у відповіді на запит позивача не вказано про обмеження запитуваної інформації на підставі вимог такого законодавства.

Щодо доводів касаційних скарг стосовно стягнення судових витрат за надання правової допомоги на користь ОСОБА_1 колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 16 КАС України ( у редакції чинній до 15 грудня 2017 року) для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов`язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до статті 87 КАС України ( у редакції чинній до 15 грудня 2017 року) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать: 1) витрати на правову допомогу; 2) витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 4) витрати, пов`язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Згідно зі статтею 90 КАС України ( у редакції чинній до 15 грудня 2017 року) витрати, пов`язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року № 4191-VI (чинний на час виникнення спірних правовідносин) встановлює граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду судами цивільних та адміністративних справ.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб`єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

За приписами статті 94 КАС України ( у редакції чинній до 15 грудня 2017 року) якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб`єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов`язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. У справах, в яких позивачем є суб`єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються. У разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так, позивачем до матеріалів справи додано окремі документи, що свідчать про наявність витрат на правову допомогу. Зокрема, договір про надання правової допомоги від 31 липня 2017 року, згідно з яким ОСОБА_1 , як замовник, доручає, а ОСОБА_2 , як виконавець, зобов`язується надавати замовнику правову допомогу у справі про оскарження дій ГТУЮ у Харківській області, пов`язаних із розглядом запиту на отримання публічної інформації від 24 липня 2017 року, а також, в разі необхідності та бажання замовника, із інших питань на строк дії цього договору (термін дії договору до 18 травня 2019 року); акт виконаних робіт від 01 серпня 2017 року; калькуляція - рахунок; диплом магістра ОСОБА_2 на підтвердження отримання повної вищої освіти за спеціальністю «Правознавство» та здобуття кваліфікації юриста; квитанції до прибуткового ордера; код КВЕД 69.10 діяльність у сфері права.

Згідно наданої калькуляції-рахунку №1 вбачається, що вартість за послуги з ознайомлення з первісним матеріалом (документами) замовника, їх вивчення та аналіз на предмет релевантності, належності, допустимості, ступеню ймовірного доказового значення за три години складає 1920 грн (1год=640 грн); вартість за аналіз нормативного матеріалу, коментарів, роз`яснень, пошук і вивчення консультацій, судової практики в аналогічних справах, узагальнень судів касаційних інстанцій та правових позицій Верховного Суду України, публікацій науковців, висновків фахівців за чотири години складає 2560 грн (1год.=640 грн); вартість складання тексту позовної заяви в інтересах ОСОБА_1 про визнання дій ГТУЮ у Харківській області щодо не надання публічної інформації незаконними, підготовка додатків та примірників позовної заяви й доданих до неї документів відповідно до кількості осіб, що беруть участь у справі за чотири години складає 2560 грн. (1год=640 грн).

Відповідно до наданої калькуляції №2 вбачається, що вартість послуг за одну годину ознайомлення з матеріалами справи №820/3308/17 у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду складає 640,00 грн.

Згідно наданої калькуляції-рахунку №3 вбачається, що вартість послуг - участі представника позивача у судовому засіданні 26 вересня 2017 року, 06 жовтня 2017 року по справі №820/3308/17 у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду за дві години складає 1280,00 грн.

Отже, згідно наданих документів вбачається, що виконавцем виконані роботи з ознайомлення з первісним матеріалом замовника, аналізу нормативного матеріалу та складання позовної заяви з підготовкою примірників додатків до неї, з ознайомлення з матеріалами адміністративної справи в суді та участі представника позивача у судовому засіданні.

Суди попередніх інстанцій такі види та розміри витрат визнали необґрунтованими та заначили, що відшкодування витрат з виконання робіт з ознайомлення з первісним матеріалом замовника, аналізу нормативного матеріалу та складання позовної заяви з підготовкою примірників додатків до неї не передбачено чинним законодавством, оскільки складання таких документів не відноситься до окремих процесуальних дій.

Суди зауважили, що за змістом статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», компенсація витрат на правову допомогу в адміністративних справах здійснюється виключно виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Колегія суддів Верховного Суду вважає безпідставними висновки судів в цій частині, оскільки згідно з частиною першою статті 90 КАС України ( у редакції чинній до 15 грудня 2017 року) витрати, пов`язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Така правова позиція щодо визначення витрат на правову допомогу в адміністративному судочинстві на основі норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18).

За такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд вважає, що позивачем здійснено витрати за надання правової допомоги, пов`язаної із розглядом у цій справі, що підтверджено документально, а саме копіями: договору про надання правової допомоги від 31 липня 2017 року; акту виконаних робіт від 01 серпня 2017 року; калькуляції-рахунку №1; квитанції до прибуткового ордеру. Такі витрати документально підтверджені та містять розрахунок.

Таким чином суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність обґрунтування здійснення позивачем витрат за надання правової допомоги, пов`язаної із розглядом у цій справі у сумі 7040,00 гривень на підставі поданих документів, які містяться у матеріалах справи.

Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що заявлені позивачем витрати не можна розглядати як витрати на правничу допомогу, оскільки договір про правову допомогу укладено з фізичною особою-підприємцем, а не з адвокатом.

Так, як зазначалось вище, згідно з частиною першою статті 90 КАС України ( у редакції чинній до 15 грудня 2017 року) витрати, пов`язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Видом діяльності ОСОБА_2 є, зокрема, Код КВЕД 69.10 - тобто діяльність фахівця у сфері права.

Ураховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку, що представник позивача Нелюб С.А. мав право надавати правову допомогу ОСОБА_1 і представляти його інтереси як фахівець у галузі права.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення вимог позивача, заявлених в порядку статті 267 КАС України ( у редакції чинній до 15 грудня 2017 року), відносно зобов`язання ГТУЮ у Харківській області подати звіт про виконання постанови суду та встановлення судового контролю, оскільки встановлювати такий контроль є правом, а не обов`язком суду, водночас, позивачем не наведено обставин, які б викликали у суду сумнів у тому, що відповідач може ухилятись від виконання судового рішення.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до повноважень, наданих статтею 349 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вважає необхідним постанову суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції, змінити.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 3 341 345 349 351 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Харківській області залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2017 року, залишену без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року, змінити, виклавши абзац четвертий резолютивної частини постанови суду першої інстанції у наступній редакції:

«Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Харківській області (61002, м.Харків, вул.Ярослава Мудрого,16, код ЄДРПОУ 34859512) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , інн. НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 8960,00 грн (вісім тисяч дев`ятсот шістдесят гривень 00 коп.)».

В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року у справі №820/3308/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду