ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 липня 2020 року
м. Київ
справа № 820/3466/16
адміністративне провадження № К/9901/30014/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шевцової Н.В.,
суддів - Радишевської О.Р., Смоковича М.І.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 820/3466/16
за позовом Громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третіх осіб - Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Управління Служби безпеки України в Харківській області, про скасування рішення та зобов`язання повторно розглянути заяву,
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України
на постанову Харківського окружного адміністративного суду 09 листопада 2016 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Мельникова Р.В., суддів Мар`єнко Л.М., Полях Н.А.,
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2017 року, постановлену в складі колегії суддів: головуючого - Сіренко О.І., суддів Дюкарєвої С.В. , Спаскіна О.А.,
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. 23 червня 2016 року Громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), за участю третіх осіб - Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - ГУ ДМС в Харківській області), Управління Служби безпеки України в Харківській області (далі - УСБУ в Харківській області), в якому просив:
1.1 скасувати рішення ДМС України від 24 травня 2016 року № 246-16;
1.2 зобов`язати ДМС України повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що рішення ДМС України від 24 травня 2016 року № 246-16 є незаконним та необґрунтованим, прийнятим в порушення вимог чинного законодавства та без дійсного вивчення обставин його справи та ситуації, що склалась в країні його походження. Вказав, що спірне рішення порушує його права, для відновлення яких необхідно зобов`язати ДМС України переглянути рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2.1. Також позивач зазначає, що у Сирії він мешкав у місті Кобані. Приїхав в Україну 23 грудня 2011 року. У 2012-2014 роках навчався у Дніпропетровській медичній академії. Повернутися до Сирії не може через громадянську війну. Пояснив також, що його у Сирії можуть переслідувати проурядові сили через небажання брати участь у війні та представники Ісламської Держави через те, що він за національністю курд. Крім того, зазначив, що він приймав участь у громадській діяльності партії "Kurdish Demokratic Party in Syria", що є опозицією президента Сирії.
3. Представник відповідача та третьої особи в судовому засіданні проти позову заперечував, зазначивши, що ДМС України рішення від 24 травня 2016 року № 246-16 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства. У зв`язку із чим, просив у задоволенні позову відмовити.
4. Представник УСБУ в Харківській області проти задоволення позову заперечував. Поряд із тим, зазначив, що в Управлінні відсутня інформація щодо можливої причетності громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 до діяльності терористичних угруповань.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
5. ОСОБА_1 , громадянин Сирійської Арабської Республіки, приїхав в Україну 23 грудня 2011 року з метою отримання освіти.
6. У 2012 - 2014 роках навчався у Дніпропетровській медичній академії. Перервав навчання у зв`язку з відсутністю коштів на оплату навчання.
7. 01 грудня 2014 року позивач звернувся до ГУ ДМС в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У зв`язку з цим ГУ ДМС в Харківській області розпочата особова справа № 201КН0073.
8. 21 вересня 2015 року позивач отримав повідомлення від ГУ ДМС у Харківській області від 18 вересня 2015 року № 51, відповідно до якого на підставі статті 6 Закону України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту" йому було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, так як відсутні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 вказаного Закону на підставі рішення ДМС України від 07 вересня 2015 року №598-15.
9. Позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року скасовано рішення ДМС України від 07 вересня 2015 року №598-15, зобов`язано ДМС України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
10. 17 червня 2016 року позивач отримав повідомлення від ГУ ДМС в Харківській області від 16 червня 2016 року № 40 про те, що відповідно до статті 6 Закону України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту" йому було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, так як відсутні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 вказаного Закону на підставі рішення ДМС України від 24 травня 2016 року №246-16.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
11. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2017 року, позов задоволено.
11.1 Скасовано рішення ДМС України від 24 травня 2016 року № 246-16.
11.2. Зобов`язано ДМС України повторно розглянути заяву Громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
12. Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, матеріалів особової справи та наявної інформації по країні походження, призвело до прийняття неправомірного рішення щодо відмови позивачу у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту. Також суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідача має бути зобов`язано повторно розглянути заяву позивача про надання йому статусу особи, яка потребує додаткового захисту з врахуванням інформації по країні походження позивача, Рекомендацій УВКБ ООН та встановлених в судовому засіданні обставин згідно з положенням частини другої статті 162 КАС України.
ІV. Касаційне оскарження
13. Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, представник відповідача подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, яку зареєстровано у суді 06 лютого 2017 року.
14. У касаційній скарзі представник відповідача посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме приписів Закону України «Про біженців та осіб, потребують додаткового або тимчасового захисту», просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
14.1. Також у касаційній скарзі відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позиція УВКБ ООН носить рекомендаційний характер і не може бути підставою для прийняття рішення.
14.2. Обґрунтовуючи свої вимоги, відповідач також, зокрема, зазначив, що заявник прибув в Україну у грудні 2011 року. За час його перебування в Україні ситуація в Сирії суттєво змінилася, у зв`язку з чим заявник звернувся за захистом, заявляючи про небезпеку життю, яка існує країні його громадянської належності, зумовлену внутрішнім збройним конфліктом. Відповідач стверджував, що інформація щодо країни походження заявника підтверджує факт загальнопоширеного внутрішнього збройного конфлікту на території Сирії. Разом з тим, відповідач зазначив, що не вся територія Сирії охоплена конфліктом. З посиланням на повідомлення засобів масової інформації та на підставі матеріалів особової справи ДМС України дійшла висновку, що позивач не обґрунтував неможливість повернення до країни своєї громадянської належності через вкрай небезпечну ситуацію внаслідок загальнопоширеного насильства та порушення прав людини в ситуації внутрішнього збройного конфлікту, а до ГУ ДМС він звернувся виключно з метою легалізації, оскільки станом на дату звернення позивача до органів ДМС України (01 грудня 2014 року) він проживає в Україні нелегально, але має намір й надалі тут залишитися.
14.3. З урахуванням наведеного відповідач дійшов висновку, що стосовно позивача відсутні умови, передбачені Законом України від 8 липня 2011 року № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671-VI), для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Отже, оскаржене рішення є законним підстав для повторного розгляду заяви позивача немає.
15. 10 квітня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження та витребувано з Харківського окружного адміністративного суду справу № 820/3466/16.
16. Також до Вищого адміністративного суду України 18 травня 2017 року надійшли пояснення УСБУ в Харківській області, в яких представник третьої особи в цілому підтримує доводи касаційної скарги та просить її задовольнити та скасувати рішення суддів попередніх інстанцій і відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
17. 18 травня 2017 року справа № 820/3466/16 надійшла до Вищого адміністративного суду України.
18. Представник позивача надав 21 липня 2017 року заперечення на касаційну скаргу, в якій, вказуючи на безпідставність касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
19. 27 лютого 2018 року на виконання вимог підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (набрав чинності 15 грудня 2017 року), касаційну скаргу передано до Верховного Суду.
20. 27 лютого 2018 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду: головуючого суддю: Бевзенка В.М., суддів: Шарапу В.М., Данилевич Н.А.
21. 28 квітня 2020 року на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року № 693/0/78-20 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
22. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду: головуючого суддю - Шевцову Н.В., суддів -Смоковича М.І., Радишевську О.Р.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
23. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
24. 08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
25. За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
26. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
27. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
28. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
29. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
29.1. За пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
29.2. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
29.3. Згідно з частиною п`ятою статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
29.4. Частинами першою та сьомою статті 7 Закону № 3671-VI визначено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
29.5. Відповідно до частини шостої статті 8 Закону № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
29.6. Згідно з частиною сьомою статті 8 Закону № 3671-VI у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.
29.7. Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
30. Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців.
30.1. Пунктами 45, 66 визначено, що особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
30.2. Згідно до пункту 195 у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
31. Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) у справах біженців «Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців» (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказу покладається на позивача, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення.
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
32. Верховний Суд наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
33. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для задоволення частини позовних вимог.
34. Правильним є посилання судів, що у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень. Також суди правильно зазначили, що при розгляді цієї категорії справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.
35. Суд звертає увагу, що побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
36. При цьому, побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо).
37. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
38. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.
39. Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця чи особою, яка потребує додаткового захисту, є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні.
40. У справі встановлено, що позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з мотивів відсутності для цього підстав, визначених пунктами 1 і 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI.
41. У касаційній скарзі представника ДМС України зазначає, що позивач прибув в Україну ще в 2011 році на законних підставах, однак на певний період часу, тож з метою легалізувати подальше перебування звернувся до ГУ ДМС України із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. При цьому, відповідач погодився з тим, що ситуація в країні його походження суттєво змінилася, відтоді як він прибув в Україну, але достатніх підстав вважати, що він потребує захисту, в розумінні пункту 13 частини першої статті 13 Закону № 3671-VI, на переконання відповідача, немає.
42. У цьому зв`язку суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що при дослідженні обставин, з якими вказані положення Закону № 3671-VI пов`язують надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту, відповідач формально здійснив перевірку усіх обставин, викладених позивачем. Зокрема, відповідачем не надано належної уваги та оцінки поясненням позивача про ситуацію, яка склалася після його виїзду у зв`язку з розгортанням збройного конфлікту в країні його походження.
43. Так, твердження про те, що в Сирії існує тривалий збройний конфлікт, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об`єктів соціальної інфраструктури, і що ситуація в цій країні є вкрай небезпечною і складною є загальновідомим фактом. Збройні зіткнення між військами офіційної влади Сирії та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охопили значну територію цієї країни і її населення, тож ситуація там є дуже напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають. Про події в Сирії інформують численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорюють міжнародні організації, тож ці обставини доказуванню у цій справі не потребують
44. Незважаючи на те, що позивач прибув в Україну до того, коли збройний конфлікт у Сирії став таким інтенсивним, це не заперечує того, що ситуація в країні його походження суттєво змінилася після його виїзду і стала небезпечною для життя та безпеки, що також слід враховувати при прийнятті рішення, даючи оцінку поясненням позивача, чому він просить залишитися в Україні, як особа яка потребує додаткового захисту.
45. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що за встановлених в цій справі обставин справи, рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позову є правильними і обґрунтованими.
46. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
47. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, отже, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
48. Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.
Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду 09 листопада 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2017 року в справі №820/3466/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Н.В. Шевцова
Судді: О.Р. Радишевська
М.І. Смокович