ПОСТАНОВА

Іменем України

06 лютого 2020 року

Київ

справа №820/3488/16

адміністративне провадження №К/9901/39315/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2017 у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2016 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Київської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (надалі - відповідач, Інспекція) про скасування податкових повідомлень-рішень від 18.01.2016 форми "Ф" №№12-1705, 13-1705, від 07.04.2016 форми "Ф" №92-1303, якими позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб 320,35, 4908,96 та 645,68 гривень відповідно.

Обґрунтовуючи позовну заяву, посилалась на те, що з 01.01.2012 є платником єдиного податку третьої групи і використовує належні їй нежитлові приміщення, розміщені на земельній ділянці, на яку податковим органом нараховане податкове зобов`язання, для провадження господарської діяльності, а тому згідно пункту 4 підпункту 297.1. статті 297 Податкового кодексу України (далі - ПК України) звільняється від нарахування та сплати земельного податку.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 позов задоволено повністю; скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у позивача законодавчо встановленого обов`язку зі сплати земельного податку, оскільки позивач не є власником земельних ділянок, на яких розташовані належні їй нежитлові приміщення, які, до того ж, використовуються нею для провадження господарської діяльності як фізичною особою-підприємцем, що є платником єдиного податку третьої групи.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2017 скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд дійшов протилежного висновку та зазначив у своєму рішенні, що обов`язок сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (нежитлові приміщення) й спрощена система оподаткування, як і використання цієї нерухомості (а не самої земельної ділянки на якій вона розташована) у провадженні господарської діяльності, не звільняє ОСОБА_1 від виконання податкових зобов`язань.

Не погоджуючись із рішенням апеляційного суду, позивач подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилається на те, що апеляційним судом не надано належної правової оцінки усім обставинам справи і доводам, викладеним у запереченнях на апеляційну скаргу відповідача та поясненнях, наданих під час апеляційного перегляду справи, не враховано відсутність в матеріалах справи даних державного земельного кадастру, які б підтверджували площу та режим використання землі й, як наслідок, правильність здійсненого Інспекцією розрахунку земельного податку. Також зазначає, що судом апеляційної інстанції допущено ряд помилок у тексті судового рішення й здійснення ним розгляду справи з порушенням положень адміністративного процесуального законодавства.

Відповідач своїм правом на подання заперечень на касаційну скаргу не скористався.

В подальшому, відповідно до підпункту четвертого пункту першого Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) дану справу передано до Верховного Суду.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, яка з 01.01.2012 перебуває на спрощеній системі оподаткування і є платником єдиного податку третьої групи.

Місцем провадження господарської діяльності позивача є, зокрема, АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2

Одним із видів господарської діяльності позивача є надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення загальною площею 43,3 кв.м., розташованого на першому поверсі багатоповерхового житлового будинку в місті Харкові за адресою: АДРЕСА_1 (право власності зареєстроване у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно 04.06.2015), а також Ѕ нежитлового приміщення загальною площею 322 кв.м., розташованого у місті Харкові за адресою: АДРЕСА_2 (право власності зареєстроване у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно 16.12.2014).

Згідно договорів оренди від 31.12.2014 №1-А та від 31.01.2015 №56-А/Ч нежитлове приміщення, розташоване по АДРЕСА_1 передано в оренду з 01.01.2015 Повному товариству "Ломбард "Вента.Л", Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "Менеджмент консалтінг" і компанія", а нежитлове приміщення, розташоване по вул. Чернишевській, 44 передано в оренду з 01.02.2015 Відкритому акціонерному товариству "ВЕЛТОН.ТЕЛЕКОМ" відповідно.

18.01.2016 Київською об`єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за період 2014-2015 років загалом у розмірі 5229,31 гривень.

Податкові повідомлення-рішення від 18.01.2016 форми "Ф" №№12-1705, 13-1705 позивач оскаржила до контролюючого органу вищого рівня, однак, останні рішенням Головного управління ДФС у Харківській області залишені без змін й збільшено суму податкового зобов`язання, визначену податковим повідомленням-рішенням від 18.01.2016 форми "Ф" №13-1705 на 645,68 гривень, про що складено податкове-повідомлення-рішення від 07.04.2016 форми "Ф" №92-1303, яке також оскаржено ОСОБА_1 в адміністративному порядку, втім, рішенням Головного управління ДФС у Харківській області скарга залишена без розгляду.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.

У відповідності до статті 206 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Як визначено підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України, земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

За пунктом 287.7 статті 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Згідно з пунктом 287.8 цієї ж статті власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У частинах першій та другій статті 120 ЗК України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.

Наведене дає підстави для висновку про те, що власник нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Фізична особа - власник нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

За пунктом 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У пункті 269.2 статті 269 ПК України також передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

За підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Тобто у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.

Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов`язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Верховним Судом України у постанові від 24 листопада 2015 року (справа №21-2352а15), а також Верховним Судом у постановах від 13, 19 та 26 червня 2018 року (справи №№ 826/14615/16, 814/3427/13-а та 826/10930/13-а відповідно).

Звертаючись до суду з позовом, позивач на обґрунтування протиправності податкових повідомлень-рішень посилалась на те, що законодавство не зобов`язує фізичну особу - підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування, нараховувати та сплачувати земельний податок за земельну ділянку, що використовується нею в господарській діяльності. На врахування відповідачем при обчисленні земельного податку нормативної грошової оцінки землі, яка не відповідає дійсності, або ж невірного проведення Інспекцією розрахунку розміру такого податку позивач не вказувала.

При цьому матеріали справи свідчать, що судом апеляційної інстанції приймалось рішення з врахуванням поданого контролюючим органом розрахунку нарахованого позивачу зобов`язання зі сплати земельного податку.

Враховуючи наведене, зміст встановлених фактичних обставин, висновок апеляційного суду у справі, що розглядається, про законність нарахування позивачу грошового зобов`язання зі сплати земельного податку ґрунтується на правильному застосуванні згаданих вище норм матеріального права.

При цьому Верховний Суд не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні судового рішення у зв`язку із розглядом апеляційної скарги за відсутності представників позивача, адже матеріалами справи підтверджується повідомлення учасників справи про апеляційний розгляд. Більше того, як вбачається із поданих представником позивача письмових заперечень на апеляційну скаргу, останній не зазначав, що бажає взяти участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

За правилами частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, мотиви касаційної скарги, Верховний Суд не вбачає підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду