ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 820/3767/16

адміністративне провадження № К/9901/18588/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Васильєвої І.А., суддів: Дашутіна І.В., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Приватного підприємства ``Імпресс`` до Миколаївської митниці ДФС України про визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Приватного підприємства ``Імпресс`` на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2017 (головуючий суддя Григоров А. М., судді: Подобайло З. Г., Тацій Л. В.),

У С Т А Н О В И В:

У липні 2016 року Приватне підприємства ``Імпресс`` (далі - позивач, ПП``Імпресс``, підприємство) звернулося до суду з позовом до Миколаївської митниці ДФС України (далі - відповідач, митниця), в якому просило визнати протиправними та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №504050000/2016/30005 та рішення про коригування митної вартості товарів від 22.06.2016 №504050000/2016/000006/2.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що на підтвердження заявленої ним митної вартості товару та згідно з умовами контракту надало всі необхідні документи відповідно до статті 53 Митного кодексу (МК) України. Проте митниця безпідставно витребувала додаткові документи, а потім відмовила у прийнятті митної декларації та прийняла рішення про коригування митної вартості товару.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 13.12.2016 (суддя Тітов О. М.) позов підприємства задовольнив.

Суд виходив з того, що надані декларантом документи були достатніми для визначення митної вартості товару за ціною договору та в повній мірі підтверджували заявлену митну вартість товару за основним методом, тому у митниці не було підстав для витребування додаткових документів і проведення коригування митної вартості товару.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 28.03.2017 постанову суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості і з цією метою мають повноваження витребовувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товару в разі наявності підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України. Позивач на вимогу митного органу не надав документи на спростування наявних у наданих документах розбіжностей щодо умов оплати товару та числових значень складових митної вартості товару.

Позивач не погодився із судовим рішенням суду апеляційної інстанції та подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив скасувати зазначену постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. У касаційній скарзі скаржник доводив невідповідність висновків суду апеляційної інстанції фактичним обставинам справи.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18.04.2017 відкрив касаційне провадження №К800/12357/17 у цій справі за касаційною скаргою позивача.

Відповідач правом на подання заперечень на касаційну скаргу не скористався.

15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII ``Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України та інших законодавчих актів``, яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII ``Перехідні положення`` КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вказана касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд перевірив наведені в касаційній скарзі доводи позивача, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального, і дійшов висновку про таке.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 21.06.2016 позивач за митною декларацією (МД-2) №504050000/2016/104060 до митного оформлення заявив імпортований на підставі дистриб`юторської угоди від 01.04.2015 №1/2015 товар - необроблений порошок та гранули білого кольору на основі карбонату кальцію з природного вапняку. У декларації позивач заявив митну вартість товару за ціною угоди з урахуванням додатків до неї.

Для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товару позивач надав митному органу такі документи: угоду та доповнення до неї, додаток, комерційний інвойс, інформацію про вантаж, коносамент, довідку про вартість перевезення, сертифікат походження товару, екологічну декларацію та інше.

Під час митного контролю митний орган указав на певні розбіжності в поданих декларантом документах, які, на його думку, впливають на числове значення складових митної вартості товарів та дають підстави для обґрунтованого сумніву у достовірності відомостей про митну вартість товарів. Суть зауваження митного органу полягала в тому, що умови оплати у додатку від 03.06.2016 №6 до дистриб`юторської угоди від 01.04.2015 №1/2015 не відповідають умовам оплати в рахунку фактурі (інвойсі) від 03.06.2016 №699268. Зокрема, у додатку від 03.06.2016 №6 до дистриб`юторської угоди від 01.04.2015 №1/2015 передбачено, що оплата за партію товару у сумі 54' 639,04 дол. США проводиться протягом 10 днів з моменту заходу судна в порт, решта - відстрочення платежу 90 днів від дати оформлення коносамента, тоді як в інвойсі термін платежу становить 90 днів після дати коносамента. Також митний орган стверджував, що декларант не надав документи стосовно витрат, пов`язаних з транспортуванням вантажу від порту відправлення до порту замовника, передбачені частиною (ііі) статті І дистриб`юторської угоди від 01.04.2015 №1/2015. За умовами частини (ііі) статті І угоди оплата за продукцію проводиться впродовж 90 днів від дати коносамента. При цьому видатки компанії, пов`язані з транспортуванням вантажу із порту Туреччини до порту призначення, дистриб`ютор (позивач) сплачує у формі передплати. Такі суми відображаються в окремих додатках, які є невід`ємною частиною угоди.

За таких обставин митний орган запропонував позивачу надати додаткові документи: - бухгалтерську документацію щодо оплати витрат, пов`язаних з транспортуванням вантажу; - каталоги, специфікації прейскуранти (прас-листи) виробника товару; - висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини; - копії митної декларації країни відправлення з перекладом на українську мову відповідно до статті 254 МК України.

На вимогу митного органу декларант додатково надав: прайс-лист виробника, висновок ДП``Укрпромзовнішекспертиза`` від 21.06.2016 №2384, переклад митної декларації країни відправлення. Бухгалтерську документацію щодо оплати витрат пов`язаних з транспортуванням вантажу, передбачених частиною (ііі) статті 1 дистриб`юторської угоди від 01.04.2015 №1/2015, декларант не надав, але у супровідному листі до наданих документів пояснив, що додатком від 03.06.2016 №6 до дистриб`юторської угоди змінені умови поставки товару (з CIF ``Cost, Insurance and Freight - Вартість, Страхування і Фрахт`` на CFR ``Cost and Freight - Вартість та Фрахт``) та його оплата і тому підприємство не несе жодних витрат, що пов`язані з транспортуванням вантажу.

22.06.2016 митниця прийняла спірні рішення, оскільки декларант не подав витребуваних митним органом документів, а в поданих раніше документах були виявлені розбіжності та неточності, не усунуті під час консультацій.

Системний аналіз положень статей 51 53 54 55 57 58 МК України свідчить, що обов`язок довести задекларовану митну вартість товару лежить на декларанті. Декларант при митному оформленні імпортованого товару зобов`язаний надати документи за переліком, визначеним частиною другою статті 53 МК України.

Повноваження контролюючого органу витребувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всіх документів, передбачених статтею 53 МК України. Ненадання декларантом витребуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об`єктивних сумнівів щодо достовірності наданої декларантом інформації.

У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Умови, на яких має здійснитися оплата за товар, якщо вони безпосередньо не впливають на ціну товару, останньої не стосуються. Таким чином, розбіжності щодо умов оплати товару в документах, доданих до митної декларації на підтвердження митної вартості, не є тими розбіжностями (суперечностями), які є підставою для витребування контролюючим органом додаткових документів, якщо інші документи в сукупності не викликають сумнів у достовірності задекларованої митної вартості. Зокрема, це може відбуватися, коли декларант надав документи, які підтверджують всі складові митної вартості, сплату визначеної згідно з умовами зовнішньоекономічного контракту ціни за товар і послуг зі страхування тощо, вартість яких відповідно до чинного законодавства включена до митної вартості.

Тобто, розбіжності щодо умов оплати товару в документах, доданих до митної декларації на підтвердження митної вартості, не є тими розбіжностями (суперечностями), які є підставою для витребування контролюючим органом додаткових документів, якщо інші документи в сукупності не викликають сумніву в достовірності задекларованої митної вартості.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово висловлював свою позицію щодо такого застосування судом наведених правових норм.

Висновки суду першої інстанції свідчать про правильне застосування норм матеріального права і узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду при вирішенні спорів цієї категорії.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, встановив, що відповідно до умов дистриб`юторської угоди від 01.04.2015 №1/2015 та додатків до неї ціна та умови кожної партії поставки зазначаються в окремих додатках до угоди, які є невід`ємною частиною угоди (частина (іі) статті І, частина (ііі) статті ІІ). У додатку від 03.06.2016 №6 до угоди, який було надано при митному оформленні разом з митною декларацією, зазначені умови поставки: CFR - Очаков, Україна, найменування, кількість, ціна/вартість партії товару (429' 316,94 доларів США) та умови його оплати.

Поданий інвойс від 03.06.2016 №699268 містить аналогічну інформацію щодо умов поставки (CFR), кількості та вартості партії товару (429' 316,94 доларів США), яка була вказана позивачем під час митного оформлення товару.

Товар, вказаний в інвойсі від 03.06.2016 №699268, було передано перевізнику, що підтверджується коносаментом від 09.06.2016, за змістом якого товар, що поставляється на виконання умов контракту прибуде у місце призначення, вказане в інвойсі - CFR - Очаков.

Відповідно до міжнародних правил Інкотермс 2010 (офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2010 року), CFR (Cost and Freight) - ``Вартість і фрахт`` означає, що продавець зобов`язаний сплатити витрати та фрахт, необхідні для доставки товару в зазначений порт призначення, але ризик втрати або ушкодження товару, а також ризик будь-якого збільшення витрат, що виникають після переходу товаром борту судна, переходить з продавця на покупця в момент переходу товару через поручні судна в порту відвантаження. За умовами CFR на продавця покладаються обов`язки щодо митного очищення товару для експорту.

Отже, на умовах CFR (вартість і фрахт) відправник вантажу зобов`язується організувати й оплатити завантаження товару на складі, транспортування до порту відправлення, завантаження товару на судно і перевезення до порту замовника.

Згідно з матеріалами справи надані декларантом документи містили відомості щодо ціни товару, а розбіжності щодо умов оплати товару, на які вказувала митниця, не є тими розбіжностями (суперечностями), які є підставою для витребування контролюючим органом додаткових документів.

Також з урахуванням внесених змін щодо ціни та кількості товару, що відображаються в окремих додатках з урахуванням умов поставки згідно з правилами Інкотермс 2010, у додатку від 03.06.2016 №6 сторони зазначили умови поставки CFR - Очаков, Україна та уточнили умови оплати та терміни, передбачені у частині (ііі) статті І дистриб`юторської угоди від 01.04.2015 №1/2015, тому інших витрат, пов`язаних з перевезенням товару, декларант не здійснював та не був зобов`язаний, що повністю кореспондується з відомостями в наданих при митному оформленні документах, в тому числі у коносаменті зазначено ``clean on board`` (український переклад ``чистий``, коносамент без зауважень та митних платежів).

У зв`язку з цим зауваження митного органу про те, що підприємство не надало документи, пов`язані з оплатою видатків компанії-постачальника на перевезення товару від порту відправлення до порту замовника, є безпідставними.

При вирішенні спору суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права щодо встановлених у справі обставин.

Правильне застосування судом першої інстанції норм права до встановлених обставин є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є помилковою.

Згідно з частиною першою статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи наведене, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2017 слід скасувати, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2016 - залишити в силі.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ'' від 15.01.2020 №460-ІХ, відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону, та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС України.

Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Задовольнити касаційну скаргу Приватного підприємства ``Імпресс``.

Скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2017 і залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2016.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

СуддіІ.А. Васильєва І.В. Дашутін В.П. Юрченко