ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 820/5120/18

адміністративне провадження № К/9901/10935/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Чумаченко Т.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2018 (суддя Рубан В.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2019 (колегія суддів: Присяжнюк О.В., Мельнікова Л.В., Бенедик А.П.) у справі за позовом Головного управління ДФС у Харківській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна, зупинення видаткових операцій,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДФС у Харківській області, звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , у якому просило суд:

- підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна платника податків;

- зупинити видаткові операції платника податків на рахунках платника податків, відкритих в банківських установах, які обслуговують фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову зазначено, що відповідач незаконно відмовив у допуску посадових осіб до проведення фактичної перевірки, а відтак наявні підстави, визначені п. 94.2.3 п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України для застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2018, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2019 у задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що адміністративний арешт майна платника податків накладається за рішенням керівника (заступника) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має перевірити суд. З посиланням на положення пункту 94.10. статті 94 Податкового кодексу суди вказали, що на час вирішення спору по суті минули встановлені законом 96 годин, протягом яких обґрунтованість адміністративного арешту має бути перевірена судом, у зв`язку з чим умовний адміністративний арешт майна Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , застосований згідно з рішенням заступника начальника Головного управління ДФС у Харківській області від 22 червня 2018 року, припинено згідно із законом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках платника податків, відкритих у банківських установах, які обслуговують Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 , суди зазначили, що правовими підставами (умовами) є саме, або наявність податкового боргу, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу. В той же час, для звернення з позовними вимогами щодо накладення арешту на кошти, що знаходяться в банку платника податків з підстав не допуску перевіряючих до перевірки, не є передбаченою правовою підставою визначених положеннями податкового законодавства для накладення арешту на кошти, які перебувають на рахунках платника податків, відкритих в банківських установах.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що судові рішення були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій помилково застосували приписи статті 94 Податкового кодексу України. Зазначає, що платник податків зобов`язаний не перешкоджати законній діяльності контролюючого органу, та виконувати законні вимоги посадових осіб. Крім того, зауважує, що посилання суду на п.п.20.1.33 Податкового кодексу України є недоцільним, оскільки в обґрунтування позовних вимог щодо зупинення видаткових операцій податковий орган у позовній заяві посилався на п.п.20.1.31 п.20.1 ст. 20 Податкового кодексу України.

Письмового відзиву на вказану касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надходило, що не є перешкодою для розгляду справи.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Головного управління ДФС у Харківській області, згідно з пп. 80.2.3 п. 80 ст. 80 Податкового кодексу України, на підставі направлень на проведення перевірки від 07.06.2018 року № 5363, 5362, 5249, 5248 та наказу на проведення перевірки від 07.06.2018 року № 4094, виданого Головним управлінням ДФС у Харківській області, з метою здійснення контролю за дотриманням суб`єктами господарювання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, свідоцтв, виробництва та обігу підакцизних товарів, проведення перевірок дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, оформлення трудових відносин з працівниками, 12.06.2018 року було здійснено вихід за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, місце здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 для проведення фактичної перевірки.

Однак, представник ФОП ОСОБА_1 ОСОБА_2 від отримання копії наказу та направлення на перевірку відмовилася. Також представником ФОП ОСОБА_1 ОСОБА_2 було відмовлено в допуску до перевірки та надано письмове пояснення щодо причин не допуску до фактичної перевірки.

Також встановлено, що Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області звернулось до суду із заявою про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна, застосованого на підставі рішення заступника начальника Головного управління ДФС у Харківській області від 22.06.2018 № 6445/ФОП/20-40-14-10-19.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.06.2018 закрито провадження в адміністративній справі № 820/4883/18 за поданням Головного управління ДФС у Харківській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна, зупинення видаткових операцій, на підставі наявності між сторонами спору про право, предметом якого є правовідносини, існування яких є передумовою виникнення підстав для застосування умовного адміністративного арешту.

У зв`язку із вищевикладеним Головне управління ДФС у Харківській області звернулося з тими самими вимогами до суду в загальному порядку.

Щодо адміністративного арешту майна.

Відповідно до п.81.2 ст.81 Податкового кодексу України працівниками Головного управління ДФС у Харківській області за місцем проведення перевірки, а саме: АДРЕСА_1 , було невідкладно складено акт від 12.06.2018 року №4378/20-40-14-10/ 3091212764 , що засвідчує факт відмови представника ФОП ОСОБА_1 ОСОБА_2 у допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки у двох примірниках.

На підставі п.п.94.2.3 п.94.2 ст.94 Податкового кодексу України заступником начальника Головного управління ДФС у Харківській області прийнято Рішення про застосування адміністративного арешту майна ФОП ОСОБА_1 від 22.06.2018р. о 12:35 год. за вих. №6445/ФОП/20-40-14-10-19 у зв`язку з відмовою від допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки.

У зв`язку з вищевикладеним, податковий орган звернувся до суду з позовом про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна відповідача та зупинення видаткові операції платника податків на рахунках платника податків, відкритих в банківських установах, які обслуговують фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 .

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з приписами частини четвертої статті 5 КАС України, суб`єкти владних повноважень мають право звернутись до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Право звернення до суду суб`єктом владних повноважень - податковим органом визначено статтею 94 ПК України, а саме на суд покладено обов`язок перевірити обґрунтованість рішення контролюючого органу про застосування адміністративного арешту майна платника податків. Відтак, для здійснення судового контролю за рішенням податкового органу, яке зачіпає права та інтереси платника податків, податковий орган зобов`язаний звернутись до суду.

Пунктом 94.2 статті 94 ПК України передбачено підстави для застосування адміністративного арешту майна, серед яких, зокрема, є відмова платника податків від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Відповідно до пункту 94.10 статті 94 ПК України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено).

За правилами пункту 94.19.1 статті 94 ПК України адміністративний арешт припиняється у разі відсутності протягом вказаного строку рішення суду про визнання арешту обґрунтованим.

У разі якщо майно платника податків звільняється з-під адміністративного арешту у випадку, визначеному, зокрема, пунктом 94.19.1, повторне накладення адміністративного арешту з підстав накладення першого арешту не дозволяється (пункт 94.21 статті Кодексу).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для такого висновку, що за наявності відповідних умов, визначених у пункті 94.2 статті 94 ПК України, арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника) контролюючого органу, обґрунтованість якого має бути перевірена судом в обов`язковому порядку протягом 96 годин. Відсутність протягом вказаного строку відповідного рішення суду про визнання арешту обґрунтованим зумовлює звільнення з-під адміністративного арешту майна платника податків та унеможливлює його повторне накладення з тих самих підстав.

Відтак, суди попередніх інстанцій правильно дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог податкового органу, оскільки з моменту прийняття рішення про накладення адміністративного арешту майна вже минуло 96 годин, встановленого для його перевірки, тому застосований адміністративний арешт є припиненим відповідно до п.п.94.19.1 пункту 94.19 ст. 94 ПК України.

Аналогічний висновок викладений у постанові судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі №820/5045/18.

Щодо зупинення видаткових операцій.

Податковим кодексом України передбачена можливість застосування такого заходу податкового примусу, як зупинення видаткових операцій, а саме: контролюючі органи мають право звертатися до суду, якщо платник податків перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених цим Кодексом, щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків (пп.20.1.32. п.20.1. ст.20); контролюючий орган звертається до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, заборону відчуження таким платником податків майна та зобов`язання такого платника податків допустити податкового керуючого для опису майна у податкову заставу (абз.2, 3 п.89.4. ст.89); контролюючий орган звертається до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків та зобов`язання такого платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого, передбачені цим Кодексом (абз. 2, 3 п. 91.4. ст.91).

Отже у податкового органу не має права звертатись до суду із вимогою про зупинення видаткових операції платника податку за умови коли останній відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Варто зауважити, що винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом, в тому числі, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу є, - адміністративний арешт майна платника податків (п.п.94.1, 94.2.3 ПК України).

Вказана правова позиція була викладена Колегією суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.12.2020, справа № 820/5045/18, адміністративне провадження № К/9901/1641/19.

Щодо правничої допомоги.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підставі аналізу наведених вище правових норм, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що КАС України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із запровадженням з 15.12.2017 змін до КАС України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам (засадам) адміністративного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 10 частини третьої статті 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 3 6 7 8 9 КАС України в узагальненому вигляді, при вирішенні адміністративного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, враховує завдання адміністративного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

Згідно частини першої статті 166 КАС України при розгляді справи судом, учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Таким чином, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вказує, що при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд повинен був надати оцінку тим обставинам, щодо яких позивач мав заперечення, а саме - обставинам, вказаним податкового органу у запереченні на заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (а.с.98-101).

Зокрема позивач, - суб`єкт владних повноважень в указаній заяві вказував про не надання відповідачем звіту про виконану роботу, розрахунку чи акту здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії. Також було зазначено, що захисником відповідача у справі виступав помічник адвоката, а не адвокат, що не відповідає приписам статті 134 КАС України (адвокату відшкодовуються витрати на послуги помічника адвоката, п.1 ч.3 ст.134 КАС України). При цьому позивач вказує, що згідно із приписами статті 139 КАС України у відповідача не виникло право на відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних відшкодувань позивача, так як у задоволені позову було відмовлено.

Верховний Суд аналізуючи рішення судів попередніх інстанцій констатує, вони належної правової оцінки таким обставинам не надали, чим порушили норми процесуального права, у зв`язку з чим оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню в цій частині із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За приписами частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на наведене, касаційна скарга Головного управління ДФС у Харківській області підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині розподілу судових витрат - скасуванню, з направленням справи в цій частині до суду першої інстанції на новий розгляд. У решті рішення судів першої та апеляційної інстанцій необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 341 345 349 350 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управлінням ДПС у Харківській області задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2018 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2019 у справі №820/5120/18 - скасувати в частині розподілу судових витрат, справу в цій частині направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2018 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2019 - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва Т.А. Чумаченко