ПОСТАНОВА
Іменем України
09 квітня 2020 року
Київ
справа №820/5560/16
адміністративне провадження №К/9901/36847/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шарапи В.М.,
суддів: Желєзного І.В., Чиркіна С.М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.02.2017 у складі судді Нуруллаєва І.С. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2017 у складі колегії суддів: Старостіна В.В. (головуючий), Бегунца А.О., Рєзнікової С.С. у справі №820/5560/16 за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вільне" до Державної екологічної інспекції у Харківській області про визнання протиправним та скасування припису
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Вільне» (далі - позивач) звернулось з позовом до Державної екологічної інспекції у Харківській області, в якому просило суд визнати протиправним та скасувати: пункт 4 в частині отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел викидів, а саме: 3 ангарів для зберігання зерна, відкритого майданчика для зберігання зерна, 3 зернометів, заточувального верстату; пункти 7 та 15 припису № 02-25/143 від 12.09.2016, виданого Державною екологічною інспекцією у Харківській області.
2. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року, позов задоволено.
3. Судами попередніх інстанцій під час судового розгляду справи встановлено, що:
3.1. Посадовими особами Державної екологічної інспекції у Харківській області на підставі наказу від 05.08.2016 № 475/01-04 та направлення на перевірку від 05.08.2016 № 475/01-04 проведено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, за результатами якої складено акт № 475/01-04/02-09.
3.2. Згідно матеріалів перевірки вказано на порушення позивачем вимог статей 11, 17 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 року № 2707-XII (далі - Закон України № 2707-XII) та статті 17 Закону України «Про відходи».
3.3. На підставі матеріалів перевірки Державною екологічною інспекцією у Харківській області 12.09.2016 року прийнято припис № 02-25/143, яким зобов`язано Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Вільне», зокрема:
- п. 4 отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел викидів, а саме: 3 зернометів, заточувального верстату, 3 ангарів для зберігання зерна, відкритого майданчика для зберігання зерна, від ЗАВ-20;
- п. 7 провести контроль токсичності та димності у відпрацьованих газах автомобілів;
- п. 15 забезпечити подання статистичної звітності щодо поводження з відходами.
4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не доведено, що зазначене у пункті 4 припису устаткування здійснює викиди шкідливих речовин у атмосферне повітря. Тому на думку судів попередніх інстанції позивачем не допущено порушення вимог статей 11 та 17 Закону України №2707-XII. Суди також прийшли до переконання про відсутність зі сторони позивача порушень законодавства, вказаного у пунктах 7 і 15 припису.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
5. Відповідач подав касаційну скаргу на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2017 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
5.1.Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги зводяться до неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема статті 11 Закону України № 2707-XII. Відповідач вказує, що суди попередніх інстанцій застосувавши до спірних правовідносин вимоги постанови КМ України від 28 грудня 2001 р. №1780 Про затвердження Порядку розроблення та затвердження нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел (далі - Порядок №1780) та Наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 16.08.2004 № 317 Про затвердження Переліку типів устаткування, для яких розробляються нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 вересня 2004 р. за №1102/9701) (далі - Перелік №317) залишили поза увагою те, що Постанова №1780 прийнята відповідно до вимог статті 5 Закону України № 2707-XII.
5.2.У свою чергу на виконання вимог статті 11 Закону України № 2707-XII КМ України прийнято постанову від 13.03.2002 №302 Про затвердження Порядку проведення та оплати робіт, пов`язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян - підприємців, які отримали такі дозволи (далі - Порядок №302) та Міністерством охорони навколишнього природного середовища 09.03.2006 прийнято наказ № 108 Про затвердження Інструкції про загальні вимоги до оформлення документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 березня 2006 р. за N 341/12215) (далі - Інструкція №108).
5.3.Крім того, особа, яка подала касаційну скаргу, покликається на те, що «Пил зерновий» віднесений до забруднюючих речовин на підставі постанови КМ України від 29 листопада 2001 р. №1598 Про затвердження переліку найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, викиди яких в атмосферне повітря підлягають регулюванню (далі - Перелік №1598) та наказу Міністерства екології та природних ресурсів України №104 від 14.03.2002 Про затвердження Переліку речовин, які входять до "твердих речовин" та «вуглеводнів» і за викиди яких справляється збір (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1 квітня 2002 р. за N 322/6610) (далі - Перелік №104).
5.4.На підставі аналізу всіх зазначених нормативних актів у їх сукупності на думку відповідача слід прийти до висновку про те, що позивачем порушено вимоги статті 11 Закону України №2707-ХІІ, оскільки на викиди у атмосферне повітря пилу зернового він повинен отримати дозвіл.
5.5.Крім того, відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі апеляційної скарги, оскільки в апеляційному порядку оскаржувалось рішення суду першої інстанції лише щодо скасування пункту 4 припису.
6. Позивач подав заперечення на касаційну скаргу, у якому просить залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Аргументами на підставу своїх заперечень вказує на те, що відповідач помилково прийшов до висновку про необхідність отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, які вказані у п. 4 оскарженого припису, оскільки частина обладнання не є стаціонарними джерелами в розумінні Закону України №2707-ХІІ, а експлуатація інших не потребує дозволу.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:
7. При розгляді касаційної скарги колегією суддів враховуються приписи частин 1-2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) у редакції до 08.02.2020, у відповідності до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
8. Спірні правовідносини виникли у сфері державного регулювання господарської діяльності Державною екологічною інспекцією в Харківській області у сфері дотримання екологічних вимог в галузі охорони атмосферного повітря, а касаційна скарга стосується оскарження рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання протиправним та скасування пункту 4 припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 12.09.2016 року № 02-25/143.
9. Судами встановлено, що заходи контролю відповідачем у цій справі здійснені, а оскаржений припис прийнято у межах повноважень, визначених Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", Положення Про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 року № 454/2011. Ці обставини не заперечували учасники справи.
10. Проте, відповідно до Порядку організації та проведення перевірок суб`єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008 року № 464 (надалі - Порядок №464) визначено, що він визначає процедуру проведення перевірок з питань здійснення державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища та оформлення їх результатів.
11. Згідно пункту 4.22. Порядку №464 на підставі акта, який складено за результатами перевірки, протягом п`яти днів з дня її завершення, у разі виявлення порушень вимог природоохоронного законодавства складається припис про усунення порушень вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
12. Тобто, припис органу державного нагляду (контролю) повинен виноситись лише у випадку виявлення під час перевірки порушень вимог природоохоронного законодавства та повинен містити вимогу щодо усунення цих порушень в термін, що не повинен перевищувати строк шість місяців.
13. Вимогу отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел викидів відповідач обґрунтовує приписами частини 5 статті 11 Закону України №2707-ХІІ, згідно якої викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб`єкту господарювання, об`єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.
14. Суд касаційної інстанції зазначає, що змістом статті 11 вказаного Закону є регулювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарних джерел, одним із видів якого є отримання дозволу. Частиною 1 цієї статті визначено, що для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливого середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров`я людей та навколишнє природне середовище здійснюється регулювання викидів найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.
15. Згідно Порядку №302, прийнятого на виконання вимог статті 11 Закону України №2707-ХІІ, дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (далі - дозвіл) - це офіційний документ, який дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам - підприємцям далі - суб`єкт господарювання) експлуатувати об`єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів граничнодопустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного в дозволі терміну.
16. Відповідно до статті 1 Закону України №2707-ХІІ цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:
забруднення атмосферного повітря - змінення складу і властивостей атмосферного повітря в результаті надходження або утворення в ньому фізичних, біологічних факторів і (або) хімічних сполук, що можуть несприятливо впливати на здоров`я людини та стан навколишнього природного середовища;
забруднююча речовина - речовина хімічного або біологічного походження, що присутня або надходить в атмосферне повітря і може прямо або опосередковано справляти негативний вплив на здоров`я людини та стан навколишнього природного середовища;
викид - надходження в атмосферне повітря забруднюючих речовин або суміші таких речовин;
норматив гранично допустимого викиду забруднюючої речовини стаціонарного джерела - гранично допустимий викид забруднюючої речовини або суміші цих речовин в атмосферне повітря від стаціонарного джерела викиду;
джерело викиду - об`єкт (підприємство, цех, агрегат, установка, транспортний засіб тощо), з якого надходить в атмосферне повітря забруднююча речовина або суміш таких речовин.
17. Відповідно до статті 5 Закону України №2707-ХІІ у галузі охорони атмосферного повітря встановлюються такі нормативи: нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря; нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел; нормативи гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел; нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел; технологічні нормативи допустимого викиду забруднюючих речовин.
Порядок розроблення та затвердження нормативів у галузі охорони атмосферного повітря встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.
18. Статтею 7 цього Закону визначено, що нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин та їх сукупності, які містяться у складі пилогазоповітряних сумішей, що відводяться від окремих типів обладнання, споруд і надходять в атмосферне повітря від стаціонарних джерел, встановлюються з метою забезпечення дотримання нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря з урахуванням економічної доцільності, рівня технологічних процесів, технічного стану обладнання, газоочисних установок.
Для діючих і тих, що проектуються, окремих типів обладнання і споруд залежно від часу розроблення та введення у дію, наявності наукових і технічних розробок, економічної доцільності встановлюються:
норматив гранично допустимого викиду забруднюючої речовини стаціонарного джерела;
технологічні нормативи допустимих викидів забруднюючих речовин або їх суміші, які визначаються у місці їх виходу з устаткування.
19. Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що для отримання суб`єктом господарювання дозволу на викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря необхідна наявність одночасно у сукупності таких умов: наявність стаціонарних джерел викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря; наявність забруднюючої речовини у переліку найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин встановлюється Кабінетом Міністрів України; встановлені нормативи гранично допустимого викиду конкретно визначеної забруднюючої речовини або суміші цих речовин в атмосферне повітря від конкретного стаціонарного джерела викиду.
20. Судами попередніх інстанцій встановлено, що вимоги оскарженого пункту 4 припису стосувались отримання дозволу на викиди пилу зернового трьома зернометами, заточувальним верстатом, трьома ангарами для зберігання зерна, відкритим майданчиком для зберігання зерна, від ЗАВ-20.
21. На виконання Порядку №302 було прийнято Інструкцію №108, яка встановлює загальні вимоги в частині побудови, оформлення та змісту документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди існуючими та новоствореними об`єктами. Пунктом 2.9. цієї Інструкції визначено, що у відомостях щодо виду та обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами наводяться дані, які готуються на підставі звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві. Відповідно до Переліку найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, викиди яких в атмосферне повітря підлягають регулюванню, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2001 №1598, та Переліку забруднюючих речовин та порогових значень потенційних викидів, за якими здійснюється державний облік (додаток 1 до Інструкції про порядок та критерії взяття на державний облік об`єктів, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров`я людей і стан атмосферного повітря, видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, затвердженої наказом Мінекоресурсів України від 10.05.2002 N 177 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 22.05.2002 за N 445/6733), надаються: перелік найбільш поширених забруднюючих речовин та їх обсяги, викиди яких підлягають регулюванню та за якими здійснюється державний облік; перелік небезпечних забруднюючих речовин та їх обсяги, викиди яких підлягають регулюванню та за якими здійснюється державний облік; перелік інших забруднюючих речовин та їх обсяги, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами об`єкта; перелік забруднюючих речовин та їх обсяги, для яких не встановлені ГДК (ОБРД), в атмосферному повітрі населених міст.
22. Зазначені нормативні акти не містять серед переліку найбільш поширених забруднюючих речовин, небезпечних забруднюючих речовин, викиди яких підлягають регулюванню, такої речовини як «пил зерновий».
23. Крім того, Порядком №1780 встановлено, що він визначає вимоги щодо розроблення та затвердження нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин та їх сукупності, які містяться у складі пилогазоповітряних сумішей, що відводяться від окремих типів обладнання, споруд і надходять в атмосферне повітря із стаціонарних джерел. У пункті 7 Порядку визначено, що перелік типів устаткування, за якими розробляються нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, визначається Мінекоенерго.
24. На виконання Порядку №1780 Мінекоенерго прийнято Перелік №317, яким затверджено Перелік типів устаткування, для яких розробляються нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел. У цьому переліку відсутні такі устаткування як зерномети, заточувальні верстати, ангари для зберігання зерна, відкриті майданчики для зберігання зерна, від ЗАВ-20.
25. За таких обставин у позивача були відсутні умови, необхідні для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря і вимога відповідача отримати такий дозвіл - безпідставна. Про це обґрунтовано зазначили суди попередніх інстанцій, прийшовши до висновку про протиправність пункту 4 припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 12.09.2016 № 02-25/143 та його скасування.
26. Суд касаційної інстанції з наведених вище мотивів відхиляє доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин норм Закону України №2707-ХІІ, Порядку №302, Інструкції №108, Порядку №1780 , Переліку №1598 та Переліку №317.
27. Що стосується доводів відповідача про те, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин Перелік №104, суд касаційної інстанції зауважує, що Перелік №104 прийнятий відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01 березня 1999 року N 303 "Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору". А отже регулює інші правовідносини і не може застосовуватись до регулювання порядку отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря.
28. Також суд касаційної інстанції зауважує, що вихід судом апеляційної інстанції в порушення вимог статті 195 КАС України, у редакції на час спірних правовідносин, за межі апеляційної скарги у даному випадку не вплинув на правильне вирішення по суті апеляційної скарги в частині оскарження рішення суду першої інстанції щодо визнання протиправним і скасування пункту 4 припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 12.09.2016 № 02-25/143. Це також не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.
29. У зв`язку з наведеним суд касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржених судових рішень, що згідно статті 350 КАС України у редакції до 08.02.2020 є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15.01.2020 №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341 345 349 350 359 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну Державної екологічної інспекції в Харківській області залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року по справі №820/5560/16 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Головуючий суддя: Шарапа В.М.
Судді: Желєзний І.В.
Чиркін С.М.