ПОСТАНОВА

Іменем України

13 січня 2022 року

Київ

справа №821/1840/16

адміністративне провадження № К/9901/21892/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Кравчука В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу №821/1840/16

за позовом Державного підприємства "Дослідне господарство "Асканійське" Асканійської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту зрошуваного землеробства Національної академії аграрних наук України до Головного управління Держпраці у Херсонській області про скасування постанов, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року, ухвалену у складі головуючого судді Кисильової О.Й., та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Запорожана Д.В., суддів: Романішина В.Л., Шляхтицького О.І.,

в с т а н о в и в :

Державне підприємство "Дослідне господарство "Асканійське" Асканійської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту зрошуваного землеробства Національної академії аграрних наук України звернулось до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Херсонській області про скасування постанови про накладення штрафу від 25.10.2016 №21-16-239/34-129с, №21-16-239/34-130с, №21-16239/34/-131с.

В обґрунтування позову зазначало, що під час перевірки відповідачем встановлено факти несвоєчасного вручення трудової книжки працівнику підприємства ОСОБА_1 , звільненому 30.05.2016 та несвоєчасна виплата заробітної плати, тобто не у день звільнення. Оскільки вказаний працівник був відсутній на робочому місці у день звільнення, відтак, згідно з доводами позивача, відсутня вина підприємства у вчиненні наведених порушень, що виключає можливість притягнення до відповідальності. Також позивач не погоджується із висновками відповідача щодо недотримання ДП "Асканійське" вимог трудового законодавства в частині збереження за призваним на строкову військову службу ОСОБА_1 місця роботи, оскільки вказаний громадянин не підпадає під категорію громадян, яким надана ця гарантія.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано постанови Головного управління Держпраці у Херсонській області від 25.10.2016 №21-16-239/34-129с та №21-16239/34/-131с про накладення штрафу.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суди встановили, що на підставі наказу Головного Управління Держпраці у Херсонській області від 28.09.2016 №396 "Про проведення позапланової перевірки" та відповідно до направлення на проведення перевірки від 28.09.2016 №632, головним державним інспектором з праці 11 жовтня 2016 року проведено позапланову перевірку ДП "Дослідне господарство "Асканійське" з питань додержання законодавства про працю та загальнообов`язкового державного соціального страхування, за результатами якої складено акт від 11.10.2016 № 21-16-239/34.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог частини 1 статті 47, частини 1 статті 116 та частини 1 статті 119 КЗпП України.

На підставі акта перевірки від 11.10.2016 №21-16-239/34 Головним управлінням Держпраці у Херсонській області винесено припис від 12.10.2016 № 21-16-239/34-16 та постанови від 25.10.2016:

- №21-16-239/34-129с про накладення штрафу у розмірі 1450,00 грн за порушення ДП "Асканійське" вимог частини 1 статті 47 КЗпП України;

- №21-16-239/34-130с про накладення штрафу у розмірі 4350,00 грн за порушення ДП "Асканійське" вимог частини 1 статті 116 КЗпП України;

- №21-16-239/34-131с про накладення штрафу у розмірі 14500,00 грн за порушення ДП "Асканійське" вимог частини 1 статті 119 КЗпП України.

Позивач не погодився із вказаними постановами та звернувся до суду з цим позовом.

Частково задовольняючи позов, суди виходили з того, що відсутність ОСОБА_1 на робочому місці в день звільнення 30.05.2016 потягла за собою неможливість вручення останньому трудової книжки. Також суди дійшли висновку про непоширення на спірні правовідносини гарантій, передбачених ч. 3 ст. 119 КЗпП України щодо неможливості припинення трудового договору у разі призову працівника на військову службу.

Крім того, суди дійшли висновку про неправомірність дій позивача щодо невиконання зобов`язання провести розрахунок з працівником у строки, встановлені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідач не погодився із зазначеними рішеннями судів і подав касаційну скаргу з вимогами про їх скасування та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Вказує на невідповідність висновків суду обставинам справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованих рішень.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Верховний Суд переглянув судові рішення у межах касаційної скарги, з`ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про часткове задоволення скарги з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 259 КЗпП державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 96 від 11.02.2015, Державна служба України з питань праці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Державна служба України з питань праці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з п. п. 2-3 Порядку проведення перевірок посадовими особами державної інспекції з питань праці та її територіальних органів № 390 від 02.07.2012 право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов`язків мають повноваження державного інспектора з питань праці.

Інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Так, наказом директора ДП "Дослідне господарство "Асканійське" від 30.05.2016 №75-к ОСОБА_1 був звільнений з посади водія автотранспортних засобів ІІІ класу у зв`язку із призовом на військову службу згідно з пунктом 3 статті 36 КЗпП України.

За змістом акта перевірки від 11.10.2016 №21-16-239/34 порушення позивачем вимог частини 1 статті 47 КЗпП України полягало в тому, що у день звільнення ОСОБА_1 - 30.05.2016 йому не була вручена належно заповнена трудова книжка. Відповідачем встановлено, що на момент перевірки 11.10.2016 трудова книжка зазначеного працівника зберігається на підприємстві.

Порушення позивачем вимог частини 1 статті 116 КЗпП України полягало в тому, що у день звільнення ОСОБА_1 - 30.05.2016 з ним не проведено повний розрахунок. Встановлено, що упродовж червня-липня 2016 року здійснювались часткові виплати заробітної плати, проте остаточний розрахунок з вказаним працівником проведено 01.08.2016.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, обов`язковою умовою для притягнення власника або уповноваженого ним органу до відповідальності за ч. 1 ст. 47 та за ч.1 ст. 116 КЗпП, є наявність вини підприємства.

Як встановлено судами та підтверджено дослідженими судами доказами, ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці в день звільнення, а тому колегія суддів погоджується з висновками судів щодо відсутності вини з боку роботодавця у невидачі вказаному працівникові трудової книжки у день звільнення.

Отже, суди дійшли вірного висновку про наявність підстав для скасування постанови від 25.10.2016 №21-16-239/34-129с.

Крім того, правильними є висновки судів про безпідставне непроведення позивачем розрахунку із звільненим працівником, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 заробітна виплата виплачувалась через установу Банку.

Отже, суд погоджується із висновками судів про порушення ДП "Дослідне господарство "Асканійське" вимог частини 1 статті 116 КЗпП та наявність підстав для притягнення за це порушення до відповідальності, що, в свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про скасування постанови від 25.10.2016 №21-16-239/34-130с.

Разом з цим, колегія суддів вважає помилковими висновки судів про відсутність з боку позивача порушення вимог частини 1 статті 119 КЗпП, яке полягало в тому, що ОСОБА_1 був призваний на строкову військову службу та звільнений за п. 3 ст. 36 КЗпП, з огляду на таке.

Так, відповідно до . 3 ст. 36 КЗпП підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 39 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України Про освіту.

Згідно з частиною другою статті 39 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду від 15 січня 2015 року №116-VIII (далі Закон №116-VIII), який набрав чинності 8 лютого 2015 року), за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2 рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп 99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, відповідно до частини другої статті 39 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу за працівником, призваним на строкову військову службу, але не більше одного року, зберігається місце роботи та середній заробіток.

Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків закріплені статтею 119 КЗпП України.

Відповідно до статті 119 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України Про військовий обов`язок і військову службу і Про альтернативну (невійськову) службу, Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, більше ніж на один рік.

Гарантії, визначені у частинах третій та четвертій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров`я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

Отже, з моменту призову на військову службу, за громадянами України, які були призвані на військову службу, зберігаються: місце роботи та середній заробіток на підприємстві, установі, організації, в яких вони працювали на час призову.

Виходячи із встановлених обставин та наведених норм законодавства України, у позивача були відсутні правові підстави для звільнення гр. ОСОБА_1 у зв`язку з призовом на строкову військову службу, а тому колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість постанови №21-16-239/34-131с, якою накладено штраф у розмірі 14500,00 грн за порушення ДП "Асканійське" вимог частини 1 статті 119 КЗпП.

Відповідно до ч.1 ст. 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій допущено порушенням норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування ухвалених у справі рішень в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Херсонській області від 25.10.2016 №21-16239/34/-131с із прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 345 349 350 353 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Херсонській області задовольнити частково.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Херсонській області від 25.10.2016 №21-16239/34/-131с.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В решті постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року ухвалену та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №821/1840/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик

В.М. Кравчук,

Судді Верховного Суду