ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2025 року

м. Київ

справа № 821/415/18

адміністративне провадження № К/9901/57773/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А., Судді: Юрченко В.П., Хохуляк В.В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Новокаховської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області

на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року (Cуддя: Гомельчук С.В.),

та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2018 року (Судді: Ступакова І.Г., Бітов А.І., Лукянчук О.В.),

у справі № 821/415/18

за позовом ОСОБА_1

до Новокаховської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В березні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Новокаховської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області (далі - відповідач, Новокаховська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими позивачеві визначений до сплати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки: від 04 серпня 2016 року №31617-21 на суму 18807,14 грн., №31618-21 на суму 15195,77 грн. та №31619-21 на суму 15240,83 грн. (за 2015 рік); від 19 червня 2017 року №38030-13 на суму 2127,77 грн., №38031-13 на суму 1719,19 грн. та №38032-13 на суму 1724,29 грн. (за 2016 рік).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що він не є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки об`єкти нерухомого майна, належні на праві власності позивачу (нежитлова будівля складу зернового, нежитлова будівля свинарника - маточника, нежитлова будівля складу фуражного) передані позивачем в оренду сільськогосподарському товаровиробнику - ТОВ «Агрофірма «Україна» засновником якого є позивач і видами діяльності цього товариства є сільськогосподарська діяльність за КВЕД (зокрема, вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; допоміжна діяльність у рослинництві, виробництво олії та тваринних жирів, виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості, оптова торгівля зерном та ін). Відтак, зазначена нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу пункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим просив задовольнити позов (а.с. 4-7).

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2018 року адміністративний позов задоволено (а.с. 103, 104-107, 137-140).

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в обґрунтування доводів якої зазначив на правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, внаслідок не доведення позивачем, що користувачем належних йому на праві власності об`єктів нерухомості є саме ТОВ «Агрофірма «Україна», оскільки такі відомості були внесені до Статуту ТОВ «Агрофірма «Україна» лише 12.12.2017 року, а акти прийому-передачі нерухомості в оренду та договір оренди об`єктів нерухомості складені у 2015 році. Враховуючи викладене, скаржник просив суд задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове про відмову в задоволені позову (а.с. 147-148).

Верховним Судом відкрито касаційне провадження у справі, закінчено підготовку справи до розгляду та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами (а.с. 158-159).

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

В надісланому на адресу суду відзиві на касаційну скаргу позивач заперечував проти доводів касаційної скарги, зазначивши на правильності висновків судів попередніх інстанцій про документальне підтвердження передання об`єктів нерухомості ТОВ «Агрофірма «Україна» на підставі укладених між ним та цим товариством договорів оренди у 2015 році, які не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в силу підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, внаслідок їх використання у сільськогосподарській діяльності. У зв`язку з чим просив суд відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін (а.с. 163-165).

Переглянувши оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: нежитлова будівля складу зернового, свідоцтво про право власності від 20 червня 2011 року НОМЕР_1 , загальною площею 1247,6 кв.м. (а.с. 89); нежитлова будівля свинарника - маточника, свідоцтво про право власності від 20 червня 2011 року НОМЕР_2 , загальною площею 1544,1 кв.м. (а.с. 91); нежитлова будівля складу фуражного, свідоцтво про право власності від 20 червня 2011 року НОМЕР_3 загальною площею 1251,3 кв.м. (а.с. 90).

Судами встановлено, що на підставі п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення, у відповідності до яких позивачу визначено до податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 - 2016 роки, який обрахований контролюючим органом від загальної площі кожного з вищенаведених об`єктів нерухомості та відповідної ставки, встановленої рішеннями Малолепетиської сільської ради № 405 від 30 січня 2015 року та № 444 від 20 травня 2015 року (а.с. 44, 68-72, 73), а саме :

- за 2015 рік: від 04 серпня 2016 року № 31617-21 на суму 18 807,14 грн.(1544,1*(1218*1% = 18807,138)) (а.с. 76, 44); № 31618-21 на суму 15195,77 грн. (1247,6 *(1218*1% = 15195,768)) (а.с. 74, 44); № 31619-21 на суму 15240,83 грн. (1251,3*(1218*1% = 15240,834)) (а.с. 75, 44);

- за 2016 рік: від 19 червня 2017 року № 38030-13 на суму 2127,77 грн. (1544,1*(1378*0,1%) =2127,769)) (а.с. 99, 44); № 38031-13 на суму 1719,19 грн.(1247,6*0,1%) =1719,193)) (а.с. 100, 44); № 38032-13 на суму 1724,29 грн. (1251*(1378*0,1) =1724,291)) (а.с. 98, 44).

Задовольняючи адміністративний позов та скасовуючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач звільнений від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки нежитлові будівлі, які належать позивачу на праві власності використовуються безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (ТОВ «Агрофірма «Україна», засновником якого є позивач), отже не є об`єктом оподаткування на підставі підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

До того ж, суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справи відхилив доводи відповідача відносно не доведення позивачем належними доказами, що користувачем вказаних нежитлових приміщень є саме ТОВ «Агрофірма «Україна», оскільки в матеріалах справи містяться договори оренди майна від 06.01.2015 р. та акти прийму-передачі нежитлових приміщень, на підставі яких ОСОБА_1 , як орендодавець, передав ТОВ «Агрофірма «Україна», як орендарю, у безоплатне користування терміном на 5 років вказані нежитлові приміщення (а.с. 103, 104-107, 137-140).

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з наступних підстав.

Так, статтею 265 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначений склад податку на майно, який складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, у тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об`єктом оподаткування в відповідності до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка, а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).

Згідно п.п.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку (п. 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України).

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України (у редакції Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII) встановлено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, і підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

У відповідності до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 24 квітня 2020 року у справі №540/2206/19 (адміністративне провадження №К/9901/7573/20), правовий аналіз цієї норми зумовив висновок, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Крім цього колегія суддів зазначає, що як наголошено в постанові Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі № 640/16236/19 (касаційне провадження № К/9901/29238/20), застосування підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з урахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

При цьому до будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", що включає підкласи: 1271.1 "Будівлі для тваринництва"; 1271.2 "Будівлі для птахівництва"; 1271.3 "Будівлі для зберігання зерна"; 1271.4 "Будівлі силосні та сінажні"; 1271.5 "Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства"; 1271.6 "Будівлі тепличного господарства"; 1271.7 "Будівлі рибного господарства"; 1271.8 "Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва"; 1271.9 "Будівлі сільськогосподарського призначення інші".

Як встановлено судами попередніх інстанцій і не є спірним між сторонами, згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: - нежитлова будівля складу зернового, свідоцтво про право власності від 20 червня 2011 року НОМЕР_1 , загальною площею 1247,6 кв.м.; - нежитлова будівля свинарника - маточника, свідоцтво про право власності від 20 червня 2011 року НОМЕР_2 , загальною площею 1544,1 кв.м.; - нежитлова будівля складу фуражного, свідоцтво про право власності від 20 червня 2011 року НОМЕР_3 загальною площею 1251,3 кв.м. (а.с. 89-91).

Аналізуючи наявний в матеріалах справи Статут ТОВ «Агрофірма «Україна» суди попередніх інстанцій встановили, що позивач є засновником ТОВ «Агрофірма «Україна», предметом діяльності якого є організація сільськогосподарського виробництва та реалізації товарної продукції та сировини, переробка сільськогосподарської продукції як власного виробництва, так і придбаної, операції з давальницькою сировиною сільськогосподарського виробництва та ін. (п. 3.2. Статуту) (а.с. 12-16).

До того ж, колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи містять свідоцтво Державної податкової адміністрації України № 200086843 НБ № 097450 про реєстрацію (ТОВ «Агрофірма «Україна») сільськогосподарського підприємства як суб`єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість (дата реєстрації - 14 червня 2001 року, дата реєстрації суб`єктом спеціального режиму оподаткування - 01 січня 2009 року, дата початку дії свідоцтва - 06 грудня 2012 року) (а.с. 22). При цьому у відповідності до наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності ТОВ «Агрофірма «Україна» за КВЕД є, зокрема, вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; допоміжна діяльність у рослинництві, виробництво олії та тваринних жирів, виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості, оптова торгівля зерном та ін) (а.с. 21).

З наявних у матеріалах справи договорів оренди майна від 06.01.2015 року (а.с. 25, 27, 29) та актів прийму-передачі нежитлових приміщень ОСОБА_1 (а.с. 26, 28, 30), як орендодавець, передав ТОВ «Агрофірма «Україна», як орендарю, у безоплатне користування терміном на 5 років зокрема, нежитлові приміщення: нежитлова будівля складу зернового, свідоцтво про право власності від 20 червня 2011 року НОМЕР_1 , загальною площею 1247,6 кв.м.; нежитлова будівля свинарника - маточника, свідоцтво про право власності від 20 червня 2011 року НОМЕР_2 , загальною площею 1544,1 кв.м.; нежитлова будівля складу фуражного, свідоцтво про право власності від 20 червня 2011 року НОМЕР_3 загальною площею 1251,3 кв.м.

Оцінивши вищенаведені докази в сукупності, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що об`єкти нерухомості, які належать позивачу на праві власності і щодо яких контролюючим органом донараховані податкові зобов`язання, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, а тому позивач в силу вимог пункту «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України звільнений від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що нерухомість за цією адресою не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в силу положень пункту "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки нежитлові будівлі фактично є нерухомістю сільськогосподарського виробника.

Аналогічна правова позиція викладена і в постановах від 04 грудня 2018 року у справі № 649/593/16-а та від 24 квітня 2020 року у справі №540/2206/19, у якій судами застосовано підпункт "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України у подібних правовідносинах.

Одночасно колегія суддів звертає увагу, що в доводах касаційної скарги контролюючим органом не заперечувались висновки судів попередніх інстанцій про те, що вказані об`єкти нерухомості належать позивачу на праві власності та використовуються безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Спірним за доводами касаційної було не підтвердження позивачем, що користувачем вказаних земельних ділянок є саме ТОВ «Агрофірма «Україна», оскільки до Статуту ТОВ «Агрофірма «Україна» відомості відносно цих нежитлових приміщень були внесені лише 12.12.2017 року (а.с. 18).

Однак колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій з наявних у справі договорів оренди майна від 06.01.2015 року (а.с. 25, 27, 29) та актів прийму-передачі нежитлових приміщень від 06.01.2015 року (а.с. 26, 28, 30) нежитлові будівлі (складів зернового загальною площею 1247,6 кв.м.; свинарника - маточника загальною площею 1544,1 кв.м. та складу фуражного загальною площею 1251,3 кв.м.) були передані ОСОБА_1 , як орендодавцем - ТОВ «Агрофірма «Україна», як орендарю, у безоплатне користування терміном на 5 років (06.01.2015 року). Отже подальші зміни до Статуту ТОВ «Агрофірма «Україна» не спростовують наявність укладених договорів оренди (у 2015 році), які були предметом оцінки судами попередніх інстанцій. Тоді, як у відповідності до вимог статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже загалом доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій за результатами розгляду справи і не містять посилань на неправильне застосування судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень, тому касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.

Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 №460-ІХ (відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону), та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну Новокаховської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області залишити без задоволення.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2018 року у справі № 821/415/18, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя: І.А. Васильєва

Судді: В.П. Юрченко

В.В. Хохуляк