ПОСТАНОВА
Іменем України
09 липня 2020 року
Київ
справа №821/851/17
адміністративне провадження №К/9901/21542/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів - Стеценка С.Г., Тацій Л.В.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 26 липня 2017 року (суддя Войтович І.І.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року (колегія суддів: Бойко А.В., Димерлій О.О., Єщенко О.В.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «імені Покришева» до Головного управління Держпраці у Херсонській області про визнання протиправною та скасування постанови,
ВСТАНОВИВ:
В червні 2017 року Приватне акціонерне товариство «імені Покришева» звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Херсонській області про визнання протиправною та скасування постанови №21-12-299/004-116с від 03.05.2017 року, якою, на підставі абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України, на підприємство накладено штраф в розмірі 288 000 грн. за порушення ч.3 ст.24 КЗпП України.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 26.07.2017 року позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Херсонській області №21-12-299/004-116с від 03.05.2017 року. Стягнуто з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь приватного акціонерного товариства «імені Покришева» судовий збір в сумі 4320 грн.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 26 липня 2017 року змінено, виклавши абзац третій її резолютивної частини в наступній редакції:
«Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного акціонерного товариства «імені Покришева» (ідентифікаційний код 00413535, місцезнаходження юридичної особи: 75656, Херсонська область, Голопристанський район, село Таврійське, вулиця Лісова, будинок 15) судовий збір в сумі 4320 (чотири тисячі триста двадцять) грн.».
В іншій частині постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 26 липня 2017 року залишено без змін.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що судами не враховано що виконавцем за договором охорони, відповідно до ст.978 Цивільного кодексу України, є спеціальний суб`єкт, який повинен бути суб`єктом підприємницької діяльності та мати відповідну ліцензію. Вказує, що люди, з якими укладені договори надання послуг охорони є працівниками підприємства, які працювали до моменту укладення вказаних договір. Вказує на наявність ознак трудових відносин в укладених цивільно-правових договорах.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Справу передано до Верховного Суду.
Заслухавши суддю - доповідача, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що відповідно до наказу від 05.04.2017 №305, направлення на проведення перевірки від 05.04.2017 №469, на підставі листа Головного управління Пенсійного фонду України від 29.03.2017, у період з 07.04.2017 по 14.04.2017 головним державним інспектором Загороднюк А.В. було проведено позапланову перевірку приватного акціонерного товариства «імені Покришева», за результатами якої складено акт №21-12-299/004 від 14.04.2017.
Актом перевірки зафіксовано порушення товариством частини 3 статті 24 КЗпП України, що виразилось в укладені позивачем договорів про надання послуг з охорони майна від 20.01.2017 №10-ф, №11-ф, №12-ф, які мають ознаки трудових відносин із трьома найманими працівниками ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
За результатами розгляду матеріалів перевірки постановою №21-12-299/004-116с від 03.05.2017, на підставі абз. ч.2 ст.265 КЗпП України, на позивача накладено штраф в сумі 288000 грн. за порушення вимог ч.3 ст.24 КЗпП, а саме: за фактичний допуск трьох працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов Приватного акціонерного товариства «імені Покришева» про визнання протиправною та скасування постанови №21-12-299/004-116с від 03.05.2017 дійшов висновку, що за своїм змістом договори про надання послуг з охорони майна від 20.01.2017 №10-ф, №11-ф та №12-ф є чинними цивільно-правовими договорами, укладення яких не заборонено чинним законодавством. За висновками суду, в даному випадку відносини між позивачем та фізичними особами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 оформлено договором про надання послуг та не є підставою виникнення трудових відносин, на які поширюється трудове законодавство.
Суд апеляційної інстанції погодився з вказаними висновками, проте вважає, що оскільки органи Держпраці звільнені від сплати судового збору, відшкодування здійснених позивачем судових витрат слід покласти на Державний бюджет України.
Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини, зазначає наступне.
За змістом ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.
Характерними ознаками трудових відносин є:
- систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);
- підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;
- виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327;
- обов`язок роботодавця надати робоче місце;
- дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.
Взаємовідносини фізичної особи і суб`єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України.
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
З аналізу наведених норм, Верховний Суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулюване - чинним законодавством України.
Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, 13.06.2019 у справі №815/954/18.
Відповідно до ст. 978 ЦК України за договором охорони охоронець, який є суб`єктом підприємницької діяльності, зобов`язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються.
Так, організаційно-правові принципи здійснення господарської діяльності у сфері надання послуг з охорони власності та громадян визначає Закон України «Про охоронну діяльність» від 22.03.2012 №4616-VI (далі - Закон №4616-VI в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до абзацу 4 частини першої статті 1 якого суб`єкт охоронної діяльності - суб`єкт господарювання будь-якої форми власності, створений та зареєстрований на території України, що здійснює охоронну діяльність на підставі отриманої у встановленому порядку ліцензії; охорона майна - діяльність з організації та практичного здійснення заходів охорони, спрямованих на забезпечення недоторканності, цілісності визначених власником і належних йому будівель, споруд, територій, акваторій, транспортних засобів, валютних цінностей, цінних паперів та іншого рухомого і нерухомого майна, з метою запобігання та/або недопущення чи припинення протиправних дій щодо нього, для збереження його фізичного стану, припинення несанкціонованого власником доступу до нього та забезпечення здійснення власником цього майна всіх належних йому повноважень стосовно нього
Частина третя статті 4 Закону №4616-VI передбачає, що центральний орган виконавчої влади у сфері охоронної діяльності, зокрема, видає та переоформляє ліцензії на здійснення охоронної діяльності, видає дублікати таких ліцензій та приймає рішення про визнання їх недійсними.
Згідно з частиною 8 вказаного Закону суб`єкт охоронної діяльності надає послуги з охорони на підставі договору, укладеного із замовником у письмовій формі відповідно до законодавства. У договорах про надання послуг з охорони майна та фізичних осіб відповідно до положень Цивільного кодексу України визначаються умови відшкодування суб`єктом охоронної діяльності шкоди, заподіяної через неналежне виконання ним своїх зобов`язань. Замовник послуг з охорони майна зобов`язаний надати суб`єкту охоронної діяльності для ознайомлення оригінали документів або завірені в установленому порядку їх копії, що підтверджують його право володіння чи користування майном на законних підставах, охорона якого є предметом договору, а також правомірність знаходження такого майна, транспортного засобу чи особи у визначеному місці охорони.
Судами встановлено, що 20 січня 2017 року між ПрАТ «імені Покришева» (Замовник) та фізичними особами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (Виконавці) укладено аналогічні за своїм змістом договори про надання послуг з охорони майна №10-ф, №11-ф та №12-ф, за умовами яких Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується здійснювати охорону майна (багаторічні насадження та матеріальні цінності, що знаходяться на території с. Таврійське) Замовника.
Пунктами 3.1, 3.3 Договору сторони визначили, що вартість послуг відповідно до цього Договору становить 100 грн. за 1 чергування; Замовник здійснює оплату наданих Виконавцем послуг протягом 7 днів після дня отримання таких послуг та підписання акта приймання-передачі наданих послуг.
Згідно п.5.1 Договору він набирає чинності з дня підписання його двома Сторонами і діє до 30 червня 2017 року, а в частині розрахунків - до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.
Водночас договорами встановлено, що контроль виходу вказаних фізичних осіб на робоче місце здійснюється згідно табелю обліку робочого часу за січень 2017 року, обсяг робіт визначений посадовими інструкціями охоронника без виокремлення фронту робіт, зазначений час виконання з 8 год 00 хв. до 08 год. 00 хв. ранку наступного дня, а також винагороду за їх виконання у формі заробітної плати.
Тобто, з аналізу вищезазначених обставин вбачається, що відносини з працівниками ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які фактично здійснювали роботу охоронців, щодо яких вівся табель обліку використання робочого часу та внутрішній розподіл заробітної плати, оформлені шляхом укладення цивільно-правового договору. При цьому, за своїм характером такі правовідносини фактично є трудовими, оскільки не містять конкретних фізичних величин або ж об`ємів робіт; в свою чергу, працівник виконує певні функції за конкретною посадою, а не індивідуально-визначену роботу.
Також встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є суб`єктами господарювання, що отримали відповідну ліцензію на здійснення охоронної діяльності.
Відтак, Верховний Суд дійшов висновку, що зазначені вище угоди, укладені позивачем з фізичними особами не були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов`язана із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що дії позивача щодо надання трудовому договору форми цивільно-правового договору перешкоджають реалізації права фізичної особи на працю, гарантованого Конституцією України та КЗпП України, шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки тощо.
За таких обставин, відповідачем при проведенні перевірки було вірно встановлено, що позивачем в порушення вимог частини третьої статті 24 КЗпП України було допущено працівників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до роботи продавцем без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Згідно частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 351 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 345 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Херсонській області задовольнити.
Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 26 липня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «імені Покришева» до Головного управління Держпраці у Херсонській області про визнання протиправною та скасування постанови відмовити.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді С.Г. Стеценко
Л.В. Тацій