№ 822/2194/15 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2020 року

м. Київ

справа № 822/2194/15

адміністративне провадження № К/9901/25996/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін справу №822/2194/15 за позовом ОСОБА_1 до Хмельницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк» про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Хмельницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.07.2015 (суддя Польовий О.Л.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.10.2015 (головуючий суддя Граб Л.С., судді: Боровицький О.А., Совгира Д.І.),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Хмельницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області (далі - ОДПІ, відповідач), у якому позивач просив визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.02.2015 №0002681720/20, №0002691720/19, від 14.05.2015 №0006541720.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказував, що не погоджується з висновками податкового органу, викладеними в акті перевірки, згідно яких позивач, який отримав дохід у вигляді анульованої заборгованості (списання кредитної заборгованості по кредитному договору) в сумі 96538,00грн. зобов`язаний був задекларувати його в річній податковій декларації про майновий стан і доходи за 2012 рік. Зазначив, що відповідач належним чином не з`ясував, та в акті перевірки не вказав, коли виникла у позивача перед ПАТ "УкрСиббанк" списана останнім кредитна заборгованість за кредитним договором, та чи не закінчилися на момент її списання передбачені Цивільним кодексом України строки позовної давності.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.07.2015, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.10.2015, позов задоволено.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОДПІ оскаржила їх у касаційному порядку.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.11.2016 відкрито касаційне провадження у справі №822/2194/15.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №822/2194/15 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 27.07.2020 справу №822/2194/15 прийнято до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні без повідомлення сторін на 28.07.2020.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального і матеріального права. Відповідач зазначає, що за результатами аналізу податкової інформації виявлено отримання позивачем доходу у вигляді анульованої заборгованості за кредитним договором. Податковий орган вказує, що суди не взяли до уваги пряму норму статті 164 Податкового кодексу України, якою зобов`язано боржника самостійно сплачувати суму податку на доходи фізичних осіб з анульованого боргу та подавати декларацію про доходи. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Позивач правом подання заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 ) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних сум податків до бюджету в період з 01.01.2012 по 31.12.2012.

За результатами перевірки складено акт від 08.01.2015 №121/22-18-17-03/2243503734, яким встановлено порушення:

пункту 179.7 статті 179 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податкове зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб в сумі 14480,70грн.

підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, пункту 179.1 статті 179 Податкового кодексу України - неподання декларації про майновий стан і доходи за 2012 рік.

З висновків акту перевірки вбачається, що позивач не задекларував дохід у вигляді анульованої заборгованості (списання кредитної заборгованості по кредитному договору) в сумі 96538,00грн. в річній податковій декларації про майновий стан і доходи за 2012 рік та не сплатив податкове зобов`язання.

На підставі акту перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 18.02.2015:

№0002681720/20, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб в розмірі 14480,70грн. за основним платежем та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 3620,18грн.,

№0002691720/19, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 170,00грн.

Прийняті податкове повідомлення-рішення від 18.02.2015 №0002681720/20, №0002691720/19, позивачем оскаржено в адміністративному порядку до ГУ ДФС в Хмельницькій області. Рішенням від 30.04.2015 №4347/10/22-01-10-03-14 залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 18.02.2015 №0002691720/19, збільшено податкове повідомлення-рішення від 18.02.2015 №0002681720/20 в сумі 1716,16грн. грошового зобов`язання з податку на доходи з фізичних осіб та в сумі 429,04грн. штрафної санкції.

Враховуючи рішення ГУ ДФС у Хмельницькій області про результати розгляду первинної скарги, ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 14.05.2015 №0006541720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб в розмірі 1716,16грн. за основним платежем та застосовано штрафні (фінансові) санкції 429,04грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що податковий орган провівши документальну позапланову перевірку Латюка П.Я., належним чином не з`ясував, та в акті перевірки не вказав, коли у позивача виникла кредитна заборгованість перед ПАТ "УкрСиббанк" списана останнім, та чи не закінчились на момент її списання передбачені статтею 257, пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України строки позовної давності. Суд вважав, що в даному випадку відсутні умови для застосування абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що додатковим благом є кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку.

Відповідно до підпункту 162.1.3 пункту 162.1 статті 162 ПК України платником податку є, зокрема, податковий агент.

Згідно пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

За змістом пункту 176.2 статті 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування.

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першої статті 546 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 605 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 19.11.2008 між ОСОБА_1 (далі - Позичальник) та ПАТ "УкрСиббанк" (далі - Банк) було укладено Кредитний договір №11408236000.

Судами вказано, що 05.03.2012 ПАТ "УкрСиббанк" прийнято рішення про анулювання кредитної заборгованості позивача, що станом на 05.03.2012 становить 87246,86грн., штрафні санкції у сумі 9790,73грн.

У свою чергу, апеляційний суд зазначив, що як слідує з відповіді начальника Подільського РУ АТ "УкрСиббанк", наданої на виконання ухвали Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.07.2015 у даній справі, на час списання заборгованість складалась з основного боргу - 84896,19грн., відсотків за кредитом - 2350,67грн. Пеня за період з 06.03.2011 по 04.03.2012 - 9790,73грн.

При цьому, судом апеляційної інстанції констатовано, що ПАТ "Укрсиббанк" не надало суду на виконання вимог ухвали структуру списаної у 2012 році кредитної заборгованості в сумі 96538грн. за кредитним договором, укладеного 19.11.2008 №11408236000 між ПАТ "Укрсиббанк" і ОСОБА_1 з обов`язковим зазначенням дати виникнення заборгованості і по якій сумі боргу на час списання пройшло 3 роки.

Зважаючи на встановлене, колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку відсутні підстави для застосування абзацу "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

З урахуванням викладеного, на підставі встановлених судами обставин, керуючись нормативним регулюванням, що підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, суд касаційної інстанції вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій, оскільки судами не в повній мірі з`ясовано обставини справи.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити наступне. Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 162.2.17 пункту 16.2 статті 162 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є вичерпним, до якого згідно з підпунктом "д" включається суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

Згідно з підпунктом "б" підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов`язання.

Аналіз наведених норм законів дає підстави для висновку, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, у разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.

Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід. Разом з тим проценти, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, та підвищені проценти, нараховані у разі прострочення платежу, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, нарахованих за користування кредитом, та підвищених процентів, нарахованих у разі прострочення платежу, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку.

Відсутність в підпункті "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) точності щодо визначення додаткового блага у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (процентного) кредитором за його самосійним рішенням, була усунута шляхом внесення змін Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015.

Згідно з підпунктом "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України (в редакції, чинній з 01.01.2015) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Таким чином, законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором.

Враховуючи наведене, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вказує, що прощені (анульовані) банком за його рішенням проценти за користування кредитом та підвищені проценти, нараховані у разі прострочення платежу, не є доходом платника податків та, як наслідок, не підлягають оподаткуванню та декларуванню.

З матеріалів справи слідує, що ПАТ "УкрСиббанк" прийнято рішення про анулювання кредитної заборгованості позивача, що станом на 05.03.2012 становила 87246,86грн., штрафні санкції - 9790,73грн., що в сумі складає - 97037,59грн. Відповідно до наданих банком відомостей на час списання заборгованість позивача складалась з: основний борг - 84896,19грн., відсотки за кредитом - 2350,67грн., пеня - 9790,73грн.

При цьому, згідно акту перевірки податковий орган встановив, що позивач не задекларував дохід у вигляді анульованої заборгованості (списання кредитної заборгованості по кредитному договору) в сумі 96538,00грн.

Крім того, в обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на нез`ясування податковим органом періоду, коли у позивача виникла кредитна заборгованість перед ПАТ "УкрСиббанк", що списана та чи не закінчились на момент її списання передбачені Цивільним кодексом України строки позовної давності.

Мотивуючи прийняття рішення про задоволення позову, суди виходили з того, що відповідач, провівши документальну позапланову перевірку Латюка П.Я., належним чином не з`ясував, та в акті перевірки не вказав, коли у позивача виникла кредитна заборгованість перед ПАТ "УкрСиббанк" списана останнім, та чи не закінчились на момент її списання передбачені статтею 257, пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України строки позовної давності. Отже, суди вважали, що в даному випадку відсутні умови для застосування абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Касаційний суд наголошує, що приписи Глави 5 КАС України зобов`язують суд вжити заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції.

Верховний Суд звертає увагу, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Для цього КАС України покладає на суд обов`язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для правильного з`ясування всіх обставин справи. У тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Дієвість адміністративного судочинства залежить від того, на скільки повно і всебічно будуть підтверджені доказами обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно положень частини першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, Верховний Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій передбачені вимоги процесуального законодавства не виконано, не надано оцінку доводам сторін з урахуванням принципу рівності та змагальності, обставини справи встановлено неповно, не досліджено доказів які мають першочергове значення для встановлення достовірних обставин, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Відтак, судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не надано вищевикладеному правову оцінку та не в повній мірі встановлені обставини, що впливають на прийняття обґрунтованого рішення. З оскаржуваних судових рішень не вбачається, що судами здійснено належну оцінку як поданих позивачем доказів на підтвердження своєї правової позиції, так доводам і документам відповідача, якими останній підтверджував мотиви прийняття рішення та його законність.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що судами з`ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє суд касаційної інстанції можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Відповідно до статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 340 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Хмельницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області задовольнити частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.07.2015 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.10.2015 у справі №822/2194/15 скасувати.

Справу №822/2194/15 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

.....................

....................

.....................

В.В. Хохуляк

Л.І.Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду