ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 822/4867/14

провадження № К/9901/35172/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби України у Хмельницькій області, Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби України у Хмельницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство юстиції України, про визнання незаконним звільнення та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року (у складі колегії суддів: головуючого судді - Блонського В.К., суддів: Шевчука О.П., Майстера П.М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року (у складі колегії суддів: головуючого судді - Білої Л.М., суддів: Гонтарука В.М., Курка О.П.) у справі №822/4967/14,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:

визнати незаконним звільнення з посади та податкової міліції заступника начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області полковника податкової міліції ОСОБА_1 ;

скасувати наказ голови Комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України №2170-о від 29.10.2014 про звільнення з посади та податкової міліції полковника податкової міліції ОСОБА_1 - заступника начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області та поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області;

стягнути з Головного управління Державної податкової служби України у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з дня звільнення по день ухвалення судового рішення.

2. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.02.2021 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ голови Комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України № 2170-о від 29.10.2014 про звільнення з посади заступника начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області, полковника податкової міліції ОСОБА_1 .

Зобов`язано Державну фіскальну службу України поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області з 30 жовтня 2014 року.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Хмельницькій області) на користь ОСОБА_1 середнє грошове утримання за час вимушеного прогулу в сумі 364 067,30 грн., за період з 30.10.2014 по 09.02.2021, з обов`язковим відрахуванням до бюджету податків і зборів.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області та присудження грошового утримання у межах суми стягнення за один місяць, допущено до негайного виконання.

Зобов`язано Державну фіскальну службу України направити до Міністерства юстиції України повідомлення про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади». В решті позовних вимог відмлено.

3. Суд першої інстанції виходив з безпідставності застосування до позивача положень Закону України «Про очищення влади», тощо.

4. Обчислюючи суму середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу , суд першої інстанції зазначав, що відповідно до наявної в матеріалах справи довідки ГУ ДФС у Хмельницькій області від 15.12.2020 №114/10/22-97-09-12 середньоденний заробіток позивача складає 231,89 грн, час вимушеного прогулу складає 1570 робочих днів (з 30.10.2014 по 09.02.2021), а тому середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає до стягнення на користь позивача, складає 364 067,30 грн. (231,89 грн., х 1570 днів).

5. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

6. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в оскаржуваній позивачем частині (щодо суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу), суд апеляційної інстанції указував, що суд першої інстанції, здійснюючи обрахунок належної позивачу компенсаційної виплати в розмірі 364 067,30 грн., використав відомості, які містились в довідці Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 15.12.2020 №114/10/22-97-09-12, у відповідності до якої середньоденний заробіток позивача складав 231,89 грн. При цьому, суд апеляційної інстанції зауважив, що позивач самостійно подав вказану довідку до суду першої інстанції, що не заперечувалось останнім під час апеляційного розгляду справи.

7. Суд апеляційної інстанції не вбачав підстав для виникнення у суду першої інстанції будь-яких сумнівів у достовірності інформації, що містилась в довідці ГУ ДФС у Хмельницькій області від 15.12.2020 №114/10/22-97-09-12; до того ж, і самим позивачем будь-яких клопотань стосовно необхідності витребування у відповідача оновленої довідки про розмір його середньоденного заробітку не заявлялось; доказів наявності у апелянта будь-яких зауважень чи заперечень до відомостей, що містились у вказаній довідці, матеріали справи також не містять; окрім того, факт відсутності у позивача заперечень з приводу визначеної судом суми середнього заробітку, яка належить йому до виплати за час вимушеного прогулу, на підставі довідки від 15.12.2020 №114/10/22-97-09-12, засвідчується заявою останнього від 09.02.2021 про видання виконавчого листа у даній справі для пред`явлення його до негайного виконання.

8. Водночас, колегія суддів апеляційного адміністративного суду зазначила, що позивач про невідповідність врахованої судом першої інстанції довідки Порядку №100 дізнався вже після ухвалення рішення у даній справі, а оновлена довідка, яка на переконання скаржника, має бути врахована для обрахунку належної йому компенсаційної виплати, датована 23.03.2021 і тому не була предметом дослідження суді першої інстанції. Тож, суд апеляційної інстанції не вбачав підстав для визнання помилковими висновків суду першої інстанції в частині визначення суми середнього заробітку, яка належить позивачу до виплати за час вимушеного прогулу, оскільки надана позивачем нова довідка оцінці суду першої інстанції не піддавалась і тому не може бути досліджена судом апеляційної інстанції.

9. В розрізі наведеного, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне зазначити, що заявником обрано невірний спосіб захисту його порушених прав; натомість у цьому випадку ефективним способом захисту прав позивача було б звернення до суду першої інстанції в порядку статті 361 КАС України щодо перегляду рішення суду першої інстанції за нововиявленими обставинами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень) на неї

10. Не погодившись із прийнятими у цій справі судовими рішеннями в частині суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.02.2021 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2021 у справі №822/4867/14, і ухвалити нове рішення в цій частині, яким стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 641 407, 08 грн.

11. Підставою касаційного оскарження у даній справі позивач зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме застосування судом норм права без урахування висновків щодо застосування абзацу 3 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (тут і по тексту - Порядок №100), викладеного у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №2а-11888/10/1370 та від 05.11.2019 у справі №2а-2243/11/1370 .

12. Окрім цього, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме не врахувано при розгляді справи листа відповідача про розрахунок середньої заробітної плати.

13. Скаржник звертає увагу, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми Порядку №100 щодо розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу; в довідці від 15.12.2020 №114/10/22-97-09-12 ГУ ДФС у Хмельницькій області зробило розрахунок середньоденної заробітної плати шляхом ділення заробітної плати (грошового забезпечення) за останній місяць (а не за останні два місяці) на календарні дні (а не на робочі дні).

14. Щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, скаржник зазначає, що 23.03.2021 отримав довідку ГУ ДФС у Хмельницькій області вих. №1079/10/22-97-08-23, відповідно до якої середньоденна плата розрахована за останні два місяці відповідно до кількості робочих днів та становить 408, 54 грн. Позивач указує, що тричі звертався до відповідача - ГУ ДФС у Хмельницькій області і лише на третій запит отримав указаний лист. На переконання позивача, він не мав можливості подати до суду першої інстанції розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зроблений відповідно до Порядку №100.

15. У відзиві на касаційну скаргу відповідач - ГУ ДФС у Хмельницькій області просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

16. Касаційна скарга ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла 22 вересня 2021 року.

17. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2021 визначено склад колегії суддів: Жук А.В. - головуючий суддя, судді: Мельник-Томенко Ж.М., Соколов В.М.

18. Ухвалою Верховного Суду від 11.10.2021 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.02.2021 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2021 у справі №822/4967/14.

19. Ухвалою Верховного Суду від 05.08.2024 справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

20. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з квітня 2008 року по лютий 2012 року позивач обіймав посаду заступника начальника управління податкової міліції ДПА у Хмельницький області, з лютого 2012 року по грудень 2012 року - заступника начальника управління податкової міліції ДПС у Хмельницькій області, з грудня 2012 року по травень 2013 року - першого заступника начальника управління податкової міліції ДПС у Хмельницькій області, з 24.05.2013 року по 29.10.2014 року - заступника начальника оперативного управління головного управління Міндоходів у Хмельницькій області.

21. 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про очищення влади», яким передбачені підстави та порядок проведення процедури люстрації щодо посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування.

22. 29 жовтня 2014 року на підставі довідки про результати вивчення особової справи позивача, Головою Комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України прийнято наказ № 2170-о про звільнення з посади заступника начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області, полковника податкової міліції ОСОБА_1 .

23. Згідно даних Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», позивач рахується таким, що звільнений з підстав, передбачених цим Законом та щодо якого наявна заборона займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація) протягом 10 років.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

24. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

25. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

26. Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

27. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

28. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

29. Частина третя статті 2 КАС України визначає, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

30. Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

31. Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

32. Межі розгляду справи на стадії апеляційного перегляду передбачено статтею 308 КАС України, частина перша якої визначає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

33. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина друга статті 308 КАС України).

34. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

35. Відповідно до частини п`ятої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

36. Таким чином, наведені приписи процесуального закону встановлюють чіткі та зрозумілі межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Ключовим в даному випадку слугує факт розгляду справи в межах апеляційної скарги та в межах позовних вимог, заявлених до суду першої інстанції.

37. Водночас, наведені положення процесуального закону наділяють апеляційні адміністративні суди надавати оцінку доказам, які не були заявлені у суд першої інстанції, у передбачених КАС України випадках, а саме якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

38. Таким чином, суд апеляційної інстанції досліджує нові докази, якщо визнає, що вони не могли бути надані суду першої інстанції або відмова в їх прийнятті визнана необґрунтованою. Висновок про визнання чи невизнання цих обставин такими, що мають значення для розгляду справи, має бути викладений в судовому рішенні.

39. Подібний підхід використаний Верховним Судом у постанові від 19.11.2019 у справі №826/12675/15.

40. Відмовляючи у задоволені апеляційної скарги позивача, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині середнього заробітку за час вимушеного прогулу і не надаючи оцінки поданим разом із апеляційною скаргою новим доказами, суд апеляційної інстанції:

по-перше, не вбачав підстав для визнання помилковими висновків суду першої інстанції в частині визначення суми середнього заробітку, яка належить позивачу до виплати за час вимушеного прогулу, оскільки надана позивачем нова довідка оцінці суду першої інстанції не піддавалась і тому не може бути досліджена судом апеляційної інстанції;

по друге: вважав, що у цьому випадку ефективним способом захисту прав позивача було б звернення до суду першої інстанції в порядку статті 361 КАС України щодо перегляду рішення за нововиявленими обставинами.

41. Колегія суддів Верховного Суду вважає, що указані висновки суду апеляційної інстанції суперечать положенням процесуального закону, які, як вже зазначалося, наділяють повноваженнями апеляційний адміністративний суд надавати оцінку доказам, які не були заявлені у суд першої інстанції, у передбачених КАС України випадках.

42. Як видно із матеріалів справи, Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача у даній справі.

43. 02 квітня 2021 року позивачем було надіслано клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.02.2021 і прийняття до розгляду зміненої апеляційної скарги, зі змісту якої вбачається, що в результаті повторного надіслання на адресу відповідача адвокатського запиту ним отримано довідку №1079/10/22-97-08-23 від 23.03.2021 у відповідності до якої його середньоденна заробітна плата за останні два місяці роботи складала 408,54 грн., а не 312,55 грн., а тому розмір середнього грошового утримання за час вимушеного прогулу має бути стягнуто на користь позивача в розмірі 641 407,80 грн.

44. В підтвердження поважності причин пропуску строку для подання змін до апеляційної скарги позивач зазначив, що переважну частину строку передбаченого КАС України для оскарження рішення у даній справі він перебував на лікуванні, що підтверджується відповідними доказами.

45. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2021 поновлено строк апеляційного оскарження рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.02.2021 та прийнято до розгляду змінену апеляційну скаргу.

46. Отже, прийнявши до розгляду уточнену апеляційну скаргу, яка ґрунтувалась виключно на новому доказі щодо обчислення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, надавши оцінку поважності причин пропуску строку на зміну апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції повинен був врахувати подані разом із апеляційною скаргою докази на підтвердження заявлених у ній доводів, щодо неправильного обчислення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, виходячи із вимог статті 308 КАС України.

47. Поряд з наведеним, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.

48. Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України, при винесені рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

49. Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

50. Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

51. Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 згаданого Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

52. Судом першої інстанції встановлено, що позивача було звільнено в жовтні 2014 року. Отже середня заробітна плата (середнє грошове забезпечення) позивача мала обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме за вересень та серпень 2014 року (аналогічні висновки викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 2а-11888/10/1370).

53. Як підтверджується матеріалами справи, зазначається позивачем та не було спростовано судом апеляційної інстанції, при обчисленні середньоденної заробітної плати позивача, судом першої інстанції було взято за основу довідку від 15.12.2020 №114/10/22-97-09-12, у якій ГУ ДФС у Хмельницькій області здійснило розрахунок шляхом діленням заробітної плати за останній місяць роботи (а не за два останні місяці роботи) на календарні дні. Тобто, поза увагою суду першої інстанції залишилися положення Порядку №100, на які ж посилається суд в оскаржуваному рішенні, що, зокрема, середньоденний заробіток обчислюється, виходячи із виплат за останні два місяці роботи (абзац 3 пункту 2 Порядку №100).

54. Указані обставини свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції положень Порядку №100 при обчисленні суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача.

55. Під час апеляційного перегляду справи, наведеним помилкам суду першої інстанції, з урахуванням викладених вище висновків, повинно було надано відповідну оцінку, у контексті доводів і вимог уточненої апеляційної скарги позивача.

56. Поряд з цим, Верховний Суд критично оцінює посилання суду апеляційної інстанції на те, що факт відсутності у позивача заперечень з приводу визначеної судом першої інстанції суми середнього заробітку, яка належить йому до виплати за час вимушеного прогулу, на підставі довідки від 15.12.2020 року №114/10/22-97-09-12, засвідчується заявою останнього від 09.02.2021 про видання виконавчого листа у даній справі для пред`явлення його до негайного виконання.

57. Видання виконавчого листа за заявою позивача жодним чином не позбавляє сторону у справі скористатися правом на оскарження рішення суду першої інстанції, який, на переконання позивача, неправильно застосував норми матеріального права чи порушив норми процесуального права при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

58. Розглядаючи цю справу та встановивши, що наявний у справі доказ щодо середньоденного заробітку позивача не відповідає вимогам Порядку №100, суд першої інстанції не обмежений був у додатковому витребуванні відповідних доказів у відповідача для встановлення обставин у справі, необхідних для прийняття законного і обґрунтованого судового рішення в оскаржуваній частині.

59. Більше того, принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, закріплений частиною четвертою статті 9 КАС України, зобов`язує суди вживати заходи для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі шляхом виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

60. Помилковими також є висновки суду апеляційної інстанції, що ефективним способом захисту прав позивача було б звернення до суду першої інстанції в порядку статті 361 КАС України щодо перегляду рішення за нововиявленими обставинами.

61. Так, відповідно до частин першої і другої статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі;

3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду.

62. Окрім того, частиною четвертою статті 361 КАС України передбачено, що не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

63. Верховний Суд неодноразово зауважував, що за своєю юридичною природою нововиявлені обставини є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які покладено в основу судового рішення. Нововиявлені обставини відрізняються від нових обставин, обставин, що змінилися, та нових доказів за часовими ознаками, предметом доказування та істотністю впливу на судове рішення.

64. Не можуть вважатися нововиявленими також ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі.

65. Колегія суддів також враховує, що необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку.

66. Таким чином, позиція суду апеляційної інстанції про необхідність звернення останнього в порядку статті 361 КАС України, як одна з підстав для відмови в задоволенні уточненої апеляційної скарги позивача, є помилковою та суперечить наведеним вище висновкам, оскільки неповне з`ясування фактичних обставин справи не може вважатися нововиявленими обставинами, натомість є підставою для перегляду рішення суду в апеляційному та касаційному порядку.

67. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

68. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

69. У відповідності до частин першої-третьої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

70. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

71. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).

72. Враховуючи наведене, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, такі частково знаходять своє підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції.

73. Оскільки недоліки суду першої інстанції могли бути виправлені судом апеляційної інстанції, однак останній формально підійшов до розгляду прийнятої уточненої апеляційної скарги позивача, а суд касаційної інстанції не може приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, із направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

74. Під час нового розгляду необхідно врахувати висновки, зроблені у цій постанові та на основі закріплених у КАС України принципів, забезпечити вивчення всіх обставин даної справи, необхідних для прийняття законного й обґрунтованого судового рішення.

75. Колегія суддів вважає, що в Судом надано відповідь на всі доводи, які можуть вплинути на правильне вирішення справи на цій стадії судового розгляду.

76. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 2 242 341 345 349 351 353 355 356 КАС України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року у справі №822/4967/14, якою залишено без змін рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року в частині стягнення з Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середнє грошове утримання за час вимушеного прогулу в сумі 364 067,30 грн., за період з 30.10.2014 по 09.02.2021, з обов`язковим відрахуванням до бюджету податків і зборів - скасувати.

3. Справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції - Сьомого апеляційного адміністративного суду.

4. В іншій частині постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року та рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року у справі №822/4967/14 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду