ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 822/49/17

касаційне провадження № К/9901/39351/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницького на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 06.02.2017 (головуючий суддя - Польовий О.Л., судді - Лабань Г.В., Салюк П.І.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.03.2017 (головуючий суддя - Загороднюк А.Г., судді - Полотнянко Ю.П., Драчук Т.О.) у справі за позовом Славутської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницького, Міністерства оборони України про стягнення податкового боргу,

УСТАНОВИВ:

Славутська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Хмельницькій області (далі - позивач, Інспекція, контролюючий орган) подала до суду позов до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницького (далі - відповідач, платник), Міністерства оборони України, в якому просила стягнути з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, а також за рахунок належної йому готівки в дохід Державного бюджету України податковий борг в сумі 994 558, 52 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Інспекція посилається на наявність у платника податкового боргу в сумі 994558,00 грн, який виник внаслідок несплати самостійно узгоджених податкових зобов`язань з плати за землю. Ужиті контролюючим органом заходи стягнення податкового боргу, зокрема, надіслання платнику податків податкової вимоги, не призвели до його погашення.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 06.02.2017, залишеною без змін Вінницьким апеляційним адміністративним судом ухвалою від 20.04.2017, адміністративний позов задовольнив, стягнув з відповідача податковий борг в сумі 994 558, 52 грн з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, а також за рахунок належної йому готівки в дохід Державного бюджету України.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив зі встановлених в судовому процесі обставин щодо несплати відповідачем податкових зобов`язань у зазначеній сумі, яка була самостійно ним узгоджена в податкових деклараціях з плати за землю, та направлення податковим органом на адресу відповідача податкової вимоги.

Відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення, справу направити на новий розгляд або прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що: Міністерство оборони України не врахувало у бюджеті асигнування на сплату земельного податку; відповідач є державною установою, яка фінансується виключно за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою частиною Збройних Сил України, створеною Міністерством оборони України, є неприбутковою організацією; у відповідача відсутні матеріальні ресурси для сплати податкових зобов`язань; положеннями частини 8 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відповідача звільнено від сплати земельного податку до закінчення особливого періоду.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14.06.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Позивач у запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.02.2023 прийняв касаційну скаргу позивача до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 28.02.2023.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Суди попередніх інстанцій встановили, що Квартирно-експлуатаційний відділ м. Хмельницький є юридичною особою, користувачем земельних ділянок, який подавав податкові декларації з плати за землю.

За відповідачем рахується податковий борг в сумі 994 557, 52 грн, а саме:

по земельному податку по Плесенській сільській раді в розмірі 453 327, 93 грн, з яких 436 459, 44 грн самостійно задекларованих та не сплачених відповідно до податкової декларацією за вх. № № 9020591452 від 19.12.2016 та 6 868, 49 грн пені нарахованої на суми несвоєчасно сплачених грошових зобов`язань;

по земельному податку по м. Шепетівка в розмірі 541 230, 59 грн, з яких 538 758, 17 грн самостійно задекларованих та не сплачених відповідно до податкових декларацій за вх. №9019646464 від 20.02.2015, вх. № 9070832835 від 16.04.2015, вх. №9021708004 від 20.02.2016, вх. № 9034457307 від 14.03.2016, вх. № 9063782103 від 25.04.2016, вх. №9198626717 від 21.10.2016 та 2 472, 42 грн пені нарахованої на суми несвоєчасно сплачених грошових зобов`язань.

На виконання положень статті 59 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) та з метою добровільного погашення заборгованості контролюючим органом було надіслано відповідачу податкову вимогу від 12.03.2015 форми "Ю" № 142-25, яка ним не була оскаржена та не скасована. Однак, вжиті заходи не призвели до сплати податкового боргу, що зумовило звернення позивача з позовом до суду.

Судовими інстанціями також установлено та підтверджено матеріалами у справі, що станом на час звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, податковий борг в розмірі 994 558, 52 грн відповідачем не сплачений.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпунктів 16.1.3-16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний: подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з пунктом 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями (пункт 286.2 статті 286 ПК України).

Податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (пункт 287.3 статті 287 ПК України).

Положеннями пункту 59.1 статті 59 ПК України визначено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов`язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу (пункт 59.3 статті 59 ПК України).

Пунктом 59.5 статті 59 ПК України передбачено, що у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Аналіз вказаної норми свідчить про відсутність обов`язку контролюючого органу направляти платнику податків нову податкову вимогу у випадку збільшення суми податкового боргу. В разі коли після направлення платнику податків податкової вимоги сума його податкового боргу збільшується, податкова вимога на збільшену суму податкового боргу не направляється.

Податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до пункту 20.1.34 статті 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.

За правилами пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 статті 95 ПК України).

Відповідно до пунктів 95.3-95-4 статті 95 цього Кодексу стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За змістом пункту 284.1 статті 284 ПК України Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території. Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам. Нові зміни щодо зазначеної інформації надаються до 1 числа першого місяця кварталу, що настає за звітним кварталом, у якому відбулися зазначені зміни.

За приписами пункту 284.2 статті 284 ПК України, якщо право на пільгу у платника виникає протягом року, то він звільняється від сплати податку починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому виникло це право. У разі втрати права на пільгу протягом року податок сплачується починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому втрачено це право.

Відповідач, як структурний підрозділ Міністерства оборони України, був звільнений від сплати земельного податку до прийняття Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року №71-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, згідно з яким були внесені зміни до Податкового кодексу України та після чого, з урахуванням положень пункту 284.2 статті 284 ПК України, в останнього виник обов`язок щодо нарахування та сплати земельного податку за земельні ділянки, розташовані на землях оборони, на загальних підставах.

Таким чином, відповідач, який є користувачем земельних ділянок, не має пільги щодо плати за землю.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 822/32/17, від 24.11.2020 у справі 807/666/16.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про наявність правових підстав для стягнення з відповідача податкового боргу з плати за землю.

Враховуючи вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення з платника податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством, та відсутність доказів сплати відповідачем податкового боргу, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення адміністративного позову та стягнення з відповідача суми заборгованості.

Посилання скаржника на положення Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII як на підставу для звільнення від обов`язку перерахування плати за землю до бюджету Суд не може визнати обґрунтованим, оскільки цей Закон, відповідно до преамбули, встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів, проте не є законодавчим актом з питань оподаткування.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 11.06.2020 у справі №822/341/17.

Більш того, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не передбачено жодних пільг щодо сплати податків.

У свою чергу, відповідно до вимог ПК України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, відповідач не звільнений від сплати земельного податку та не має пільг щодо його перерахування до бюджету.

Посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що відповідальність за його податковими зобов`язаннями несе Міністерство оборони України, оскільки відповідач є державною організацією, створеною Міністерством оборони України, здійснює свою діяльність у сфері оборони, фінансується за рахунок коштів державного бюджету України та є неприбутковою установою, суд касаційної інстанції відхиляє. При цьому виходить з того, що відповідач є державною установою та юридичною особою, яка веде самостійний баланс, має рахунки у відділеннях Державного казначейства і поточний рахунок в установі банку, користується закріпленою за ним землею, має майно, передане їй засновником та несе відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах належного їй майна згідно з чинним законодавством. Відповідач є користувачем земельних ділянок, платником земельного податку, який подавав відповідні декларації з плати за землю. Відсутність або обмежене фінансування платника не можу бути підставою для звільнення його від обов`язку сплати самостійно узгодженої суми податкового зобов`язання.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №822/32/17.

Підсумовуючи зазначене, Верховний Суд дійшов до висновку, що доводи, наведені в касаційній скарзі, є такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За таких обставин, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов до висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними, обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницького залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 06.02.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.03.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк