ПОСТАНОВА

Іменем України

28 квітня 2020 року

Київ

справа №823/1417/18

адміністративне провадження №К/9901/18566/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства фінансів України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2018 року (головуючий суддя - Тимошенко В.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року (головуючий суддя - Собків Я.М., судді: Степанюк А.Г., Файдюк В.В.) у справі №823/1417/18 за позовом Комунального підприємства «Черкасиводоканал» Черкаської міської ради (далі також - позивач, КП «Черкасиводоканал») до Міністерства фінансів України (далі також - відповідач, Мінфін), третя особа: Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, про визнання бездіяльності протиправною та стягнення шкоди,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У березні 2018 року КП «Черкасиводоканал» звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Мінфіну, третя особа - Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (далі також- Мінрегіон, третя особа) у якому просило:

- визнати протиправною бездіяльність Мінфіну при виконанні Державного бюджету України на 2017 рік в частині незабезпечення сплати (перерахування) на користь КП «Черкасиводоканал» субвенцій з державного бюджету на погашення різниці в тарифах, яка виникла та залишилася не погашеною станом на 01 січня 2016 року на загальну суму 8 929 704,00 грн;

- стягнути з Мінфіну на користь КП «Черкасиводоканал» суму завданої майнової шкоди в розмірі 710 362,45 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем як головним розпорядником субвенції та відповідальним виконавцем, в порушення вимог законодавства і умов укладених договорів про організацію взаєморозрахунків та визначених строків, не було забезпечено сплату субвенції з різниці в тарифах на загальну суму 8 929 704,00 грн, що у свою чергу унеможливило позивачу провести взаєморозрахунок податкової заборгованості на вказану суму за рахунок такої цільової субвенції.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року, позов КП «Черкасиводоканал» задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вказував на допущення Мінфіном протиправної бездіяльності щодо неперерахування КП «Черкасиводоканал» субвенції відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків №332/005 від 07 липня 2017 року, № 332/038 від 16 серпня 2017 року, № 332/040 від 23 листопада 2017 року, оскільки відповідні зобов`язання покладені на Мінфін Бюджетним кодексом України (далі - БК України), Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 2017 року №332 (далі - постанова №332).

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У касаційній скарзі Мінфін, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

У касаційній скарзі відповідач вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанції не взяли до уваги, що позивачем не доведено факту порушення його прав Мінфіном у спірних відносинах. Скаржник зазначає, що заявлені позивачем вимоги про перерахування субвенції в порядку та на умовах, передбачених постановою №332, не можуть бути виконані у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення. Скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували до спірних правовідносин статтю 23 БК України, відповідно до якої всі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, відтак, бюджетний період 2017 року закінчився 31 грудня того ж року, після чого, на думку скаржника, договори про організацію взаєморозрахунків вважаються такими, що втратили чинність. Мінфін вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, оскільки суди не дослідили всі аргументи відповідача та формально підійшли до розгляду справи, чим порушили вимоги статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Скаржник також посилається на рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, у якому йдеться про те, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. У цьому рішенні зазначається, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а механізм їх реалізації може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення без змін. Позивач зауважує, що відповідачем не завершено процедуру розрахунків шляхом виділення коштів - субвенцій на погашення різниці в тарифах відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків. Вказане призвело до недоотримання позивачем коштів у розмірі 8 929 704,00 грн та, як наслідок, наявності відповідної суми боргу з ПДВ.

Відповідно до наданих третьою особою пояснень, Мінрегіон, як головний розпорядник бюджетних коштів, в межах своїх повноважень, своєчасно та в повній мірі вжив вичерпних заходів щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня 2017 року №332 та реалізації положень Закону України «Про державний бюджет на 2017 рік» для отримання позивачем у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевому бюджету на погашення різниці між фактичною собівартістю та тарифами на комунальні послуги.

Рух касаційної скарги

03 липня 2019 року касаційна скарга Мінфіну надійшла до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.

За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Білоус О.В., суддів Желтобрюх І.Л., Блажівська Н.Є.

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2019 року клопотання Мінфіну задоволено, зупинено виконання оскаржуваних рішень у справі №823/1417/18 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 14 січня 2020 року №58/0/78-20, у зв`язку із зміною спеціалізації призначено повторний автоматизований розподіл вказаної справи.

За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: Соколов В.М. - головуючий суддя, Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

КП «Черкасиводоканал» Черкаської міської ради є підприємством питного водопостачання у місті Черкаси, головною метою діяльності якого є централізоване водопостачання та централізоване водовідведення споживачам міста, централізоване постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), експлуатація водопровідних та каналізаційних мереж та споруд (пункт 2.1 Статуту КП «Черкасиводоканал»).

Оскільки тарифи на послуги централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надавав позивач у період 2011- 2015 роки встановлювалися державою, в особі НКРЕКП (Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послугах), та були нижчими від фактичної вартості (економічно обґрунтованого розміру) таких послуг, то розмір різниці в тарифах, що не була погашена позивачу станом на 01 січня 2016 року становив: 42 222577,00 грн (в т.ч. 9 135 918,00 грн за 2011 рік, 13 767 476,00 грн за 2012 рік, 11 383 566,00 грн за 2013 рік, 6 172 158,00 грн за 2014 рік, 1 763 459,00 грн за 2015 рік), що підтверджується відповідним протоколом засідання комісії №11 від 21 червня 2017 року.

Територіальною комісією з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах було затверджено обсяг розподілу коштів субвенцій по підприємствам водопровідно-каналізаційного господарства (зокрема, і відносно позивача), в рахунок погашення податкового боргу позивача з податку на додану вартість (ПДВ) в сумі 4 080 964,00 грн, 544 721,00 грн та 4 304 019,00 грн відповідно, а всього на загальну суму 8 929 704,00 грн (протоколи №20 від 06 липня 2017 року, №26 від 10 серпня 2017 року, №27 від 22 листопада 2017 року).

Як вбачається з довідок, наданих ГУ ДФС у Черкаській області територіальній комісії, станом на 21 листопада 2017 рік податковий борг позивача зі сплати ПДВ складав 8 929 704,24 грн.

Позивач, вважаючи, що відповідачем як головним розпорядником субвенції та відповідальним виконавцем, в порушення вимог законодавства та умов укладених договорів про організацію взаєморозрахунків та визначених строків, не було забезпечено сплату субвенції з різниці в тарифах на загальну суму 8 929 704 грн, що в свою чергу унеможливило позивачу провести взаєморозрахунок податкової заборгованості на вказану суму за рахунок такої цільової субвенції, звернувся до суду із позовом.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 3 частини 1 статті 30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV (далі - Закон №1875-IV, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що одним із принципів державного регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги має бути відповідність рівня цін/тарифів розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

Центральні органи виконавчої влади, національні комісії, що здійснюють державне регулювання у відповідній сфері, несуть відповідальність за наслідки встановлення або регулювання цін/тарифів, що змінюються ними відповідно до їхніх повноважень. Встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижче розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво не допускається (частина 7 статті 31 Закону №1875-IV).

Положеннями статті 32 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» від 10 січня 2002 року №2918-III визначено, що за надання послуг з питного водопостачання споживач вносить плату за нормами і тарифами, що регулюються у встановленому законодавством порядку. Тарифи на надання послуг з питного водопостачання розраховуються на підставі галузевих нормативів витрат і повинні повністю відшкодовувати експлуатаційні витрати та забезпечувати надійну роботу об`єктів централізованого питного водопостачання і водовідведення.

Крім цього, відповідно до приписів частини 2 статті 12 Закону України «Про ціни та ціноутворення», державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу (реалізації).

Згідно зі статтею 15 вказаного Закону, суб`єктам господарювання під час державного регулювання цін надано гарантію, відповідно до якої, Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов`язані відшкодувати суб`єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів.

З вказаного слідує, що однією із державних гарантій, наданої суб`єктам господарювання, що надають житлово-комунальні послуги з централізованого водопостачання, при встановленні державних регульованих цін (тарифів) на такі послуги, є забезпечення відшкодування таким підприємствам різниці, яка утворилась в зв`язку із невідповідністю встановленого тарифу економічно-обґрунтованому розміру (вартості) такої послуги (в подальшому - різниця в тарифах), та яка (різниця) має бути відшкодована за рахунок відповідного бюджету.

Відповідно до пункту 48 частини першої статті 2 БК України, субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції.

Статтею 97 БК України визначено трансферти, що надаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам.

Відповідно до пункту 23 статті 14 Закону України «Про Державний бюджет на 2017 рік» у 2017 році кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно статей 11, 12 і 13 цього Закону, спрямовуються, на субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (за рахунок джерел, визначених пунктами 13 та 14 статті 11 цього Закону).

Кабінетом Міністрів України, на виконання Закону України «Про Державний бюджет на 2017 рік» та частини другої статті 97 Бюджетного кодексу України, постановою від 18 травня 2017 року № 332 затверджено Порядок та умови надання у 2017 році вказаної субвенції з державного бюджету (далі також - Порядок, Порядок №332), де визначено детальний механізм виділення коштів субвенції та проведення взаєморозрахунків.

Пунктом 1 Порядку визначено, що субвенція надається з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення різниці між фактичною вартістю послуг, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, за рахунок джерел, зазначених у статті 31 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», та джерел наповнення спеціального фонду державного бюджету, визначених пунктами 13 і 14 статті 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», згідно з розподілом, наведеним у додатку 1.

Головним розпорядником субвенції та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінрегіон (далі також - Мінрегіонрозвитку).

Згідно з пунктом 2 Порядку, перерахування субвенції здійснюється на суму різниці між фактичною вартістю та тарифом, що утворилася до 1 січня 2016 року і не погашена на дату укладення договору про організацію взаєморозрахунків.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що підставою для проведення розрахунків з погашення різниці між фактичною вартістю та тарифом є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляли, транспортували та постачали теплову енергію, надавали послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, централізованого водопостачання і водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості згідно з довідкою, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості (без урахування пені, штрафних і фінансових санкцій) на дату укладення такого договору.

Відповідно до пунктів 7, 8, 9 Порядку, місцеві фінансові органи на підставі отриманих відповідно до пункту 6 цих Порядку та умов документів формують узагальнені реєстри договорів, які надсилаються разом з копіями договорів про організацію взаєморозрахунків щомісяця до 5 і 20 числа структурним підрозділам з питань фінансів обласних, Київської міської держадміністрацій для їх узагальнення та подання щомісяця до 7 і 22 числа Мінрегіонрозвитку зведеного реєстру таких договорів разом з їх копіями, а Казначейству і його територіальним органам, в яких відкриті рахунки учасників розрахунків, - договорів про організацію взаєморозрахунків.

Казначейство перевіряє договори про організацію взаєморозрахунків та подає щомісяця до 9 і 24 числа Мінфіну та Мінрегіонрозвитку інформацію про зобов`язання, що підлягають відшкодуванню за рахунок субвенції, в розрізі надавачів послуг. Мінрегіонрозвитку узагальнює подані відповідно до пункту 7 цих Порядку та умов документи, формує узагальнений реєстр договорів про організацію взаєморозрахунків та подає його щомісяця до 10 і 25 числа Мінфіну. Мінфін на підставі поданої Казначейством інформації та поданого Мінрегіонрозвитку узагальненого реєстру договорів про організацію взаєморозрахунків приймає рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом, яке доводиться до відома Казначейства.

Казначейство перераховує субвенцію відповідно до Порядку перерахування міжбюджетних трансфертів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2010 року № 1132, і Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого Мінфіном.

Розрахунки з погашення заборгованості за рахунок джерел, визначених пунктами 13 і 14 статті 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», проводяться шляхом залучення коштів з єдиного казначейського рахунка.

Як вбачається з наведених правових норм, субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам надається на погашення різниці між фактичною вартістю відповідних послуг (теплопостачання, водовідведення та ін.) та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування. Законом України «Про Державний бюджет на 2017 рік» передбачено виділення субвенції за рахунок коштів державного бюджету на вказані цілі, а Кабінетом Міністрів України розроблено Порядок № 332, яким визначено механізм отримання постачальниками послуг з водовідведення, теплопостачання та інших житлово-комунальних послуг компенсації за рахунок субвенції.

Порядком № 332 Мінрегіонрозвитку визначено головним розпорядником субвенції та відповідальним виконавцем бюджетної програми. При цьому, на Мінфін України покладено обов`язки на підставі поданої Казначейством інформації про зобов`язання, що підлягають відшкодуванню за рахунок субвенції, та поданого Мінрегіонрозвитку узагальненого реєстру договорів про організацію взаєморозрахунків, прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом, та доведення його до відома Казначейства. Тобто, Мінфін визначений відповідальним державним органом, який повинен завершити процедури проведення розрахунків шляхом виділення коштів, передбачених Законом України «Про Державний бюджет на 2017 рік».

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивачем та всіма суб`єктами спірних правовідносин (зокрема, Мінрегонрозвитку України, Казначейством), окрім Міністерства фінансів України, виконані необхідні дії, спрямовані на отримання позивачем субвенції на погашення різниці у тарифах відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків та постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня 2017 року № 332. Зокрема, Мінрегіонрозвитку на підставі поданої Казначейством інформації сформував зведений реєстр про взаєморозрахунки, стороною у яких є КП «Черкасиводоканал», та направив його до Мінфіну для перерахування субвенції.

При цьому, відповідно до договорів про організацію взаєморозрахунків (№332/005 від 07 липня 2017 року, № 332/038 від 16 серпня 2017 року, № 332/040 від 23 листопада 2017 року), за рахунок перерахування на користь позивача з державного бюджету цільових субвенцій з різниці в тарифах, було визначено порядок та строки погашення податкової заборгованості позивача перед державним бюджетом з ПДВ на загальну суму 8 929704,00 грн.

У свою чергу Мінфін, у порушення пункту 8 Порядку № 332, не було прийнято рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до визначених вище договорів про проведення взаєморозрахунків та постанови № 332 та не доведено їх до Казначейства, внаслідок чого виникли обставини, які позбавили позивача можливості своєчасно розрахуватися з бюджетом в установленому Урядом порядку, що призвело до збільшення відповідних податкових боргових зобов`язань останнього.

Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що доводи скаржника про недоведеність факту порушення прав та інтересів позивача саме Мінфіном не відповідають фактичним обставинам справи та є необґрунтованими.

Крім того, у зв`язку з неперерахуванням відповідачем субвенцій з різниці в тарифах, не відбулося відповідне зарахування зустрічних грошових зобов`язань позивача перед державою щодо сплати податкового боргу з ПДВ. Такі дії призвели до нарахування позивачу штрафних санкцій, на загальну суму 710362,45 грн та, відповідно, завдання йому майнової шкоди. Відтак, колегія суддів вважає вірним висновок судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача на користь позивача суми завданої йому майнової шкоди.

Стосовно аргументів скаржника про неможливість проведення розрахунків за договорами про надання субвенції, у зв`язку із значним невиконанням у 2017 році запланованих надходжень з ПДВ, а також того, що бюджетний період 2017 року завершився 31 грудня, відтак, договори про проведення взаєморозрахунків втратили чинність, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 2 Закону №1875-IV державна політика у сфері житлово-комунальних послуг ґрунтується, зокрема, на таких принципах: регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги у випадках, визначених законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку споживача, місцезнаходження та форми власності юридичних осіб тощо; дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг.

З метою забезпечення доступності мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановлюються тарифи на деякі види житлово-комунальних послуг, зокрема, на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення. Разом з тим, встановлені тарифи, як правило, не покривають фактичних витрат надавачів житлово-комунальних послуг.

У зв`язку з цим та з метою забезпечення відшкодування різниці між встановленими тарифами та фактичними витратами надавачів послуг, безперебійного надання житлово-комунальних послуг належної якості держава запровадила механізм субвенцій, які перераховуються з державного бюджету місцевим бюджетом з подальшим перерозподілом між постачальниками житлово-комунальних послуг.

Отже, субвенція на відшкодування різниці між встановленими тарифами та фактичними витратами на надання житлово-комунальних послуг, у розумінні БК України, Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» є державною соціальною гарантією, механізм реалізації якої визначений Кабінетом Міністрів України, зокрема, у Порядку № 332. Відтак, посилання скаржника на неможливість здійснення своїх зобов`язань через значне невиконанням у 2017 році запланованих надходжень з ПДВ не ґрунтується на вимогах закону та є безпідставним.

Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі №21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21- 44а10).

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі №820/1410/18 .

З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду не встановила неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права під час ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанцій та погоджується з їх висновками про наявність підстав для задоволення адміністративного позову КП «Черкасиводоканал» до Мінфіну про визнання бездіяльності протиправною та стягнення завданої шкоди.

Інші доводи, якими відповідач обґрунтовує свою касаційну скаргу, стосуються фактичних обставин справи, доказів, на підставі яких встановлено ці обставини, та правової оцінки, яку надали їм суди.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Виконання судових рішень

Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2019 року клопотання Мінфіну задоволено, зупинено виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2018 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року, до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

За правилами частини третьої статті 375 КАС України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Зважаючи на результат касаційного розгляду виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2018 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року необхідно поновити.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 375 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства фінансів України - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року у справі №823/1417/18 - залишити без змін.

Поновити виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2018 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року у справі №823/1417/18.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду