ф

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 лютого 2020 року

Київ

справа №823/1805/17

адміністративне провадження №К/9901/46499/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 11.12.2017 (суддя Гарань С.М.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 у справі № 823/1805/17(судді: Федотов І.В. (головуючий), Літвінова Н.М., Сорочко Є.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про скасування податкового повідомлення - рішення,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.10.2017 № 0032411037, яким нараховано штрафні санкції у розмірі 29863,28 грн.

В обґрунтування вимог зазначено, що оскаржуване рішення, яким нараховано штраф за затримку на 272 календарні дні сплати грошового зобов`язання, є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки подання уточнюючого розрахунку щодо виправлення помилок, яким зменшуються раніше задекларовані зобов`язання не може вважатися фактом сплати грошового зобов`язання.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 11.12.2017, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 адміністративний позов про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідачем не доведено наявності правових підстав для застосування до позивача штрафних санкцій у порядку пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ГУ ДФС звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову з огляду на правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

У своїх запереченнях на касаційну скаргу позивач вважає рішення судів попередніх інстанцій законними та обґрунтованими, тому в задоволенні касаційної скарги просив відмовити.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.01.2014 ОСОБА_1 подано до ДПІ у м. Черкасах податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2012 рік, в якій позивач самостійно задекларував податкове зобов`язання в розмірі 149 316,39грн. (податок з доходу у вигляді додаткового блага - прощених за рішенням колекторської компанії відсотків та штрафів по кредиту на загальну суму 879 592,08грн.).

29.10.2014 позивач подав уточнюючу декларацію про майновий стан і доходи, якою самостійно зменшив суму, яка підлягає перерахуванню в бюджет на 149 316,39грн.

В подальшому, головним державним ревізором-інспектором відділу адміністрування податків та зборів з фізичних осіб та єдиного внеску території обслуговування ДПІ у м. Черкасах на підставі п.п.19.1.2 п.19.1 ст.19 та п.п.20.1.19 п.20.1 ст.20 ПК України проведено перевірку своєчасності сплати ОСОБА_1 податкового зобов`язання з ПДФО, про що 15.09.2017 складено акт № 7119/23-00-13-0726/308401593.

Висновками акту перевірки встановлено, що в порушення вимог п.57.1 ст.57 ПК України позивачем порушено термін сплати податкового зобов`язання з ПДФО по декларації від 30.01.2014 (граничний термін сплати - 30.01.2014, фактична сплата податкового зобов`язання 29.10.2014).

Тобто факт подачі позивачем 29 жовтня 2014 року уточнюючої податкової декларації відповідачем розцінено як сплату податкового зобов`язання, яким закінчується строк для визначення штрафних санкцій, що підлягають застосуванню на підставі статті 126 Податкового кодексу України.

З урахуванням встановлено в акті перевірки порушення та на підставі п.126.1 ст.126 ПК України, ГУ ДФС у Черкаські області було прийнято ППР, яким нараховано ОСОБА_1 штраф в розмірі 29 863,28грн. за затримку на 272 календарні дні сплату вищевказаного грошового зобов`язання.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (тут та надалі в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Пунктом 46.1 статті 46 Податкового кодексу України визначено, що податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Згідно з пунктом 49.1 статті 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов`язання минулих податкових періодів, зобов`язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов`язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п`яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов`язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

За змістом пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Згідно з пунктами 35.1, 35.2 статті 35 Податкового кодексу України сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Пунктом 87.1 статті 87 Податкового кодексу України визначено, що джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Сплата грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

Отже, законодавством регламентовано право платника податків виправити у поданій ним податковій декларації самостійно виявлені помилки, що є декларативною формою належної реалізації податкових зобов`язань, не є сплатою податків і не має складу правопорушення, передбаченого пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України.

З огляду на вищевикладене Суд зазначає, що позивач при поданні уточнюючої податкової декларації 29 жовтня 2014 року реалізував своє право на усунення самостійно виявлених помилок і не здійснював при цьому сплати податкових зобов`язань, а тому притягнення його до відповідальності за погашення податкового зобов`язання з простроченням строку і фактичне ототожнення відповідачем подання уточнюючої декларації з погашенням грошового зобов`язання не відповідає змісту та сутності пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України та покладає на платника додатковий тягар майнових зобов`язань за відсутності відповідного правового підґрунтя.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності доводів судів попередніх інстанцій, якими мотивовані судові рішення, та не дають підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343 349 350 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 11.12.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва ,

С.С. Пасічник

Судді Верховного Суду