ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2023 року

м. Київ

справа №823/332/17

адміністративне провадження № К/9901/39360/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017 (головуючий суддя: Горяйнов А.М., судді Желтобрюх І.Л., Файдюк В.В.) у справі №823/332/17 за позовом Комунального підприємства «Придніпровська служба утримання будинків» Черкаської міської ради (після перейменування - Комунальне підприємство «Благоустрій» Черкаської міської ради) до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Придніпровська служба утримання будинків» Черкаської міської ради (після перейменування - Комунальне підприємство «Благоустрій» Черкаської міської ради) (далі - позивач, Підприємством, КП «Придніпровська СУБ») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000672200 від 20.02.2017, №000069 від 20.02.2017, №000071 від 20.02.2017.

Мотивуючи позовну заяву, Підприємство зазначило, що відповідач дійшов неправильного висновку про порушення податкового законодавства, оскільки господарські операції між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Спецдревцентр», ТОВ «Рембуд-2008», ФОП ОСОБА_1 , ПП «ВКФ «Технологія тепла», ТОВ «Рембуд 2008», УДСО при УМВС України в Черкаській області фактично здійснені та оформлені належним чином, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які були надані до перевірки та до суду, а також матеріалами акта ревізії фінансово-господарської діяльності КП «Придністровська СУБ» від 13.04.2016 №23-06/27-2307, складеного Державною фінансовою інспекцією в Черкаській області. Крім того, податковим повідомленням-рішенням від 20.02.2017 №0000672200 визначено позивачу суму грошового зобов`язання у розмірі 99440 грн., хоча у додатку до вказаного рішення «Розрахунок штрафних санкцій» сумою грошового зобов`язання значиться 90440 грн. За вказаних обставин позивач вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 19.05.2017 у задоволенні позову відмовлено. Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості наведених контролюючим органом в акті перевірки висновків щодо відсутності певних первинних документів, які підтверджуються матеріалами справи та не спростовані КП «Придніпровська СУБ».

Київським апеляційним адміністративним судом ухвалено постанову від 26.10.2017, якою рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про задоволення позовних вимог. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0000672200 від 20.02.2017, №000069 від 20.02.2017, №000071 від 20.02.2017.

Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд, дослідивши обставини справи й наявні у ній докази, констатував, що операції між позивачем та його контрагентами фактично проведені та належним чином документально оформлені; Підприємством дотримано передбачені Податковим кодексом України умови для формування показників податкової звітності, а посилання контролюючого органу на часткове непідтвердження первинними документами таких господарських операцій є неприйнятними і спростовуються матеріалами справи.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанцій, податковий орган звернувся до касаційного суду з касаційною скаргою, в якій посилався на ненадання позивачем первинних документів на весь об`єм господарських операцій, а саме відсутність окремих документів на підтвердження виконання умов укладених із контрагентами договорів, а тому відсутні підстави для відображення таких господарських операцій у бухгалтерській та податковій звітності. Просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017 та залишити в силі постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 19.05.2017.

Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження.

Позивачем подано заперечення на касаційну скаргу, у яких зазначено, що судом апеляційної інстанції правильно встановлено всі обставини справи, надано їм належну правову оцінку та прийнято законне і обґрунтоване рішення.

В подальшому справу передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду й відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головне управління ДФС у Черкаській області провело документальну планову виїзну перевірку КП «Придніпровська СУБ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.03.2016, за результатами якої склало акт від 13.09.2016 №41/23-00-22-0107/1/36701792.

У зв`язку із поданням позивачем заперечень на вказаний акт перевірки відповідно до підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 Податкового Кодексу України контролюючий орган призначив документальну позапланову виїзну перевірку КП «Придніпровська СУБ» за період з 01.01.2013 по 31.03.2016 з питань, які зазначені в запереченнях від 22.09.2016 №4356, за результатами якої склав акт від 08.11.2016 №50/23-00-14-0107/1/36701792.

За наслідками вищезазначеної перевірки відповідач склав податкові повідомлення-рішення від 16.11.2016 №0002371402, №0002381402, №0002401402, №0002421402, №0002431402.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 25.01.2017 №1512/6/99-99-11-01-01-25 скаргу позивача на ці податкові повідомлення-рішення було задоволено частково; скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.11.2016 №0002381402; скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.11.2016 №0002371402 в частині донарахування податку на прибуток внаслідок збільшення перевіркою доходів за 2013 рік - І квартал 2016 року на суму не врахованої плати за спільне утримання будинків, а також по взаємовідносних з ТОВ «Спецдревцентр», ТОВ «Рембуд-2008», ПП «Юридична фірма «Імперіал» в частині, яка підтверджена актами виконаних робіт, та по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_1 з моменту набуття чинності Наказом №983 в частині, що підтверджена актами виконаних робіт та штрафних санкцій у відповідному розмірі, а також скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.11.2016 №0002401402 у відповідному розмірі, в іншій частині вказані податкові повідомлення-рішення залишено без змін; скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.11.2016 №0002431402 в частині донарахування податку на додану вартість в сумі 1950 грн. та штрафних санкцій у розмірі 975 грн., в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

В подальшому Головне управління ДФС у Черкаській області прийняло податкові повідомлення-рішення від 20.02.2017:

№0000672200 про донарахування суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 99440,00 грн., з яких 66293,00 грн. за основним платежем та 33147,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

№000069, яким збільшено грошове зобов`язання за платежем: частина прибутку (доходу) господарських організацій, які належать до комунальної власності на суму 52337,00 грн.;

№000071, відповідно до якого визначено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету у розмірі 185031,00 грн., з яких 123354,00 грн. за основним платежем та 61677,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Підставою для складання цих податкових повідомлень-рішень стали висновки контролюючого органу про завищення КП «Придніпровська СУБ» у 2013 році витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування на загальну суму 348911,00 грн. під час відображення у податковій і бухгалтерській звітності результатів фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Леджит», ПП «Юридична фірма «Імперіал», ФОП ОСОБА_1 , віднесення до складу витрат зайво нарахованих доплат працівникам за розширення зони обслуговування та витрат на роботи, які позивач фактично здійснював самостійно; заниження податку на додану вартість на загальну суму 123354,00 грн. у зв`язку із включенням до податкового кредиту сум податку, не підтвердженого податковими накладними.

Спірні правовідносини регулюються приписами Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», наказу Міністерства інфраструктури України від 05.12.2013 №983 «Про затвердження Змін до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.12.2013 за №2197/24729 (в редакції, чинній на час їх виникнення).

Так, згідно із пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

У відповідності до пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Згідно з пунктом 85.6 статті 85 Податкового кодексу України у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов`язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до підпункту 139.9 статті 139 Податкового кодексу України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із наведених норм закону, до складу валових витрат платника податку належать витрати, які: 1) підтверджені первинними документами; 2) пов`язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідно до вимог пункту 1.2 статті 1, пункту 2.1 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Суд апеляційної інстанції встановив, що між КП «Придніпровська СУБ» та ТОВ «Леджит» був укладений договір №20 від 01.03.2013 про надання послуг, спрямованих на погашення заборгованості споживачів за житлово-комунальні послуги на загальну суму 120817,48 грн. Послуги надавались в період березень-червень 2013 року.

Також між Підприємством та ПП «Юридична фірма «Імперіал» був укладений договір №17 від 01.06.2010 про надання послуг, спрямованих на погашення заборгованості споживачів за житлово-комунальні послуги на загальну суму 66031,19 грн., які надавались у січні та лютому 2013 року.

Податковий орган зазначив, що під час перевірки позивач не надав акти приймання-передачі за березень та травень 2013 року на суму 57653,00 грн. щодо виконання договору, укладеного із ТОВ «Леджит», та акта приймання-передачі за лютий 2013 року на суму 30458,00 грн. відповідно до договору, укладеного із ПП «Юридична фірма «Імперіал».

Положення статей 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на дату розгляду справи в суді апеляційної інстанції) зобов`язують суд вжити заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об`єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

Під час розгляду даної справи, апеляційний суд витребував від позивача, зокрема, акти приймання-передачі наданих послуг за березень та травень 2013 року по правовідносинах із ТОВ «Леджит» та за лютий 2013 року по правовідносинах із ПП «Юридична фірма «Імперіал».

На виконання вимог апеляційного суду позивач надав вищезазначені акти приймання-передачі, якими підтверджується надання послуг цими контрагентами відповідно за березень, травень 2013 на суму 57653,00 грн. року та лютий 2013 року на суму 30458,00 грн.

Суд апеляційної інстанції врахував те, що фактично податковий орган не заперечував реальність здійснення вказаних господарських операцій, а висновки про завищення витрат ґрунтуються виключно на ненаданні під час перевірки деяких актів приймання-передачі по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Леджит» та ПП «Юридична фірма «Імперіал». Разом з тим, контролюючий орган не звертався до КП «Придніпровська СУБ» з вимогою про їх надання та не складав акт про відмову платника податку від надання запитуваних документів.

Крім того, до спірної податкової перевірки була проведена ревізія фінансово-господарської діяльності позивача Державною фінансовою інспекцією в Черкаській області, за результатам якої складений акт від 30.03.2016 №06-16/06, в ході якої досліджувались, зокрема, документи щодо правовідносин позивача з ТОВ «Леджит», ПП «Юридична фірма «Імперіал» та не виявлено відсутність актів приймання-передачі наданих послуг, про які зазначає відповідач.

Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції за наведених обставин обґрунтовано прийняв до уваги надані позивачем первинні документи, надав їм належну правову оцінку та відхилив посилання податкового органу на відсутність представлених документів під час перевірки як на підставу для висновку про обґрунтованість здійсненого донарахування.

Контролюючим органом, у свою чергу, за обставин даної справи, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що КП «Придніпровська СУБ» належними доказами підтвердило фактичне отримання послуг від ПП «Юридична фірма «Імперіал» та ТОВ «Леджит», а також понесення витрат на їх оплату.

Стосовно взаємовідносин позивача із ФОП ОСОБА_1 судами встановлено, що на підставі договорів №78 від 02.01.2013, №17-ВД від 11.07.2013, №72 та №73 від 31.12.2013 ФОП ОСОБА_1 надавав позивачу послуги зі збирання безпечних відходів та іншої діяльності поводження з відходами (вивезення з прибудинкових територій гілля, опалого листя, ґрунту, снігу та інших вантажів, оброблення відходів деревини тощо).

За результатами правовідносин з ФОП ОСОБА_1 позивач задекларував витрати за 2013 рік у розмірі 236250,00 грн. та за 2014 рік - 144754,00 грн. Під час перевірки Підприємство надало акти про надання послуг та подорожні листи вантажного автомобіля.

Контролюючий орган встановив, що подорожні листи не містять обов`язкових реквізитів (прізвище та ініціали відповідальної особи, найменування вантажу, час виїзду та повернення в гараж, показники спідометра, витрати пального, кількість вантажу); окремі подорожні листи не містять відміток спеціалізованого підприємства щодо приймання відходів на утилізацію; автомобіль ЗІЛ НОМЕР_1 , який зазначений у подорожніх листах, не зареєстрований в органах Міністерства внутрішніх справ України; у калькуляції вартості робіт за договором №73 від 31.12.2013 вказано про виконання навантажувальних робіт екскаватором «Борекс», проте подорожні листи щодо вказаної техніки не надані.

У рішенні Державної фіскальної служби України від 25.01.2017 №1512/6/99-99-11-01-01-25 про результати розгляду скарги позивача в частині взаємовідносин КП «Придніпровська СУБ» з ФОП ОСОБА_1 зазначено про те, що 14.01.2014 набрав чинності наказ Міністерства інфраструктури України від 05.12.2013 №983 «Про затвердження Змін до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.12.2013 за №2197/24729, яким виключено норми щодо оформлення подорожніх листів та визначено порядок оформлення товарно-транспортних накладних, у зв`язку з чим з вказаної дати неналежне оформлення подорожніх листів не може бути підставою для нарахування податкових зобов`язань.

Згідно із додатковими поясненнями Головного управління ДФС у Черкаській області та наведеним у них розрахунком, оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями позивачу були нараховані податкові зобов`язання по правовідносинах із ФОП ОСОБА_1 лише за 2013 рік, оскільки в подальшому операції супроводжувались, в тому числі складанням товарно-транспортних накладних.

Апеляційний суд, дослідивши подорожні листи за 2013 рік, складені ФОП ОСОБА_1 , встановив, що вони оформлені без дотримання Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363.

Разом з тим, відсутність окремих відомостей у подорожніх листах (прізвище та ініціали відповідальної особи, найменування вантажу, час виїзду та повернення в гараж, показники спідометра, витрати пального, кількість вантажу) не є, у даному випадку за встановлених обставин справи, достатніми підставами вважати, що автомобіль не був задіяний у перевезенні вантажу, зазначеного у відповідних актах приймання-передачі наданих послуг, зважаючи на те, що подорожні листи містять відмітки спеціалізованих підприємств щодо прийняття відходів на утилізацію, які вказують на фактичне надання цим контрагентом послуг, обумовлених договорами.

Щодо посилання відповідача на те, що частина подорожніх листів, що були складені за період з 20.08.2013 по 28.11.2013, не містить відміток спеціалізованих підприємств про прийняття відходів, суд апеляційної інстанції з`ясував, що частина документів містить відмітки спеціалізованих підприємств ПП «Зелена Країна» та КП «Екологія» про приймання вантажу, решта таких відміток не має. Водночас, частина вказаних подорожніх листів була складена на транспортний засіб МТЗ НОМЕР_2 з позначенням «навантажувач». У подорожніх листах зазначено, що такий автомобіль здійснював навантаження вантажів замовника, а не їх перевезення. За таких обставин посилання податкового органу на відсутність у таких подорожніх листах відміток спеціалізованих підприємств щодо прийняття відходів на утилізацію є неприйнятним.

Крім того, КП «Придніпровська СУБ» надало суду акт приймання-передачі опалого листя для компосту за жовтень 2013 року, який підтверджує, що частину відходів (опалого листя) у період з 23.10.2013 по 30.10.2013 ФОП ОСОБА_1 передав ФОП ОСОБА_2 .

В свою чергу доводи податкового органу про те, що автомобіль ЗІЛ НОМЕР_1 , зазначений у подорожніх листах, не зареєстрований в органах МВС України спростовуються наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 (дата реєстрації 09.10.2012) та листом Регіонального сервісного центру МВС у Волинській області від 16.11.2016 №31/3-2417, яким підтверджується перебування цього автомобіля на обліку.

Таким чином, з викладених обставин слідує, що Підприємство правомірно відобразило результати господарських операцій з ФОП ОСОБА_1 у бухгалтерській та податковій звітності.

Підставою для зменшення витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, став також висновок податкового органу про те, що КП «Придніпровська СУБ» власними силами виконує частину робіт по вивезенню і утилізації побутових відходів, що призвело до завищення витрат на 3316,78 грн. та 7,70 грн. внаслідок завищення обсягу виконаних робіт з поточного ремонту входу до під`їзду.

Частиною 1 статті 69 цього Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно із частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним нормам, ані акт перевірки, ані письмові пояснення/заперечення відповідача не містять обґрунтування таких висновків; при цьому, вказівка на наявність податкової інформації без зазначення її джерела є неприйнятним, а тому донарахування оскаржуваними податковими повідомлення-рішеннями грошового зобов`язання в цій частині є безпідставним.

Водночас, судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилено посилання позивача, як на підставу для скасування податкового повідомлення-рішення від 20.02.2017 №0000672200, визначення позивачу суми грошового зобов`язання у розмірі 99440 грн., в той час як згідно додатку до вказаного рішення «Розрахунок штрафних санкцій» зазначається сума грошового зобов`язання 90440 грн., оскільки очевидним є допущення описки контролюючим органом, а тому дана обставина не може бути самостійним аргументом для визнання його незаконним.

Стосовно завищення Підприємством показника собівартості реалізованих робіт, послуг на суму 21225,00 грн., судами з`ясовано, що вказана сума складається із 15524,76 грн. - доплата працівникам за розширення зони обслуговування, яка, на думку податкового органу, була призначена незаконно, та 5700,69 грн. - єдиний соціальний внесок із суми нарахованої доплати.

Відповідно до пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, до складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат.

Відповідач не заперечував понесення КП «Придніпровська СУБ» витрат на оплату праці працівників у вигляді доплати за розширення зони обслуговування, а також на сплату єдиного соціального внеску.

Верховний Суд вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про те, що перевірка правомірності нарахування і виплати працівникам КП «Придніпровська СУБ» вказаної доплати виходить за межі повноважень податкового органу та не підлягає дослідженню під час розгляду даної справи; враховуючи те, що фактичне понесення позивачем витрат на оплату праці підтверджується матеріалами справи, то сума коштів у розмірі 21225,00 грн. була правомірно віднесена до собівартості реалізованих робіт, послуг.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 20.02.2017 №000069, яким відповідач збільшив грошове зобов`язання за платежем: частина прибутку (доходу) господарських організацій, які належать до комунальної власності, Верховний Суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 78 Господарського кодексу України комунальне унітарне підприємство утворюється органом місцевого самоврядування на базі комунальної власності і входить до сфери його управління.

Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 35 частини 1 статті 64 Бюджетного кодексу України до доходів загального фонду бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, міст Києва та Севастополя, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад належить частина чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств та їх об`єднань, що вилучається до бюджету, в порядку, визначеному відповідними місцевими радами.

Згідно з пунктом 29 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету.

Таким чином, відрахування до місцевих бюджетів частини чистого прибутку (доходу) комунальними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями здійснюється відповідно до порядку та нормативів, визначених відповідними місцевими радами. За відсутності останніх відповідне відрахування комунальним підприємством не здійснюється.

Як встановили суди, обов`язок підприємств та організацій комунальної власності сплачувати частину прибутку (доходу) був установлений рішенням Черкаської міської ради від 27.12.2012 №3-1499, згідно з пунктом 23 якого такий платіж сплачується у розмірі 15 відсотків від прибутку (доходу) підприємства.

Отже, відповідною міською радою у спірний період було встановлено норматив і порядок відрахування до місцевого бюджету частини чистого прибутку (доходу) комунальними підприємствами, а тому у позивача виник відповідний обов`язок щодо сплати вказаного платежу.

Стосовно повноважень відповідача на здійснення нарахування грошового зобов`язання, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 1 Податкового кодексу України визначено, що цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до статті 6 Податкового кодексу України податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. Збором (платою, внеском) є обов`язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій. Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.

Статтями 9 та 10 Податкового кодексу України визначено вичерпний перелік загальнодержавних і місцевих податків і зборів, серед яких відсутній такий вид податку (збору) як частина чистого прибутку (доходу).

З оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вбачається, що відповідач збільшив позивачу грошове зобов`язання згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до підпункту 14.1.1-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України адміністрування податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) та інших платежів відповідно до законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (далі - податків, зборів, платежів) - це сукупність рішень та процедур контролюючих органів і дій їх посадових осіб, що визначають інституційну структуру податкових та митних відносин, організовують ідентифікацію, облік платників податків і платників єдиного внеску та об`єктів оподаткування, забезпечують сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом.

Серед переліку функцій, які закріплені за контролюючими органами статтею 19-1 Податкового кодексу України також відсутня функція, яка б визначала обов`язок відповідача здійснювати адміністрування частини чистого прибутку (доходу).

Враховуючи також визначення понять «грошове зобов`язання» та «податкове зобов`язання», встановлені підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14, статтею 36 Податкового кодексу України, переліку податків і зборів, колегія суддів вважає, що частина чистого прибутку не є податковим платежем, у розумінні норм Податкового кодексу України. Цей платіж, хоча і є обов`язковим, але не віднесений ні до загальнодержавних податків та зборів, ні до місцевих податків.

Таким чином, застосування до позивача положень підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України не відповідає змісту вищевказаних норм.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 01.08.2018 у справі №826/19797/16, від 31.01.2019 у справі №819/25/18, від 24.05.2019 у справі № 806/1420/16.

Отже, у відповідача були відсутні підстави для збільшення частини прибутку (доходу) господарських організацій, які належать до комунальної власності оспорюваним податковим повідомленням-рішенням від 20.02.2017 №000069.

Досліджуючи правомірність винесення податкового повідомлення-рішення від 20.02.2017 №000071 про нарахування податку на додану вартість, суди попередніх інстанцій встановили, що грошове зобов`язання визначене контролюючим органом у зв`язку із декларуванням Підприємством податкового кредиту на підставі податкових накладних, що не зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Під час проведення перевірки відповідач встановив, що КП «Придніпровська СУБ» занизило податок на додану вартість на загальну суму 123354 грн. шляхом включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість, який не підтверджено податковими накладними, а саме: за серпень 2014 року в сумі 66994 грн., за серпень 2015 року в сумі 6075 грн. по постачальнику ПП «ВКФ «Технологія тепла», за жовтень 2015 року в сумі 50031 грн. по постачальнику ТОВ «Рембуд 2008», за грудень 2015 року в сумі 254,20 грн. по постачальнику УДСО при УМВС України в Черкаській області.

Суд першої інстанції, не досліджуючи обставин справи, погодився із доводами податкового органу та констатував правомірність податкового повідомлення-рішення від 20.02.2017 №000071.

В свою чергу апеляційний суд, надаючи оцінку податковій декларації позивача з податку на додану вартість за серпень 2014 року, констатував, що у рядку 16.1 зазначена сума - 5001,00 грн., що суперечить висновкам відповідача про завищення показника цього рядка на 66994,00 грн.

Посилання відповідача на включення КП «Придніпровська СУБ» до складу податкового кредиту за серпень 2015 року податку на додану вартість у розмірі 6075 грн. по правовідносинах з ПП «ВКФ «Технологія тепла» та за жовтень 2015 року у розмірі 50031,00 грн. по правовідносинах з ТОВ «Рембуд 2008», який не підтверджений податковими накладними, обґрунтовані тим, що відповідні податкові накладні були зареєстровані ПП «ВКФ «Технологія тепла» у Єдиному реєстрі податкових накладних у вересні та жовтні 2015 року, а ТОВ «Рембуд 2008» в листопаді 2015 року, у зв`язку з чим не могли бути включені до податкового кредиту до їх реєстрації контрагентами. В акті перевірки зазначені номери і дати податкових накладних, а також визначена у них сума податку на додану вартість.

Перевіривши розділ ІІ додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2015 року «Розшифровка податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів», апеляційний суд встановив, що податкові накладні, видані ПП «ВКФ «Технологія тепла», на які посилається відповідач, не відображені позивачем у складі податкового кредиту. Також згідно з розділом ІІ додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2015 року податкова накладна, виписана ТОВ «Рембуд 2008» не приймала участі у розрахунку податкового кредиту позивача за жовтень 2015 року. До того ж, в акті перевірки міститься посилання на те, що зазначена податкова накладна була лише включена до реєстру отриманих податковий накладних за жовтень 2015 року.

Стосовно зазначення позивачем у складі податкового кредиту за грудень 2015 року податку на додану вартість у розмірі 254,20 грн. по контрагенту УДСО при МВС України в Черкаській області (код 08597055), який не підтверджений податковими накладними, суд апеляційної інстанції з`ясував, що таке порушення полягає у тому, що податкові накладні на суми 227,20 грн. та 27,00 грн. були складені та зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних Управлінням поліції охорони в Черкаській області, яке є правонаступником УДСО при УМВС України в Черкаській області, а в розділі ІІ додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2015 року «Розшифровка податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» було зазначено індивідуальний податковий номер УДСО при УМВС України в Черкаській області.

Разом з тим, неправильне зазначення індивідуального податкового номеру особи, яка видала податкові накладні на загальну суму 25420 грн. не призвело до завищення податкового кредиту, а відповідна помилка виправлена позивачем шляхом подачі уточнюючого розрахунку.

Враховуючи встановлені обставини, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що у відповідача були відсутні підстави для нарахування КП «Придніпровська СУБ» податкових зобов`язань з податку на додану вартість оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

Підсумовуючи вищенаведене, Верховний Суд зазначає наступне.

Суд першої інстанції вирішив спір без повного, належного та всебічного з`ясування обставин справи та дослідження доказів, обмежившись виключно згодою із позицією податкового органу про допущення позивачем порушень податкового законодавства без перевірки чи підтверджується вона матеріалами справи.

В свою чергу апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги про скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень, відхилив доводи контролюючого органу щодо безпідставності формування даних податкового обліку за господарськими операціями, які не ґрунтуються на належно оформлених первинних документах, й дійшов висновку про достовірність задекларованих позивачем даних податкового обліку, а відповідно і про правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат за господарськими операціями із вищезазначеними контрагентами, оскільки останні є реальними, що підтверджено первинними документами, які містять відомості, що у повній мірі відображають суть господарських операцій, які фактично відбулись між позивачем та його контрагентами.

Висновки суду апеляційної інстанції є обґрунтованими, оскільки відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів правильність відображення у бухгалтерській та податковій звітності результатів здійснених позивачем з контрагентами господарських операцій.

Не підтверджено контролюючим органом й невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Враховуючи наведене вище в сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність, в даному випадку, правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених апеляційним судом в основу оскаржуваних рішень, й не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права або порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також відсутність підстав вважати, що суд апеляційної інстанцій при розгляді справи допустив неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав залишення касаційної скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва І.Я.Олендер