ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2020 року

Київ

справа №825/1026/13-а

адміністративне провадження №К/9901/11808/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року (суддя Житняк Л. О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року (судді: Вівдиченко Т. Р., Мамчур Я. С., Сорочко Є. О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області про стягнення середнього заробітку,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Чернігівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку (з 13 лютого 2010 року по 27 лютого 2013 року) в сумі 232 691,94 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2013 року по справі №2а/2570/3866/2012, яка набрала законної сили, з відповідача стягнуто недоотримані кошти у вигляді компенсації за невикористану відпустку, що належали позивачу при звільненні. На виконання вказаного рішення суду, згідно меморіального ордеру від 27 лютого 2013 року № 2, позивач отримав кошти на свій банківський рахунок, у зв`язку з чим на підставі ст.ст. 116 117 Кодексу законів про працю України просить стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (з 13 лютого 2010 року по 27 лютого 2013 року) у розмірі 232 691,94 грн, виходячи з середнього розміру одноденної заробітної плати 305,37 грн/день * на 762 робочих дні.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

ОСОБА_1 звільнено із займаної посади та з органів податкової міліції в запас (з постановкою на військовий облік) за п. 64 «а» (за віком) з 12 лютого 2010 року наказом Державної податкової адміністрації Чернігівської області від 10 лютого 2010 року № 21-о. Вказані обставини встановлені постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2013 року у справі № 2а/2570/3866/2012.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 березня 2015 року встановлено, що в період 2006-2010 років позивач до виконання своїх функціональних обов`язків не приступав.

Крім цього, в день звільнення - 12 лютого 2010 року позивач не працював, на роботі не перебував, що підтверджується копією табелю обліку робочого часу працівників Чернігівської МДПІ за лютий 2010 року та представником позивача не заперечується.

Кошти, які належали позивачу на день звільнення були виплачені йому напередодні звільнення, тобто, 11 лютого 2010 року, що підтверджується зарплатними відомостями та платіжним дорученням від 11 лютого 2010 року № 68 у розмірі 24 054,98 грн.

Листом Чернігівської МДПІ від 11 лютого 2010 року №235/м/05-037 позивача повідомлено про нараховані йому при звільненні суми, а саме, щодо нарахування грошової допомоги при звільненні зі служби у розмірі 24 054,98 грн. З метою повідомлення позивача про нараховані суми при звільненні, враховуючи відсутність на службі, вказаний лист було направлено йому на домашню адресу.

Позивачем подано адміністративний позов про стягнення компенсації за невикористану відпустку у розмірі 14 232,27 грн, предметом розгляду якого у межах справи № 2а/2570/3866/2012 були кошти, що належали працівникові при звільненні.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2013 року по адміністративній справі № 2а/2570/3866/2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Чернігівської МДПІ задоволено повністю. Стягнуто з Чернігівської МДПІ шляхом безспірного списання з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання рішення суду на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 14 232,27 грн. Постанову суду в межах суми стягнення за лютий 2010 року в сумі 14 232,27 грн допущено до негайного виконання.

27 лютого 2013 року, на виконання рішення суду, Чернігівською МДПІ перераховано ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 14 232,27 грн, що підтверджується копією меморіального ордеру від 27 лютого 2013 року № 2.

18 березня 2013 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (з 13 лютого 2010 року по 27 лютого 2013 року) в розмірі 83701,49 грн.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2013 року, позов задоволено частково. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за період з 13 лютого 2010 року по 27 лютого 2013 року. Допущено негайне виконання постанови в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за один місяць. Зобов`язано відповідача надати звіт про виконання постанови протягом двох місяців від дати набрання рішення законної сили. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відповідно до платіжних доручень №5 від 27 червня 2013 року та №131 від 14 серпня 2013 року кошти у сумі 83701, 49 грн перераховано відповідачем на користь позивача.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 лютого 2016 року постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 травня 2009 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2012 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

21 липня 2016 року позивач до суду подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій провив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (з 13 лютого 2010 року по 27 лютого 2013 року) у розмірі 232 691, 94 грн.

Позивач вважаючи, що відповідач повинен сплатити на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку з моменту звільнення по день фактичного розрахунку, звернувся до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що платіжними дорученнями від 27 червня 2013 року № 5 та від 14 серпня 2013 року № 131, на виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року, по даній справі позивачу було сплачено 83 701,49 грн, що значно перевищує суму, яка належить до стягнення. Вказане, зокрема, підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 30 липня 2013 року та звітом про виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду по справі № 825/1026/13-а. Належна позивачу грошова компенсація за невикористану відпустку 2006-2010 років у розмірі 14 232,27 грн має значно менший розмір, ніж середній заробіток позивача та носить одноразовий (компенсаційний характер), а тому стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (з 13 лютого 2010 року по 27 лютого 2013 року) в розмірі 232 691,94 грн за час затримки виплати цієї компенсації є пропорційно невиправданим способом відповідальності відповідача по відношенню до завданої позивачу шкоди, внаслідок невиплати такої компенсації.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судом попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції, погоджуючись з судом першої інстанції про наявність у суду повноважень застосувати в даному спорі принцип співмірності (друге речення частини другої статті 117 КЗпП України), порушив частину другу статті 161, статті 244-2 КАС України, оскільки не врахував правових висновків Верховного суду України, що викладено в постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-195нс 14.

Верховний Суд України в постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-195цс14 прийшов такого висновку - оскільки у справі, яка переглядається, вимоги позивача щодо розміру належних йому при звільненні сум судом задоволені в повному обсязі, то й підстав для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні в суду не було. Відступивши від правової позиції суд апеляційної інстанції одночасно не навів відповідних мотивів, що є порушенням частини другої статті 161, статті 244-2 КАС України.

Рух касаційної скарги.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області про стягнення середнього заробітку.

15 грудня 2017 року припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України, у зв`язку із початком роботи Верховного Суду.

На виконання пп. 4 п. 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції з 15 грудня 2017 року, дану касаційну скаргу разом з матеріалами адміністративної справи передані на розгляд Касаційному адміністративному суду у складі Верховного Суду.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, визначено колегію суддів для розгляду даної касаційної скарги у наступному складі: суддя - доповідач - Шарапа В. М., судді: Бевзенк В. М., Данилевич Н. А.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року № 531/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В. М.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: суддя - доповідача Загороднюк А. Г., судді: Єресько Л. О., Соколов В. М.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 06 квітня 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Позиція інших учасників справи.

Від відповідача до суду надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Джерела права й акти їх застосування .

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 255 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Пунктом 3 частини першої статті 256 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Відповідно до частини другої статті 257 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Відповідно до статті 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За правилами встановленими частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Частиною другою статі 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до частини п`ятої статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно зі статтею 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Частиною першою статті 27 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати, застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу ІV Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15 грудня 2017 року).

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 159 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року), відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Предметом судового контролю у цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку (з 13 лютого 2010 року по 27 лютого 2013 року) в сумі 232 691,94 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2013 року в адміністративній справі № 2а/2570/3866/2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Чернігівської МДПІ задоволено повністю. Стягнуто з Чернігівської МДПІ шляхом безспірного списання з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання рішення суду на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 14 232,27 грн.

Судами встановлено, і ці обставини не заперечувались сторонами, що відповідач 27 лютого 2013 року перерахував на ім`я позивача кошти в розмірі 14 232,27 грн на виконання вищезазначених рішень судів.

Ухвалення судового рішення про стягнення спірної невиплаченої суми при звільненні, не звільняє роботодавця від відповідальності згідно зі статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідно до матеріалів справи та встановлених судами попередніх інстанцій обставин позивач не довів, що звертався відразу після звільнення до відповідача з вимогою про виплату належних йому коштів. Судами попередніх інстанцій встановлено, що таке право позивач реалізував лише 17 грудня 2012 року, звернувшись до суду з цим позовом, тобто зі спливом більш ніж двох років після звільнення з роботи, яке мало місце 12 лютого 2010 року. Суди не встановили, що позивач не знав про це його право та, що були інші обставини, які заважали реалізувати зазначене право.

Однак, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати такі критерії, як розмір середнього заробітку позивача, загальну суму, яка підлягала виплаті при звільненні і суму, яка була виплачена, істотності цієї частки порівняно із загальною сумою, яка підлягала виплаті та порівняно із середнім заробітком працівника, також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Так, при розмірі невиплаченого заробітку - 14 232,27 грн позивач просив стягнути компенсацію за затримку розрахунку 232 691, 94 грн, що майже у 16 разів перевищує розмір невиплаченої суми.

Виходячи з наведених вище критеріїв, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що виплата у розмірі 15 268,50 грн є достатнім відшкодуванням за затримку у здійсненні розрахунку із позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, платіжними дорученнями від 27 червня 2013 року № 5 та від 14 серпня 2013 року № 131, на виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року, у цій справі, позивачу було сплачено 83 701,49 грн, що значно перевищує суму, яка належить до стягнення. Вказане, зокрема, підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 30 липня 2013 року та звітом про виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду по справі № 825/1026/13-а.

За наведених вище обставин, позовні вимоги в частині стягнення, як 15 268,50 грн, так і заявленої позивачем суми у розмірі 232691,94 грн задоволенню не підлягають.

Разом із цим, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції встановивши порушення прав позивача щодо не застосування статті 116 117 КЗпП України відмовили у задоволенні позову, через виплату суми під час розгляду справи. Проте ця обставина є підставою для відмови в позовних вимогах щодо нарахування та виплати або стягненні спірної суми, однак не є підставою у визнанні факту порушеного права позивача.

Враховуючи це, Верховний Суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати 15 268, 50 грн відшкодування за час затримки проведення повного розрахунку при звільненні.

Посилання скаржника на правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року № 6-195цс14, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки обставини цієї справи є відмінними від обставин, викладених у зазначеній постанові Верховного Суду України.

Інші доводи та аргументи позивача зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і свідчать про незгоду скаржника із правовою оцінкою судів обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

Також Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги .

На наведені обставини суди попередніх інстанцій уваги не звернули, у зв`язку з чим дійшли помилкового висновку про відмову у задовленні позовних вимог повінстю.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX).

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-IX касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Стаття 351 КАС України визначає підстави для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вказане, касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, скасувавши постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року. Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Чернігівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області щодо невиплати 15268,50 грн відшкодування за час затримки проведення повного розрахунку при звільненні.

Судові витрати.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 3 341 344 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Чернігівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Чернігівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області щодо невиплати 15268,50 грн відшкодування за час затримки проведення повного розрахунку при звільненні.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк

Судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов