ПОСТАНОВА
Іменем України
28 лютого 2020 року
Київ
справа №825/1828/16
касаційне провадження №К/9901/36323/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Чернігівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017 (головуючий суддя - Ісаєнко Ю.А., судді: Губська Л.В., Федотов І.В.) у справі № 825/1828/16 за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Чернігівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 03.06.2016 № 0004451203.
Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 16.11.2016 позовні вимоги задовольнив.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 01.02.2017 скасував постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.11.2016 та ухвалив нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 03.06.2016 № 0004451203 в частині визначення грошового зобов`язання з рентної плати за спеціальне використання води за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 850,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Чернігівська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Чернігівській області звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017 в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування своїх вимог посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: пункту 120.1 статті 120, пунктів 257.1, 257.3 статті 257 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частини першої статті 9, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій).
Зокрема, наголошує на тому, що первинно прийняте податковим органом податкове повідомлення-рішення від 26.05.2016 № 0000934000 не оскаржувалося позивачем в адміністративному чи судовому порядку, а визначені таким актом індивідуальної дії грошові зобов`язання самостійно сплачені ОСОБА_1 .
Переглядаючи оскаржене судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.
Чернігівською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Чернігівській області проведено камеральну перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо своєчасності подання податкової декларації з рентної плати за спеціальне використання води за І квартал 2016 року, за наслідками якої складено акт від 03.06.2016 №178/12-03-24.
Актом перевірки встановлено допущення позивачем порушень пунктів 257.1, 257.3 статті 257, підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України, що полягало у несвоєчасному поданні податкової декларації з рентної плати за спеціальне використання води за І квартал 2016 року. Так, згідно з висновками податкового органу позивачем подано таку податкову звітність 24.05.2016, в той час, коли граничний строк подання закінчився 10.05.2016.
На підставі зафіксованих в акті перевірки порушень податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.06.2016 № 0004451203, яким на підставі абзацу 3 пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України збільшено грошове зобов`язання з рентної плати за спеціальне використання води у вигляді штрафу в сумі 1020,00 грн.
При цьому податковий орган виходив з того, що за несвоєчасне подання податкової звітності з акцизного податку протягом року до позивача вже застосовано штраф у сумі 170,00 грн. на підставі податкового повідомлення-рішення від 26.05.2016 № 0000934000.
Податкове повідомлення-рішення від 03.06.2016 №178/12-03-24 отримано позивачем 02.08.2016.
За наслідками оскарження в адміністративному порядку вказаний акт індивідуальної дії залишено без змін.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що станом на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 03.06.2016 № 0004451203 визначене у податковому повідомленні-рішенні від 26.05.2016 № 0000934000 грошове зобов`язання у вигляді штрафу не набуло статусу узгодженого, а тому повторність допущення позивачем порушень щодо несвоєчасного подання податкової звітності у розумінні абзацу 3 пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України відсутня.
Скасовуючи судове рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове - про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування до позивача відповідальності на підставі абзацу 3 пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України. Однак, матеріалами справи підтверджується факт допущення позивачем порушення щодо несвоєчасного подання податкової декларації з рентної плати за спеціальне використання води за І квартал 2016 року, що є підставою для застосування до ОСОБА_1 штрафу в сумі 170,00 грн. згідно з абзацом 1 пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України.
Відповідно до підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний: подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Згідно з пунктом 49.1 статті 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.
Відповідно до пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.
Відповідно до підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).
Згідно з пунктом 255.1 статті 255 Податкового кодексу України платниками рентної плати за спеціальне використання води є водокористувачі - суб`єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи (крім бюджетних установ), постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи - підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води з водних об`єктів (первинні водокористувачі) та/або від первинних або інших водокористувачів (вторинні водокористувачі), та використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.
У відповідності до пункту 257.1 статті 257 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період для рентної плати дорівнює календарному кварталу, а для рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин за видобування нафти, конденсату, природного газу, у тому числі газу, розчиненого у нафті (нафтового (попутного) газу), етану, пропану, бутану, рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України та рентної плати за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами аміаку територією України, дорівнює календарному місяцю.
Відповідно до пункту 257.2 статті 257 Податкового кодексу України платники рентної плати самостійно обчислюють суму податкових зобов`язань з рентної плати.
Враховуючи викладене, на платників рентної плати за спеціальне використання води поширюється обов`язок з подання відповідної податкової звітності за базовий звітний (податковий) період - календарний квартал протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу.
Як встановлено відповідачем за наслідками перевірки та підтверджено під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 як платник рентної плати за спеціальне використання води подав до податкового органу податкову декларацію з такого загальнодержавного податку за І квартал 2016 року 24.05.2016, в той час, коли граничний строк подання вказаної звітності сплинув 10.05.2016.
Платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (стаття 110 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), -
тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.
Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, -
тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.
Отже, під повторним порушенням, за яке передбачено штраф у сумі 1020 гривень згідно з абзацом 3 пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України, слід розуміти допущення порушення у вигляді неподання/несвоєчасного подання податкової декларації (розрахунку) платником податків, незалежно від виду податку, за яке до такого платника у період до одного року (до 365 або 366 днів - для високосного року) вже було застосовано штраф.
При цьому, у контексті розуміння вжитого законодавцем у абзаці 3 пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України поняття «застосовано штраф» суд касаційної інстанції керується таким.
Зі змісту підпункту 54.3.1 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України вбачається, що контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, якщо платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію.
Відповідно до понять, передбачених пунктом 14.1 статті 14 Податкового кодексу України:
грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (підпункт 14.1.39);
податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності (підпункт 14.1.157).
Таким чином, застосування до платника податків відповідальності за несвоєчасне подання податкової звітності здійснюється шляхом прийняття контролюючим органом відповідного податкового повідомлення-рішення з визначенням суми грошового зобов`язання у вигляді штрафу.
Враховуючи усе вищенаведене у сукупності, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що підставою для застосування відповідальності у вигляді штрафу в сумі 1020 грн. на підставі абзацу 3 пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України є допущення порушення щодо неподання/несвоєчасного подання податкової декларації (розрахунку), незалежно від виду податку, платником податку, щодо якого станом на момент такого застосування наявне чинне податкове повідомлення-рішення, прийняте протягом року, про притягнення до відповідальності за таке ж правопорушення.
У ситуації, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що за несвоєчасне подання податкової звітності з акцизного податку за березень 2016 року до позивача застосовано штраф у сумі 170,00 грн. на підставі податкового повідомлення-рішення від 26.05.2016 № 0000934000.
При цьому судами не встановлено обставин щодо скасування/відкликання вказаного податкового повідомлення-рішення від 26.05.2016 № 0000934000.
З огляду на зазначене, допущення позивачем порушень щодо подання податкової звітності з рентної плати за спеціальне використання води за І квартал 2016 року з пропуском граничного строку, слугувало для податкового органу об`єктивною підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 03.06.2016 № 0004451203 про застосування до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафу в сумі 1020 грн. відповідно до абзацу 3 пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України.
Таким чином, суд касаційної інстанції вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення/часткового задоволення позову не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.
Відповідно до частин першої, третьої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Отже, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували (тлумачили) норми матеріального права щодо розглядуваних правовідносин, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, з прийняттям нового - про відмову в задоволенні позову.
Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-IX, статтями 341 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Чернігівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області задовольнити.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017 та постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.11.2016 у справі № 825/1828/16 скасувати.
Ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк