ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2023 року

м. Київ

справа № 825/1891/16

касаційне провадження № К/9901/37534/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ніжинської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Чернігівської області (далі - Інспекції) на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.11.2016 (суддя Скалозуб Ю.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017 (головуючий суддя - Ключкович В.Ю., судді - Губська О.А., Грибан І.О.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Формстиль» (далі - Товариство) до Ніжинської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Чернігівської області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2016 року Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.10.2016 № 0000161400.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що: реальність господарських операцій з ТОВ «Люкс Консоріс» щодо придбання тканини згідно договору постачання товарів № 120 від 21.03.2016 підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, складеними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість; необхідність придбання тканини у ТОВ «Люкс Консоріс» була зумовлена необхідністю виконання Товариством (постачальником) своїх зобов`язань перед Національною поліцією України (покупцем) згідно договору № 23НП від 24.03.2016 про закупівлю одягу верхнього, іншого, чоловічого і хлопчачого (костюм (кітель, брюки)) (код згідно з ДКПП 016:2010 - 14.13.2, код згідно з ЄЗС ДК 021:2015-18222 (корпоративна уніформа)), що підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами, тобто з метою використання у власній господарській діяльності, а саме - для пошиття одягу, з урахуванням виду діяльності, який здійснює Товариство (14.13 - виробництво іншого верхнього одягу); посилання Інспекції на те, що ТОВ «Люкс Консоріс» має ознаки фіктивності, що підтверджується ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 08.07.2016 у справі № 755/7465/16-к, винесеною слідчим суддею у кримінальному провадженні № 42016101040000068, є безпідставними, оскільки зі змісту вказаної ухвали вбачається, що позиція слідчого СУ ФР ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві відносно того що: «…ТОВ «Люкс Консоріс» під час реєстрації податкових накладних використовує ІР-адресу, аналогічну тій, що користуються ще кілька контрагентів, що може свідчити про їх ризиковість…» не знайшла свого підтвердження. Оскільки судом було залишено без задоволення клопотання слідчого щодо надання тимчасового доступу до речей та документів з приводу даної адреси, що вказує на те, що Інспекція посилається на інформацію, яка не містить жодного доведеного факту, а ґрунтується лише на припущеннях.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 22.11.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017, позов задовольнив: визнав незаконним та скасував податкове повідомлення-рішення від 17.10.2016 № 0000161400.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтовані тим, що: фактичне виконання господарських операцій між Товариством та ТОВ «Люкс Консоріс» підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які не містять дефектів форми та змісту, виписаними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість, з урахуванням того, що придбаний у зазначеного контрагента товар був використаний Товариством у власній господарській діяльності, зокрема, для пошиття верхнього одягу на виконання позивачем (постачальником) своїх зобов`язань перед Національною поліцією України (покупцем) згідно договору № 23НП від 24.03.2016 про закупівлю одягу верхнього, іншого, чоловічого і хлопчачого (костюм (кітель, брюки)) (код згідно з ДКПП 016:2010 - 14.13.2, код згідно з ЄЗС ДК 021:2015-18222 (корпоративна уніформа)); Інспекцією ані в акті перевірки, ані під час розгляду справи не було надано будь-яких доказів, які б вказували на ведення ТОВ «Люкс Консоріс» фіктивної діяльності, зокрема, доказів розслідування кримінального провадження № 42016101040000068 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України; податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати його контрагентом, а також іншими суб`єктами господарювання у ланцюгу постачання.

Інспекція оскаржила рішення суду апеляційної інстанції до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 14.04.2017 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що: згідно наданих первинних бухгалтерських документів тканину було доставлено Товариству 28.03.2016 і передано ним в закрійний цех цієї ж дати, тоді як прибуткова накладна датована 30.03.2016; на перевірку Товариством була надано договір про надання послуг з організації вантажних перевезень від 01.12.2015 № Ф-01, тоді як рахунок-фактура виписаний на підставі договору № 01/01/2016 від 27.01.2016; Товариством не було надано доказів того, що виробником придбаного ним у ТОВ «Люкс Консоріс» товару було ПАТ «КСК «Чексіл»; згідно протоколу Державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 27.06.2014 на експертизу надавалась тканина, призначена для пошиття верхнього одягу для військових, тоді як Товариством використовувалась тканина для вироблення брюк та кітелів; Інспекцією отримано лист ОУ ГУ ДФС у Чернігівській області від 27.09.2016 № 5003/7/25-01-21-03, у якому вказано, що в ході відпрацювання ТОВ «Люкс Консоріс» було встановлено, що дане підприємство згідно ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 08.07.2016 у справі № 755/7465/16-к, винесеної слідчим суддею у кримінальному провадженні № 42016101040000068, має ознаки фіктивності.

Товариство у запереченні на касаційну скаргу просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін з підстав того, що: при здійсненні поставки ТОВ «Люкс Консоріс» були надані документи на тканину, що постачається, в яких вказано виробника цієї тканими, що є абсолютно логічною та законною дією при здійсненні господарської операції, з урахуванням того, що у постачальника та покупця немає прямо закріплено обов`язку зазначати у договорі виробника товару, тоді як у специфікаціях до договору та накладних чітко визначений асортимент товару; перевезення товару здійснювалось ФОП ОСОБА_1 , який неодноразово залучався Товариством для здійснення перевезень, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по господарських операціях з вказаним контрагентом, що також було підтверджено показами свідків, які надали письмові пояснення та були допитані у судовому засіданні; відповідно до УКТ ЗЕД код 14.13.2 «Одяг верхній, інший, чоловічий і хлопчачий» включає у себе: пальта, дощовики, півпальта, накидки, плащі, анораки, вітрозахисні плащі, вітрозахисні куртки й подібні вироби, чоловічі або хлопчачі, не трикотажні, піджаки (куртки) та блейзери, чоловічі або хлопчачі, з текстильних тканин, не трикотажні, костюми та комплекти, чоловічі або хлопчачі, з текстильних тканин, не трикотажні, штани, комбінезони з нагрудником і шлейками, бриджі та шори, чоловічі або хлопчачі, з текстильних тканин, не трикотажні; наданий Інспекцією на вимогу апеляційного суду вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 29.11.2016 у справі № 757/17064/16-к (кримінальне провадження № № 42016101040000068) підтверджує, що вказаний вирок не містить будь-якого зв`язку між особою, щодо якої його винесено, обставинами, які в ньому встановлені, та обставинами, які є спірними у даній справі.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.03.2023 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 28.03.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Інспекція провела позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за березень 2016 року по взаємовідносинах з ТОВ «Люкс Консоріс», результати якої були оформлені актом № 791/14-31369534 від 21.01.2016, за висновками якого Товариством були порушені вимоги статей 185 186 198 200 201 Податкового кодексу України, пункту 2 статті 3, частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що призвело до заниження податку на додану вартість за березень 2016 року на суму 103908,00 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що Товариство неправомірно сформувало податковий кредит за березень 2016 року по господарських операціях з ТОВ «Люкс Консоріс» (згідно договору постачання товарів № 120 від 21.03.2016) щодо поставки тканини напіввовняної, оскільки: згідно поданих з моменту реєстрації до березня 2016 року, а саме - звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у ТОВ «Люкс Консоріс» працювала одна особа - керівник підприємства; за результатами співставлення даних Єдиного реєстру податкових накладних встановлено, що з початку своєї діяльності до березня 2016 року ТОВ «Люкс Консоріс» не здійснювало придбання товарно-матеріальних цінностей у неплатників податку на додану вартість та не здійснювало придбання напіввовняної тканини; Інспекцією отримано лист ОУ ГУ ДФС у Чернігівській області від 27.09.2016 № 5003/7/25-01-21-03, у якому вказано, що в ході відпрацювання ТОВ «Люкс Консоріс» було встановлено, що дане підприємство згідно ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 08.07.2016 у справі № 755/7465/16-к, винесеної слідчим суддею у кримінальному провадженні № 42016101040000068, має ознаки фіктивності.

На вказаний акт перевірки Товариством були подані заперечення, за результатами розгляду яких висновки акту перевірки були залишені без змін.

На підставі висновків вказаного акта перевірки Інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення від 17.10.2016 № 0000161400, яким збільшила Товариству суму грошового зобов`язання за платежем: податок на додану вартість на 103908,00 грн. - за основним платежем, 25977,00 грн. - з штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Положеннями підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), податковий кредит може вважатися не підтвердженим.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об`єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності.

При цьому, наведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента (або іншого суб`єкта господарювання у ланцюгу постачання) за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми податкового кредиту з податку на додану вартість, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення як протиправного, прийнятого контролюючим органом з підстав формування платником податків даних свого податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.

Тобто, контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу «Інтерсплав проти України», вказав на те, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податкового кредиту можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Також, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).

Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об`єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.

Згідно зі статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що: а виконання договору від 21.03.2016 №120 ТОВ «Люкс Консоріс» виписало на адресу Товариства податкову накладну від 28.03.2016 № 32826 на суму 623448,00 грн. (в тому числі податок на додану вартість 103908,00 грн.) тканина н/в 3000 погонних метрів., що відповідає специфікації № 1 від 21.03.2016 до цього договору.

ТОВ «Люкс Консоріс» було виставлено Товариству рахунок № 2 від 28.03.2016, згідно якого товаром є тканина н/в 3000 погонних метрів на загальну суму 623448,00 грн. (в тому числі податок на додану вартість 103908,00 грн.).

На підтвердження отримання товару від ТОВ «Люкс Консоріс» Товариство надало копію довіреності на отримання товару від 28.03.2016.

Згідно банківських виписок Товариство протягом квітня-травня 2016 року перерахувало на користь ТОВ «Люкс Консоріс» 623448,00 грн. (в тому числі податок на додану вартість 103908,00 грн.).

Також, судами було встановлено, що згідно договору про надання послуг з організації вантажних перевезень від 01.12.2015 № Ф-01, укладеного з ФОП ОСОБА_1 було здійснено перевезення тканини вагою до 2 тон з м. Києва до м. Носівки, а саме від ТОВ «Люкс Консоріс» до Товариства, що підтверджується заявкою №28.03.16 від 28.03.2016, актом здачі-прийняття робіт від 24.05.2016 № 038, товарно-транспортною накладною від 28.03.2016 №28/03-16, рахунком-фактурою від 24.05.2016 № 038 та платіжним дорученням від 26.05.2016 № 1522.

Крім того, допитані в судовому засіданні суду апеляційної інстанції свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтвердили факт передачі та завантаження продукції. Зокрема, свідок ОСОБА_2 , який є директором Товариства, пояснив, що особисто був присутнім під час передачі товару, а саме тканини, яка була у 85-ти рулонах. Завантаження продукції відбувалося з автомобіля постачальника в автомобіль покупця (Газель) біля будинку № 3 по вул. Професора Підвисоцького у м. Києві. Завантаження здійснювали він, водій ОСОБА_1 та чоловік, який представляв інтереси постачальника.

Свідок ОСОБА_3 пояснив, що за усним дорученням директора ТОВ «Люкс Консоріс» - ОСОБА_4 , з яким вони давні друзі, був присутнім під час передачі товару - тканини у рулонах біля будинку АДРЕСА_1 . Завантаження здійснювали втрьох - він та два чоловіка зі сторони покупця, з автобуса MERCEDES Sprinter в автомобіль покупця - Газель. Кількість рулонів точно не пам`ятає, приблизно 60-70. Операція здійснювалася в лютому-березні 2016 року.

Письмові пояснення аналогічного змісту надав до суду апеляційної інстанції водій ОСОБА_1 , який перевозив тканину.

Також, судами попередніх інстанцій було встановлено, що ТОВ «Люкс Консоріс» надало позивачу Cертифікат відповідності №UA1.020.0054280-14, термін дії якого з 25.06.2014 по 24.06.2019, Протокол державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 27.06.2014, Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 03.07.2014 (Продукція: Тканини чисто вовняні, вовняні та напіввовняні відомчої призначеності УКТ ЗЕД: 5111, ДСТУ 4291:2004. Виробник ПРАТ «Камвольно-суконна компанія «Чексіл»).

В свою чергу, у специфікації № 1 та накладних до договору від 21.03.2016 № 120 зазначено, що предметом постачання є тканина напіввовняна, що не суперечить інформації, вказаній у наведених вище документах.

Крім того, згідно інформації у Сертифікаті відповідності, Протоколі державної санітарно-епідеміологічної експертизи, Висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи на експертизу передавалась тканина призначена для пошиття верхнього одягу для військових.

Судами було встановлено, що доказом використання тканини саме в цілях пошиття верхнього одягу для військових є те, що предметом договору від 24.03.2016 № 23 НП про закупівлю одягу верхнього, іншого, чоловічого і хлопчачого (костюм (кітель, брюки)) (код згідно з ДКПП 016:2010 - 14.13.2, код згідно з ЄЗС ДК 021:2015-18222) (корпоративна уніформа), укладеного між Національною поліцією України (покупцем) та Товариством (постачальником), є одяг верхній, інший, чоловічий і хлопчачий (костюм (кітель, брюки)) (код згідно з ДКПП 016:2010 - 14.13.2, код згідно з ЄЗС ДК 021:2015 - 18222) (корпоративна уніформа), що також підтверджується специфікацією товару, ростовкою товару, видатковою накладною, актом від 22.04.2016 № 11, рахунками від 07.04.2016 № 25, від 13.04.2016 № 28, від 22.04.2016 № 35, від 18.04.2016 № 32, актами та видатковими накладними.

Відповідно до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД), код 14.13.2 « Одяг верхній, інший, чоловічий і хлопчачий» включає в себе: пальта, дощовики, півпальта, накидки, плащі, анораки, вітрозахисні плащі, вітрозахисні куртки й подібні вироби, чоловічі або хлопчачі, не трикотажні, піджаки (куртки) та блейзери, чоловічі або хлопчачі, з текстильних тканин, не трикотажні, костюми та комплекти, чоловічі або хлопчачі, з текстильних тканин, не трикотажні, штани, комбінезони з нагрудником і шлейками, бриджі та шорти, чоловічі або хлопчачі, з текстильних тканин, не трикотажні.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що тканина, придбана Товариством у ТОВ «Люкс Консоріс», за характеристиками визначається як для верхнього одягу та використовується, в тому числі, і для пошиття костюмів (кітель, брюки, тощо).

За таких обставин, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що придбана тканина напіввовняна була використана позивачем у власній господарській діяльності, а господарська операція, яка була предметом перевірки, була реальною, оформлена відповідно до вимог бухгалтерського та податкового законодавства, що відповідає вимогам статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Зазначена господарська операція є дією, яка викликала зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі позивача.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що Товариство правомірно сформувало податковий кредит по господарських операціях, здійснених із ТОВ «Люкс Консоріс».

Щодо доводів Інспекції про те, що ТОВ «Люкс Консоріс» має ознаки фіктивності з огляду на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 08.07.2016 у справі № 755/7465/16-к, винесену слідчим суддею у кримінальному провадженні № 42016101040000068, то судом апеляційної інстанції було встановлено та підтверджується матеріалами справи, що вирок від 29.11.2016 у кримінальній справі № 755/17064/16-к (кримінальне провадження № 42016101040000068) був ухвалений стосовно ОСОБА_5 (засновника та директора ТОВ «Сантіо»), яку було визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 205-1 Кримінального кодексу України, вказаний вирок не містить будь-якого зв`язку між особою, щодо якої його винесено, обставинами, які в ньому встановлені, та обставинами, які є спірними у даній справі.

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тільки посиланням на обставини, викладені в акті перевірки. Ці обставини були перевірені судами першої та апеляційної інстанцій з дослідженням в судовому процесі доказів, на підставі оцінки яких суди зробили правильний висновок, що вони не підтвердилися.

Таким чином, доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування ухвалених у даній справі рішень відсутні.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.11.2016 та ухвал Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Ніжинської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Чернігівської області залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.11.2016 та ухвал Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк