ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 826/10394/17
адміністративне провадження № К/9901/32146/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Олендера І.Я.,
суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Медіатрейдінг» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2019 року (суддя Вєкуа Н.Г.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року (судді: Безименна Н.В. (головуючий), Бєлова Л.В., Кучма А.Ю.) у справі №826/10394/17 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Медіатрейдінг» до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У С Т А Н О В И В:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Медіатрейдінг» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.06.2017 №0003591402, №0003581402, № 0001244001, № 000361402
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки контролюючого органу про порушення Товариством вимог податкового законодавства є безпідставними та не обґрунтованими, не відповідають фактичним обставинам.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року, у задоволенні позовних вимог Товариства відмовлено в повному обсязі.
4. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди виходили з того, що спеціальною нормою встановлено заборону на повернення алкогольних напоїв, крім того в матеріалах справи відсутні відповідні заяви про розірвання договору купівлі-продажу та повернення грошових коштів, а тому Товариство занизило податок на додану вартість. Також положеннями податкового законодавства передбачено збільшення фінансового результату податкового (звітного) періоду на суму витрат по нарахуванню роялті в повному обсязі, якщо роялті нараховані на користь нерезидентів, що зареєстровані у державах (на територіях), що включена до переліку держав (територій) затвердженого Кабінетом Міністрів України, до яких належить Республіка Кіпр.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2019 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог Товариства
6. Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 15.05.2017 №172/26-15-14-02-05/27568896, яким зафіксовано порушення позивачем вимог:
підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, підпункту 140.5.7 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 529932,00 грн та занижено податок на прибуток на загальну суму 60976,00 грн;
пункту 185.1 статті 185, пункту 186.4 статті 186, пункту 187.1, пункту 188.1 статті 188, пункту 189.3 статті 189 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 98551,00 грн.
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 09.06.2017:
- №0003591402, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 91464,00 грн, в тому числі за податковим зобов`язанням на суму 60976,00 грн та за штрафними (фінансові) санкції на суму 30488,00 грн;
- № 0003581402, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість з вироблених в України товарів на суму 147826,00, в тому числі за податковим зобов`язанням на суму 98551,00 грн та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 49275,00 грн;
- № 0001244001, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем акцизний податок з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів суму штрафних санкцій у розмірі 170,00 грн;
- №0003601402, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 529932,00 грн.
Висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що в 4 кварталі 2016 року позивач здійснював реалізацію алкогольних напоїв фізичним та юридичним особам на підставі ліцензії на право оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами. Товариством в бухгалтерських проводках Дт-79 Кт-704 за 4 квартал 2016 року відображено повернення алкогольних напоїв від покупців на загальну суму 492 753 грн, що є порушенням пункту 28 Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затверджених постановою КМУ від 30 липня 1996 року № 854, оскільки алкогольні напої належної якості обміну та поверненню не підлягають, а тому здійснюючи повернення алкогольних напоїв позивач порушив вимоги чинних законодавчих актів, в результаті чого відбулось неправомірне сторнування дохідної частини на загальну суму 492753,00 грн.
Також контролюючий орган дійшов висновку, що оскільки ліцензійний договір від 04 січня 2016 року б/н був укладений з юридичною особою Розетка Лімітед, створеною за законодавством Республіки Кіпр, яка відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 977-р входить до переліку держав (територій), які відповідають критеріям, встановленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 ст. 39 Податкового Кодексу України, то розмір роялті за використання торгівельних марок підлягав відображенню шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування.
Судами встановлено, що позивачем укладено Ліцензійний договір від 04.01.2016 з Розетка Лімітед (юридичною особою, яка створена за законодавством Республіки Кіпр). Відповідно до умов цього договору Розетка Лімітед надає позивачу обмежену невиключну ліцензію на використання торговельних марок, а позивач зобов`язується виплачувати Розетка Лімітед роялті, у вигляді 1 відсотка від зарезервованого товару.
Відповідно до акту-звіту від 31.12.2016 №1 про резервування товарів, позивачем за період з 04.01.2016 по 31.12.2016 було зарезервовано з використанням торговельних марок товари на загальну суму 1383049,00 доларів США. Розмір роялті, який підлягає сплаті позивачем на користь Розетка Лімітед становить 13830,49 доларів США.
Вищезазначену операцію позивачем було віднесено до складу витрат на загальну суму 375937 гривень.
Судами також встановлено, що сторнування Товариством дохідної частини на суму 492 753 грн підтверджено актами про видачу грошових коштів при поверненні товару, касовими чеками РРО, рахунками 301, 311, 361, 704, 79 та даними податкових декларацій.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
8. У доводах касаційної скарги позивач вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно дійшли висновку щодо порушення ним вимог податкового законодавства. За позицією скаржника, суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку доводам та доказам наданих Товариством та неправильно застосували норми матеріального права та порушили норм процесуального права при вирішенні спору.
Позивач зазначає, що у випадку повернення товару, суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню, а тому у зв`язку з поверненням алкогольних напоїв на суму 492753,00 грн позивачем правомірно у відповідності до вимог пункту 192.1 статті 192 Податкового кодексу України, було зменшено дохідну частину на відповідну суму, що свідчить про необґрунтованість висновків податкового органу та відсутність підстав для нарахування позивачу податкових зобов`язань з ПДВ на суму 98551,00 та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 49275,00 грн, крім того, позивач вказує, що Закон України «Про захист прав споживачів» та постанова Кабінету Міністрів України від 30 липня 1996 року №854 не регулюють податкових правовідносин, а тому такі судами до спірних правовідносин застосовано неправомірно.
Також позивач вважає, що відсутні підстави передбачені підпункту 39.2.1.7 підпункту 39.2.1 підпункту 39.1 статті 39 Податкового кодексу України для віднесення операції зі сплати роялті до контрольованих та збільшення на суми фінансового результату звітного податкового періоду на суму таких роялті, оскільки позивач здійснював операції по нарахуванню роялті за правилами звичайних цін з урахуванням абзаців десятого та одинадцятого підпункту 140.5.7 підпункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України, що виключає необхідність застосовувати підпункту 140.5.7 підпункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України, тобто збільшувати фінансовий результат на суму витрат по нарахуванню роялті на користь нерезидента.
9. Контролюючим органом надано відзив на касаційну скаргу позивача, в якому зазначено про обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій, оскільки алкогольні напої належної якості обміну та поверненню не підлягають, а тому здійснюючи повернення алкогольних напоїв позивач порушив вимоги чинних законодавчих актів, в результаті чого відбулось неправомірне сторнування дохідної частини на загальну суму 492753,00 грн, також ліцензійний договір був укладений з юридичною особою, створеною за законодавством Республіки Кіпр, а тому розмір роялті за використання торгівельних марок підлягав відображенню шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування.
З урахуванням зазначеного контролюючий орган просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій просить залишити без змін.
ПОЗИЦІЯ СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої і апеляційної інстанцій
10. Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з, зокрема, постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
Як встановлено актом перевірки (а.с.25) позивач в 4 кварталі 2016 року здійснив реалізацію алкогольних напоїв фізичним та юридичним особам на підставі ліцензії на право оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, проте в подальшому реалізовані алкогольні напої були повернуті покупцями, Товариством таке повернення відображено в бухгалтерських проводках Дт-79 Кт-704 за 4 квартал 2016 року та проведено сторнування дохідної частини за 2016 рік на суму 492753,00 грн.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 1996 року №854 відповідно до статті 20 Закону України «Про захист прав споживачів» затверджено «Правила роздрібної торгівлі алкогольними напоями», які визначають основні вимоги до роздрібної торгівлі горілкою і лікеро-горілчаними виробами, вином виноградним та плодово-ягідним, коньяком, шампанським, вином ігристим (далі - алкогольні напої) і спрямовані на забезпечення прав споживачів щодо належної якості товару і рівня торговельного обслуговування (п.1 Правил).
Пунктом 3 зазначених Правил передбачено, що вони поширюються на всіх суб`єктів господарювання на території України незалежно від форм власності, які зареєстровані в установленому порядку і мають ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, отриманий згідно з вимогами законодавства.
Відповідно до пункту 28 наведених Правил алкогольні напої належної якості обміну та поверненню не підлягають.
Таким чином, положеннями норм законодавства, які регулюють правовідносини в частині роздрібної торгівлі алкогольними напоями, встановлено заборону повернення алкогольних напоїв належної якості.
Посилання позивача те, що Закон України «Про захист прав споживачів» та Правила роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 1996 року №854, не регулюють податкових правовідносин, а застосовуються виключно у сфері правовідносин між споживачами товарів, робіт ( послуг) та виробниками і продавцями товарів, робіт (послуг), колегія суддів не приймає до уваги з огляду на те, що Правила роздрібної торгівлі алкогольними напоями містять спеціальну норму, яка встановлює заборону на повернення алкогольних напоїв, і вказана норма поширюються на всіх суб`єктів господарювання на території України незалежно від форм власності.
У своїй господарській діяльності позивач повинен застосовувати, зокрема, і Правила роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 1996 року №854, оскільки такі регулюють питання торгівлі певними видами товарів, такі впливають на результати господарської діяльності за наслідками якої ведеться бухгалтерський облік на підставі якого формуються дані податкового обліку. Тобто господарські операції та дотримання під час таких вимог спеціального законодавства безпосередньо впливають на податковий облік та визначення податкових зобов`язань.
Судами встановлено, що поверненню підлягали алкогольні напої належної якості. Позивач вказаний факт не спростовує, позовна заява вказаних доводів не містить. Відсутні з цього приводу і посилання в касаційній скарзі.
Крім того, як правильно вказали суди попередніх інстанцій повернення алкогольних напоїв проводиться за встановленою законом процедурою, встановленою ст.8 Закону України «Про захист прав споживачів», частиною 8 якої визначено, що у разі придбання покупцем продовольчих товарів неналежної якості продавець зобов`язаний замінити їх на товари належної якості або повернути покупцеві сплачені ним гроші, якщо недоліки виявлено у межах строку придатності. Частиною 11 ст.8 Закону «Про захист прав споживачів» вимоги покупця розглядаються після пред`явлення розрахункового документа, а щодо товарів, на які встановлено гарантійний строк, - технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, з позначкою про дату продажу. Крім того, у разі, якщо товар підлягає обміну чи поверненню, покупець повинен звернутися письмово до продавця із заявою про розірвання договору купівлі-продажу та повернення грошових коштів.
Проте позивачем не надано доказів, в матеріалах справи такі відсутні, щодо надходження від покупців відповідних заяв про розірвання договору купівлі-продажу та повернення грошових коштів, як відсутні і докази, що свідчать, що реалізовані позивачем алкогольні напої були неналежної якості (результати експертизи, скарги споживачів, тощо).
Отже колегія суддів враховуючи норми законодавства, що регулює спірні правовідносини та встановлені судами обставини справи, приходить до висновку, що здійснюючи повернення алкогольних напоїв позивач порушив вимоги законодавчих актів, в результаті чого позивачем безпідставно проведено сторнування дохідної частини на загальну суму 492753,00 грн, що вплинуло на формування бази оподаткування ПДВ і податкового зобов`язання з вказаного податку на загальну суму 98551 грн (492753,00 х 20%).
11. Згідно вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Підпунктом 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об`єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп`ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інші аудіовізуальні твори, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Відповідно до підпункту140.5.7 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму витрат по нарахуванню роялті в повному обсязі, якщо роялті нараховані на користь нерезидентів, що зареєстровані у державах (на територіях), зазначених у підпункті 39.2.1.2 пункту 39.2 статті 39 Податкового Кодексу.
Згідно з підпункту 39.2.1.2 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України для цілей нарахування податку на прибуток підприємств контрольованими є господарські операції, що впливають на об`єкт оподаткування платника податків, однією із сторін яких є нерезидент, зареєстрований у державі (на території), що включена до переліку держав (територій) затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Операції з контрагентом, зареєстрованим у державі (на території), включеній до зазначеного переліку, визнаються контрольованими з дати включення держави (території) до такого переліку.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 977-р (що було чинним на момент виникнення спірних правовідносин) визначено «Перелік держав (територій), які відповідають критеріям, установленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України», до яких належить, зокрема, Республіка Кіпр.
Судами встановлено, що роялті у розмірі 13830,49 доларів США (375937,00 грн) сплачена позивачем на користь Розетка Лімітед, яка зареєстрована у Республіці Кіпр, що включена до «Переліку держав (територій), які відповідають критеріям, установленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України».
Таким чином, контролюючий орган дійшов обґрунтованого висновку, що позивач мав збільшити фінансовий результат податкового (звітного) періоду на суму витрат по нарахуванню роялті у повному обсязі.
Щодо доводів позивача в касаційній скарзі відносно того, що Товариство здійснювало операції по нарахуванню роялті за правилами звичайних цін з урахуванням абзаців десятого та одинадцятого підпункту 140.5.7 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України, що виключає необхідність застосовувати підпункту 140.5.7 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України, тобто збільшувати фінансовий результат на суму витрат по нарахуванню роялті на користь нерезидента колегія суддів зазначає наступне.
В абзацах дев`ятому - одинадцятому підпункту 140.5.7 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України визначено, що вимоги цього підпункту можуть не застосовуватися платником податку, якщо:
операція є контрольованою та сума роялті відповідає рівню звичайних цін, що обґрунтовано у звіті про контрольовані операції та відповідній документації, що подаються відповідно до статті 39 цього Кодексу;
або
операція не є контрольованою та сума роялті підтверджується платником податків за правилами звичайних цін відповідно до процедури, встановленої статтею 39 цього Кодексу, але без подання звіту.
З касаційної скарги вбачається, що позивач хоча і зазначає абзаци десятий та одинадцятий підпункту 140.5.7 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України проте фактично обґрунтовує свої доводи виключно в межах абзацу одинадцятого, а саме «операція не є контрольованою та сума роялті підтверджується платником податків за правилами звичайних цін відповідно до процедури, встановленої статтею 39 цього Кодексу, але без подання звіту».
З аналізу вказаної норми вбачається, що платник податку, дійсно має право не збільшувати фінансовий результат до оподаткування на суму витрат по нарахуванню роялті у разі якщо сума роялті підтверджується платником податків за правилами звичайних цін відповідно до процедури, встановленої статтею 39 цього Кодексу.
При цьому Суд звертає увагу на те, що саме платник податків має підтвердити (надати докази), що сума роялті нарахована (визначна) за правилами звичайних цін відповідно до процедури, встановленої статтею 39 цього Кодексу. Тобто саме на платника податків покладено обов`язок подання відповідних документів, які свідчать про відсутність підстав для збільшення фінансового результату до оподаткування на суму витрат по нарахуванню роялті на користь нерезидента.
Позивач вказує, що ним на підтвердження до суду першої інстанції було надано документацію з трансфертного ціноутворення відповідно до статті 39 Податкового кодексу України, де зазначено, що діапазон цін був визначений у відповідності з вимогами підпункту 39.3.2.3 підпункту 39.3.2 пункту 39.3 зазначеної вище статті, проте судами таку документацію до уваги взято не було.
Колегія суддів вказує, що відповідно до вимог пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Тобто нормами податкового законодавства чітко визначено період (строк) протягом якого платник податків може надавати документи, які засвідчують (підтверджують) показники поданої податкової звітності та які контролюючим органом мають бути взяті до уваги при прийнятті рішень.
З акту перевірки не вбачається, що позивачем надавалась контролюючому органу документація з трансфертного ціноутворення відповідно до статті 39 Податкового кодексу України. Крім того, платник податків у разі ненадання документів під час проведення перевірки не позбавлений права надання таких і після завершення такої перевірки, які мають бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення. Протягом п`яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.
Проте зі скарги на податкові повідомлення - рішення також не вбачається, що документація з трансфертного ціноутворення відповідно до статті 39 Податкового кодексу України, на яку позивач посилається, зокрема і в касаційній скарзі, надавалась (долучалась до матеріалів скарги) контролюючому органу.
Щодо доводів позивача відносно того, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави застосовувати у 2017 році відповідальність, у вигляді збільшення фінансового результату на суму витрат по нарахуванню роялті, передбачену виключеним на момент перевірки підпунктом першим підпункту 140.5.7 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України то такі також не заслуговують на увагу, оскільки оцінка правомірності дій платників податків здійснюється на підставі норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, що діяло на момент вчинення відповідних дій, тобто застосуванню підлягає той матеріальний закон, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин.
12. В частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.06.2017 № 0001244001, яким було збільшено суму грошового зобов`язання за платежем акцизний податок з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 170 грн, касаційна скарга позивача не містить жодних доводів (обґрунтувань), а тому в цій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій не переглядається.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
13. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
14.У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам у їх сукупності з дотриманням норм статей 72-78 90 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції на час розгляду справи судами).
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції.
15. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи, правильність застосування норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи норми законодавства, що регулює спірні правовідносини, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Медіатрейдінг» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року слід залишити без задоволення.
16. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
17. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша стаття 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Медіатрейдінг" залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року у справі № 826/10394/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіІ.Я.Олендер І.А. Гончарова Р.Ф. Ханова