ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 826/10972/16

адміністративне провадження № К/9901/44291/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №826/10972/16

за позовом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг до Державної регуляторної служби України, Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування, третя особа - Приватне акціонерне товариство "Білоцерківська теплоелектроцентраль", про визнання неправомірними дій та скасування рішення, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2016 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Данилишина В.М., суддів Качура І.А., Келеберди В.І., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Сорочка Є.О., суддів: Межевича М.В., Федотова І.В.,

в с т а н о в и в :

У липні 2016 року Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) звернулася до суду з позовом до Державної регуляторної служби України, Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування про:

- визнання неправомірними дій Експертно-апеляційної ради щодо прийняття рішення на засіданні, що відбулося 30.06.2016, про зобов`язання НКРЕКП усунути порушення вимог Законів України "Про ліцензування видів господарської діяльності" та "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", скасувавши постанову від 06.06.2016 №911 щодо анулювання ліцензій приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль";

- скасування розпорядження Державної регуляторної служби України від 02.07.2016 №74 про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування, виданого за результатами розгляду скарги ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ" від 15.06.2016.

Свої вимоги обґрунтовувала порушенням порядку розгляду скарги ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ", що є підставою для скасування оскаржуваного розпорядження. Також НКРЕКП звертала увагу на порушення вимог Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" під час прийняття рішення щодо скасування постанови НКРЕКП від 06 червня 2016 року №911 про анулювання ліцензій ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ".

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суди встановили, що постановою НКРЕКП від 06 червня 2016 року №911 "Про анулювання ліцензій на право провадження підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії та право провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, виданих ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" анульовано ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ" ліцензію на право провадження підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії, видану згідно з постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 16 серпня 2000 року №849 "Про видачу ліцензії на право здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії ЗАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль", та ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, видану згідно з постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 27 липня 2006 року №1001 "Про видачу ЗАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" та переоформлення на безстрокові згідно з постановою НКРЕКП від 10 листопада 2015 року №2734 "Про переоформлення ліцензій на виробництво теплової енергії на теплоелектроцентралях та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії та виробництво електричної енергії, виданих ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ".

Підставою для прийняття постанови №911 стала відмова ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ" у проведенні перевірки органом ліцензування.

Зокрема, як вбачається зі змісту постанови №911, НКРЕКП у результаті розгляду 06 червня 2016 року на засіданні, яке проводилося у формі відкритого слухання, акту про відмову ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ" у проведенні позапланової перевірки Умов та правил здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії і Умов та правил (ліцензійних умов) провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, ТЕС, АЕС, когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії від 30 травня 2016 року №72, встановлено, що ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ" не допустило уповноважених осіб НКРЕКП до здійснення позапланової перевірки додержання Умов без передбачених для цього законом підстав, що, відповідно п. 8 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", вважається відмовою ліцензіата у проведенні перевірки органом ліцензування.

ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ" оскаржило постанову №911 до Регуляторної служби.

За результатами розгляду 30 червня 2016 року скарги Радою встановлено такі порушення НКРЕКП під час прийняття постанови №911 вимог Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності":

- ч. 2 ст. 9, п. 8 ч. 2 ст. 16, ч. 7 ст. 19: відсутність правових підстав для здійснення заходів контролю за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов та прийняття рішень (у тому числі складання акту про відмову ліцензіата у проведенні перевірки органом ліцензування) за їх результатами за відсутності затверджених Кабінетом Міністрів України Ліцензійних умов з провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами, крім виробництва, транспортування та постачання теплової енергії за нерегульованим тарифом та Ліцензійних умов з провадження діяльності у сфері електроенергетики, яка ліцензується з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про електроенергетику", крім діяльності з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом (постачання незалежним електропостачальником), на момент здійснення заходів контролю (на сьогодні Умови та правила здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії затверджені постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 08 лютого 1996 року №3, Умови та правила (ліцензійні умови) провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, ТЕС, АЕС, когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії затверджені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 26 квітня 2006 року №540);

- ч. 10 ст. 19: не отримання НКРЕКП погодження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування на проведення позапланової перевірки дотримання ліцензіатами вимог ліцензійних умов з підстав, передбачених п. 5 ч. 9 ст. 19; вимог ч. 1 ст. 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" в частині невідповідності підстав для здійснення позапланового заходу.

У зв`язку з викладеними обставинами, прийнято рішення зобов`язати НКРЕКП усунути порушення вимог Закону та Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" шляхом скасування постанови №911.

На виконання зазначеного, 02 липня 2016 року Регуляторною службою видано оскаржуване розпорядження, яким зобов`язано НКРЕКП усунути порушення вимог Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" та Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" шляхом скасування постанови №911.

Позивач, не погодившись із вказаними діями та рішенням відповідачів, звернувся до суду із цим позовом.

Суди, відмовляючи у задоволенні позову, мотивували свої рішення тим, що відповідачі діяли обґрунтовано, а Експертно-апеляційна рада дійшла правильного висновку щодо невідповідності постанови НКРЕКП від 06.06.2016 №911 вимогам чинного законодавства.

Не погоджуючись з судовими рішеннями позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує, що погодження уповноваженого органу з питань ліцензування на проведення позапланової перевірки дотримання ліцензіатами вимог ліцензійних умов з підстав, зазначених в п.7 ч.9 ст.19 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", чинним законодавством не передбачено. Зазначає і про те, що висновки, викладені у справах №№826/8674/16 та 826/9263/16, судом помилково визнані обставинами, що не потребують додаткового доказування у цій справі у розумінні статті 70 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017).

У поданих запереченнях Державна регуляторна служба України та ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ" просять відмовити у задоволенні скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги з огляду на таке.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За визначенням пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

За приписами статей 3-5 Закону України від 02.03.2015 № 222-VIII "Про ліцензування видів господарської діяльності" (далі - Закон № 222-VIII) державна політика у сфері ліцензування ґрунтується, зокрема, на принципі дотримання законності шляхом того, що зокрема, повноваження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування та порядок набрання чинності рішеннями органу ліцензування поширюються на сферу ліцензування всіх видів господарської діяльності, визначаються виключно цим Законом і не можуть бути обмежені іншими законами.

Спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, зокрема здійснює нагляд за додержанням органами державної влади, державними колегіальними органами законодавства у сфері ліцензування; утворює Експертно-апеляційну раду з питань ліцензування та забезпечує її діяльність.

Експертно-апеляційна рада з питань ліцензування є постійно діючим колегіальним органом при спеціально уповноваженому органі з питань ліцензування та діє за регламентом, що затверджується спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.

Експертно-апеляційна рада з питань ліцензування при Державній регуляторній службі України не здійснює владні управлінські функції та не є юридичною особою.

За таких обставин, дії та рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування жодним чином не можуть порушувати права та інтереси позивача, оскільки за своєю суттю не є рішенням, прийнятим суб`єктом владних повноважень.

Щодо позовних вимог до Державної регуляторної служби України, то слід зазначити таке.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (частина перша статті 2 КАС).

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 7, 8 частини першої статті 3 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

За приписами частин першої та другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку з здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв`язку з публічним формуванням суб`єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Аналогічні приписи закріплено і у статтях 2, 4, 19 чинного КАС.

Отже, за змістом наведених норм до адміністративного суду за зверненням суб`єкта владних повноважень може бути подано позов лише у випадку спору між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також коли право звернення до суду з позовом до іншого суб`єкту владних повноважень надано такому суб`єкту законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18) сформульовано правову позицію згідно якої, поведінка органів, через які діє держава у цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави у цивільних або адміністративних відносинах. Отже, як у цивільних, так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах. Держава в особі відповідних органів може брати участь в судових процесах, в тому числі в якості позивача, за правилами цивільного, господарського або адміністративного судочинства, виходячи, в першу чергу, із суті правовідносин та з урахуванням, зокрема, суб`єктного складу сторін та інших чинників, які можуть впливати на визначення юрисдикції судів.

Отже, за загальним правилом один орган державної влади не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означатиме позов держави до неї самої.

Винятком є компетенційний спір. При цьому під компетенційним спором слід розуміти спір між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача.

Також для звернення до адміністративного суду суб`єкт владних повноважень як позивач повинен відповідати основним умовам, а саме: такий суб`єкт має бути наділений повноваженнями для звернення до суду.

Як свідчать матеріали, у справі, що розглядається, встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з прийняттям Державною регуляторною службою України розпорядження від 02.07.2016 №74 про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування, виданого за результатами розгляду скарги ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ" від 15.06.2016, яким зобов`язано НКРЕКП усунути порушення вимог Закону та Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" шляхом скасування постанови №911.

За приписами п.3 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послу, затвердженого Указом Президента України від 10.09.2014 №715/2014 (далі - Положення №715/2014), основними завданнями НКРЕКП є державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на суміжних ринках, у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, на ринках природного газу, нафтового (попутного) газу, газу (метану) вугільних родовищ та газу сланцевих товщ (далі - природний газ), нафти та нафтопродуктів, а також перероблення та захоронення побутових відходів.

Згідно з абз.2 п.6 Положення №715/2014 НКРЕКП для забезпечення виконання покладених на неї завдань і функцій має право звертатися до суду з метою захисту інтересів держави, споживачів, суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках з підстав, передбачених законодавством.

За приписами п.п. 1-3 Положення про Державну регуляторну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.12.2014 №724 (далі - Положення №724), Державна регуляторна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності.

Державна регуляторна служба України є спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності.

Державна регуляторна служба України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

На Державну регуляторну службу України покладається ряд основних завдань, одним з яких є реалізація державної регуляторної політики, політики з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності.

Відповідно до статті 91 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності, серед іншого, належить: проведення в установленому Кабінетом Міністрів України порядку перевірок додержання органами державного нагляду (контролю) вимог цього Закону в частині здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Статтею 21 цього Закону установлено, що суб`єкт господарювання має право звернутися до відповідного центрального органу виконавчої влади або до суду щодо оскарження рішень органів державного нагляду (контролю). У разі надходження такого звернення суб`єкта господарювання відповідний центральний орган виконавчої влади зобов`язаний розглянути його в установленому законом порядку.

Частинами першою та другою статті 4 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" визначено, що спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, крім іншого, здійснює нагляд за додержанням органами державної влади, державними колегіальними органами законодавства у сфері ліцензування; видає розпорядження про усунення порушення законодавства у сфері ліцензування та розпорядження про відхилення або задоволення апеляцій чи скарг з урахуванням рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування; порушує питання щодо відповідальності посадових осіб органів ліцензування, які прийняли рішення, скасоване на підставі рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування.

Розпорядження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, прийняті в межах його повноважень, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, юридичними особами всіх форм власності, а також фізичними особами - підприємцями.

Згідно із частиною першою статті 19 зазначеного Закону державний нагляд за додержанням органами державної влади чи державними колегіальними органами вимог законодавства у сфері ліцензування здійснює спеціально уповноважений орган з питань ліцензування шляхом проведення планових та позапланових перевірок у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що Державна регуляторна служба України та Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, є органами державної влади, діяльність яких, зокрема, полягає у здійсненні виключних функцій контролю (нагляду) у сфері здійснення ліцензійної діяльності. При цьому позивач здійснює відповідні виключні функції контролю за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов, а відповідач здійснює виключні функції контролю (державного нагляду) за дотриманням Нацкомісією, як органом ліцензування господарської діяльності, зокрема діяльності у сфері електроенергетики.

Отже, спір у цій справі не відноситься до компетенційних, оскільки у цьому випадку не йдеться про спір про розмежування компетенції між Нацкомісією та Державною регуляторною службою України. Позивач звертається з вимогою скасувати рішення суб`єкта владних повноважень, якому відповідно до Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" він підзвітний і підконтрольний, і який, реалізуючи компетенцію у сфері нагляду за органами ліцензування, видав розпорядження про усунення порушення законодавства у сфері ліцензування та з урахуванням рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування.

Як свідчать матеріали справи, Нацкомісія обґрунтувала своє право на звернення до суду з цим позовом необхідністю реалізації повноваження щодо здійснення контролю за додержанням суб`єктами господарювання ліцензійних умов при провадженні господарської діяльності.

Статтею 28 Закону України від 17 березня 2011 року № 3166-VI "Про центральні органи виконавчої влади" закріплено право міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів звертатися до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Водночас згідно зі статтею 21 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" право судового оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) надано лише суб`єкту господарювання.

Зважаючи на те, що право Нацкомісії на звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про скасування розпорядження Державної регуляторної служби України не закріплені у жодному нормативно-правовому акті, тому колегія суддів приходить до висновку, що Нацкомісія у цій справі не має права на звернення до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі №826/3115/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 826/6233/17.

За пунктом 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238 240 КАС України. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

За правилами пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Ужите в цій нормі формулювання «не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду за цими правилами не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, однак щодо них на рівні законодавчого положення встановлено веління, яке обмежує чи забороняє розгляд вимоги про судовий захист порушеного права через подію (явище, фактор), з настанням якої виникають відповідні для цього підстави.

Частиною першою статті 239 КАС України передбачено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

У цій справі такої потреби немає, адже мотивами для закриття провадження у справі стало не порушення правил предметної підсудності, яке існувало на час розгляду справи, а виявлення обставин, які обмежують розгляд вимог про судовий захист.

Керуючись статтями 343 349 354 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2017 року - скасувати, а провадження у адміністративній справі №826/10972/16 - закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик

А.І. Рибачук,

Судді Верховного Суду