ПОСТАНОВА

Іменем України

05 березня 2020 року

Київ

справа №826/12276/15

адміністративне провадження №К/9901/12818/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Бевзенка В. М.,

Шевцової Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 лютого 2016 року (головуючий суддя - Нагорянський С.І.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року (головуючий суддя - Желтобрюх І.Л., судді - Мамчур Я.С., Шостак О.О.) у справі

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області

про визнання протиправною та скасування постанови, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області та просив визнати протиправною та скасувати постанову старшого оперуповноваженого відділу захисту національної державності Служби безпеки України в Київській області Подейко В.С. від 24 січня 2013 року №196, затверджену начальником Управління СБ України в Київській області С. Качуровським, про заборону в`їзду громадянину Узбекистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в Україну строком на 5 років.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що оскаржувана постанова № 196 від 24 січня 2013 року порушує його законні права та інтереси, оскільки жодних обґрунтувань щодо строку заборони в`їзду, опису обставин та характеру вчиненого суспільно небезпечного діяння позивачем не містить.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в позовних вимогах, суд виходив з того, що постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 липня 2012 року у справі № 1005/6335/2012 визнано винним громадянина Узбекистану ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 471 Митного кодексу України та застосовано до нього стягнення у виді штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн. та конфіскації в дохід держави вилучених у нього 1806 (одна тисяча вісімсот шість) доларів США, вартість яких становить 14 434,46 грн. Позивач не оскаржив постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 липня 2012 року у справі № 1005/6335/2012, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за здійснення адміністративного правопорушення передбаченого ст. 471 Митного кодексу України. Отже, враховуючи доведеність вчинення позивачем адміністративного правопорушення, за яке ст.13 Закону №3773-VI передбачена заборона в`їзду в Україну, суд вважав, що відповідачем правомірно прийняте рішення про таку заборону.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 лютого 2016 року було змінено в частині мотивів відмови у задоволенні адміністративного позову.

Приймаючи вказане рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у грудні 2013 - лютому 2014 років, на підставі вказівки тогочасного Голови СБУ певну документацію, в т.ч. і оскаржувану постанову, було знищено. При цьому, в матеріалах справи міститься лише не посвідчена належним чином світлокопія оскаржуваної постанови старшого оперуповноваженого відділу захисту національної державності Служби безпеки України в Київській області Подейко В.С. від 24 січня 2013 року №196, частина відомостей з якої вилучена через належність до інформації з обмеженим доступом. Таким чином, на переконання колегії суддів, не може бути предметом розгляду справи рішення суб`єкта владних повноважень, яке не існує на час розгляду справи фізично, оскільки в такому випадку суд позбавлений можливості надати йому правову оцінку та унеможливлює застосування ст.ст. 105 162 КАС України, як і визначення іншого належного способу захисту судом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

23 травня 2016 року представник позивача звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 лютого 2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що викладення інформації з обмеженим доступом у постанові про заборону в`їзду в Україну іноземцям не допускається. Проте, у спірній постанові частина відомостей вилучена через належність до інформації з обмеженим доступом, що унеможливлює встановлення справжніх причин для заборони в`їзду позивачу строком на 5 років. Також, скаржник не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, які стали підставою для відмови у позові, відносно того, що фактичне знищення постанови унеможливлює застосування ст.ст. 105 162 КАС України, як і визначення іншого належного способу захисту судом, оскільки судом створено «юридичний казус» - неіснуюча фізично постанова є діючою та продовжує виконуватись Державною прикордонної службою України, при цьому особа, відносно якої її винесено не має законної можливості її оскаржити в судовому порядку.

Відповідачем до Суду були надані заперечення на касаційну скаргу, в яких він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення митних правил є окремою, достатньою та самостійною підставою для заборони означеному іноземцю в`їзду в Україну. Вказував, що у спірній постанові містились відомості, які не доцільно розголошувати перед сторонніми особами з огляду на інтереси оперативно-службової діяльності, тому позивачу на його запит було видано витяг із постанови, а не її повний текст.

Клопотань від учасників справи щодо касаційного розгляду справи за участю сторін до Суду не надходило.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2020 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

24 січня 2013 року старшим оперуповноваженим відділу захисту національної державності Служби безпеки України в Київській області Подейко В.С. прийнято постанову №196, затверджену начальником Управління СБ України в Київській області С. Качуровським про заборону в`їзду громадянину Узбекистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в Україну строком на 5 років.

В матеріалах справи міститься лише непосвідчена належним чином світлокопія оскаржуваної постанови старшого оперуповноваженого відділу захисту національної державності Служби безпеки України в Київській області Подейко В.С. від 24 січня 2013 року №196, частина відомостей з якої вилучена через належність до інформації з обмеженим доступом.

Судом встановлено, що постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 липня 2012 року у справі № 1005/6335/2012 визнано винним громадянина Узбекистану ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 471 Митного кодексу України та застосовано до нього стягнення у виді штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн. та конфіскації в дохід держави вилучених у нього 1806 (одна тисяча вісімсот шість) доларів США, вартість яких становить 14 434,46 грн. Постанова суду набрала законної сили 17 липня 2012 року. Вказані обставини також відображені в постанові про заборону в`їзду в Україну від 24.01.2013.

З метою з`ясування до якого ступеня секретності відноситься вилучена інформація, та, відповідно, встановити наявність чи відсутність повноважень колегії суддів на розгляд даної справи, до Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області судом апеляційної інстанції було направлено судовий запит від 31.03.2016 №02.3-13/1851, яким зобов`язано надати оригінал постанови старшого оперуповноваженого відділу захисту національної державності Служби безпеки України в Київській області Подейко В.С. від 24 січня 2013 року №196 для огляду в судове засідання та належним чином посвідчену копію для долучення до матеріалів справи.

У відповідь на вищеозначений судовий запит, відповідачем було повідомлено, що у грудні 2013 - лютому 2014 років, на підставі вказівки тогочасного Голови СБУ певну документацію, в т.ч. і оскаржувану постанову, було знищено, а тому на сьогодні вона фізично не існує.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 № 460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1, пункту 4 статті 24 Закону України «Про Службу безпеки України» СБУ є державним правоохоронним органом спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, і зобов`язана здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон №3773-VI) іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до статті 13 Закону №3773-VI (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні.

За наявності вищенаведених підстав відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України. Рішення про заборону в`їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.

Відповідно до п.п. 2, 3, 6 Інструкції про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженою наказом Служби безпеки України від 01 червня 2009 року №344 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2009 року за №785/16801, рішення про заборону в`їзду в Україну особі приймається в інтересах забезпечення безпеки України у разі, якщо є наявність достатньої інформації, отриманої в установленому законом порядку, про факт вчинення нею суспільно небезпечного діяння, незалежно від території його вчинення, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України, попередження, виявлення, припинення та розкриття якого віднесено до компетенції СБ України.

У разі наявності підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду функціональним підрозділом Центрального управління, регіональним органом готується довідка.

На підставі відомостей, викладених у довідці, у функціональному підрозділі Центрального управління, регіональному органі готується постанова про заборону в`їзду в Україну (додаток до Інструкції). Викладення інформації з обмеженим доступом у постанові не допускається.

Відповідно до статті 471 Митного кодексу України порушення встановленого цим Кодексом порядку проходження митного контролю в зонах (коридорах) спрощеного митного контролю, тобто переміщення через митний кордон України особою, яка формою проходження митного контролю обрала проходження (проїзд) через "зелений коридор", товарів, переміщення яких через митний кордон України заборонено або обмежено законодавством України, або товарів в обсягах, що перевищують неоподатковувану норму переміщення через митний кордон України, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі якщо безпосередніми предметами правопорушення є товари, переміщення яких через митний кордон України заборонено або обмежено законодавством України, - також конфіскацію цих товарів.

Частиною 4 ст.72 КАС України визначено, що постанова суду у справі про адміністративний проступок, який набрав законної сили, є обов`язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалена постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Згідно ч.1 ст.6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність прийнятого відповідачем рішення про заборону позивачу в`їзду в Україну з підстав доведеності постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 липня 2012 року у справі № 1005/6335/2012, вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ст. 471 Митного кодексу України.

Так, в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України, зокрема, митні правила.

Суд вважає правильними висновки суду першої інстанції стосовно того, що доведення факту порушення іноземцем митних правил постановою суду, яка набрала законної сили, є окремою та достатньою підставою для заборони вказаній особі в`їзду в Україну.

Отже, доводи скаржника щодо порушення відповідачем вимог Інструкції №344 не заслуговують на увагу, оскільки зафіксованих у спірній постанові порушень позивачем митних правил, достатньо для застосування до спірних правовідносин приписів ст.13 Закону №3773-VI.

Разом з тим, колегія суддів вважає помилковими посилання суду апеляційної інстанції в якості підстави для відмови в позовних вимогах ОСОБА_1 на відсутність спірної постанови в оригіналі (фізично), оскільки з матеріалів справи вбачається та не заперечується, в тому числі, представником відповідача, що вказана постанова про заборону в`їзду позивачу в Україну, станом на момент розгляду справи в судах попередніх інстанцій, не вичерпала свою дію, отже створювала певні зобов`язання для осіб, яких вона стосувалась, зокрема, для позивача.

Таким чином, відмовляючи в позовних вимогах про оскарження зазначеної постанови з підстав її фізичного знищення, враховуючи той факт, що вона не вичерпала свою дію відносно особи, яка його оскаржує, судом апеляційної інстанції було нівельовано право такої особи на судовий захист, що передбачено ст.6 КАС України.

За таких обставин і правового врегулювання Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про правомірність прийняття відповідачем спірної постанови про заборону позивачу в`їзду в Україну.

В межах розгляду даної справи Суд дійшов висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, що призвело до зміни цим судом рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Згідно з частиною 1 статті 352 КАС України Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на викладене, враховуючи те, що висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на невірному застосуванні норм матеріального права, оскаржувана постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року підлягає скасуванню, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 лютого 2016 року - залишенню в силі.

Керуючись статтями 341 343 349-354 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року - скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 лютого 2016 року - залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В. М. Бевзенко

Н.В. Шевцова