ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2021 року
м. Київ
справа № 826/12904/16
адміністративне провадження № К/9901/29472/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Кравчука В.М., суддів Берназюка Я.О., Стародуба О.П.,
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.03.2017 (суддя Келеберда В.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2017(колегія у складі суддів Степанюка А.Г., Кузьменка В.В, Шурка О.І.)
у справі №826/12904/16
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління Державної служби України з питань праці у Київській області
про визнання протиправними дій та скасування рішення.
І. РУХ СПРАВИ
1. 18.08.2016 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Державної служби України з питань праці у Київській області про:
- визнання протиправними дії головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління з питань праці ГУ Держпраці у Київській області Марченко Олени Юріївни при проведенні позапланової перевірки додержання законодавства про працю за листом Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 12.04.2016 №51/2/1-43741 фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ;
- скасування припису ГУ Держпраці у Київській області від 08.07.2016 №26-202/771-637.
2. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.03.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2017, у задоволенні позову відмовлено повністю.
3. До Вищого адміністративного суду України 04.10.2017 надійшла касаційна скарга позивача на зазначені судові рішення. У касаційній скарзі скаржник просив скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
4. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.10.2017 відкрито касаційне провадження. У зв`язку з ліквідацією Вищого адміністративного суду України справу було передано до Верховного Суду
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач на підставі наказу від 06.07.2016 №1176 та направлення на перевірку від 06.07.2016 №949 у період із 07.07.2016 по 08.07.2016 провів позапланову перевірку додержання позивачем законодавства про працю.
6. За її результатами складено акт перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування №26-202/771. В акті зазначено, що позивач порушив ч. 3 ст. 24, ч. 2 ст. 48 КЗпП, а саме:
- до роботи допущено ОСОБА_2 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У письмових поясненнях ОСОБА_2 від 07.07.2016 зазначено, що вона дійсно працює у позивача на посаді швеї із 26.06.2016. Відповідно до письмових пояснень позивача від 07.07.2016, ОСОБА_2 перебуває на стажуванні із 25.06.2016 відповідно до трудової угоди. Повідомлення про прийняття працівника на роботу до територіального органу ДФС не подавалося. Наказ чи розпорядження про прийняття ОСОБА_2 на роботу позивачем не видавався. Даний факт підтверджується відсутністю відповідних документів;
- позивач не веде трудові книжки на всіх працівників. Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_2 від 07.07.2016 запис до трудової книжки про прийняття її на роботу не зроблено, а трудова книжка знаходиться безпосередньо у неї. Факт знаходження трудової книжки у ОСОБА_2 підтверджується письмовими поясненнями позивача.
7. На підставі акту перевірки 08.07.2016 відповідач видав припис №26-202/771-637, яким позивача зобов`язав у строк до 30.08.2016 усунути виявлені у ході перевірки порушення.
8. Позивач з приписом не погодився і звернувся до суду.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
9. Позивач вважає перевірку протиправною, адже її проведено у період дії мораторію. До того ж, висновки акту перевірки не відповідають дійсності.
10. Відповідач не визнав позов та просив відмовити у його задоволенні, оскільки діяв у межах повноважень та у спосіб, які визначені законодавчо.
IV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зважив на відсутність доказів проходження стажування ОСОБА_2 у ФОП ОСОБА_1 та встановлення обставин виконання працівником трудових обов`язків. З огляду на це, суди дійшли висновку, що відсутні правові підстави для визнання протиправним та скасування оскаржуваного припису.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ
12. У касаційній скарзі позивач наголошує, що висновки судів першої та апеляційної інстанції є передчасними, їх зроблено без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права.
13. Зазначає, що оскаржуваний припис є неправомірним, оскільки забороняється проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених законом або міжнародним договором, а тому у відповідача були відсутні підстави для проведення перевірки. Крім того, позивача не ознайомили з підставами проведення позапланового заходу. Перевірка була проведена під час дій мораторію. Перевіркою встановлені факти, що не підтверджені жодними документами.
14. Відзив від відповідача не надходив.
VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
16. Верховний Суд перевірив правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права в межах доводів касаційної скарги та дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні касаційної скарги.
17. Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
18. Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
19. Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, (далі також - Положення № 96, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
20. Пунктом 7 цього Положення передбачено, що Державна служба України з питань праці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
21. Згідно з приписами пункту 1 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України №340 від 27.03.2015 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України за №438/26883, (далі також - Положення №340), Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області (далі - Управління Держпраці) є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.
22. Відповідно до підпункту 5 пункту 4 Положення №340 Управління Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
23. Процедура проведення Державною інспекцією України з питань праці та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці визначена Порядком проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України №390 від 02.07.2012 (далі також - Порядок №390 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
24. Згідно з пунктом 2 Порядку №390 право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов`язків мають повноваження державного інспектора з питань праці.
25. Пункт 3 Порядку №390 передбачає, що позапланові перевірки за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб`єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюються за наявності згоди Держпраці України на їх проведення.
26. Згідно з приписами пункту 7 Порядку №390 за результатами перевірки складається акт перевірки. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства.
27. Отже, Суд відхиляє доводи позивача про необхідність при вирішенні питання про правомірність дій відповідача щодо проведення перевірки застосувати положення Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 №877-V, оскільки відповідно до положень статті 2 цього Закону (в редакції від 01.09.2015, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення.
28. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №805/5184/15-а, від 18.01.2021 у справі №524/6178/16-а та від 16.04.2020 у справі №804/330/17.
29. Посилання позивача на незаконність проведеної перевірки у зв`язку із дією мораторію на проведення перевірок контролюючими органами не заслуговують на увагу з огляду на таке.
30. У постанові від 19.03.2021 у справі № 802/1341/16-а Верховний Суд зазначив:
… управління Держпраці не є відповідним контролюючим органом в розумінні Податкового кодексу України, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що на відповідача не розповсюджуються вимоги щодо обмеження перевірок, передбачених Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII.
Між тим, в 2015 році дійсно діяв мораторій на проведення перевірок, який містив обмеження в тому числі і для відповідача відповідно до п. 8 Перехідних положень Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 № 76-VIII.
Правовими положеннями п. 8 Перехідних положень Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 № 76-VIII, установлено що перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України) здійснюються протягом січня - червня 2015 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб`єкта господарювання щодо його перевірки.
Разом із тим, дія вищезазначеного мораторію закінчилась 30.06.2015, а тому починаючи з 01.07.2015 проведення заходів державного контролю за дотриманням законодавства про працю у загальному порядку відновилось».
31. Отже, твердження позивача з приводу того, що у відповідача були відсутні законні підстави для проведення перевірки, у зв`язку із дією мораторію на проведення перевірок контролюючими органами, встановленого Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII є помилковим.
32. Щодо доводів скаржника про відсутність порушень, зазначених в оскаржуваному приписі, Суд зазначає таке.
33. Скаржник покликається на те, що пояснення ОСОБА_2 були надані під тиском державного інспектора Держпраці, а в дійсності ОСОБА_2 не була працівником на час проведення перевірки, а проходила стажування (нотаріально завірена заява ОСОБА_2 ).
34. У постанові від 16.04.2020 у справі №804/330/17 Верховний Суд зазначив:
« 56. Згідно з частинами першою, другою статті 26 КЗпП України при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю.
57. Відповідно до статті 29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний, зокрема, роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.
58. З огляду на викладене, випробування при прийнятті на роботу може бути обумовлене виключно при укладенні трудового договору, а ознайомлення з умовами праці відбувається до початку роботи працівника, але вже за укладеним трудовим договором, а відтак оскільки судами встановлено, що трудовий договір з ОСОБА_3 позивач уклав лише 03.08.2016, колегія суддів відхиляє доводи позивача, викладені у позовній заяві, що у її діях відсутні будь-які порушення трудового законодавства, оскільки ОСОБА_3 01.08.2016 перебував у неї на випробуванні та ознайомлювався з умовами праці.
59. У відповідності до частини другої статті 47 Закону України "Про освіту" стажування - набуття особою досвіду виконання завдань та обов`язків певної професійної діяльності або галузі знань.
60. Чинним на час існування спірних правовідносин законодавством передбачалась можливість проходження особою стажування без укладення трудового договору для окремих категорій населення та у порядку, передбаченому підзаконними нормативно-правовими актами.
61. Так, наприклад, згідно з положеннями Закону України "Про зайнятість населення" (стаття 29) можливість проходження стажування передбачена для студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні.
62. Стажування вказаних осіб відбувається на підставі укладення договору про стажування, порядок та типова форма якого затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2013 №20.
63. Також вказаним Законом (стаття 35) передбачена можливість проходження стажування безробітними.
64. Договір, укладений між територіальним органом Державної служби зайнятості з роботодавцем і безробітним у порядку, визначеному пунктами 6.2-6.4, передбачений Порядком професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних, затвердженим Наказом Міністерства соціальної політики та Міністерства освіти і науки України від 31.05.2013 №318/655 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 19.06.2013 за №1029/23562.
65. Разом із тим, позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження перебування ОСОБА_3 01.08.2016 на стажуванні, а відтак, враховуючи те, що позивач під час проведення перевірки підтвердила факт перебування ОСОБА_3 на робочому місці та надала відповідні письмові пояснення, Суд вважає правильним висновки суду апеляційної інстанції щодо наявності в діях ФОП ОСОБА_4 ознак порушень трудового законодавства в частині допуску до роботи ОСОБА_3 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу».
35. Аналогічна позиція щодо застосування положень статті 24 265 КЗпП України щодо правовідносин, які виникають між фізичною особою-підприємцем та особою, яка проходить у неї стажування, викладена у постановах Верховного Суду від 30.10.2018 у справі №817/2331/16, від 30.09.2020 у справі № №540/635/19, від 12.11.2020 у справі №819/1342/16.
36. Враховуючи зазначене, Суд відхиляє аргумент позивача з огляду на ненадання ним належних документів на підтвердження перебування ОСОБА_2 на стажуванні.
37. Отже, колегія суддів погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанції та не вбачає підстав для їх скасування.
38. За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
39. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення рішень суду першої та апеляційної інстанції без змін.
Керуючись ст. 243 341 345 349 350 356 359 КАС України, Суд -
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову у Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року у справі №826/12904/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя В.М. Кравчук
Суддя Я.О. Берназюк
Суддя О.П. Стародуб