ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 826/13288/16

адміністративне провадження № К/9901/38136/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Чумаченко Т.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року (Судді: Парінов А.Б., Грибан І.О., Губська О.А.),

у справі № 826/13288/16

за позовом ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Деснянському районі) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.04.2016 року №693975-1305 про сплату земельного податку за 2016 рік в розмірі 176 024,20 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 липня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року позов задоволено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати вказане рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції. В обґрунтування доводів касаційної скарги зазначив на правильності висновків суду першої інстанції, оскільки обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Розрахунок проведений відповідачем із застосуванням п. 5.6 рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року N 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» (3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельних ділянок), відтак підстави для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відсутні.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що громадянину ОСОБА_1 на праві приватної спільної часткової власності належить 1/2 майнового комплексу загальною площею 4023,80 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно інформації із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що міститься в Витягу № 41467065 від 30.07.2015 щодо фізичної особи ОСОБА_1 , за позивачем 30.07.2015 зареєстровано право приватної власності на вказане нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, серія та номер 1687 від 30.07.2015, рішення про державну реєстрацію №23269643 від 30.07.2015 (а.с. 9-10).

Відповідно до п.1.4 Договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу №1687 від 30.07.2015, вищевказаний цілісний майновий комплекс розташований на земельній ділянці, яка знаходиться в державній власності, право приватної власності не оформлено, присвоєний обліковий код земельній ділянці 62:068:405, що підтверджується Витягом з бази даних міського земельного кадастру станом на 27.07.2015 року. Згідно внесених змін до технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування земельної ділянки, землекористувач зазначений - Товариство з обмеженою відповідальністю «АНСУ» (а.с. 34-36).

Судами попередніх інстанцій на час розгляду справи встановлено, що право власності чи право користування на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 за позивачем не зареєстровано.

08 квітня 2016 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №693975-1305, яким позивачу відповідно до п. 286.5 Податкового кодексу України визначено до сплати податкове зобов`язання по сплаті земельного податку з фізичних осіб в сумі 176 024,20 грн.

Звертаючись із цим позовом до суду (враховуючи зміну підстав позову), позивач посилався на те, що нарахування податкового зобов`язання зі сплати податку за землю суперечить вимогам пункту 287.6 статті 287 цього Податкового кодексу України (в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року), оскільки при переході права власності на об`єкт нерухомості (будівлю) державна реєстрація права власності на земельну ділянку не була здійснена, отже строк для сплати земельного податку не настав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки обов`язок у позивача зі сплати земельного податку виник з дати реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна (а.с. 68-70).

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи вищенаведене рішення суду першої інстанції та застосувавши до даних правовідносин вимоги п.287.6 статті 287 Податкового кодексу України, дійшов висновку про неправомірність нарахування позивачу грошового зобов`язання з земельного податку, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з земель державної або комунальної власності. До того ж, судом апеляційної інстанції не приймався розрахунок податкового зобов`язання із застосуванням п. 5.6 Положення про плату за землю в місті Києві, яке є додатком 3 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року N 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві» внаслідок того, що судовим рішенням у справі № 826/10434/16 визнаний незаконним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили пункт 5.6 цього Положення (а.с. 105-108).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. А в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Таким чином обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як визначено статтею 126 ЗК України, право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК України і статтею 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

При цьому власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році (пункт 287.1 статті 287 ПК України).

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (пункт 287.6 статті 287 ПК України в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року).

Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно пункт 287.8 статті 287 ПК України).

Тобто у розумінні вказаних положень платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (з дати державної реєстрації такого права), обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду. Користувач має сплачувати земельний податок за фактичне використання землі.

Приписи ж пункту 287.6 ПК України в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (набрав чинності 01 січня 2015 року), які визначають, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, не спростовують наведених висновків. В силу вимог пункту 287.1 цієї ж статті землекористувачі сплачують плату за землю за фактичний період перебування землі у користуванні. Тобто обов`язок зі сплати земельного податку виникає у особи в силу фактичного використання земельної ділянки, незалежно від дотримання такою особою вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача та підстав набуття права користування.

Аналогічний висновок щодо застосування вказаних норм права викладено в постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №П/811/1839/16 (адміністративне провадження №К/9901/41754/18) та від 30 вересня 2021 року у справі № 0440/4935/18 (адміністративне провадження № К/9901/11803/19), від 05 липня 2022 року № 826/16002/16 (адміністративне провадження К/9901/67023/18), але не виключно.

Перевіряючи правомірність розрахованої суми земельного податку і надаючи цьому розрахунку оцінку, суди першої та апеляційної інстанції не звернули увагу на те, що матеріали справи не містять саме розрахунку податкового зобов`язання ОСОБА_1 , а містять розрахунок по співвласнику (землекористувачу) ОСОБА_2 (а.с. 46).

Отже, оцінка розрахунку зроблена на підставі доказів, які не є предметом доказування за позовом ОСОБА_1 , що підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановивши фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги, та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341 345 349 353 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 липня 2017 року скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва Судді: Т.А. Чумаченко В.П. Юрченко