ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2022 року

м. Київ

справа №826/13623/15

адміністративне провадження № К/9901/36910/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючий - Стародуб О.П.,

судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.11.2016 (суддя - Іщук І.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2016 (судді - Мельничук В.П., Мацедонська В.Е., Лічевецький І.О.)

у справі за його адміністративним позовом до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, треті особи: Перша Київська державна нотаріальна контора, Прокуратура Голосіївського району м. Києва, ОСОБА_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якоому просить:

- визнати протиправними дії Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві щодо державної реєстрації обтяження квартири АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Головне територіальне управління юстиції в м. Києві скасувати державну реєстрацію обтяження (арешт нерухомого майна) квартири АДРЕСА_1 , про що здійснено запис №7584776.

ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно Свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , виданого 09.02.1994 Сектором приватизації Московської районної державної адміністрації, власниками квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 його син - ОСОБА_5 , отримав у спадщину 1/3 квартири на підставі Свідоцтва про право на спадщину, виданого Другою Київською нотаріальною конторою 19.01.1996 №6-153, копія якого наявна в матеріалах справи.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , а спадкоємцем її майна за заповітом був її син - ОСОБА_5 .

При оформленні ОСОБА_5 спадщини, він отримав Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якого дізнався, що 25 жовтня 2004 року на квартиру накладено обтяження (арешт) на підставі Листа Прокурора Московського району м. Києва №3-К від 24.02.1998 та зареєстровано в Першій Київській нотаріальній конторі за реєстровим номером 3-891.

Батько позивача - ОСОБА_5 з метою отримання інформації щодо причин накладення арешту на зазначене вище майно звернувся до відповідача та третіх осіб - Першої Київської державної нотаріальної контори та Прокуратури Голосіївського району м. Києва із запитами.

Листом Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві від 10.10.2013, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 16), рекомендовано батьку позивача - ОСОБА_5 звернутись до органу або посадової особи, якими встановлено обтяження для вирішення питання про винесення процесуального документу, на підставі якого проводиться державна реєстрація припинення обтяження речових прав на нерухоме майно.

Листом третьої особи - Першої Київської нотаріальної контори від 06.11.2013 №9840/02-32, копія якого також наявна в матеріалах справи (а.с. 17), повідомлено батька позивача - ОСОБА_5 , що відповідно до номенклатури справ державної нотаріальної контори за 1998 рік, термін зберігання розпоряджень по накладенню та зняттю заборон - 3 роки, у зв`язку з зазначеним надати запитувану інформацію неможливо.

Листом третьої особи - Прокуратури Голосіївського району м. Києва від 06.12.2013 №51/825-13 (3107с-19), копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 18), повідомлено батька позивача - ОСОБА_5 , що спірне обтяження на зазначену квартиру нею не накладалось, відповідно у неї і відсутні документи щодо підстав накладення такого обтяження. За таких обставин підстави для зняття третьою особою обтяження на зазначену квартиру відсутні.

Вважаючи протиправним дії відповідача щодо державної реєстрації обтяження квартири позивач звернувся з цим позовом до суду.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.11.2016, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2016, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач в обґрунтування адміністративного позову посилається на обставини, що склались відносно його померлого батька - ОСОБА_5 , проте, будь-які докази звернення позивача до відповідача та прийняття відповідачем рішення із зазначеного питання, яке порушує саме його права та інтереси, в матеріалах справи відсутні.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

В обгрунтування касаційної скарги позивач покликається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, неправильно встановлено обставини справи, внаслідок чого суди дійшли помилкового висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Зокрема, покликається на те, що судами першої та апеляційної інстанції не враховано, що наявність арешту на квартиру, що входить до спадкової маси перешкоджає здійсненню ним права спадкування, тому висновки судів про відсутність рішення, яке б порушувало його права, суперечить фактичним обставинам справи.

Також покликається на те, що суди не перевірили чи прийняте рішення реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві №16991876 від 05.11.2014, в частині накладення арешту на квартиру на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.

Також покликається на те, що відповідач не перевірив законність накладення обтяження та вніс до Державного реєстру прав запис про обтяження на підставі рішення, в якому питання реєстрації обтяження не розглядалось.

Просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти рішення про задоволення позовних вимог.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Розглядаючи справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв`язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

З такими висновками суддів колегія не погоджується з огляду на наступне.

Так, відповідно до частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017р.), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції.

Зокрема у постановах від 21.11.2018 у справі №520/13190/17, від 27.11.2018 у справі №820/3534/17, від 19.02.2020 у справі №1340/3580/18 та інших Велика Палата дійшла наступних висновків:

«До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.».

Натомість до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній, відповідно, зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №914/2006/17).

Крім того, приймаючи постанову від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

При цьому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження, а тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №643/3614/17 дійшла наступних висновків:

«Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2013 року у справі №6-26цс13 та Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2019 року у справі №2-3392/11 (провадження №14-105цс19), від 15 травня 2019 року у справі №372/2904/17-ц (провадження №14-496цс18), від 21 серпня 2019 року у справі №911/1247/18 (провадження №12-99гс19.»

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та вбачається із змісту позовної заяви та заяви про уточнення позовних вимог, позивач обґрунтовує свої вимоги наявністю в Державному реєстрі запису №7584776 про обтяження (арешт нерухомого майна) квартири АДРЕСА_1 .

Позивач вважає, що наявність такого запису порушує його права саме як спадкоємця після смерті батька та майнові права на зазначену квартиру, як об?єкт нерухомого майна, право на яке він набув з моменту відкриття спадщини.

Такі доводи позивача та встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи вказують на те, що предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення органу державної реєстрації, як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки приватний інтерес позивача щодо права власності на об`єкт нерухомості.

За таких обставин та сформованої практики Верховного Суду, спір, що розглядається, не є публічно-правовим, а є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характера, та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

З огляду на зазначене, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Відповідно до статті 239 КАС України позивач має право протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 238 239 341 345 349 354 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и в:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.11.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2016 у цій справі скасувати.

Провадження у справі №826/13623/15 за позовом ОСОБА_1 до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, треті особи: Перша Київська державна нотаріальна контора, Прокуратура Голосіївського району м. Києва, ОСОБА_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - закрити.

Протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови позивач вправі звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

О.П. Стародуб

А.А. Єзеров

В.М. Кравчук