ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2022 року

м. Київ

справа №826/13639/16

касаційне провадження № К/9901/56341/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві (далі - Управління) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2018 (головуючий суддя - Файдюк В.В., судді - Коротких А.Ю., Чаку Є.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дабл-Ю Нет Україна» (далі - Товариство) до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2016 Товариство звернулось до суду із позовом до Управління, у якому просило визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.07.2016 № 0003691402 та № 0003681402, від 26.08.2016 № 0004941402.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що: висновки Управління щодо діяльності Товариства у сфері телекомунікацій не відповідають фактичним обставинам справи та зроблені на підставі хибних уявлень контролюючого органу про діяльність у сфері телекомунікацій; підтвердженням існування реальної господарської операції є аналіз усіх документів, необхідних для документального оформлення таких операцій; усі необхідні договори і первинні бухгалтерські документи, а також докази отримання послуг (показники лічильників обсягу отриманого/переданого трафіку, надані за допомогою апаратно-програмного комплексу обліку об`єму переданих/отриманих даних на базі серверу доступу Entry Prize SN 4268145047 під управлінням OC Linux та WNet CRM, який пройшов державну метрологічну атестацію (свідоцтво № 26-03-1287 від 31.07.2007 з подальшими повірками) та докази їх подальшого використання у господарській діяльності Товариства (договори, акти наданих послуг та податкові накладні абонентам Товариства) були у повному обсязі надані Управлінню під час перевірки, тоді як такі докази не були прийняті контролюючим органом до уваги; висновки Управління щодо ненадання ТОВ «Мітос Компані», ТОВ «Мартатекс», ТОВ «Бастіон Консалтинг», ТОВ «Евро Горизонт», ТОВ «Матаро Центр Ай Ті», ТОВ «Інфокум», ТОВ «Вільна мережа», ТОВ «Медитерра» телекомунікаційних послуг Товариству ґрунтуються виключно на основі припущень податкового органу, на підставі суб`єктивного аналізу наявних у Управління даних, які зазначені у базах ДФС, без їх реальної перевірки та без зустрічної перевірки зазначених контрагентів; факт придбання послуг у вказаних контрагентів підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які не містять дефектів форми та змісту і відображають суть господарської операції; придбані у зазначених суб`єктів господарювання товари (роботи, послуги) були використані Товариством у власній господарській діяльності; чинне законодавство України не містить обов`язку платника податків підтверджувати ланцюг постачання послуг постачальнику від його контрагентів для підтвердження права на формування витрат та податкового кредиту, а допущені постачальниками у ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг) певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки лише для таких постачальників.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 26.02.2018 відмовив у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції мотивоване недостатністю наданих Товариством до перевірки та до суду доказів для підтвердження реальності (фактичності) здійснення господарських операцій з ТОВ «Мітос Компані», ТОВ «Мартатекс», ТОВ «Бастіон Консалтинг», ТОВ «Евро Горизонт», ТОВ «Матаро Центр Ай Ті», ТОВ «Інфокум», ТОВ «Вільна мережа», ТОВ «Медитерра», з урахуванням того, що висновки проведеної Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації (далі - НКРЗІ), результати якої оформлені актом від 18.10.2017 № 20/пос/13-1, не можуть спростовувати висновків, встановлених Управлінням під час перевірки, оскільки НКРЗІ не здійснює перевірки реальності (фактичності) здійснення господарської діяльності платниками податків. Також, суд першої інстанції послався на те, що Товариство не повідомляло Управління про укладення договорів з оператором ТОВ «Універсальна Мережева Компанія» від 01.09.2010 № 1-09/10 про надання телекомунікаційних послуг та від 01.10.2010 № 1/10-10/1 про надання послуг розміщення обладнання та сервісного обслуговування. Крім того, суд першої інстанції вказав, що в силу положень підпункту 60.1.3 пункту 60.1 статті 60, пункту 60.4 статті 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення від 05.07.2016 № 0003681402 є відкликаним з дня надходження до позивача нового податкового повідомлення-рішення від 26.08.2016 № 0004941402, з огляду на що не порушує прав та законних інтересів Товариства.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 26.06.2018 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким позов задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 05.07.2016 № 0003691402 та від 26.08.2016 № 0004941402.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 16.11.2017 рішення суду першої інстанції скасував і ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив у повному обсязі.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що: відсутність постачальників позивача - ТОВ «Мітос Компані», ТОВ «Мартатекс», ТОВ «Бастіон Консалтинг», ТОВ «Евро Горизонт», ТОВ «Матаро Центр Ай Ті», ТОВ «Інфокум», ТОВ «Вільна мережа», ТОВ «Медитерра» у Реєстрі операторів, провайдерів телекомунікацій може свідчити про порушення саме цими суб`єктами господарювання правил реєстрації у сфері телекомунікацій, проте жодним чином не свідчить про відсутність реальності господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, з урахуванням того, що чинне законодавство не встановлює наслідком недійсність (нікчемність) договорів, укладених між юридичними особами, у разі їх відсутності у Реєстрі операторів, провайдерів телекомунікацій; НКРЗІ була проведена позапланова перевірка дотримання Товариством законодавства про телекомунікації за 2014 - 2017 роки, результати якої оформлені актом від 18.10.2017 № 20/пос/13-1, в межах якої встановила отримання Товариством у 2014 - 2015 роках послуг доступу до мережі Інтернет від ТОВ «Мітос Компані», ТОВ «Мартатекс», ТОВ «Бастіон Консалтинг», ТОВ «Евро Горизонт», ТОВ «Матаро Центр Ай Ті», ТОВ «Інфокум», ТОВ «Вільна мережа», ТОВ «Медитерра»; під час проведення перевірки Товариством були надані Управлінню усі договори та первинні документи, у тому числі й щодо ТОВ «Універсальна Мережева Компанія», з урахуванням того, що контролюючим органом не було доведено протилежного; Товариство надало докази технічного контролю (листування технічних служб) з білінгової системи WNet CRM System, якими було зафіксовано та усунуто аварійні ситуації («Траблтікети»), що свідчить про фактичне надання послуг під час господарських операцій, які не визнаються контролюючим органом; вимірювання спожитого від зазначених постачальників трафіку (з точністю до кілобайту* - найменшої облікової величини) у вигляді витягів з лічильників обсягу наданих/отриманих даних щодо всіх договорів з ТОВ «Мітос Компані», ТОВ «Мартатекс», ТОВ «Бастіон Консалтинг», ТОВ «Евро Горизонт», ТОВ «Матаро Центр Ай Ті», ТОВ «Інфокум», ТОВ «Вільна мережа», ТОВ «Медитерра», такі витяги були надані з білінгової системи WNet CRM System за весь період отримання телекомунікаційних послуг помісячно; оформлення податкових накладних та актів приймання-передачі послуг на суму податку на додану вартість до 10 тис. грн. обумовлено специфікою господарської діяльності, зокрема, контролю собівартості послуг та запланованого співвідношення витрат/доходів, а також обсяг трафіку, який використовують абоненти, щоб не вийти за межі собівартості послуг та запланованого співвідношення витрат/доходів.

Управління оскаржило рішення суду апеляційної інстанцій до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, який ухвалою від 17.09.2018 відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанцій не надав належної правової оцінки тому, що: СУ ФР ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у місті Києві проводиться досудове розслідування кримінального провадження за № 42017101060000120 від 14.06.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, щодо посадових осіб Товариства; Товариство та його контрагенти, реальність господарських операцій з якими оспорюється контролюючим органом, подавати податкову звітність у той самий період і використовували одну й ту саму IP-адресу, усі контрагенти Товариства звітували лише у період взаємовідносин з Товариством, а також мали директора і бухгалтера в одній особі; на запит Управління Товариство надало витяг з білінгової системи, що не містить жодних відміток з боку ТОВ «Мітой Компані», ТОВ «Бастіон Консалтинг та ТОВ «Інфокум»; у висновку НКРЗІ зазначено, що в договорах про надання телекомунікаційних послуг, укладених Товариством із ТОВ «Мітос Компані», ТОВ «Мартатекс», ТОВ «Бастіон Консалтинг», ТОВ «Евро Горизонт», ТОВ «Матаро Центр Ай Ті», ТОВ «Інфокум», ТОВ «Вільна мережа», ТОВ «Медитерра», відсутні відомості про включення оператора, провайдера до Реєстру операторів, провайдерів, що є порушенням пункту 3.3 Основних вимог договору про надання телекомунікаційних послуг, затверджених рішенням НКРЗІ від 29.11.2012 № 624, та Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295; факт надання Товариству послуг до мережні Інтернет вказаними вище суб`єктами господарювання НКРЗІ не підтверджений, а просто констатований; у висновку вказано, що доступ до мережі Інтернет Товариству від зазначених вище контрагентів здійснювався на обладнанні ТОВ «Українська мережева компанія», проте у договорах із цими контрагентами відсутня інформація стосовно використання обладнання ТОВ «Українська мережева компанія».

У відзиві на касаційну скаргу Товариство просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, з підстав того, що: порушення ТОВ «Мітос Компані», ТОВ «Мартатекс», ТОВ «Бастіон Консалтинг», ТОВ «Евро Горизонт», ТОВ «Матаро Центр Ай Ті», ТОВ «Інфокум», ТОВ «Вільна мережа», ТОВ «Медитерра» правил реєстрації у сфері телекомунікацій жодним чином не свідчить про порушення Товариством цих правил або ж про відсутність реальності господарських операцій, які оспорюються Управлінням; піфд час проведення НКРЗІ позапланової перевірки діяльності Товариства у сфері телекомунікацій за 2014-2017 роки, результати якої оформлені актом від 18.10.2017 № 20/пос/13-1, НКРЗІ було перевірено яким чином Товариство отримувало доступ до мережі Інтернет у цей період, зокрема, перевірено: договори із ТОВ «Мітос Компані», ТОВ «Мартатекс», ТОВ «Бастіон Консалтинг», ТОВ «Евро Горизонт», ТОВ «Матаро Центр Ай Ті», ТОВ «Інфокум», ТОВ «Вільна мережа», ТОВ «Медитерра»; схему надання послуг Товариству постачальниками; можливість надання Товариству послуг від ТОВ «Мітос Компані», ТОВ «Мартатекс», ТОВ «Бастіон Консалтинг», ТОВ «Евро Горизонт», ТОВ «Матаро Центр Ай Ті», ТОВ «Інфокум», ТОВ «Вільна мережа», ТОВ «Медитерра»; фізичне місце розміщення обладнання, за допомогою якого отримувалися послуги від вказаних вище контрагентів (шляхом виходу представника НКРЗІ на технічний майданчик за адресою: м. Київ, вул. Леонтовича, 9); для доступу до цього майданчика Товариством було укладено договори на використання телекомунікаційної мережі оператора ТОВ «Українська мережева компанія» (пункт 3.2.2 акту НКРЗІ); усі постачальники послуг Інтернет, окрім ТОВ «Матаро Центр Ай Ті» та ТОВ «Вільна мережа», мали власне обладнання, а «Матаро Центр Ай Ті» та ТОВ «Вільна мережа» використовували обладнання, надане їм Товариством; у пунктах 3, 5, 6 резолютивної частини акту НКРЗІ остання перевірила та встановила факт надання Товариству послуг ТОВ «Мітос Компані», ТОВ «Мартатекс», ТОВ «Бастіон Консалтинг», ТОВ «Евро Горизонт», ТОВ «Матаро Центр Ай Ті», ТОВ «Інфокум», ТОВ «Вільна мережа», ТОВ «Медитерра», конкретний період надання Товариству таких послуг кожним контрагентом, а також обладнання та порти, які були задіяні під час надання таких послуг; щодо наявності кримінального провадження стосовно директора Товариства за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, то вказане кримінальне провадження було порушене саме на підставі акту перевірки, результати якої оформлені актом від 17.06.2016 № 529/26-15-14-02-02/37002401, на підставі висновків якого Управлінням були прийняті податкові повідомлення-рішення , які є предметом спору у даній справі, грошові зобов`язання за якими не є узгодженими до цих пір.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11.02.2012 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 15.02.2022.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що Товариство є провайдером телекомунікацій та включене в Реєстр операторів, провайдерів телекомунікацій відповідно до рішення НКРЗІ від 08.07.2010 № 305.

Управління провело документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2015, результати якої оформлені актом від 17.06.2016 №259/26-15-14-02-02/37002401, за висновками якого Товариством були порушені: вимоги підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 161.2 статті 162 Податкового кодексу України, Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 3858998,00 грн.; вимоги пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 4278983,00 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що, Товариство неправомірно сформувало витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, та податковий кредит по господарських операціях з ТОВ «Мітос Компані», ТОВ «Мартатекс», ТОВ «Бастіон Консалтинг», ТОВ «Евро Горизонт», ТОВ «Матаро Центр Ай Ті», ТОВ «Інфокум», ТОВ «Вільна мережа», ТОВ «Медитерра», оскільки: в ході перевірки встановлено, що фактично головною умовою виписки актів приймання-передачі наданих послуг та виписки податкових накладних від ТОВ «Мітос Компані» є не перевищення суми податку на додану вартість понад 10 тис. грн., що у 2014 році дозволяло не реєструвати податкові накладні в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, де за допомогою аналізу номенклатури товару (послуги) прослідковується ланцюг його (її) походження; Товариство надало витяг з білінгової системи ТОВ «Мітос Компані» на 9 аркушах, який не містить відміток ТОВ «Мітос Компані»; Товариство надало витяг з білінгової системи ТОВ «Мартатекс» на 9 аркушах, який не містить відміток ТОВ «Мартатекс»; у актах приймання-передачі наданих послуг від ТОВ «Мартатекс» вказано про зміст господарської операції - «плата за сумарний обсяг спожитого трафіку використання негарантованої полоси пропускання каналу доступу до мережі Інтернет зі швидкістю від 2 до 5 Гбіт/сек», проте відсутня інформація щодо кількості використаного трафіку; Товариство надало витяг з білінгової системи ТОВ «Бастіон Консалтинг» на 5 аркушах, який не містить відміток ТОВ «Бастіон Консалтинг»; у актах приймання-передачі наданих послуг від ТОВ «Бастіон Консалтинг» вказано про зміст господарської операції - «щомісячна абонплата за послугу: гарантований канал доступу до мережі Інтернет зі швидкістю 120Мбіт/сек…», при цьому відсутня інформація щодо кількості використаного трафіку, розміру перевищення трафіку тощо; в ході перевірки встановлено, що фактично головною умовою виписки актів приймання-передачі наданих послуг та виписки податкових накладних від ТОВ «Бастіон Консалтинг» є не перевищення суми податку на додану вартість понад 10 тис. грн., що у 2014 році дозволяло не реєструвати податкові накладні в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, де за допомогою аналізу номенклатури товару (послуги) прослідковується ланцюг його (її) походження; у актах приймання-передачі наданих послуг від ТОВ «Евро Горизонт» вказано про зміст господарської операції - «послуги гарантованого каналу доступу до мережі Інтернет без обмежень обсягів спожитого трафіку зі швидкістю 1Гб/сек…», при цьому відсутня інформація щодо кількості використаного трафіку, розміру перевищення лімітів трафіку тощо; ТОВ «Евро Горизонт» згідно Єдиного реєстру податкових накладних декларувало придбання телекомунікаційних послуг у ТОВ «Арвитек», разом з тим, декларація з податку на додану вартість ТОВ «Арвитек» за квітень 2015 року прийнята з відміткою «до відома»; в ході перевірки встановлено, що фактично головною умовою виписки актів приймання-передачі наданих послуг та виписки податкових накладних від ТОВ «Інфокум» є не перевищення суми податку на додану вартість понад 10 тис. грн., що у 2014 році дозволяло не реєструвати податкові накладні в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, де за допомогою аналізу номенклатури товару (послуги) прослідковується ланцюг його (її) походження; Товариство надало витяг з білінгової системи «Інфокум» на 2 аркушах, який не містить відміток ТОВ «Інфокум»; у актах приймання-передачі наданих послуг від ТОВ «Інфокум» вказано про зміст господарської операції - «надання гарантованої полоси Інтернет зі швидкістю 5Гбіт/сек», при цьому відсутня інформація щодо кількості використаного трафіку; ТОВ «Медитерра» декларувало взаємовідносини із суб`єктами господарювання, обсяг придбання яких сформовано за рахунок імпорту свіжих овочів та фруктів, суб`єктів господарювання, що здійснювали б діяльність у сфері телекомунікацій; акти приймання-передачі послуг від ТОВ «Вільна мережа» не містять обсягу господарських операцій, відсутня деталізація спожитого трафіку, за який проводиться оплата; акти приймання-передачі послуг від ТОВ «Матаро Центр Ай Ті» містять наступний зміст господарської операції - «сумарний трафік отриманого/відправленого через базовий Ethernet-порт», при цьому відсутня інформація щодо кількості використаного трафіку; в ході перевірки до НКРЗІ направлено запит від 02.06.2016 № 12280/10/26-15-14-02-02, на який Управління отримало відповідь від 09.06.2016 № 02-3755/10, в якій зазначено, що ТОВ «Мітос Компані», ТОВ «Мартатекс», ТОВ «Бастіон Консалтинг», ТОВ «Евро Горизонт», ТОВ «Матаро Центр Ай Ті», ТОВ «Інфокум», ТОВ «Вільна мережа», ТОВ «Медитерра» відсутні у Реєстрі операторів, провайдерів телекомунікаційних послуг; за результатами аналізу ланцюгів постачання зазначених контрагентв Товариства встановлено, що у ланцюгу постачальників ТОВ «Мітос Компані», ТОВ «Мартатекс», ТОВ «Бастіон Консалтинг», ТОВ «Евро Горизонт», ТОВ «Матаро Центр Ай Ті», ТОВ «Інфокум», ТОВ «Вільна мережа», ТОВ «Медитерра» є підприємства, що входять до складу конвертаційного центру та відносно діяльності яких триває досудове розслідування у кримінальному провадженні № 4201400000001240 від 24.10.2014 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 27, частиною другою статті 205, частиною третьою статті 212, частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України.

На підставі висновків вказаного акту перевірки Управління прийняло податкові повідомлення-рішення від 05.07.2016: №0003681402, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 3858998,00 грн. - за основним платежем, 1180778,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; №0003691402, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 4278983,00 грн. - за основним платежем, 2139492,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувались Товариством в адміністративному порядку.

Рішенням ДФС України від 17.08.2016 № 17822/6/99-99-11-01-01-25 «Про результати розгляду скарги» було скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.07.2016 №0003681402 з податку на прибуток приватних підприємств в частині донарахувань по операціях за період 2015 року щодо яких підтверджено здійснення оплати Товариством на користь ТОВ «Мітос Компані», ТОВ «Мартатекс», ТОВ «Бастіон Консалтинг», ТОВ «Євро Горизонт», ТОВ «Матаро Центр Ай Ті», ТОВ «Інфокум», ТОВ «Вільна мережа», ТОВ «Медитерра», а в іншій частині (тобто в частині 2014 року) зазначене податкове повідомлення-рішення та податкове повідомлення-рішення №0003691402 були залишені без змін.

За наслідками адміністративного оскарження Управління прийняло податкове повідомлення-рішення від 26.08.2016 №0004941402, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 2639743,00 грн. - за основним платежем, 1180778,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями. При цьому, штрафні санкції в частині звітного податкового періоду: 2014 рік у цьому податковому повідомленні-рішенні були застосовані у розмірі 50%, враховуючи акт попередньої перевірки від 27.02.2015 №174/26-55-22- 10/37002401, у частині 2015 року - санкції не застосовано на підставі пункту 31 підрозділу 10 Податкового кодексу України, про що вказано у доданому розрахунку.

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (у редакції, чинній до 01.01.2015) у цьому розділі об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній до 01.01.2015), витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За приписами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній до 01.01.2015) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній до 01.01.2015) встановлено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній до 01.01.2015) витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності 01.01.2015, розділ III «Податок на прибуток підприємств» Податкового кодексу України був викладений в новій редакції.

Згідно з абзацами першим, другим пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції від 01.01.2015, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Абзацом першим пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції від 01.01.2015, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої - п`ятої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до положень підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (у редакції від 01.01.2015, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об`єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років). Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об`єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу. Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Згідно з пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України (у редакції від 01.01.2015, чинній на час виникнення спірних правовідносин) базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Таким чином, платник податку на прибуток підприємства з метою визначення об`єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому показники обліку доходів, витрат доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат доходів та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку або Міжнародних стандартів фінансової звітності.

Частиною другою статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Згідно з пунктами 5-7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто, у бухгалтерському та податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), витрати, що враховуються при визначенні фінансового результату, та податковий кредит можуть вважатися не підтвердженими.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об`єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до витрат, що враховуються при визначенні фінансового результату, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.

Тобто, право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності.

При цьому, наведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування витрат за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).

Згідно з частинами другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) а адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Тобто, у разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податкового кредиту, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень як протиправних, прийнятих контролюючим органом з підстав формування платником податків даних свого податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.

Тобто, контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу «Інтерсплав проти України», вказав на те, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат, які враховуються при визначенні фінансового результату, та права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Також, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).

Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів (у тому числі й у ланцюгу постачання) та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об`єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.

Судом апеляційної інстанції було встановлено та підтверджується матеріалами справи, що: при укладенні договорів з ТОВ «Мітос Компані», ТОВ «Мартатекс», ТОВ «Бастіон Консалтинг», ТОВ «Евро Горизонт», ТОВ «Матаро Центр Ай Ті», ТОВ «Інфокум», ТОВ «Вільна мережа», ТОВ «Медитерра» у позивача була наявна ділова мета, з огляду на види діяльності, які здійснює Товариство, зокрема, діяльність у сфері проводового електрозв`язку (основний) (61.10), діяльність у сфері безпроводового зв`язку (61.20), діяльність у сфері супутникового електрозв`язку (61.30), інша діяльність у сфері електрозв`язку (61.90), оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і інша пов`язана з ними діяльність (63.11); господарські операції між Товариством та зазначеними контрагентами мали реальний характер, підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, складеними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість, і спричинили реальні зміни майнового стану позивача; НКРЗІ було проведено позапланову перевірку щодо дотримання Товариством законодавства у сфері телекомунікацій, результати якої оформлені актом від 18.10.2017 №20/пос/13-1, під час проведення якої НКРЗІ була перевірена діяльність Товариства у сфері телекомунікацій за 2014 - 2017 роки, в межах якої НКРЗІ перевірила яким чином Товариство отримувало доступ до мережі Інтернет у цей період, а саме: договори про надання послуг з ТОВ «Мітос Компані», ТОВ «Мартатекс», ТОВ «Бастіон Консалтинг», ТОВ «Євро Горизонт», ТОВ «Матаро Центр Ай Ті», ТОВ «Інфокум», ТОВ «Вільна мережа», ТОВ «Медитерра»; схему надання послуг постачальниками Товариству за 2014-2015 роки; фізичне місце розміщення обладнання, за допомогою якого отримувалися послуги від зазначених вище осіб (шляхом виходу представника комісії НКРЗІ на технічний майданчик за адресою: м. Київ, вул. Леонтовича, 9); можливість надання послуг Товариству контрагентами: ТОВ «Мітос Компані», ТОВ «Мартатекс», ТОВ «Бастіон Консалтинг», ТОВ «Євро Горизонт», ТОВ «Матаро Центр Ай Ті», ТОВ «Інфокум», ТОВ «Вільна мережа», ТОВ «Медитерра». В результаті перевірки НКРЗІ встановила, що ТОВ Товариство у 2014 - 2015 роках отримувало послуги від ТОВ «Мітос Компані», ТОВ «Мартатекс», ТОВ «Бастіон Консалтинг», ТОВ «Євро Горизонт», ТОВ «Матаро Центр Ай Ті», ТОВ «Інфокум», ТОВ «Вільна мережа», ТОВ «Медитерра» на технічному майданчику за адресою: м. Київ, вул. Леонтовича, 9. Для доступу до цього технічного майданчика Товариством у 2010 році було укладено договір на використання телекомунікаційної мережі оператора ТОВ «Універсальна мережева компанія», що передбачало використання обладнання цього оператора по вул. Леонтовича, 9 у м. Києві. З урахуванням зазначеного вище, НКРЗІ, яка проводила позапланову перевірку, підтвердила отримання у 2014 - 2015 роках послуг доступу до мережі Інтернет від ТОВ «Мітос Компані», ТОВ «Мартатекс», ТОВ «Бастіон Консалтинг», ТОВ «Євро Горизонт», ТОВ «Матаро Центр Ай Ті», ТОВ «Інфокум», ТОВ «Вільна мережа», ТОВ «Медитерра», але з виявленими перевіркою порушеннями (за які передбачена відповідальність у відповідності до Закону України «Про телекомунікації» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)), проте чинне законодавство України не встановлює наслідком недійсність (нікчемність) договорів, укладених між юридичними особами, у разі їх відсутності у Реєстрі операторів, провайдерів телекомунікацій та не свідчить про нереальність господарських операцій; Товариство надало докази технічного контролю (листування технічних служб) з білінгової системи WNet CRM System, якими було зафіксовано та усунуто аварійні ситуації («Траблтікети»), що свідчить про фактичне надання послуг під час господарських операцій, які не визнаються Управлінням; вимірювання спожитого від зазначених постачальників трафіку (з точністю до кілобайту* - найменшої облікової величини) у вигляді витягів з лічильників обсягу наданих-отриманих даних щодо всіх договорів з ТОВ «Мітос Компані», ТОВ «Мартатекс», ТОВ «Бастіон Консалтинг», ТОВ «Євро Горизонт», ТОВ «Матаро Центр Ай Ті», ТОВ «Інфокум», ТОВ «Вільна мережа», ТОВ «Медитерра», такі витяги були надані з білінгової системи WNet CRM System за весь період отримання телекомунікаційних послуг помісячно; згідно листів контрагентів Товариства, зокрема, ТОВ «Бастіон Консалтинг», ТОВ «Вільна мережа», ТОВ «Інфокум», вказані суб`єкти господарювання підтвердили реальність господарських операцій з Товариством та відсутність претензій органів державної фіскальної служби, відсутність проведення зустрічних звірок, а інші контрагенти позивача, реальність господарських операцій з якими оспорюється контролюючим органом, надали копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкових накладних по господарських операціях з іншими контрагентами із квитанціями ДФС України про прийняття документів.

Також, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, доказів порушення кримінальних проваджень за ознаками вчинення злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, щодо ТОВ «Мітос Компані», ТОВ «Мартатекс», ТОВ «Бастіон Консалтинг», ТОВ «Євро Горизонт», ТОВ «Матаро Центр Ай Ті», ТОВ «Інфокум», ТОВ «Вільна мережа», ТОВ «Медитерра», Управлінням в процесі розгляду справи суду надано не було, тоді як порушення кримінального провадження у ланцюгу постачання стосовно підприємств, які були контрагентами ТОВ «Мітос Компані», ТОВ «Мартатекс», ТОВ «Бастіон Консалтинг», ТОВ «Євро Горизонт», ТОВ «Матаро Центр Ай Ті», ТОВ «Інфокум», ТОВ «Вільна мережа», ТОВ «Медитерра» (або ж контрагентами контрагентів), не може свідчити про нереальність господарських операцій між ними та Товариством, з урахуванням того, що номенклатура товарів (послуг), придбаних ТОВ «Бастіон Консалтинг», ТОВ «Євро Горизонт», ТОВ «Матаро Центр Ай Ті», ТОВ «Інфокум», ТОВ «Вільна мережа», ТОВ «Медитерра» у інших контрагентів, не відповідає номенклатурі послуг, наданих ним Товариству. В свою чергу, за умови невстановлення контролюючим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка могла б свідчити про узгодженість дій Товариства та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

В свою чергу, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду погоджується з доводами суду апеляційної інстанції, що кримінальне провадження № 42017101060000120 від 14.06.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, було порушене за матеріалами перевірки, результати якої оформлені актом від 17.06.2016 № 3259/26-15-14-02-02-37002401, на підставі висновків якого були прийняті податкові повідомлення-рішення, які є предметом судового оскарження у даній справі, та грошові зобов`язання за якими не є узгодженими.

Щодо подання Товариством та його контрагентами податкової звітності у один і той самий період та використання однієї IP-адреси матеріали справи містять лист від 14.12.2017 № 472-12/2017, у якому Товариство надало старшому слідчому СУ ФР ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві пояснення про те, що ІР-адреса ІНФОРМАЦІЯ_1 використовується Товариством в якості ІР-адреси гостьового wi-fi для забезпечення відвідувачів офісу Товариства вільним доступом до мережі Інтернет (guest.wifi.wnet.ua). Доступ до Інтернет у зазначеній мережі wi-fi є вільним без додаткової реєстрації та введення паролю, дані про користувача не збираються, з огляду на що користуватися ІР-адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 могла будь-яка особа, яка заходила у будівлю, на прибудинкову територію або автомобільну стоянку за будинком у межах радіусу дії guest.wifi.wnet.ua за адресою: м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 50Б (адреса офісу Товариства у 2015 році. У зв`язку із зазначеним інформацію про осіб, які користувалися ІР-адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 , надати технічно неможливо.

При цьому, статтями 33 34 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено поняття податкового періоду та його видів, з огляду на що усі платники податків подають звітність у межах відповідного податкового періоду з урахуванням особливостей обраної системи оподаткування, обліку та звітності.

Крім іншого, судом апеляційної інстанції було встановлено, що оформлення податкових накладних та актів приймання-передачі послуг на суму податку на додану вартість до 10 тис. грн. обумовлено специфікою господарської діяльності, зокрема, контролю собівартості послуг та запланованого співвідношення витрат/доходів, а також обсяг трафіку, який використовують абоненти, щоб не вийти за межі собівартості послуг та запланованого співвідношення витрат/доходів.

Таким чином, доводи Управління, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2018, оскільки суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції, а тому у задоволенні його касаційної скарги слід відмовити.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Управління підлягає залишенню без задоволення, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2018- без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова