ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 лютого 2023 року
м. Київ
справа №826/1575/17
адміністративне провадження №К/990/8759/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Кашпур О.В.,
суддів - Мацедонської В.Е., Уханенка С.А.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Латюком Петром Яковичем, на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2021 року, ухвалене у складі головуючого судді Гарника К.Ю., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Коротких А.Ю., суддів Сорочка Є.О., Єгорової Н.М.,
У С Т А Н О В И В :
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України (далі - ГСЦ МВС, відповідач), у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила стягнути з відповідача 1558,56 грн заборгованості по заробітній платі та 277069,09 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 листопада 2016 року по 10 квітня 2018 року.
2. Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що відповідач протиправно здійснив утримання з її заробітної плати суми раніше виплачених відпускних за червень 2016 року в розмірі 1241,94 грн. Також ГСЦ МВС безпідставно не нарахував позивачеві премію за жовтень 2016 року, і оскільки відповідач у повному обсязі не здійснив розрахунок при звільненні позивача, то наявні підстави для стягнення із ГСЦ МВС середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
ІІ. Короткий зміст судових рішень
3. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 17 вересня 2018 року позов задовольнив частково. Стягнув із ГСЦ МВС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 листопада 2016 року по 16 січня 2017 року в розмірі 29543,39 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
4. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 17 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2018 року - без змін.
5. Верховний Суд постановою від 05 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення із ГСЦ МВС на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі в розмірі 1241,94 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 січня 2017 року по 10 квітня 2018 року скасував. Справу в цій частині направив на новий розгляд до суду першої інстанції. У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року залишив без змін.
6. Рішенням від 16 липня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Стягнув із ГСЦ МВС на користь ОСОБА_1 безпідставно утримані з її заробітної плати при звільненні кошти в розмірі 1241,94 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовив.
7. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2021 року - без змін.
ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
8. Адвокат Латюк П.Я. в інтересах ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2021 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким такі позовні вимоги задовольнити повністю, стягнувши із ГСЦ МВС на користь ОСОБА_1 247525,70 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по 10 квітня 2018 року.
9. Як на підставу оскарження судових рішень в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скаржник послався на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
10. Згідно із доводами, зазначеними у касаційній скарзі, відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні через передчасність звернення до суду з такими вимогами, суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального і процесуального права, не врахували висновків щодо застосування норм статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц, постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року в справі №816/1640/17. У цих справах, як стверджує скаржник, судами стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, незважаючи на те, що остаточний розрахунок з позивачами, як і з ОСОБА_1 у справі №826/1575/17, проведений не був. Непроведення з працівником відповідного остаточного розрахунку, на думку скаржника, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні через передчасність їхнього заявлення.
IV. Позиція інших учасників справи
11. ГСЦ МВС подано відзив на касаційну скаргу із проханням залишити її без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року - без змін, оскільки вони, як указує відповідач, є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до норм матеріального і процесуального права.
V. Рух справи у суді касаційної інстанції
12. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Мацедонської В.Е., Уханенка С.А. ухвалою від 28 квітня 2022 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
13. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. від 01 лютого 2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами на 02 лютого 2023 року.
VI. Стислий виклад обставин справи, установлених судами першої та апеляційної інстанцій
14. У період з 04 березня 2016 року по 22 листопада 2016 року ОСОБА_1 (державний службовець 6 рангу) працювала на посаді начальника відділу нормативно-правового забезпечення управління юридичного забезпечення ГСЦ МВС, на яку була переведена з Міністерства інфраструктури України.
15. Наказом ГСЦ МВС від 21 листопада 2016 року №263о/с ОСОБА_1 22 листопада 2016 року звільнено на підставі пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку з переведенням до Міністерства юстиції України. Цим наказом також констатовано, що невикористана щорічна відпустка за фактично відпрацьований час з 04 березня 2016 року по 22 листопада 2016 року складає 8 календарних днів щорічної основної відпустки та 15 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби.
16. ГСЦ МВС здійснено виплату ОСОБА_1 при звільненні у загальній сумі 10879,52 грн, а саме:
- 05 грудня 2016 року перераховано на рахунок, що вказаний Міністерством юстиції України, компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 6235,67 грн;
- 16 січня 2017 року здійснено виплати на суму 4643,85 грн, а саме: заробітну плату за жовтень 2016 року в розмірі 1834,76 грн; компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 2809,09 грн (перераховано на рахунок, що вказаний Міністерством юстиції України).
17. Наказом ГСЦ МВС від 13 червня 2016 року №90о/с ОСОБА_1 було надано частину щорічної відпустки на 2 календарні дні 16-17 червня 2016 року за період з 24 травня 2015 року по 03 березня 2016 року, тобто за період, коли позивач працювала у Міністерстві інфраструктури України. Ця відпустка мала бути оплачена за рахунок коштів, перерахованих Міністерством інфраструктури України, як компенсація за невикористану ОСОБА_1 відпустку.
18. Проте, як стверджує відповідач, ним помилково нараховано і виплачено ОСОБА_1 1241,94 грн, як за період роботи в ГСЦ МВС, замість правильної суми 375,06 грн за рахунок грошової компенсації невикористаної відпустки з попереднього місця роботи. У зв`язку з цим, помилково нарахована і виплачена позивачеві сума в розмірі 1241,94 грн підлягала утриманню із заробітної плати, як помилково виплачена.
19. При проведенні розрахунку відпускних у жовтні 2016 року відповідач нарахував і виплатив ОСОБА_1 суму 5249,54 грн, яка включала 375,06 грн, розрахованих за період роботи позивача в Міністерстві інфраструктури України. Проте помилково виплачена сума 1241,94 грн не була утримана із заробітної плати, що підтверджується розрахунковим листом за жовтень 2016 року, реєстром працівників на перерахування за жовтень 2016 року в банк і розрахунково-платіжною відомістю №ГСЦ15-89 за жовтень 2016 року. Спірна сума була утримана відповідачем у листопаді 2016 року, що підтверджується розрахунковим листом за відповідний період.
20. Відповідач надав копію наказу ГСЦ МВС від 07 листопада 2016 року №242о/с «Про надання відпусток та відрахування із заробітної плати», згідно з пунктом 1 якого вирішено утримати відповідно до статті 127 КЗпП України із заробітної плати ОСОБА_1 , начальника відділу нормативно-правового забезпечення управління юридичного забезпечення, суму в розмірі 1241,94 грн, як зайво нараховану суму відпускних за червень 2016 року.
21. Проте відповідач не надав суду належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 було ознайомлено із указаним наказом і що станом на 07 листопада 2016 року вона була обізнана щодо утримання з її заробітку цієї суми та про підстави такого утримання.
VІІ. Позиція Верховного Суду
22. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
23. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
24. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).
25. Направляючи справу №826/1575/17 в частині позовних вимог про стягнення із ГСЦ МВС на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі в розмірі 1241,94 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 січня 2017 року по 10 квітня 2018 року на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 05 листопада 2020 року констатував, що висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову в частині стягнення із ГСЦ МВС 1241,94 грн заборгованості по заробітній платі є передчасними. При цьому, враховуючи, що висновки судів щодо утримання з позивача 1241,94 грн є передчасними, судами попередніх інстанцій також передчасно зазначено про те, що повний розрахунок з ОСОБА_1 проведено 16 січня 2017 року.
26. Верховний Суд указав, що для належного розгляду цієї справи суду необхідно витребувати наказ про утримання із заробітної плати (у разі його відсутності - пояснення відповідача) та дослідити питання стосовно стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 січня 2017 року по 10 квітня 2018 року з урахуванням висновків щодо правомірності утримання з ОСОБА_1 суми в розмірі 1241,94 грн.
27. За результатами нового розгляду справи у зазначеній частині, Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 16 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року, стягнув із ГСЦ МВС на користь ОСОБА_1 безпідставно утримані з її заробітної плати при звільненні кошти в розмірі 1241,94 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовив.
28. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2021 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року оскаржуються ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Латюк П.Я., лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення із ГСЦ МВС на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
29. Касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
30. Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги та судовим рішенням судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, виходить із таких міркувань.
31. Відмовляючи рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2021 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року в задоволенні позовних вимог у частині стягнення із ГСЦ МВС на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що у день звільнення позивача відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, навпаки, утримано суму в розмірі 1241,94 грн, а тому у відповідача виник обов`язок відшкодувати ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Проте стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності таких умов, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, а також проведення з працівником остаточного розрахунку, а станом на час звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом і по теперішній час (ухвалення рішення) остаточного розрахунку із нею ще не проведено, тобто відповідачем не було повернуто позивачеві грошову суму в розмірі 1294,41 грн.
32. Для проведення розрахунків належної до виплати суми компенсації втрати частини доходів суд має, зокрема, встановити розмір недоплаченої суми, визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості. Водночас невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, а тому передчасними є позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку, адже повного розрахунку з нею при звільненні проведено не було.
33. Так, статтею 116 КЗпП України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
34. Отже, вказаною нормою на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою встановлено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
35. За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
36. У постанові від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу, з-поміж іншого, на тому, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
37. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
38. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
39. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їхнього розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
40. З огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи визначені критерії.
41. У постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на висновки, викладені нею у постанові від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц, також констатувала, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
42. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
43. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
44. Так, якщо між роботодавцем і колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
45. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
46. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівникові майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
47. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17, а також Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 травня 2020 року та від 17 листопада 2021 року в справі №816/1640/17, від 12 серпня 2020 року в справі №400/3365/19, від 13 жовтня 2021 року в справі №580/1790/20 та інших.
48. Верховний Суд, дотримуючись відповідного підходу, у постановах від 21 квітня 2021 року в справі №360/3574/19, від 21 липня 2021 року в справі №340/996/20, від 21 жовтня 2021 року в справі №640/14764/20, від 18 листопада 2021 року в справі №600/1071/20-а та інших акцентував увагу на тому, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
49. Вина відповідача у невиплаті позивачеві усіх належних сум при звільненні є доведеною у межах цієї справи.
50. При задоволенні позовної вимоги про стягнення/нарахування основної суми, яку не було сплачено працівникові під час звільнення, одночасно наявні підстави і для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення основної суми.
51. Відповідна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 11 серпня 2021 року в справі №640/9375/20, від 18 листопада 2021 року в справі №600/1071/20-а, від 02 грудня 2021 року в справі №120/1873/19-а та інших.
52. У межах цієї справи суди попередніх інстанцій встановили розмір недоплаченої (утриманої) відповідачем ОСОБА_1 суми при звільненні, проте, посилаючись на факт непроведення з позивачем остаточного розрахунку та відсутність у зв`язку з цим підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не надали уваги тим обставинам, що непроведення фактичного розрахунку не перешкоджає реалізації права на компенсацію працівникові майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, та що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 у цій справі заявлені по 10 квітня 2018 року.
53. Виходячи із наведеного слідує, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні вимог, пов`язаних з відшкодуванням позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права й без належного врахування висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо їхнього застосування.
54. Верховний Суд, ураховуючи приписи статей 341 353 КАС України, зважаючи на те, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , поданої адвокатом Латюком П.Я., скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2021 року і постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
55. 15 грудня 2022 року набрав чинності Закон України від 13 грудня 2022 року №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», яким ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
56. Водночас у пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, а тому ця справа у зазначеній частині направляється на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Керуючись статтями 341 344 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Латюком Петром Яковичем, задовольнити частково.
2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року в справі №826/1575/17 у частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати і направити справу в цій частині на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: О. В. Кашпур
Судді: В. Е. Мацедонська
С. А. Уханенко