ПОСТАНОВА
Іменем України
16 вересня 2020 року
Київ
справа №826/17244/16
провадження №К/9901/23649/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року, прийняту у складі головуючого судді: Аблова Є.В., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: - Троян Н.М., (головуючого), Бужак Н.П., Твердохліб В.А.
І. Суть спору
1. У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, в якому (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) просив:
1.1. визнати наказ голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2016 року про звільнення позивача з роботи з 22 вересня 2016 року незаконним;
1.2. зобов`язати відповідача видати новий наказ про відрахування ОСОБА_1 зі штату Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та припинення з ним трудових відносин з 14 листопада 2016 року.
2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що наказ про звільнення його з посади судді з 22 вересня 2016 року не узгоджується з вимогами статей 19 126 128 Конституції України, нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів», положеннями статей 40 та 47 КЗпП України та порушує його гарантії від незаконного звільнення та право на своєчасне одержання винагороди за працю, передбачені статтею 43 Конституції України.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. Постановою Верховної Ради України №1600-VIII від 22 вересня 2016 року відповідно до пункту 3 частини 5 статті 126 Конституції України, позивача звільнено з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у зв`язку з поданням ним заяви про відставку.
4. Примірник вказаної Постанови Верховної Ради України надійшов до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 03 жовтня 2016 року та зареєстрований за вх. №2018/0/37-16.
5. Головою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ видано наказ від 04 жовтня 2016 року №864-к «Про звільнення ОСОБА_1 » (далі - Наказ № 864-к).
5.1. Пунктом 1 Наказу № 864-к, позивач вважається звільненим з 22 вересня 2016 року у зв`язку із виходом у відставку.
5.2. Пунктом 2 Наказу № 864-к, визнано таким, що втратив чинність з 22 вересня 2016 року пункт перший наказу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2016 року №213-к «Про надання відпуски ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ».
5.3. Пунктом 3 Наказу № 864-к, скасовано пункту перший наказу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 серпня 2016 року №231-кв «Про надання відпустки ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ».
6. Підставою для прийняття Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ наказу від 04 жовтня 2016 року №864-к слугувала Постанова Верховної Ради України від 22 вересня 2016 року №1600-VIII «Про звільнення суддів».
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
7. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
8. Висновки суду першої та апеляційної інстанції полягають в тому, що спірний наказ прийнятий відповідачем в межах діючого законодавства, оскільки відповідно до частини третьої статті 122 Закону України від 07.07.2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді. Згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України від 07.07.2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» голова суду видає на підставі акта про обрання судді чи звільнення судді з посади відповідний наказ. У зв`язку з тим, що Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 2016 року № 1600- VIII позивача звільнено з посади судді, тому пункт 1 спірного наказу відповідача свідчить про констатацію факту звільнення позивача з посади.
9. Крім того, суди дійшли висновку про те, що приписи частини першої статті 3 Закону України «Про відпустки» не застосовується в даних правовідносинах, оскільки приписами цього Закону регулюється питання визначення дати звільнення у разі перебування у відпустці. В даному випадку відповідач не приймав наказ про звільнення позивача та не звільняв останнього з посади, оскільки таке звільнення відбулось на підставі Постанови Верховної Ради України.
IV. Касаційне оскарження
10. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
11. Касаційну скаргу мотивує тим, що відповідач не мав права приймати наказ про звільнення позивача, оскільки він не наділений такими правами відповідно до норм діючого законодавства. Прийняття Верховною Радою України постанови про його звільнення з посади судді у відставку, на думку позивача, припинило його повноваження здійснювати правосуддя та є підставою для видачі адміністрацією суду наказу про відрахування зі штату суду та припинення трудових відносин з дати видачу наказу. Проте, на думку позивача, відповідач необґрунтовано прийняв наказ про його звільнення минулою датою, що порушило принцип правової визначеності.
12. Крім того, позивач вважає необґрунтованими висновки судів про незастосування до спірних правовідносин приписів статті 3 Закону України «Про відпуски». На думку скаржника, відповідно до статті 3 Закону України «Про відпуски» за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. Тому, на думку позивача, скасування відповідачем наказу, яким позивачу було надано відпустку, порушило його право по-перше: на відпочинок, по друге: право бути звільненим у відповідності до Закону, по-третє: позбавило права отримання вихідної допомоги в розмірі трьох місячних суддівських винагород за останньою посадою.
13. Відповідач подав заперечення на касаційну скаргу позивача, в якій просить Верховний Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
14. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
15. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
16. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
17. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
18. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Відповідно до частини першої статті 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI (далі - Закон №2453-VI) повноваження судді припиняються виключно з підстав, визначених частиною сьомою статті 126 Конституції України.
20. Відповідно до статті 126 Конституції України підставами для звільнення судді, зокрема є подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
21. За приписами статті 122 Закону №2453-VI порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, визначається цим Законом та Регламентом Верховної Ради України. Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.
22. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 34 Закону №2453-VI голова вищого спеціалізованого суду видає на підставі акта про обрання на посаду судді чи звільнення судді з посади відповідний наказ.
23. Згідно частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин) у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: визнання протиправними рішення суб`єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; зобов`язання відповідача вчинити певні дії; зобов`язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; стягнення з відповідача коштів; тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян; примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян; примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень.
VI. Позиція Верховного Суду
24. Перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
25. Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд не погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.
26. З аналізу норм діючого законодавства слідує те, що на час виникнення спірних правовідносин, однією з підстав для припинення повноважень та звільнення судді з посади є подання ним заяви про відставку. Органом, до виключної компетенції якого відноситься розгляд такого питання, є Верховна Рада України. Голова суду видає на підставі акта про звільнення судді з посади відповідний наказ.
27. Матеріалами справи встановлено, що позивач реалізував своє право та подав заяву про звільнення з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у відставку.
28. Однак, ще до вирішення Верховною Радою України питання про звільнення позивача у відставку, позивач подав на ім`я голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяви про надання йому невикористаних частин щорічної відпустки та додаткову відпустку.
29. Наказами голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2016 року № 213-кв та від 02 серпня 2016 року № 231-кв позивачу надані частини щорічної основної оплачуваної відпустки та додаткові оплачувані відпустки: 08 серпня 2016 року; з 09 серпня 2016 року по 20 вересня 2016 року, з 21 вересня 2016 року по 05 жовтня 2016 року; 06 жовтня 2016 року по 14 листопада 2016 року.
30. Тобто, останнім днем відпустки позивача було 14 листопада 2016 року.
31. Постановою Верховної Ради України №1600-VIII від 22 вересня 2016 року позивача звільнено з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у зв`язку з поданням заяви про відставку, відповідно до пункту 3 частини 5 статті 126 Конституції України.
32. У період перебування позивача у відпустці, Голова Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних видає наказ від 04 жовтня 2016 року №864-к «Про звільнення ОСОБА_1 », в якому зазначає наступне:
1. вважати ОСОБА_1 звільненим 22.09.2016 року у зв`язку із виходом у відставку;
2. пункт 1 наказу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2016 року №213 кв «Про надання відпуски ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ». вважати таким, що втратив чинність з 22 вересня 2016 року.
3. Скасувати пункт 1 наказу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 серпня 2016 року №231-кв «Про надання відпустки ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ».
4. Керівнику апарату ОСОБА_6 забезпечити виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за 14 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за стаж роботи суддею за 2016 рік, за 27 робочих днів щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 14.05.2015 року по 13.05.2016 року.
33. Верховний Суд звертає увагу на те, що звільнення позивача Верховною Радою України у відставку не є предметом спірних правовідносин. В даному випадку, суди повинні перевіряти правомірність видання вищенаведеного наказу на предмет дотримання відповідачем норм діючого законодавства виходячи із положень Конституції України та законів України, що регулюють питання праці.
34. Приймаючи вищенаведений спірний наказ, відповідач фактично відкликав позивача із відпустки, з метою реалізувати Постанову Верховної Ради України від 22 вересня 2016 року № 1600-VIII, якою звільнено позивача у відставку, при цьому відповідач, зокрема, керувався приписами статті 12 Закону України «Про відпустки».
35. Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України «Про відпустки» відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства з додержанням вимог частини першої цієї статті та в інших випадках, передбачених законодавством. У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки.
36. Тобто, обставини, які передбачають відкликання працівника з відпустки чітко визначені Законом України «Про відпустки», які є вичерпними. Підстави для відкликання працівника з відпустки, з метою реалізації постанови Верховної Ради України, діюче законодавство не містить.
37. Державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, Законом України «Про відпустки» Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
38. Відповідно до статті 45 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
39. Згідно з частиною другою статті 3 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВРП «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВРП) за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
40. Позивач скористався своїм правом гарантованим йому статтею 45 Конституції України та частиною другою статті 3 Закону України № 504/96-ВРП і подав відповідну заяву. Право позивача було реалізовано та надано відпустки. Останнім днем відпуски позивача було 14 листопада 2016 року.
41. Проте, приймаючи спірний наказ, яким фактично відкликано позивача з відпустки, відповідачем порушено вимоги діючого законодавства з питань праці. В даних правовідносинах, реалізувати Постанову Верховної ради України, якою звільнено позивача з посади судді, відповідач мав шляхом відрахування позивача зі штату суду у останній день відпустки позивача, тобто 14 листопада 2016 року.
42. Посилання відповідача на те, що у спірному наказі ним лише констатований факт звільнення позивача з посади, яке відбулося на підставі Постанови Верховної ради України є необґрунтованим, оскільки реалізація Постанови Верховної Ради України повинна відбуватись відповідачем із дотриманням норм діючого законодавства з питань праці, шляхом забезпечення державних гарантій прав працівника, визначених Законом України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВРП «Про відпустки».
43. За встановлених в цій справі обставин та з огляду на те, що підстави для відкликання позивача з відпуски були відсутні, Верховний Суд приходить висновку, що відповідачем було порушено вимоги діючого законодавства з питань праці, що призвело до порушення держаних гарантій прав позивача на відпустку, тому спірний наказ від 04 жовтня 2016 року №864-к є протиправним.
44. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
45. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
46. Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального права, Верховний Суд вважає, що фактичні обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено правильно, але неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, відповідно до повноважень, наданих статтею 349 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд вважає необхідним судові рішення скасувати та в межах заявлених позовних вимог задовольнити частково.
VII. Судові витрати
47. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3 262 263 341 345 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року задовольнити.
2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року у справі № 826/17244/16 скасувати.
3. Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.
4. Визнати наказ голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.10.2016 року № №864-к протиправним.
5. Зобов`язати Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ видати наказ про відрахування ОСОБА_1 зі штату Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з 14 листопада 2016 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді Н. А. Данилевич
Н. В. Шевцова