ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 826/17360/16

касаційне провадження № К/9901/55317/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Гончарової І.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2018 (суддя Васильченко І.П.) та постанову ДКиївського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018 (головуючий суддя - Глущенко Я.Б., судді - Кузьмишина О.М., Пилипенко О.Є.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, Інспекція, контролюючий орган), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення від 29.08.2016 №16700-1305, №16701-1305.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що вона звільнена від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку з підстав використання нею земельної ділянки для провадження її господарської діяльності.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 13.02.2018, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05..2018, у задоволенні позову відмовив повністю.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що матеріали справи не містять доказів того, що земельні ділянки, які перебувають в користуванні позивача, використовуються ним в його господарській діяльності, а відношення між власністю позивача на нежитлову будівлю та її безпосередній зв`язок із користування земельними ділянками, не є підставою для звільнення від обов`язку щодо сплати земельного податку.

Позивач, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, подав до суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували обставини у справі, порушили норми матеріального та процесуального права, зокрема, пункту 53.1 статті 53, підпункту 14.1.173 пункту 14.1 статті 14, пункту 52.6 статті 52, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 6 частини першої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Наголошує на тому, що він не повинен сплачувати земельний податок з підстав використання ним у власній господарській діяльності земельної ділянки. Вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій, що відношення між власністю позивача на нежитлову будівлю иа її безпосередній зв`язок із користування земельними ділянками, не є підставою для звільнення від обов`язку щодо сплати земельного податку.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01.08.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16.04.2024 призначив справу до касаційного розгляду у попередньому судовому засіданні на 17.04.2024.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить її залишити без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, зважає на таке.

Судами попередніх інстанцій установлено, що позивачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 25.02.1997 належить нежитлове приміщення загальною площею 254,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також на підставі свідоцтва про право власності від 23.11.2009 № 960-В складські приміщення загальною площею 495,1 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач є суб`єктом господарювання, що перебуває на спрощеній системі оподаткування, а саме зареєстрований платником єдиного податку за ставкою 20 відсотків (2 група) та здійснює свою господарську діяльність за адресою: АДРЕСА_1 .

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 14.1 статті 14 ПК України визначено, що земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу) (підпункт 14.1.72); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73); земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами (підпункт 14.1.74); плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147).

Згідно з пунктом 269.1 статті 269 ПК України платники земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) (підпункт 269.1.1); землекористувачі (підпункт 269.1.2).

Відповідно до підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Пунктом 286.1 статті 286 ПК України визначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

За правилами абзацу 1 пункту 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статті 58 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Пунктом 287.6 статті 287 ПК України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно з частинами першою і другою статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Таким чином, платником земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, які зобов`язані сплачувати земельний податок за земельні ділянки, що перебувають у їх власності або користуванні. Обов`язок сплачувати земельний податок виникає у власників земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачів з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У власника будівлі, споруди (їх частини) обов`язок зі сплати земельного податку за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), виникає з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Водночас у разі набуття права власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення (нежитлові будівлі), що розміщені на землі, та не оформлення права власності або права користування на таку земельну ділянку обов`язок зі сплати податку за землю виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення, що розміщено на цій землі, адже якщо фізична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Користувач має сплачувати земельний податок за фактичне використання землі.

Пунктом 269.2 статті 269 ПК України передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Так, відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів, зокрема, податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Тобто, умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, не встановлена.

Відтак, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто, з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 27.02.2018 у справі №826/8675/17.

Як установлено судовими інстанціями, позивач за вказаною адресою займається виробництвом текстильних виробів.

Ураховуючи встановлені судами обставини, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що використання приміщень на зазначеній земельній ділянці в господарській діяльності позивача не є підставою для звільнення його від сплати земельного податку, позаяк фактично в господарській діяльності використовуються належні позивачу на праві власності нежитлові приміщення (будівля), а не сама земельна ділянка.

Суд касаційної інстанції враховує, що у цій справі розмір та порядок нарахування земельного податку позивачем не оскаржуються.

Таким чином, підстави для звільнення позивача від слати земельного податку, передбачені підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України, на які посилається скаржник у доводах касаційної скарги, в даному випадку відсутні, тому суди дійшли правильного висновку про правомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених судами першої та апеляційної інстанції обставин справи, колегія суддів зазначає, що контролюючий орган, приймаючи діяв у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу позивача на судові рішення першої та апеляційної інстанцій у даній справі слід залишити без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк І.А. Гончарова