ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 826/17491/14
адміністративне провадження № К/9901/23091/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Єресько Л. О., Жука А. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2021 (суддя - Келеберда В. І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.06.2021 (колегія суддів у складі: Мєзєнцева Є. І., Земляної Г. Ф., Файдюка В. В.),
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора), в якому просив:
- скасувати наказ Генерального прокурора України № 2499-ц від 23.10.2014 про звільнення позивача з посади заступника начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України;
- поновити ОСОБА_1 на посади заступника начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 23.10.2014 і до моменту фактичного поновлення на роботі.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Окружного адміністративного суду від 17.03.2021 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України № 2499-ц від 23.10.2014 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України або іншій рівнозначній посаді з 24.10.2014. Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24.10.2014 по 17.03.2021 у розмірі 673 475,67 грн. Рішення в частині поновлення позивача на посаді та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць у сумі 8432,82 грн допущено до негайного виконання.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що звільнивши позивача з посади лише з обставин зайняття ним у певний період посад в органах прокуратури, застосувавши до нього міру колективної відповідальності лише за формальними ознаками, відповідач таким чином порушив норми Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, та діяв не у спосіб, та не з метою, що встановлені Законом. Отже, приймаючи оскаржуваний наказ про звільнення позивача, Генеральна прокуратура України не врахувала основоположних принципів очищення влади, які розроблені міжнародними організаціями, тому застосування до позивача положень Закону України «Про очищення влади» є передчасним і не відповідає викладеним стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів. Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про безпідставність застосування до позивача положень Закону України «Про очищення влади», не застосування Генеральною прокуратурою України жодного правового інструментарію для доведення його вини у діях, викорінення яких ставиться у ньому за мету, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваного наказу Генеральної прокуратури України від 23.10.2014 № 2499-ц з необхідністю його скасування, поновлення позивача на посаді та стягнення з Офісу Генерального прокурора на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.10.2014. Крім того, суд першої інстанції, посилаючись на Порядок № 100, дійшов висновку, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24.10.2014 по 17.03.2021 складає: 383,31 грн. х 1757 робочий день = 673 475,67 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.06.2021 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2021 в частині розміру стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24.10.2014 по 17.03.2021 змінено та зазначено суму стягнення у розмірі 1 227 358, 62 грн. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2021 в частині виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць - змінено та зазначено суму стягнення у розмірі 17 350, 96 грн. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2021 залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, враховуючи, на його думку, безпідставність застосування до позивача положень Закону України «Про очищення влади», погодився з висновками суду першої інстанції про протиправність та скасування оскаржуваного наказу Генеральної прокуратури України від 23.10.2014 № 2499-ц, а також стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.10.2014. Крім того, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що належним та ефективним захистом порушеного права є поновлення позивача на посаді заступника начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України.
Водночас суд апеляційної інстанції не погодився з розрахованою судом першої інстанції сумою вказаного середнього заробітку, оскільки суд неправильно визначив середньоденний заробіток позивача, а також допустив помилку під час підрахунку кількості робочих днів періоду вимушеного прогулу. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на Порядок № 100, дійшов висновку, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24.10.2014 по 19.02.2021 складає: 788,68 грн. х 1583 робочі дні = 1 248 480, 44 грн.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду від 17.03.2021 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24.10.2014 по 17.03.2021 в сумі 673 475,67 грн, скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.06.2021 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24.10.2014 по 17.03.2021 в сумі 1 227 358,62 грн та в цій частині направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В частині визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді судові рішення залишити без змін.
Підставою касаційного оскарження позивач зазначає пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Так, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не ураховано правові висновки щодо застосування статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 826/15725/17, від 27.04.2021 у справі № 826/17604/14, від 07.10.2020 у справі № 826/25472/15, від 13.05.2021 у справі № 826/8588/18.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213, а саме: пункту 10 указаної Постанови до правовідносин, які виникли та були чинними до 12.12.2020.
Крім того, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції було порушено норми процесуального права щодо повного і всебічного з`ясування обставин справи, було неправильно встановлено фактичні обставини справи на підставі неналежних доказів, суд не дослідив зібрані по справі докази, оскільки довідки про заробітну плату, данні про період роботи помилково взяті апеляційним судом із іншої судової справи, а саме справи № 826/17561/14.
Позиція інших учасників справи
Офіс Генерального прокурора у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення.
Рух касаційної скарги
24.06.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.06.2021.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2021 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Єресько Л. О., Жука А. В. для розгляду судової справи № 826/17491/14.
Ухвалою Верховного Суду від 14.07.2021 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.06.2021.
Ухвалою Верховного Суду від 01.02.2023 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
Стислий виклад обставин справи, установлених судами першої та апеляційної інстанцій
На підставі довідки від 17.10.2014 про результати вивчення особової справи щодо застосування заборон, визначених Законом України «Про очищення влади», наказом Генерального прокурора України № 2499-ц від 23.10.2014 позивача звільнено із займаної посади у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України та у зв`язку з обійманням позивачем у період з 25.02.2010 по 22.02.2014 посад:
- заступника начальника Головного управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією - начальника управління нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства і виконанням законодавства про боротьбу з корупцією Генеральної прокуратури України з 22.11.2010 по 04.07.2011;
- заступника начальника Головного управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією - начальника управління нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства Генеральної прокуратури України з 05.07.2011 по 10.04.2012;
- заступника начальника Головного управління нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства Генеральної прокуратури України з 11.04.2012 по 15.08.2012;
- першого заступника начальника Головного управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України з 16.08.2012 по 18.02.2013;
- заступника прокурора Київської області з 19.02.2013 по 22.02.2014.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їхнього застосування.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 5 Порядку № 100 (далі - у редакції, чинній у період вимушеного прогулу позивача до 11.12.2020) передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
За правилами пункту 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів). У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв`язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться. Працівникам бюджетних установ і організацій, яким відповідно до законів України щомісячно перераховуються посадові оклади (ставки) до рівня не нижчого середньої (подвійної) заробітної плати в промисловості (народному господарстві), розрахунки виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати, можуть провадитися, якщо не передбачено у колективному договорі, виходячи з посадового окладу (ставки) того місяця, в якому відбулася подія, пов`язана з відповідними виплатами, з урахуванням постійних доплат і надбавок.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).
Згідно з ухвалою Верховного Суду від 14.07.2021 касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою позивача відкрите на підставі пунктів 1 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Як на одну з підстав касаційного оскарження позивач покликається на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду щодо застосування статті 235 КЗпП України, пункту 10 Порядку № 100 у подібних правовідносинах, які викладені у постановах від 15.04.2020 у справі № 826/15725/17, від 27.04.2021 у справі № 826/17604/14, від 07.10.2020 у справі № 826/25472/15, від 13.05.2021 у справі № 826/8588/18.
Так, скаржник уважає, що відповідно до висновку про застосування норм права, наведеного у вказаних постановах Верховного Суду, тлумачення частини другої статті 235 КЗпП України та пункту 10 Порядку № 100 вказує на те, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Одночасно, якщо за період від часу звільнення працівника до часу поновлення його на роботі підприємство здійснювало підвищення розміру тарифних ставок і посадових окладів, при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу заробітна плата працівника підлягає коригуванню на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів.
Попри це скаржник звертає увагу, що суди першої та апеляційної інстанцій, визначаючи суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пункт 10 Порядку № 100 не застосовували.
Стосовно розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу Верховний суд зазначає таке.
Здійснюючи розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції, посилаючись на пункти 2, 3 Порядку № 100, дійшов висновку, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24.10.2014 по 17.03.2021 складає: 383,31 грн. х 1757 робочий день = 673 475,67 грн.
При цьому, суд першої інстанції не навів мотивів не застосування пункту 10 Порядку № 100.
Суд апеляційної інстанції не погодився з розрахованою судом першої інстанції сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки, на його думку, суд першої інстанції неправильно визначив середньоденний заробіток позивача, а також допустив помилку під час підрахунку кількості робочих днів періоду вимушеного прогулу. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на пункти 2, 3 Порядку № 100, дійшов висновку, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24.10.2014 по 19.02.2021 складає: 788,68 грн. х 1583 робочі дні = 1 248 480, 44 грн.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі щодо наявності підстав для стягнення середнього заробітку з урахуванням підвищення посадового окладу за посадою, з якої його було звільнено, та урахуванням коефіцієнту підвищення, оскільки, на його думку, пункт 10 Порядку № 100 підлягає застосуванню при збереженні за працівником середнього заробітку, а не під час обчислення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому, жодні норми законодавства не передбачають збереження за працівником середнього заробітку в період, коли особа не перебуває у трудових відносинах внаслідок її звільнення із займаної посади, навіть у випадку, якщо таке звільнення в подальшому визнано судом неправомірним.
Також суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для застосування постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів» при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213 пункт 10 Порядку № 100 було виключено. Таким чином, з дати набрання чинності даної постанови коефіцієнти підвищення заробітної плати не нараховується та не застосовується.
Перевіривши правильність розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, колегія суддів Верховного Суду дійшла таких висновків.
Пунктом 10 Порядку № 100 було передбачено, що обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV Порядку № 100 визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
З конструкції цієї норми слідує, що коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.
Колегія суддів зауважує про те, що Верховний Суд неодноразово у своїх постановах досліджував питання застосування пункту 10 Порядку № 100 при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зокрема, у постановах від 26.06.2019 у справі № 813/5855/15, від 03.10.2019 у справі № 804/8042/17, від 15.04.2020 у справі № 826/15725/17, від 15.10.2020 у справі № 826/17601/14, від 11.02.2021 у справі № 814/197/15, від 25.02.2021 у справі № 816/4583/14, від 30.11.2021 у справі № 826/17867/14 тощо, на деякі з яких слушно покликається позивач у касаційній скарзі.
Одночасно варто відзначити, що позиція, викладена Верховним Судом у перелічених постановах, полягає у необхідності застосування пункту 10 Порядку № 100 у тому випадку, коли у розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів згідно з актами законодавства.
Також, відповідно до висновку про застосування норм права, наведеного у постанові Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 572/2429/15-ц, тлумачення частини другої статті 235 КЗпП України, пункту 10 Порядку № 100, свідчить, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. До того ж, якщо за період від часу звільнення працівника до часу поновлення його на роботі підприємство здійснювало підвищення розміру тарифних ставок і посадових окладів, при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу заробітна плата працівника підлягає коригуванню на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів.
Як убачається з матеріалів справи та зазначено вище, суди першої та апеляційної інстанцій, визначаючи суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пункт 10 Порядку № 100 не застосовували.
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що розрахунок середнього заробітку з урахуванням коефіцієнту підвищення тарифних ставок і посадових окладів може здійснюватися при збереженні за працівником середнього заробітку, а не під час обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Тому, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги позивача в частині безпідставності незастосування судами пункту 10 Порядку № 100 при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, а отже вирішення спору судами попередніх інстанцій без урахування багаточисельних висновків Верховного Суду щодо необхідності урахування відповідного коефіцієнту.
В контексті цього питання варто зазначити, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100» від 09.12.2020 № 1213 (яка набрала чинності з 12.12.2020) положення пункту 10 Порядку № 100 було виключено.
Судові рішення судів попередніх інстанцій були ухвалені вже після таких змін, яких зазнав Порядок № 100 (17.03.2021 - рішення суду першої інстанції, 07.06.2021 - постанова апеляційного суду).
Проте позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), шо узгоджується з принципом правої визначеності.
До того ж, варто звернути увагу в контексті означеного питання на роз`яснення Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України щодо порядку обчислення середньої заробітної плати у зв`язку з набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100».
Так, відповідно до цих роз`яснень якщо дата початку події, з якою пов`язаний розрахунок середньої заробітної плати, відбулася до 11.12.2020 (включно), то застосовуються положення Постанови № 100 без змін, внесених Постановою № 1213. Якщо дата початку події, з якою пов`язаний розрахунок середньої заробітної плати, з 12.12.2020 і пізніше, то необхідно застосовувати положення Постанови № 100 з урахуванням змін, внесених Постановою № 1213.
Аналогічна правова позиція також була викладена у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 826/17708/14.
Верховний Суд зазначає, що з цим позовом до суду позивач звернувся у листопаді 2014 року, змін же Постанова № 100 зазнала в аспекті виключення пункту 10 у грудні 2020 року, тому за весь період до внесення таких змін у Постанову № 100 до спірних правовідносин могло бути застосоване положення про можливість застосування коефіцієнту підвищення тарифних ставок і посадових окладів при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 . Проте, зважаючи на те, що судами попередніх не було досліджено питання підвищення посадового окладу за посадою позивача у спірний період, це питання є предметом нового розгляду у цій справі.
Крім того, суди попередніх інстанцій при розрахунку кількості робочих днів за час вимушеного прогулу позивачем допустили помилку під час підрахунку кількості робочих днів періоду вимушеного прогулу, оскільки загальна кількість робочих днів у період з 24.10.2014 по 17.03.2021 становить 1600 днів.
Тобто, судам попередніх інстанцій при розрахунку кількості робочих днів за час вимушеного прогулу необхідно врахувати, що Законом України від 05.03.2015 № 238-VIII «Про внесення зміни до статті 73 Кодексу законів про працю України» перелік святкових і неробочих днів доповнено святом 14 жовтня - День захисника України. До того ж, Законом України від 16.11.2017 № 2211-VIII «Про внесення зміни до статті 73 Кодексу законів про працю України» перелік святкових і неробочих днів доповнено святом 25 грудня - Різдво Христове.
Окрім цього, Верховний Суд звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині постанові, не встановивши належність доказів до предмета доказування, помилково послався на довідку військової прокуратури Південного регіону України від 07.05.2015 № 62 та довідку Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону від 04.02.2021 № 21/12 та указав, що середньомісячний заробіток позивача станом на час його звільнення з органів прокуратури становив 16 562,28 грн, середньоденний - 788,68 грн.
У зв`язку з чим, вказаний розмір середньоденної заробітної плати був застосований апеляційний судом до всього періоду вимушеного прогулу, що призвело до неправильного вирішення справи в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Підсумовуючи викладене Верховний Суд констатує, що при вирішенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції взагалі не навів мотивів не застосування пункту 10 Порядку № 100, а суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для обчислення середнього заробітку позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу. Поряд із цим, цей аспект безпосередньо впливає на загальну суму середнього заробітку, яка підлягає до виплати позивачу за час вимушеного прогулу, оскільки потребує повторного здійснення судом розрахунку середнього заробітку. А також суди попередніх інстанцій допустили помилки в обчисленні кількості робочих днів у спірний період, що також призвело до хибних розрахунків розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача.
Своєю чергою, суд касаційної інстанції у силу вимог статті 341 КАС України обмежений у праві встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на це Верховний Суд не може перевірити правильність остаточного розрахунку середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу, що, відповідно, виключає можливість перевірки касаційним судом правильності судового акта в цій частині.
Отже, зважаючи на те, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, Верховний Суд, ураховуючи приписи статей 341 353 КАС України, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги позивача, скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2021 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.06.2021 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і направлення справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
15.12.2022 набрав чинності Закон України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», яким ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Водночас у пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, а тому ця справа у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу направляється на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2021 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.06.2021 не оскаржуються, тому, з огляду на приписи статті 341 КАС України, відсутні підстави для їх перегляду Верховним Судом у зазначеній частині.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.06.2021 скасувати в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції - Київського окружного адміністративного суду.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.06.2021 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
СуддіЖ.М. Мельник-Томенко Л.О. Єресько А.В. Жук