№ 826/17763/14 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2021 року

м. Київ

справа №826/17763/14

адміністративне провадження №К/9901/30450/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Жука А.В., Калашнікової О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора України

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 квітня 2020 року (головуючий суддя - Пащенко К.С.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2020 року (головуючий суддя - Губська Л.В., судді: Епель О.В., Карпушова О.В.)

у справі №826/17763/14

за позовом ОСОБА_1

до Офісу Генерального прокурора України

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

I. РУХ СПРАВИ

1. У листопаді 2014 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України №2534-ц від 23 жовтня 2014 року про його звільнення з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України;

- визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України, що виразилася у невиконанні зобов`язання, передбаченого статтею 47 Кодексу законів про працю України, а саме видати йому в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести розрахунок та у невиконані зобов`язання щодо надання у день звільнення копії наказу про звільнення;

- зобов`язати Генеральну прокуратуру України негайно поновити його на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України, шляхом видання відповідного наказу;

- стягнути з Генеральної прокуратури України на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогу, починаючи з 24 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на посаді;

- допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення його на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадження управління правозахисної; діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України.

2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 квітня 2020 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України Яреми В.Г. №2534-ц від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

Зобов`язано Генеральну прокуратуру України поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України, шляхом видання відповідного наказу.

Допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадження управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовленою

3. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову частково.

Стягнуто з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 8 червня 2016 року до 2 квітня 2020 року включно, в розмірі 220 157, 85 грн.

Допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць - у розмірі 5 003, 59 грн.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

4. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Офіс Генерального прокурора звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Судами попередніх інстанцій установлено, що на підставі наказу Генерального прокурора України №4421ц від 20 листопада 2012 року старшого радника юстиції ОСОБА_1 призначено заступником начальника Головного управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні - начальником управління нагляду за додержанням законів органами податкової міліції Генеральної прокуратури України, звільнивши його з посади начальника управління нагляду за додержанням законів органами податковоїміліції Головного управління нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства Генеральної прокуратури України.

6. Наказом в.о. Генерального прокурора України №201ц від 27 лютого 2014 року позивача переведено на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України та наказом №502-вца від 3 квітня 2014 року надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 3 квітня 2014 року по 7 червня 2016 року.

7. 17 жовтня 2014 року, відповідно до пункту 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про очищення влади», з урахуванням регламенту Генеральної прокуратури України, посадовими особами відповідача вивчено особову справу ОСОБА_1 № 303, за результатами чого складено відповідну довідку.

8. Так, зі змісту довідки ОСОБА_1 у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймав сукупно не менше одного року (1 рік 3 місяці) посаду, яку віднесено до категорії «керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України», а саме посаду заступника начальника Головного управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні - начальника управління нагляду за додержанням законів органами податкової міліції Генеральної прокуратури України у період з 20 листопада 2012 року по 22 лютого 2014 року.

9. Наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №2534-ц старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України.

10. Не погоджуючись з вказаним наказом та вважаючи своє звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.

11. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному й міжнародному правопорядках свідчать, що в контексті обставин цієї справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку, в той час, як під час розгляду справи, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не надано доказів належності позивача до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювати заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. При цьому, на час роботи позивача на посаді, за перебування на якій його звільнено з роботи в органах прокуратури, не існувало законів, які б визначали правопорушенням обіймання таких посад, а тому в силу положень статті 58 Конституції України позивач не може бути притягнутий до відповідальності лише через цей факт.

12. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо протиправності спірного наказу та поновлення позивача на займаній посаді. Зазначив, що відповідачем не надано належних, достовірних, достатніх та допустимих доказів про здійснення позивачем рішеннями, діями чи бездіяльністю заходів (та/або сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади президентом ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.

13. Водночас, скасовуючи рішення суду першої інстанції вказав на допущені цим судом порушення норм процесуального права, оскільки поновивши позивача на посаді, суд не розглянув позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

14. Крім того, суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного провадження як малозначну, чим також порушив норми процесуального права.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

15. Касаційна скарга, за якою відкрито касаційне провадження, подана з підстави, передбаченої пунктом першим частини четвертої статті 328 КАС України.

16. У касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора вказує на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог є незаконними, оскільки постановлені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

17. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій, зокрема в частині помилкового висновку про те, що люстрація є видом юридичної відповідальності, у зв`язку з чим відповідачем в порушенні приписів частини другої статті 61, частини першої статті 62 Конституції України проігноровано принцип індивідуального підходу. Наголошує, що люстрація не є видом юридичної відповідальності, а підстава, передбачена пунктом 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, не є по суті правопорушенням, яке не має жодного відношення до передбачених законодавством видів юридичної відповідальності, а тому факти здійснення ОСОБА_1 протиправних дій у цій сфері не перевірялися.

18. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин приписи статті 61 Конституції України в частині індивідуального характеру юридичної відповідальності, оскільки люстрація не є видом юридичної відповідальності, а також статті 62 Конституції України щодо презумпції невинуватості. Вважає, що презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка по суті є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17), а відтак зазначена гарантія не може бути поширена на інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру. На даний час положення Закону України «Про очищення влади» неконституційними не визнано, а тому адміністративний суд може здійснювати перевірку спірного наказу лише за критеріями, передбаченими статтею 2 КАС України. Аналогічної правової позиції дотримається Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 31 січня 2019 року у справі №800/186/17.

19. Серед іншого, скаржник указує, що суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, чим допустив істотне порушення вимог процесуального закону, а саме пункт 1 частини шостої статті 12 КАС України.

20. У відзиві на касаційну скаргу позивач не погоджується з нею, вважає її необґрунтованою, такою, що не містить жодних правових підстав для перегляду оскаржуваних судових рішень, тому задоволенню не підлягає.

21. Позивач погоджується з мотивами оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

22. Позивач зауважив, що факт незгоди скаржника із використаними судами першої та апеляційної інстанцій правовими висновками Верховного Суду не може бути підставою для касаційного перегляду оскаржуваних рішень.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

23. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.

24. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

25. Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали повноваження на вчинення певних дій та в подальшому діяли виключно в межах тих повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України), у поєднанні з принципом законності вимагає, щоб такі дії органів державної влади були ще й правовими.

26. За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

27. У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

28. Пунктом 6 частини першої статті 51 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

29. Пунктом 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України закріплено, що трудовий договір припиняється з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».

30. Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначені Законом України від 16 вересня 2014 року №1682-VII «Про очищення влади», який набрав чинності 16 жовтня 2014 року (далі - Закон №1682-VII).

31. Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону №1682-VII).

32. Відповідно до частини другої статті 1 Закону №1682-VII очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

33. За нормами частини третьої статті 1 Закону №1682-VII протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

34. Статтею 2 Закону №1682-VII передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).

35. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону №1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України.

36. Критерії здійснення очищення влади (люстрації), установлені статтею 3 Закону №1682-VII, застосовуються до певної категорії посад без конкретизації їх статусу в структурі органів державної влади.

37. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 Закону №1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, зокрема керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України.

38. При цьому, підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1682-VII визначено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.

39. Як встановлено судами, підставою для видання спірного наказу №2534-ц від 23 жовтня 2014 року вказано довідку про результати вивчення особової справи щодо застосування до позивача заборон, визначених Законом №1682-VII у якій зазначено, що позивач в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймав сукупно не менше одного року (1 рік 3 місяці) посаду, яку віднесено до категорії «керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України», а саме посаду заступника начальника Головного управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні - начальника управління нагляду за додержанням законів органами податкової міліції Генеральної прокуратури України у період з 20 листопада 2012 року по 22 лютого 2014 року.

40. Тобто, заходи з очищення влади (люстрації) до позивача були застосовані на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі, про перебування позивача на відповідній посаді.

41. Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 5 Закону №1682-VII перевірці підлягають достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону.

42. Орган, який проводив перевірку, за результатами перевірки відомостей зазначених особою у заяві щодо не застосування до неї заборони, визначеної частиною третьою або четвертою статті 1 Закону №1682-VII, складає висновок про результати перевірки, яким встановлено достовірність або недостовірність таких відомостей.

43. За приписами частини одинадцятої та дванадцятої статті 5 Закону №1682-VII орган, який проводив перевірку, надсилає висновок про результати перевірки, підписаний керівником такого органу (або особою, яка виконує його обов`язки), керівнику органу, передбаченому частиною четвертою цієї статті, не пізніше ніж на шістдесятий день з дня початку проходження перевірки. Такий висновок може бути оскаржений особою в судовому порядку.

44. У разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку.

45. Частиною чотирнадцятою статті 5 Закону №1682-VII визначено, що керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.

46. Водночас аналіз зазначених норм свідчить про те, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, зокрема передбачених пунктом 8 частини першої статті 3 Закону №1682-VII, незалежно від того чи сприяла така особа своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.

47. Звільнення позивача проведено на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі про його перебування на відповідних посадах. При цьому встановлення фактів особистої протиправної поведінки ОСОБА_1 не було метою цієї перевірки. Будь-яких доказів, як встановлено судами попередніх інстанцій, щодо вчинення дій та заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, матеріали справи не містять.

48. Апеляційним судом враховано, що відсутність у Законі №1682-VII процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов`язку із суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених частиною третьою статті 2 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), що кореспондує положенням частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року).

49. Цей обов`язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

50. Водночас, на необхідності доведення вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках №788/2014 щодо Закону №1682-VII, як на загальновизнаному міжнародному стандарті.

51. Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ №1096 (1996) звернула увагу держав-членів на те, що «люстрація» застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.

52. 17 жовтня 2019 року ЄСПЛ прийняв рішення у справі «Полях та інші проти України» (заяви №58812/15, №53217/16, №59099/16, №23231/18, №47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі «Полях та інші проти України»), та стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців із забороною обіймати посади державної служби на підставі приписів Закону №1682-VII, що одразу призвело до втрати всіх своїх здобутків.

53. У цьому рішенні ЄСПЛ указав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом, які призвели до втручання в право на приватне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_2 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.

54. Тобто, без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони, для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону №1682-VII, що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації), що в свою чергу лягло й в основу постанови Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 3 червня 2020 року у справі №817/3431/14. У цьому рішенні Верховний Суд дійшов висновку, що заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку із узурпацією влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини. Ці висновки є застосовними і у цій справі, що враховано судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи.

55. Оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до позивача щодо легітимної мети очищення влади, якої прагнули досягти органи державної влади, Верховний Суд вважає їх непропорційними, невиправданими та не необхідними у демократичному суспільстві.

56. Підсумовуючи наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що спірний наказ №2534-ц від 23 жовтня 2014 року не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

57. Верховний Суд зазначає, що вказане є достатньою підставою для визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України №2534-ц від 23 жовтня 2014 року щодо звільнення ОСОБА_1 з посади.

58. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону №1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема, щодо «посадових та службових осіб органів прокуратури України».

59. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 Закону №1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року - «керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України».

60. Отже, стаття 2 Закону №1682-VII містить перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації), а стаття 3 цього ж Закону визначає критерії, на яких ґрунтується очищення влади (люстрація).

61. Системний аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових осіб органів прокуратури України за критерієм перебування на керівних посадах (керівників і заступників керівників) регіональних органів.

62. Термін «посади», який використовується у Законі №1682, у тому числі і в пункті 2 «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, необхідно розуміти у значенні, наведеному у частині першій статті 1 Закону №1682-VII, відповідно до якої цей термін використовується як скорочення від термінів «певні посади (перебування на службі)».

63. З огляду на наведене, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що на посади, які позивач обіймав протягом означеного періоду, поширюється дія Закону №1682-VІІ, оскільки пункт 8 частини першої статті 3 цього Закону необхідно тлумачити у системному зв`язку із положеннями частини першої статті 1 та пункту 7 частини першої статті 2 цього Закону. Такий самий підхід застосування норм матеріального права також міститься у постанові Верховного Суду від 3 червня 2020 року у справі №817/3431/14. Тому доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

64. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

65. За таких обставин, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог щодо скасування спірного наказу із поновленням позивача на попередній роботі, у порядку статті 235 КЗпП України, у зв`язку із недотриманням відповідачем принципу індивідуальної вини при проведенні люстраційних заходів, гарантування права на захист, презумпції невинуватості.

66. Що стосується позовних вимог в частині розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача та визнання протиправною бездіяльності Генеральної прокуратури України, що виразилася у невиконанні зобов`язання, передбаченого статтею 47 Кодексу законів про працю України, то касаційна скарга не містить будь-яких доводів щодо їх обґрунтування, а тому такі вимоги не є предметом касаційного оскарження.

67. Стосовно аргументів касаційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, чим допустив істотне порушення вимог процесуального закону, Верховний Суд зазначає, що апеляційний суд переглядаючи рішення суду першої інстанції звернув увагу на вказане порушення процесуального закону, що в подальшому було однією з підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

68. За цих обставин доводи касаційної скарги щодо зазначених обставин є безпідставними.

69. Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

70. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог.

71. Що стосується вимог касаційної скарги про скасування рішення суду першої інстанції, Верховний Суд зазначає, що в результаті його перегляду в апеляційному порядку постановою апеляційного суду зазначене рішення суду першої інстанції скасовано, а тому підстави для його перегляду Верховним Судом як судом касаційної інстанції в адміністративних справах у порядку, визначеному главою 2 розділу ІІІ чинної редакції КАС України, відсутні.

72. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

73. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 350 356 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2020 року у справі №826/17763/14 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді М.В. Білак

А.В. Жук

О.В. Калашнікова