ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2021 року
м. Київ
справа № 826/17814/14
адміністративне провадження № К/9901/7426/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стародуба О.П.,
суддів - Єзерова А.А., Кравчука В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Громадської організації «Спілка підприємців «Жовтнева» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.03.2016р. (суддя - Арсірій Р.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2016р. (судді - Шурко О.І., Василенко Я.М., Степанюк А.Г.)
у справі за позовом Громадської організації «Спілка підприємців «Жовтнева» до Київської міської ради, третя особа - Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища про скасування рішення,
в с т а н о в и в :
У жовтні 2014 року Громадська організація «Спілка підприємців «Жовтнева» звернулась до суду з позовом, в якому просила (з урахуванням уточнень та зменшення позовних вимог (том І а.с. 119 - 120; 189 - 190):
визнати такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили пункти 1, 2 та 8 рішення Київської міської ради від 04.09.2014р. №62/62 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 24.02.2011р. №56/5443 «Про затвердження Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі в утриманні об`єктів благоустрою м. Києва та внесення змін до деяких рішень Київської міської ради» та деяких рішень Київської міської ради»;
визнати такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили пункти 6, 7, 8, 14 та 15 рішення Київської міської ради від 25.12.2014р. №746/746 «Про особливості застосування Порядку розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально - культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в м. Києві»;
визнати таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили рішення Київської міської ради від 28.05.2015р. №566/1430 «Про внесення змін до Правил благоустрою м. Києва, затв. рішенням Київської міської ради від 25.12.2008р. №1051/1051».
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.09.2014р. відповідачем прийнято рішення №62/62 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 24.02.2011р. №56/5443 «Про затвердження Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі в утриманні об`єктів благоустрою м. Києва та внесення змін до деяких рішень Київської міської ради» та деяких рішень Київської міської ради». (том І а.с. 54 - 59)
25.12.2014р. відповідачем прийнято рішення №746/746 «Про особливості застосування Порядку розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в м. Києві». (том І а.с. 103 - 105)
Рішенням Київської міської ради від 28.05.2015р. №566/1430 «Про внесення змін до Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008р. №1051/1051» внесено зміни до рішення Київської міської ради від 25.12.2008р. №1051/1051.
Не погоджуючись з оскаржуваними рішеннями в окремих їх частинах та вважаючи їх такими, що не відповідають нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, позивач звернувся до суду з цим позовом.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що рішення Київської міської ради в оскаржуваних частинах прийнято поза межами наданих відповідачу повноважень та в порушення норм чинного законодавства України, у зв`язку із чим просить їх визнати такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили.
При цьому посилався на те, що відповідачем визначено обов`язковим укладення договору пайової участі, мета укладення договору на сплату пайової участі, визначена Законом України «Про благоустрій населених пунктів» та оскаржуваним рішенням від 04.09.2014р. №62/62 значно відрізняється. Крім того, відповідач не уповноважений затверджувати порядок розміщення тимчасових споруд та малих архітектурних форм, рішення про знесення і демонтаж самовільно встановленої споруди має право приймати виключно суд, натомість з прийняттям спірного рішення фактично запроваджено демонтаж транспортних засобів і незаконність роботи евакуаторів. Крім того, відповідач з прийняттям спірного рішення фактично ввів нові правила розміщення транспортних засобів на території м. Києва та відповідальність за їх порушення, які не передбачені законами України. Крім того, відповідач протиправно визначив режим роботи всіх видів тимчасових споруд, оскільки відповідно до покладених на міську раду повноважень остання мала право встановлювати режим роботи виключно для торгівельних об`єктів комунальної форми власності.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.03.2016р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2016р., в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що при прийнятті оскаржуваних рішень відповідач діяв в межах наданих чинним законодавством повноважень, а саме - на виконання повноважень в сфері забезпечення благоустрою, процедури прийняття та опублікування даних рішень відповідачем дотримано, обґрунтованих підстав для визнання рішень протиправними позивачем не доведено та не встановлено судами під час розгляду цієї адміністративної справи, а відтак підстави для їх скасування та визнання нечинними відсутні.
При цьому суди виходили з того, що відповідач при прийнятті пунктів 1, 2 та 8 рішення Київської міської ради від 04.09.2014р. №62/62 діяв в межах наданих йому повноважень відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів», Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ».
Крім того, обставини щодо прийняття відповідачем оскаржуваного рішення від 04.09.2014р. №62/62 встановлені постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2015р. у справі №826/15552/14, а тому у суду відсутня необхідність у їх повторному аналізі.
Щодо доводів позивача про те, що істотні умови договору щодо пайової участі в утриманні об`єкту благоустрою, затвердженого відповідачем, не відповідають істотним умовам такого ж договору, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12.11.2013р. №537, суди виходили з того, що типовий договір затверджується у випадках, встановлених законом, проте з метою конкретизації умов такого договору до нього можуть вноситися і інші зміни. Оскільки типовий договір затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12.11.2013р. №537, а його положення не враховують деталей порядку (затвердженого оскаржуваним рішенням), відповідачем викладено конкретизовану редакцію такого договору, і законом вказане не забороняється.
Щодо посилань позивача на те, що Київрада та її виконавчий орган не уповноважені визначати порядок розміщення засобів дрібнороздрібної пересувної торгівлі; оскаржуваним рішенням Київської міської ради зобов`язано власників ТС отримувати документ «Контрольну картку на порушення благоустрою», який не передбачено жодним нормативно-правовим актом; демонтаж тимчасових споруд може відбуватися на підставі рішення суду та з підстав визначених законом, суди виходили з того, що Законом України «Про столицю України - місто-герой Київ», визначено, що Київська міська рада має право визначати правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально-культурного обслуговування.
Крім того, суди виходили з того, що рішення Київської міської ради від 04.09.2014р. №62/62 є регуляторним нормативно-правовим актом в розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
З ухваленими у справі рішеннями не погодився позивач, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, судами не було враховано, що приймаючи оскаржувані рішення відповідач безпідставно визнав обов`язковим укладення договору пайової участі утримання об`єктів благоустрою та розширив коло суб`єктів правовідносин з питань благоустрою, і встановлюючи відповідні положення перевищив надані законом повноваження.
Також посилається на те, що судами попередніх інстанцій взагалі не досліджено і не надано жодної правової оцінки доводам позивача щодо незаконності оскаржуваних рішень
Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Так, відповідно до частини 3 статті 133 Конституції України міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України.
Згідно з частиною другою статті 118, частиною другою статті 140 Конституції України особливості здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі як містах зі спеціальним статусом визначаються окремими законами України.
Таким чином Конституція України передбачила можливість встановлення законом особливостей здійснення у місті Києві виконавчої влади і місцевого самоврядування, порівняно із загальним порядком здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в інших адміністративно-територіальних одиницях відповідно до Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації».
Аналогічних висновків дійшов Конституційний Суд України у рішенні від 13.10.2005р. №9-рп/2005.
Спеціальний статус міста Києва як столиці України, особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті відповідно до Конституції України та Законів України визначено Законом України «Про столицю України - місто-герой Київ» (далі - Закон №401-XIV).
Цим Законом №401-XIV, серед іншого, передбачено гарантії забезпечення здійснення містом Києвом столичних функцій, які передбачають додаткові права Київської міської ради, пов`язані зі здійсненням містом Києвом столичних функцій.
Так, відповідно до статті 22 цього Закону №401-XIV у зв`язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, серед іншого, мають право встановлювати порядок утримання та експлуатації об`єктів, розташованих у місті, та прилеглої до них території, правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально-культурного обслуговування, визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів.
В ході розгляду справи судами встановлено, що оскаржувані рішення прийняті відповідачем на підставі та в межах повноважень, відповідно до вимог законів, в тому числі і на реалізацію Закону №401-XIV та передбачених ним гарантій та додаткових прав, пов?язаних із здійсненням столичних функцій, приймаючи такі рішення відповідач діяв правомірно, а тому суди обгрунтовано дійшли висновку про законність в цій частині оскаржуваних рішень відповідача та прийняли рішення про відмову у задоволенні позову.
Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій вирішено позовні вимоги в межах доводів позовної заяви, заяв про зміну та уточнення позовних вимог, а незгода позивача з висновками судів попередніх інстанцій їх не спростовує і не може свідчити про неповноту судового розгляду.
Крім того, Законом України «Про благоустрій населених пунктів» №2807-IV передбачено обов?язки з утримання об?єктів благоустрою.
Так, відповідно до частини 4 статті 15 цього Закону №2807-IV власник тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, розташованої на території об`єкта благоустрою державної та комунальної власності, зобов`язаний забезпечити належне утримання прилеглої до тимчасової споруди території або може брати пайову участь в утриманні цього об`єкта благоустрою на умовах договору, укладеного із підприємством або балансоутримувачем.
За змістом наведеної норми, на власників тимчасових споруд покладено обов?язок належного утримання прилеглої до тимчасової споруди території, який може бути реалізований як шляхом самостійного утримання прилеглої території так і шляхом пайової участі в утриманні об?єктів благоустрою на умовах договору.
Таким чином, оскільки можливість укладення договору передбачено законом як альтернативний, але обов?язковий спосіб забезпечення виконання обов?язку з утримання прилеглої території, а тому затвердження відповідачем відповідно до пункту 10 статті 10 Закону №2807-IV порядку визначення обсягів, механізму залучення пайової участі та форми договору не може свідчити про незаконність такого рішення відповідача, а тому доводи касаційної скарги в цій частині також є безпідставними і не спростовують висновки судів попередніх інстанцій.
Крім того, рішення Київської міської ради №62/62 від 04.09.2014р. уже було предметом судового розгляду, за наслідками якого Київський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про його законність і постановою від 19.03.2015р. у справі №826/15552/14 відмовив у задоволенні позову про його скасування.
Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, оскільки при ухваленні судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, порушень норм процесуального права не допустили, тому суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
Керуючись статтями 345 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
п о с т а н о в и в :
Касаційну скаргу Громадської організації «Спілка підприємців «Жовтнева» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.03.2016р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2016р. - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук