ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 826/19260/16

адміністративне провадження № К/9901/54656/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стародуба О.П.,

суддів - Коваленко Н.В., Кравчука В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.01.2018 (суддя -Каракашьян С.К.) ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2018 (судді - Шурко О.І., Василенко Я.М., Степанюк А.Г.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2018 (судді - Шурко О.І., Василенко Я.М., Степанюк А.Г.) у справі за його позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, треті особи: Служба у справах дітей Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , Садівниче товариство "Десна-3" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 , в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , звернувся до суду з позовом. в якому, з врахуванням заяв про зміну позовних вимог, просив визнати протиправними рішення, дії ГУ Держгеокадастру у Київській області щодо затвердження проекту землеустрою про відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0085 га з кадастровим номером 3221888800:38:123:0158, що розташована: АДРЕСА_1 ».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Апеляційного суду Київської області у справі №363/4269/14 від 10.08.2015 було усунуто ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 перешкоди в користуванні частиною будинку та частиною земельної ділянки по АДРЕСА_2 шляхом передачі ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , законним представником неповнолітньої ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ключів від садового будинку АДРЕСА_2 та зобов`язати їх не чинити їм перешкод в користуванні зазначеним майном.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 04.12.2015 №10-8469/36-15-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою», на підставі заяви гр. ОСОБА_2 від 05.11.2015, відповідно до статей 15-1 116 118 121 122 186 Земельного кодексу України, було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території СТ «Десна-3» АДРЕСА_3 .

При цьому зазначеним наказом орієнтовний розмір земельної ділянки було визначено 0,0085 га, а цільове призначення - для колективного садівництва, із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Пунктом 2 вказаного наказу було зазначено, що розроблений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягає погодженню та затвердженню відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до висновку «Про погодження проекту землеустрою» від 17.02.2016 №01-21-102 відділ містобудування, архітектури та житлово - комунального господарства Вишгородської районної державної адміністрації Київської області було погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області «Про затвердження документації землеустрою та надання земельної ділянки у власність» від 18.05.2017 №10-8392/15-17-сг, відповідно до статей 15-1, 116, 118, 121, та 122 Земельного кодексу України, було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надано гр. ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,00850 га, (кадастровий номер 3221888800:38:123:0158) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для колективного садівництва, розташовану на території СТ "Десна-3", АДРЕСА_3 .

Не погоджуючись з рішенням відповідача про затвердження документації землеустрою, вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що малолітня ОСОБА_1 є власником садового будинку, і, при відведенні спірної земельної ділянки, не було враховано її інтересів, зокрема, щодо можливості доступу до будинку. При цьому позивач вказує на порушення порядку відведення земельної ділянки та відсутність доказів будь - якого погодження її відведення, як з позивачем, так і з іншими уповноваженими особами.

Рішенням Окружного адміністративного суду від 11.01.2018, у задоволенні позову відмовлено.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2018 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про призначення земельно-технічної експертизи.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2018 рішення Окружного адміністративного суду від 11.01.2018 залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що звертаючись до суду позивачем заявлено про порушення права доступу до майна, натомість, наведені в позові позивачем способи захисту - скасування рішення, та мотиви застосування такого захисту полягають у порушенні відповідачем, на думку позивача, норм земельного законодавства.

Також суди виходили з того, що позивачем не заявлено обґрунтувань щодо наявності приватно - правового інтересу щодо земельної ділянки, виділеної відповідачем третій особі, натомість, обґрунтовуються порушення інтересів садівничого товариства та територіальної громади, у вигляді безпідставного набуття третьою особою права власності на земельну ділянку.

Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, висновку про відсутність порушеного права чи інтересу позивача відповідачем при прийнятті оспорюваного рішення.

Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про призначення земельно-технічної експертизи, апеляційний суд виходив з того, що обов`язковою передумовою призначення в адміністративному процесі судової експертизи є необхідність з`ясування судом тих обставин, які потребують спеціальних знань, та в силу їх специфічного характеру не можуть бути з`ясовані судом на основі положень чинного законодавства, що може вплинути на правильне вирішення адміністративного спору по суті.

Разом з тим, в клопотанні про призначення земельно-технічної експертизи відсутні обґрунтовані причини, які унеможливлювали б розгляд справи судом апеляційної інстанції на підставі матеріалів справи.

З рішеннями судів попередніх інстанцій не погодився позивач, звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обгрунтування касаційної скарги посилався на те, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки обставинам справи, не встановлено наявність порушеного права, на захист якого він звернувся до суду з цим позовом, що призвело до ухвалення помилкових судових рішень.

Зокрема посилався на те, що відведення земельної ділянки третій особі не було погоджено з ним, як суміжним землекористувачем. В свою чергу, надана третій особі земельна ділянка повністю перекриває прохід до земельної ділянки та садового будинку що на ній знаходиться і Ѕ якого належить на праві власності малолітній ОСОБА_3 , внаслідок чого остання позбавлена доступу до свого майна та можливості вільно користуватись земельною ділянкою загального користування внаслідок її значного звуження.

Також посилався на те, що надання у власність третій особі земельна ділянки площею 0,0085 га є перешкодою у користуванні Ѕ частиною земельної ділянки та будинку всупереч рішенню Апеляційного суду Київської області від 10.08.2015, яким зобов`язано ОСОБА_2 і ОСОБА_5 усунути та не чинити перешкоди в користуванні майном.

У відзиві на касаційну скаргу третя особа ОСОБА_2 просила у її задоволенні відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Так, відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2 4 19 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції.

Зокрема у постановах від 21.11.2018 у справі №520/13190/17, від 27.11.2018 у справі №820/3534/17, Велика Палата дійшла наступних висновків:

«До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.».

Крім того, у постанові від 05.12.2018 (справа №757/1660/17-ц) Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок, відповідно до якого «… розгляд одного спору про право на нерухоме майно або про його обтяження чи вирішення цього спору за правилами цивільного або господарського судочинства не є підставою вважати публічно-правовим і розглядати за правилами адміністративного судочинства інший спір - про скасування рішення чи запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно або його обтяження, прийнятого державним реєстратором чи внесеного ним до відповідного державного реєстру на користь одного з учасників цивільної або господарської справи під час її розгляду чи після її вирішення. Ці спори залежно від суб`єктного складу теж мають розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства.».

Зважаючи на те, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, колегія суддів не має підстав не враховувати запропонований підхід під час вирішення цієї справи.

Спірні правовідносини у справі, що розглядається, виникли внаслідок незгоди позивача з наказом відповідача про затвердження документації землеустрою та надання третій особі земельної ділянки у власність.

При цьому, свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що є користувачем суміжної земельної ділянки, водночас надання третій особі спірної земельної ділянки з ним не погоджено.

Крім того, внаслідок надання третій особі спірної земельної ділянка чиняться перешкоди у користуванні позивачем належним йому майном - земельною ділянкою та садовим будинком, оскільки така повністю перекриває до них прохід.

Оскаржуваний у цій справі наказ про відведення у власність земельної ділянки є актом індивідуальної дії, тому породжує виникнення прав та обов`язків лише у тієї особи, щодо якої такий наказ винесено.

Приймаючи оскаржуваний наказ відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не здійснював безпосередньо щодо позивача владні управлінські функції, відтак позивач не є учасником публічно-правових відносин, пов`язаних з відведенням у власність третій особі земельної ділянки.

Фактично, спірні правовідносини стосуються речового права на земельну ділянку, яке на думку позивача, набуто третьою особою у неналежний спосіб та порушує його права на користування як нею, так і належним йому нерухомим майном, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Наведені позивачем в обгрунтування позовних вимог обставини є істотними для правильного вирішення питання законності надання третій особі у власність спірної земельної ділянки, однак підлягають встановленню в рамках розгляду спору в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 15 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч. 1 ст. 21 ЦК України).

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку про те, що юрисдикція адміністративних судів на спірні правовідносини не поширюється, оскільки спір у справі не є публічно правовим, а пов`язаний з правом цивільним - правом користування земельною ділянкою, і з врахуванням суб`єктного складу сторін має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

З огляду на зазначене, рішення судів попередніх інстанцій, в тому числі ухвала апеляційного суду про відмову у призначенні експертизи, підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Відповідно до статті 239 КАС України позивач має право протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 345 349 354 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.01.2018, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2018 - скасувати.

Провадження у справі №826/19260/16 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, треті особи: Служба у справах дітей Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , Садівниче товариство "Десна-3" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,, - закрити.

Протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови позивач вправі звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

Н.В. Коваленко

В.М. Кравчук