ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 березня 2023 року
м. Київ
справа № 826/2076/17
адміністративне провадження № К/9901/8132/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.
розглянув як суд касаційної інстанції в попередньому судовому засіданні адміністративну справу №826/2076/17
за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Київської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області - про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Прокуратури Київської області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року, ухвалену у складі: головуючої судді Клочкової Н.В., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року, ухвалену у складі: судді-доповідача Ганечко О.М., суддів Вівдиченко Т.Р., Сорочка Є.О.,
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Прокуратури Київської області (далі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області - з вимогами:
- визнати протиправним і скасувати наказ Прокуратури Київської області № 1к від 05 січня 2017 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення юриста 3 класу ОСОБА_1 з посади прокурора Ірпінського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області та з органів прокуратури;
- зобов`язати Прокуратуру Київської області поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Ірпінського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області;
- стягнути з Прокуратури Київської області середній заробіток у розмірі 345 847,88 грн за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуваний наказ був прийнятий на підставі службового розслідування, матеріали якого не підтверджують вчинення ним дисциплінарного проступку у формі встановлення позаслужбових стосунків чи отримання неправомірної вигоди.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 14.12.2015 обіймав посаду прокурора Ірпінського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області.
Наказом прокурора Київської області від 29.08.2016 № 153 за фактом проведення обшуків в Прокуратурі Київської області призначено службове розслідування, строки якого продовжувалися наказом від 22.09.2016 №169.
05 січня 2017 року прокурором Київської області затверджено висновок службового розслідування, яким встановлено, що 29.08.2016 прокурора Ірпінського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_1 затримано у порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України та проведено обшук в його службовому кабінеті.
30 серпня 2016 року Генеральною прокуратурою України повідомлено ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368 Кримінального кодексу України.
Відповідно до повідомлення про підозру від 30.08.2016 прокурор Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_2 вирішив одержати неправомірну вигоду від представників одного з підприємств за прийняття слідчим суддею рішення про скасування арешту банківських рахунків зазначеного підприємства.
З метою реалізації цього задуму ОСОБА_2 залучив прокурора Ірпінського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_1 , якому передав частину раніше отриманих від підприємства коштів для їхньої подальшої передачі слідчому судді за ухвалення рішення про скасування арешту.
Пославшись на вказані обставини повідомлення про підозру, у висновку службового розслідування комісія констатувала, що ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні дій, які виразилися в одержанні службовою особою неправомірної вигоди для себе та третьої особи за вчинення такою особою в інтересах іншої особи дії з використанням наданої їй влади, тобто у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 368 Кримінального кодексу України.
У зв`язку із затриманням ОСОБА_1 і повідомленням йому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, комісія у висновку службового розслідування зазначила, що указана подія набула негативного суспільного резонансу та завдала шкоди авторитету органів прокуратури України.
У резолютивній частині висновку службового розслідування комісія вирішила вважати доведеним факт порушення прокурором Ірпінського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_1 вимог частини третьої, пунктів 3, 4 частини четвертої статті 19 Закону України «Про прокуратуру», статей 10, 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури.
Наказом прокурора Київської області від 05 січня 2017 року № 1к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади та з органів прокуратури за порушення вимог Закону України «Про прокуратуру», Присяги працівника прокуратури, Правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, на підставі пункту 5 частини першої статті 11, пунктів 5, 6 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру», Дисциплінарного статуту прокуратури України.
Не погоджуючись з результатами службового розслідування та звільненням з органів прокуратури, позивач звернувся до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року, позов задоволено:
- визнано протиправним і скасовано наказ Прокуратури Київської області від 05.01.2017 №1к про притягнення до дисциплінарної відповідальності у формі звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Ірпінського відділу Києво-Святошинської прокуратури Київської області та з органів прокуратури;
- поновлено ОСОБА_1 з 06 січня 2017 року на посаді прокурора Ірпінського відділу Києво-Святошинської прокуратури Київської області;
- стягнуто з Прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, без обов`язкових відрахувань до бюджету, за період з 06.01.2017 по 16.09.2019 в сумі 283 100,16 грн;
- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 12 000 грн;
- звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 з 06 січня 2017 року на посаді прокурора Ірпінського відділу Києво-Святошинської прокуратури Київської області та в частині стягнення з Прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 9 268,16 грн.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що мотивувальна частина оскаржуваного наказу містить виклад обставин, які не були предметом дослідження та не встановлювалися під час проведення службового розслідування та не підтверджуються належними та допустимими доказами, наявними у матеріалах службового розслідування.
Так, суди попередніх інстанцій зазначили, що в матеріалах службового розслідування відсутні підтвердження того, що позивач вчиняв будь-які активні дії, спрямовані на зняття арешту з рахунків товариства, чи що він обговорював таку можливість, чи залучав до цього процесу інших осіб.
Фактично позивача було звільнено у зв`язку з підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. Як зазначили суди попередніх інстанцій, повідомлення про підозру є тільки формальним/офіційним припущенням органу/посадової особи, який/яка проводить досудове розслідування, про те, що конкретна особа причетна до злочину. Таке припущення ґрунтується на неостаточних (неповних) результатах досудового розслідування і кримінально-правова кваліфікація поставленого їй за провину діяння може бути змінена.
З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій вважали, що повідомлення про підозру не може бути самостійним доказом вчинення прокурором вчинку, що викликає сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
23 березня 2020 року до Суду від Прокуратури Київської області надійшла касаційна скарга на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року.
Ухвалою Суду від 16 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17, від 16 січня 2019 року у справі №826/3102/17, від 02 жовтня 2018 року у справі №9901/454/18, у постановах Верховного Суду України від 04 червня 2013 року у справі №21-167а13, від 09 липня 2013 року у справі №21-217а13, просить скасувати указані судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
На обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач зазначає, що службове розслідування, за наслідками якого було прийнято оскаржуваний наказ про звільнення позивача, проводилося також стосовно прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_2., і в постанові Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №826/3102/17, предметом якої був наказ про звільнення ОСОБА_2 , Верховний Суд зазначив, що встановлені службовим розслідуванням обставини є достатніми та такими, що об`єктивно засвідчують порушення ОСОБА_2 присяги працівника прокуратури та скоєння ним проступку, який порочить працівника прокуратури.
Отже, скаржник доводить, що висновок судів попередніх інстанцій про те, що матеріалами службового розслідування не доведено факту вчинення позивачем дисциплінарного проступку є безпідставним і ґрунтується на неправильній оцінці обставин справи.
Скаржник також зазначає, що за подібних фактичних обставин справи Велика Палата Верховного Суду у постановах від 25.04.2018 у справі №800/547/17, від 02.10.2018 у справі №9901/454/18 також дійшла висновку про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, що полягав у вчинення дій, що порочать звання прокурора.
Позивач правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.
За наслідками автоматизованого розподілу передана на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Яковенку М. М., суддів Дашутіна І. В., Шишова О. О.
У зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Яковенка М.М. призначено повторний автоматизований розподіл справи.
За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.
V. Джерела права й акти їхнього застосування
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон №1697-VII).
Відповідно до частини четвертої статті 19 Закону №1697-VII прокурор зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.
Всеукраїнською конференцією прокурорів України 27 квітня 2017 року затверджено Кодекс професійної етики та поведінки прокурорів (далі - Кодекс професійної етики прокурорів)
Відповідно до статті 10 Кодексу професійної етики прокурорів прокурор зобов`язаний діяти справедливо, неупереджено, додержуючись вимог закону щодо підстав, порядку та умов реалізації повноважень прокуратури в межах її функцій. Він має бути об`єктивним у відносинах з органами влади, громадськістю та окремими особами й усвідомлювати соціальну значимість прокурорської діяльності, міру відповідальності перед суспільством.
Статтею 19 Кодексу професійної етики прокурорів передбачено, що прокурор має суворо дотримуватись обмежень, передбачених антикорупційним законодавством, не допускати будь-яких проявів, які можуть створити враження корупційних, у тому числі: - вступати у позаслужбові стосунки з метою використання службових повноважень або службового становища; - неправомірно втручатися чи здійснювати у випадках чи порядку, не передбачених законодавством, вплив на службову діяльність іншого прокурора, службових, посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи суддів; Прокурор, якому стала відома інформація про порушення вимог частини першої цієї статті іншим працівником прокуратури, зобов`язаний негайно повідомити про це відповідного керівника органу прокуратури.
Частиною першою статті 43 Закону №1697-VII передбачено, що прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження, зокрема з підстав вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону №1697-VII на прокурора можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: 1) догана; 2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора); 3) звільнення з посади в органах прокуратури.
Порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурора врегульовано статтями 44-50 Закону №1697-VII, які, згідно з абзацом третім пункту 1 Розділу XIII «Прикінцеві положення» цього Закону, набирають чинності з 15 квітня 2017 року.
Відповідно до підпункту 5 пункту 5-1 Розділу XIII «Прикінцеві положення» Закону №1697-VII до набрання чинності зазначеними положеннями дисциплінарне провадження щодо прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, здійснюється відповідно до Дисциплінарного статуту прокуратури України.
Постановою Верховної Ради України від 06 листопада 1991 року №1796-XII затверджений Дисциплінарний статут прокуратури України (далі - Дисциплінарний статут).
Частиною першою статті 8 Дисциплінарного статуту визначено, що дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовується за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.
Відповідно до статті 9 Дисциплінарного статуту дисциплінарними стягненнями є: догана; пониження в класному чині; пониження в посаді; позбавлення нагрудного знаку «Почесний працівник прокуратури України»; звільнення; звільнення з позбавленням класного чину.
Згідно з частиною першою статті 11 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з`ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. У разі необхідності може бути призначено службову перевірку.
VI. Позиція Верховного Суду
Суд зазначає, що спір виник у відносинах, пов`язаних зі звільненням прокурора за порушення Присяги та Кодексу професійної етики.
Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: у зв`язку із застосуванням судом апеляційної інстанції частини першої статті 43, частини першої статті 49 Закону №1697-VII без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладених у постанові Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №826/3102/17 та у постановах від 25.04.2018 у справі №800/547/17, від 02.10.2018 у справі №9901/454/18.
Зі змісту пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України випливає, що оскарження судових рішень з указаної підстави може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Отже, для касаційного оскарження судового рішення з підстави, передбаченої у пункті 1 частини четвертої статті 328 КАС України наявності лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо. Обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Необхідно також зазначити, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.
Суд зазначає, що у постанові від 16.01.2019 у справі №826/3102/17 Верховний Суд не висловлював правової позиції щодо застосування частини першої статті 43, частини першої статті 49 Закону №1697-VII, положень Дисциплінарного статуту чи Кодекс професійної етики прокурорів.
Зміст касаційної скарги також не дає підстав вважати, що в цій справі скаржник не погоджується із тлумаченням указаних статей, які застосував суд апеляційної інстанції в постанові від 12 лютого 2020 року.
Фактично в касаційній скарзі відповідач зазначає про те, що разом з позивачем за наслідками одного і того самого службового розслідування Прокуратурою Київської області було звільнено іншого прокурора і в справі №826/3102/17 обставини, установлені службовим розслідування, були визнані такими, що доводять вчинення іншим прокурором дисциплінарного проступку.
Суд зазначає, що правова оцінка поведінки іншої особи в іншій справі, навіть за схожих обставин, не є обов`язковою для суду, який розглядає подібну справу.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин повинен самостійно оцінити поведінку особи і дійти власних висновків щодо характеру і наслідків такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
Отже, Суд відхиляє доводи скаржника про те, що постанову суду апеляційної інстанції у цій справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №826/3102/17, оскільки відмінність у судових рішеннях у цій справі та у справі №826/3102/17 зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норм, а неоднаковими обставинами справ.
При цьому Суд зазначає, що суд касаційної інстанції відповідно до меж касаційного перегляду, встановлених у статті 341 КАС України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З цих же підстав Суд відхиляє посилання відповідача на постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17, від 02 жовтня 2018 року у справі №9901/454/18.
У спірних правовідносинах висновок про вчинення позивачем дисциплінарного проступку ґрунтувався на тому, що 30 серпня 2016 року позивачеві було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, суть якого полягала в тому, що ОСОБА_1 у змові з іншим прокурором одержав від одного з підприємств неправомірну вигоду в розмірі 250 тис грн, за яку він мав сприяти у знятті арешту з банківських рахунків підприємства, зокрема шляхом передачі частини неправомірної вигоди слідчому судді, який мав ухвалити відповідне судове рішення.
Верховний Суд у постанові від 18.08.2022 у справі № 640/18269/20 сформував правову позицію, відповідно до якої питання про наявність підстав для накладення на працівника прокуратури дисциплінарного стягнення з`ясовується під час службового розслідування. Правова оцінка правильності рішення про притягнення працівника прокуратури до дисциплінарної відповідальності повинна фокусуватися насамперед на тому, чи таке рішення прийнято у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією України та законами України, чи дійсно в діях працівника прокуратури є встановлені законом підстави для застосування до нього дисциплінарного стягнення.
З`ясування обставин, які слугували приводом для службового розслідування (скоєння кримінального правопорушення), не може обмежуватися лише проміжними офіційними результатами досудового розслідування.
Повідомлення про підозру є тільки формальним/офіційним припущенням органу/посадової особи, який/яка проводить досудове розслідування, про те, що конкретна особа причетна до злочину. Таке припущення ґрунтується на неостаточних (неповних) результатах досудового розслідування і кримінально-правова кваліфікація поставленого їй за провину діяння може бути змінена. З часу оголошення цієї підозри особа набуває статусу підозрюваного, однак її вину у вчиненні злочину ще потрібно довести, принаймні на цій стадії кримінального провадження стверджувати про її винуватість як доконаний факт не можна.
Дисциплінарна відповідальність є окремим/самостійним видом юридичної відповідальності і вирішення питання про правомірність притягнення особи до дисциплінарної відповідальності передбачає необхідність з`ясувати склад дисциплінарного проступку в її діях, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію ті самі дії працівника прокуратури отримали в межах кримінального провадження та які наслідки, у підсумку, настали чи можуть настати для такої особи.
Як установили суди попередніх інстанцій, притягаючи позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби, відповідач обмежився лише встановленням факту того, що позивачеві було повідомлено про підозру у кримінальному провадженні.
Водночас самостійно доведених фактів, які б підтверджували порушення позивачем службової дисципліни, зокрема, встановлення позаслужбових відносин з іншими прокурорами, суддями чи учасниками кримінальних проваджень, вимагання чи отримання від них неправомірної вигоди, вчинення позивачем дій, направлених на зняття арешту з рахунків учасника кримінального провадження тощо, службовим розслідуванням встановлено не було.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах службового розслідування були наявні такі документи: повідомлення про підозру, складене старшим слідчим в особливо важливих справах Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України від 30 серпня 2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України та повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 25 листопада 2016 року за частиною 4 статті 368 КК України відносно ОСОБА_1 .
Під час службового розслідування відповідачем було відібрано пояснення від ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , зміст яких не вказує про вчинення позивачем будь-яких протиправних дій.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про недоведеність службовим розслідуванням вчинення дисциплінарного проступку, що полягав у вчиненні дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.
Щодо аргументів відповідача про відхилення судами попередніх інстанцій залучених стороною відповідача розсекречених протоколів негласних слідчих (розшукових) дій від 04 жовтня 2016 року у кримінальному провадженні №42016000000002098, то суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що вказані протоколи не досліджувались та не аналізувались під час проведення службового розслідування, їх зміст не було покладено у висновок службового розслідування.
Таким чином, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права судами попередніх інстанцій під час ухвалення рішень та погоджується з їхніми висновками про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що їхні висновки в цій справі є правильними, обґрунтованими і такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для їхнього скасування чи зміни відсутні.
VII. Судові витрати
Ураховуючи результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Прокуратури Київської області залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року залишити без змін.
Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: О.В. Кашпур
С.А. Уханенко