ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 826/2419/18

адміністративне провадження № К/9901/34351/19

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя-доповідач - Гусак М. Б., судді - Гімон М. М., Усенко Є. А., здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 червня 2019 року (суддя Шрамко Ю.Т.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року (судді - Кучма А.Ю., Бєлова Л.В., Лічевецький І.О.) у справі № 826/2419/18 за позовом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (правонаступник - Офіс великих платників податків ДПС), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Державна фіскальна служба України (правонаступник - Державна податкова служба України), про скасування податкового повідомлення-рішення та акта перевірки,

УСТАНОВИЛА:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Державне підприємство обслуговування повітряного руху України (далі - Підприємство) з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - Офіс ВПП), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Державна фіскальна служба України (далі - ДФС), про скасування податкового повідомлення-рішення від 16 листопада 2017 року № 0008771402 та акта перевірки від 20 жовтня 2017 року № 3589/28-10-14-02/19477064.

Позов мотивовано відсутністю факту порушення позивачем строків розрахунків в іноземній валюті, передбачених статтею 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», з огляду на відсутність у позивача договірних відносин з авіакомпаніями-нерезидентами, а також на відсутність факту підписання акта чи будь-якого іншого документа, що засвідчує виконання робіт. Також позивач вказав, що норми статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та постанови Національного банку України від 1 грудня 2014 року № 758 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» суперечать принципам та засадам стягнення плати за аеронавігаційне обслуговування та процедурам, які застосовуються Європейською організацією з безпеки аеронавігації (далі - Євроконтроль) та мають застосовуватись Україною як країною-членом даної організації.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року, у задоволенні позовних вимог Підприємству відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що частиною другою статті 46 Повітряного кодексу України встановлено, що міжнародні польоти у повітряному просторі України виконуються на підставі відповідних міжнародних договорів України та авіаційних правил України, основні засади яких публікуються у збірнику аеронавігаційної інформації. Згідно із частиною другою статті 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» у разі експорту послуг (крім транспортних) зовнішньоекономічний договір може укладатися шляхом прийняття публічної пропозиції про угоду (оферти) або шляхом обміну електронними повідомленнями, або в інший спосіб, зокрема, шляхом виставлення рахунку (інвойсу), у тому числі в електронному вигляді, за надані послуги. Відповідно до Збірника аеронавігаційної інформації України (http://www.aisukraine.net/current/GEN_4.2.pdf) виставлення рахунків та справляння плати за аеронавігаційне обслуговування здійснюється позивачем відповідно до законодавства України, норм ІСАО і правил Євроконтролю. Подача заявки авіакомпанією (користувачем) і виконання польотів обумовлює автоматичне прийняття (погодження) порядку і правил оплати рахунків за надане аеронавігаційне обслуговування, що діють в Україні. За польоти, які виконуються з 1 вересня 2014 року Підприємство самостійно виставляє рахунки та справляє плату за аеронавігаційне обслуговування авіакомпаній.

У ході перевірки встановлено, що кожний рахунок за аеронавігаційні послуги в Україні, виставлений позивачем як провайдером аеронавігаційного обслуговування міжнародних польотів повітряних суден авіакомпаній-нерезидентів над територією України, було складено на підставі реєстру виконаних польотів за попередній місяць.

Відтак, суди дійшли висновку, що подача заявки на здійснення польоту є фактом приєднання авіакомпанії-нерезидента до договору про надання послуг з аеронавігаційного обслуговування (договору приєднання), а виставлення позивачем рахунку за аеронавігаційні послуги в Україні у межах спірних правовідносин підлягає кваліфікації як момент підписання документа, що засвідчує надання послуг, у відповідності до частини першої статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» в редакції, чинній на час дії спірних правовідносин.

Враховуючи приписи статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до яких виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів (з урахуванням строків, запроваджених Національним банком України) з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, суди дійшли висновку, що позивачем не спростовано факт порушення встановлених строків зарахування виручки в іноземній валюті на його рахунки в уповноважених банках та не доведено наявність підстав для звільнення його як провайдера послуг аеронавігаційного обслуговування від відповідальності за порушення вимог національного законодавства щодо порядку здійснення розрахунків в іноземній валюті. З огляду на викладене суди дійшли висновку, що підстави для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відсутні.

Крім цього, суд першої інстанції вказав, що акт документальної перевірки - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки та відображає її результати, не спричиняє для особи жодних юридичних наслідків, а тому не порушує прав позивача і не є рішенням у розумінні КАС України. З огляду на викладене підстави для скасування акта перевірки також відсутні.

Не погодившись із ухваленими судовими рішеннями, Підприємство звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

При цьому, Підприємство послалося на помилковість висновків судів попередніх інстанцій, що подача заявки на здійснення польоту є фактом приєднання компанії-нерезидента до договору про надання послуг з аеронавігаційного обслуговування (договору приєднання), а виставлення позивачем рахунку за аеронавігаційні послуги в Україні може кваліфікуватися як підписання документа, що засвідчує надання послуг. На думку позивача, прийняття компаніями-нерезидентами загального порядку і правил оплати за аеронавігаційне обслуговування, що діють в Україні, шляхом подання заявки і фактичного виконання польотів, не може вважатися укладенням договорів з такими авіакомпаніями, оскільки, позивач не наділений повноваженнями укладати такі договори на індивідуальних умовах з кожною авіакомпанією. Також позивач вказав, що рахунок за аеронавігаційні послуги не можна вважати документом, який засвідчує виконання робіт чи надання послуг, оскільки не відповідає ознакам первинного документа, зокрема, не підписаний двома сторонами угоди. Крім цього, позивач послався на обґрунтування спірного податкового повідомлення - рішення виключно порушенням норм Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» без зазначення підзаконних нормативних актів, на які відповідач посилався в акті перевірки.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

Касаційна скарга розглядається відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 8 лютого 2020 року.

Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби подано відзив на касаційну скаргу, який підписано головою комісії з реорганізації Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби. Враховуючи, що Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби на час подання відзиву (23 січня 2020 року) не мав адміністративної процесуальної дієздатності органу, який згідно із законом виконує функції, зокрема, у сфері реалізації державної податкової політики, він не має повноважень на подання процесуальних документів до суду у цій справі, оскільки таке повноваження встановлено для виконання завдань і функцій контролюючого органу у зазначеній сфері. З огляду на викладене відзив не підлягає судовій оцінці, як такий, що поданий особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Колегія суддів) вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України (тут і далі - в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають повною мірою.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що Підприємство є провайдером аеронавігаційного обслуговування, яке здійснюється на всіх етапах польоту повітряних суден у повітряному просторі України та повітряному просторі над відкритим морем, де відповідальність за обслуговування повітряного руху відповідно до договорів покладена на Україну.

Позивач надавав аеронавігаційні послуги для авіакомпаній-нерезидентів, які здійснюють міжнародні польоти над територією України.

Відповідно до частин першої - третьої статті 36 Повітряного кодексу України аеронавігаційне обслуговування польотів повітряних суден (на маршруті, на підході та в районі аеродрому) здійснюється провайдерами аеронавігаційного обслуговування на платній основі.

Офісом ВВП проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог валютного законодавства при здійсненні розрахунків за експортними операціями (строків розрахунків за надані аеронавігаційні послуги) за період 2014 - 2016 роки відповідно до повідомлень уповноважених банків про виявлені факти порушень законодавчо встановлених строків розрахунків за листами публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» та публічного акціонерного товариства «Укргазбанк».

У ході перевірки було встановлено, що на підставі реєстру виконаних польотів за кожний попередній місяць позивач виставляв іноземним авіакомпаніям рахунки за аеронавігаційні послуги в Україні. Проте, у зв`язку із невчасною їх оплатою позивачем було допущено порушення вимог статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», що полягало у порушенні граничних строків зарахування валютної виручки згідно з виставленими позивачем рахунками за аеронавігаційні послуги в Україні.

За результатом перевірки складено акт від 20 жовтня 2017 року № 3589/28-10-14-02/19477064.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 16 листопада 2017 року № 0008771402, яким позивачу нараховано пеню у сумі 8 606 902,63 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права Колегія суддів враховує те, що посилання відповідача у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не узгоджуються із аргументацією скарги, у якій позивач фактично оспорює висновки судів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполягає на переоцінці наявних у справі доказів. При цьому, у касаційній скарзі відсутні доводи щодо порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до вимог статей 351 353 КАС України.

Колегія суддів доходить висновку, що судами попередніх інстанцій обставини справи встановлено на підставі належних та допустимих доказів, які було оцінено у їх сукупності та системному зв`язку, зокрема, надано оцінку доводам позивача щодо відсутності угод між ним та авіакомпаніями - нерезидентами, а також щодо незасвідчення наданих позивачем послуг відповідними актами.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях.

З огляду на викладене Колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій, приймаючи спірні рішення, правильно застосували норми матеріального права та діяли відповідно до норм КАС України.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно із статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343 350 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року - без змін.

2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. Б. Гусак

Судді М. М. Гімон

Є. А. Усенко