ПОСТАНОВА
Іменем України
24 березня 2020 року
Київ
справа №826/26460/15
адміністративне провадження №К/9901/22125/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Енергобанк»
до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві,
треті особи: ОСОБА_1 (третя особа-1), Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житлосервіс» (третя особа-2)
про скасування постанови, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.11.2016 (головуючий суддя - Кузьменко В.А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2017 (головуючий суддя - Кучма А.Ю., судді - Безименна Н.В., Аліменко В.О.)
ВСТАНОВИВ:
І. Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство «Енергобанк» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві, треті особи: ОСОБА_1 , Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житлосервіс», про скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №44080439 від 21.07.2014, а також зобов`язання відповідача вчинити дії по зняттю арешту, накладеного згідно вказаної постанови, на нерухоме майно, а саме: квартиру в будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 161,5 кв.м.
2. В обґрунтування позову позивач вказував, що нерухоме майно було передано йому за договором іпотеки від 03.10.2007 з метою забезпечення виконання третьою особою-1 своїх зобов`язань за кредитним договором. Позивач зазначив, що ним було зареєстровано обтяження на предмет іпотеки значно раніше ніж була винесена спірна постанова про арешт майна боржника, а тому зареєстроване ним обтяження має пріоритет. Також позивач посилався на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23.01.2015 у справі №755/19602/14-ц, яким задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, та зазначав, що у разі перебування предмету іпотеки під арештом, накладеним спірною постановою державного виконавця, він фактично позбавлений свого першочергового права на звернення стягнення на предмет іпотеки згідно приписів ЦК України, Закону України «Про іпотеку» та на виконання рішення суду.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.11.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2017 у задоволенні вказаного позову відмовлено повністю.
4. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що накладення арешту на майно у виконавчому провадженні не є актом звернення стягнення на майно, а є дією на забезпечення можливості звернення стягнення на майно у майбутньому, стягнення коштів за рахунок предмета іпотеки можливо лише у випадку порушення боржником основного зобов`язання, а залишок коштів після задоволення вимог іпотекодержателя використовується для задоволення вимог інших стягувачів, тому факт накладення арешту на предмет іпотеки не може порушувати переважне право іпотекодержателя на звернення стягнення на майно, що перебуває в іпотеці. Суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували вилучення або примусову реалізацію арештованої квартири, а тому арешт майна за виконавчими документами не порушує та не обмежує права позивача на задоволення його вимог за договором.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
5. 01.03.2017 Публічним акціонерним товариством «Енергобанк» подано касаційну скаргу на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.11.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2017.
6. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, а також на неповне з`ясування судами попередніх інстанцій обставин, що мають значення для справи, просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
7. В касаційній скарзі позивач, посилаючись на ст. ст. 572 589 590 ЦК України та на ч. 7 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», зазначає про переважне право заставодержателя одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Позивач також вказує на те, що суд першої інстанції не з`ясував, на якій стадії перебуває виконавче провадження та чи не припинено воно, що є підставою для зняття арешту, накладеного в його межах.
8. Відзиву на касаційну скаргу від учасників справи не надходило, що у відповідності до ч. 4 ст. 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
9. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.03.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Енергобанк», встановлено учасникам справи строк на подачу відзиву на касаційну скаргу.
10. Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали касаційної скарги К/9901/22125/18 за правилами пункту 4 частини першої Розділу VІІ «Перехідні положення» цього кодексу.
11. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2018 для розгляду справи №826/26460/15 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Шарапа В.М., судді - Бевзенко В.М., Данилевич Н.А.
12. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівником секретаріату Касаційного адміністративного суду №527/0/78-19 від 30.05.2019 призначено повторний автоматизований розподіл касаційної скарги у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В.М.
13. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.05.2019 для розгляду справи №826/26460/15 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Жук А.В., судді - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
14. Ухвалою Верховного Суду від 20.03.2020 адміністративну справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
15. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до іпотечного договору від 03.10.2007, укладеного між ПАТ «Енергобанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець), у якості забезпечення виконання іпотекодавцем вимог іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору №20743 від 03.10.2007 на суму кредиту 2 500 000,00 грн, іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю квартиру, яка знаходиться за адресою:
АДРЕСА_2 . За даними інформаційної довідки з Державного реєстру іпотек від 13.11.2015 №47554594 право іпотеки ПАТ «Енергобанк» за вищезазначеним іпотечним договором зареєстровано 03.10.2007.
17. 21.07.2014 старшим державним виконавцем Шеремет Ю.М. відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання судового наказу №755/7264/13-ц, виданого Дніпровським районним судом міста Києва 25.10.2013.
18. 21.07.2014 постановою старшого державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві Шеремет Ю.М. про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження ВП №44080439 при примусовому виконанні судового наказу №755/7264/13-ц, виданого 25.10.2013 Дніпровським судом міста Києва про стягнення зі ОСОБА_1 на користь КП «Житло Сервіс» заборгованості в сумі 15 096,96 грн, накладено арешт на все майно, що належить боржнику, у межах суми звернення 15 096,96 грн.
19. Вказана постанова винесена на підставі заяви представника КП «Житло Сервіс» від 11.07.2014, у якій представник стягувача просив державного виконавця накласти арешт на грошові кошти та нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 .
20. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо нерухомого майна - квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від 13.11.2015 №447554594 на квартиру накладено арешт на підставі постанови ВДВС Дніпровського РУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №44080439 від 21.07.2014.
21. Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23.01.2015 у справі №755/19602/14-ц за позовом ПАТ «Енергобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, позов задоволено. В рахунок погашення загальної заборгованості в сумі 4 644 405,05 грн, за кредитним договором №20743 від 03.10.2007, укладеного між ПАТ «Енергобанк» та позивачем, звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме: на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 161,5 кв.м., житловою площею 93,2 кв.м. шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством «Енергобанк» права власності на дану квартиру за вартістю згідно висновку про вартість майна, складеному станом на 06.05.2014, в розмірі 2 635 000 грн. Визнано за ПАТ «Енергобанк» право власності на зазначену квартиру шляхом визнання за ПАТ «Енергобанк» права власності на дану квартиру за вартістю згідно висновку про вартість майна, складеному станом на 06.05.2014, в розмірі 2 635 000 грн.
22. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 12.04.2016 заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23.01.2015 скасовано.
ІІІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування
(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
23.1. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
24. Закон України «Про виконавче провадження»
(в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин)
24.1. За приписами ч. 1 ст. 32 Закону заходами примусового виконання судових рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають у інших осіб або належать боржникові від інших осіб.
24.2. Відповідно до ч. 1 ст. 54 Закону звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.
24.3. Згідно ч. 3 ст. 54 Закону для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
24.4. Частиною 4 статті 54 Закону визначено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз`яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
24.5. Відповідно до ч. 2 ст. 57 Закону арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
24.6. Частинами 1, 2 ст. 60 Закону встановлено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
24.7. Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 60 Закону з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. У разі наявності письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов`язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований.
24.8. Відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону у всіх інших випадках незавершеного виконавчого
провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
25. Закон України «Про іпотеку»
25.1. Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 3 Закону у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
IV. Позиція Верховного Суду
26. За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
27. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
28. Спірною постановою державного виконавця ВП №44080439 від 21.07.2014 при примусовому виконанні судового наказу №755/7264/13-ц, виданого Дніпровським районним судом міста Києва 25.10.2013, накладено арешт на все майно ОСОБА_1 , в межах суми звернення 15 096,96 грн.
29. Законом України «Про виконавче провадження» на державного виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зокрема, державний виконавець вправі накладати арешт на майно боржника, передавати його на зберігання та реалізовувати його в установленому законом порядку.
30. В той же час, судами встановлено, що 03.10.2007 позивачу було передано в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру, яка перебуває у власності ОСОБА_1 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . За даними інформаційної довідки з Державного реєстру іпотек від 13.11.2015 №47554594 право іпотеки ПАТ «Енергобанк» за вищезазначеним іпотечним договором зареєстровано 03.10.2007.
31. В касаційній скарзі позивач зазначає, що ним було зареєстровано обтяження на предмет іпотеки значно раніше, ніж була винесена спірна постанова про арешт майна боржника, а тому зареєстроване ним обтяження має пріоритет. Також позивач стверджує, що ОСОБА_1 має перед ПАТ «Енергобанк» значну заборгованість, яку позивач має намір погасити за рахунок заставного майна. Однак, у випадку перебування предмету іпотеки під арештом, накладеним спірною постановою, позивач, на його думку, буде фактично позбавлений свого першочергового права на звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з умовами Закону України «Про іпотеку». З огляду на це позивач просить скасувати постанову державного виконавця про накладення арешту на майно, що перебуває в іпотеці, та зобов`язати відповідача вчинити дії по зняттю арешту з іпотечного майна.
32. Щодо позовних вимог в частині скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №44080439 від 21.07.2014, Верховний Суд зазначає наступне.
33. Аналізуючи положення Закону України «Про іпотеку», Верховний Суд у постанові від 10.04.2018 у справі №910/4772/17 зазначив, що в разі коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно.
34. При цьому відсутні підстави для відмови у звільненні з-під арешту зазначеного майна у зв`язку з відсутністю реального порушення боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання на момент пред`явлення відповідної вимоги; факт порушення основного зобов`язання, яке забезпечене іпотекою, виступає лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателя і не пов`язується з його існуванням, а, отже, й порушенням шляхом арешту та заборони відчуження предмета іпотеки.
35. Позивач, доводячи протиправність спірної постанови виконавця як підстави її скасувати, зокрема і в касаційній скарзі, навів аргументи щодо наявності підстав для звільнення з-під арешту нерухомого майна, яке водночас є предметом іпотеки.
36. Верховний Суд зауважує, що арешт на заставлене майно державним виконавцем був накладений з метою забезпечення реального виконання судового рішення (в іншій судовій справі, у якій позивач не є стороною, відповідно не має статусу учасника виконавчого провадження, в рамках якого накладено цей арешт), що з огляду на наведені вимоги Закону України «Про виконавче провадження» є його обов`язком.
37. Обставин, які б вказували на те, що державний виконавець, коли виносив спірне рішення, діяв неправомірно (зокрема, що він не мав законних підстав накладати арешт, не мав повноважень для ухвалення такого рішення чи діяв у неправомірний спосіб) у справі не встановлено.
38. Натомість підхід судів попередніх інстанцій до вирішення цієї справи полягає в тому, що накладення виконавцем арешту на заставлене майно, іпотекодержателем якого є позивач, не позбавляє останнього реалізувати своє право на заставлене майно (у встановленому порядку) в разі, якщо у боржника виникне заборгованість за кредитним договором.
39. На думку колегії суддів такий висновок, з огляду на наведене, є помилковим. Виходячи з мотивів судів попередніх інстанцій у такий спосіб вони по суті вирішували питання про наявність підстав для звільнення з-під арешту майна, що за своєю суттю вимагає іншого способу захисту і юрисдикційної форми, в якій його можна реалізувати.
40. Постанова відповідача в частині накладання арешту передбачає перевірку її на відповідність критеріям, визначеним КАС України і оскільки в такому аспекті порушень законодавства суди не виявили, є підстави погодитися з висновком про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
41. У відповідності до ст. 351 КАС України підставами для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
42. Верховний Суд зазначає, що мотиви судів першої та апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування постанови державного виконавця про накладення арешту на іпотечне майно необхідно змінити, виклавши їх в редакції цієї постанови, в зв`язку з чим касаційна скарга в цій частині підлягає частковому задоволенню.
Аналогічні правові висновки були неодноразово викладені у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №825/1764/16, від 17.10.2019 у справі №822/1426/16, та колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від вказаних висновків.
43. В свою чергу Верховний Суд звертає увагу позивача, що зняття арешту із заставленого майна вимагає, окрім іншого, з`ясувати наявність речових прав на це майно у нього та інших суб`єктів, зокрема тих, в інтересах яких накладено арешт. З огляду на суть цих правовідносин і їх суб`єктний склад позивачу потрібно визначити спосіб захисту права, за захистом якого він фактично звернувся з цим позовом.
44. Щодо позовних вимог про зняття арешту з нерухомого майна, що є предметом іпотеки, Верховний Суд зазначає наступне.
45. Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п.1 ч. 1 ст. 3 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
46. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
47. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
48. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
49. Позовні вимоги про зобов`язання відповідача здійснити дії з зняття арешту з нерухомого майна обґрунтовані тим, що спірною постановою порушено його права і законні інтереси, оскільки наявність арешту на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, ускладнює звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог іпотекодержателя.
50. Виходячи з аналізу частин 1, 2 статті 60 Закону України «Про виконавче провадження», колегія суддів дійшла висновку, що для спорів про зняття арешту з майна, яке особа (не боржник у виконавчому провадженні) вважає своїм, встановлено певний порядок судового вирішення.
51. Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
52. Цивільний процесуальний кодекс України (у редакції, чинній на час звернення позивача до адміністративного суду) передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (ч. 1 ст. 15 цього Кодексу).
53. Вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
54. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
55. Згідно з частиною другою статті 114 ЦПК України позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
56. Отже, спір, який виник між позивачами та органом державної виконавчої служби (у тому числі із її посадовими і службовими особами), з приводу зняття арешту з нерухомого майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства. Наведений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №810/3508/16, та узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 22.08.2018 у справі №658/715/16-ц, від 13.03.2019 у справах №815/2969/16 та №815/615/16-ц.
57. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
58. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених, відповідно, статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
59. З огляду на наведене Верховий Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ПАТ «Енергобанк» та скасування оскаржуваних судових рішень із закриттям провадження у справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача вчинити дії по зняттю арешту, накладеного згідно з постановою державного виконавця ВП№44080439 від 21.07.2014 на нерухоме майно, а саме: квартиру в будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 161,5 кв.м.
60. В свою чергу Верховний Суд зазначає, що наслідки закриття провадження у справі передбачені другим реченням частини першої статті 239 КАС України в даному випадку не можуть бути застосовані, оскільки в цій ссправі в одне провадження об`єднано дві позовні вимоги, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.
61. Враховуючи результат розгляду справи в суді касаційної інстанції, Верховний Суд не знаходить підстав для перерозподілу судових витрат у даній справі.
Керуючись статтями 3 341 345 349 351 354 355 356 359 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» задовольнити частково.
2. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2017 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.11.2016 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача вчинити дії по зняттю арешту, накладеного згідно з постанови державного виконавця ВП№44080439 від 21.07.2014 на нерухоме майно, а саме: квартиру в будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 161,5 кв.м., скасувати, прийнявши в цій частині нову постанову про закриття провадження у справі.
3. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2017 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.11.2016 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною і скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №44080439 від 21.07.2014, змінити в частині мотивів, виклавши їх у редакції цієї постанови.
4. В іншій частині ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2017 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.11.2016 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
...........................
...........................
...........................
А.В. Жук
Н.М. Мартинюк
Ж.М. Мельник-Томенко ,
Судді Верховного Суду