ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 826/26881/15
адміністративне провадження № К/9901/32885/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві, Головного управління Національної поліції у місті Києві, Печерського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, третя особа - Печерське управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, про визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на роботі, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року (у складі судді Погрібніченка І.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року (у складі колегії суддів: головуючого судді: Кузьмишиної О.М., суддів: Пилипенко О.Є., Собківа Я.М.) у справі №826/26881/15,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Печерського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі - Печерське РУ ГУ МВС України в м. Києві, відповідач - 1), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі - ГУ МВС України в м. Києві, відповідач - 2), Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві (далі - ГУ ДКСУ в м. Києві, відповідач - 3), Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі - ГУ НП у м. Києві, відповідач - 4), третя особа: Печерське управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі - Печерське УП ГУ НП у м. Києві, третя особа) у якому з врахуванням заяви про зміну (уточнення) позовних вимог просив:
визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві № 1021-о/с від 6 листопада 2015 року в частині звільнення з посади начальника сектору розкриття незаконних заволодінь автотранспортом відділу карного розшуку Печерського районного управління ГУ МВС України у м. Києві;
поновити на посаді начальника сектору розкриття незаконних заволодінь автотранспортом відділу карного розшуку Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу;
2. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що наказ про звільнення позивача видано з порушенням вимог чинного законодавства про працю, ГУ УМВС України в м. Києві протиправно не було враховано подану позивачем заяву про прийняття на службу в поліцію, у відповідності до приписів пункту 9 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про національну поліцію"(далі-Закон № 580-VIII).
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.01.2017 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП у місті Києві щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 5 листопада 2015 року.
Зобов`язано ГУ НП у місті Києві призначити ОСОБА_1 на службу до органів національної поліції у відповідності до пункту 9 розділу ХІ Закону № 580-VIII на підставі рапорту від 5 листопада 2015 року.
В решті позовних вимог відмовлено.
4. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що ГУ МВС України в м.Києві при звільненні позивача було дотримано всіх умов, визначених розділом ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIII, тому вимога позивача про визнання протиправним та скасування наказу ГУ МВС України в місті Києві № 102-о/с від 6 листопада 2015 року, в частині звільнення позивача з посади начальника сектору розкриття незаконних заволодінь автотранспортом відділу карного розшуку Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві задоволена бути не може.
5. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що із аналізу постанов Кабінету Міністрів України №641 та №730, а також норм Законів України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-XII, «Про національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII, Положення про Національну поліцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877 та Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 878, фактично відбулося не припинення державою виконання функцій ліквідованого органу, а покладання виконання його функцій на інший новостворений орган, зокрема, в місті Києві функції ГУ МВС України в м. Києві та Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві фактично здійснюються ГУ НП у місті Києві. Отже, за висновком суду, у роботодавця (держави) виник обов`язок щодо працевлаштування працівників ГУ МВС України в м. Києві та Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві.
6. Застосовуючи частину 2 статті 11 КАС України, суд першої інстанції визнав протиправною бездіяльність ГУ НП у місті Києві щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 5 листопада 2015 року та зобов`язав ГУ НП у місті Києві призначити на службу до органів національної поліції у відповідності до пункту 9 розділу ХІ Закону № 580-VIII на підставі рапорту від 05 листопада 2015 року.
7. Відмовляючи в іншій частині позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач в правовідносинах з приводу проходження публічної служби в органах поліції з ГУ НП у місті Києві не перебував та посад не займав, а тому вимоги щодо виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу та поновлення на роботі задоволеними бути не можуть.
8. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2017 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2017 скасовано.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ начальника ГУ МВС України в місті Києві № 1021-о/с від 06 листопада 2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника сектору розкриття незаконних заволодінь автотранспортом відділу карного розшуку Печерського районного управління ГУ МВС України в м.Києві.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника сектору розкриття незаконних заволодінь автотранспортом відділу карного розшуку Печерського районного управління ГУ МВС України в місті Києві з 6 листопада 2015 року.
Стягнуто з ГУ МВС України в місті Києві на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 69 589 грн. (шістдесят дев`ять тисяч п`ятсот вісімдесят дев`ять) 52 копійок.
Зобов`язано ГУ МВС України в місті Києві розглянути рапорт поданий 05 листопада 2015 року ОСОБА_1 про переведення до Національної поліції.
Зобов`язано ГУ НП у місті Києві розглянути кандидатуру ОСОБА_1 у відповідності до порядку, передбаченого розділом та пунктом 9 Розділу ХІ Закону № 580-VIII.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Вирішено допустити до негайного виконання постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді на посаді начальника сектору розкриття незаконних заволодінь автотранспортом відділу карного розшуку Печерського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві з 06 листопада 2015 року.
9. Скасовуючи постанову першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування наказу ГУ МВС справ України в місті Києві № 102-о/с від 6 листопада 2015 року в частині звільнення позивача, поновлення його на посаді та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу є обґрунтованими і такими що підлягають задоволенню, оскільки саме цей орган не вжив заходів щодо належного розгляду рапорту позивача від 05 листопада 2015 року та не довів правомірність прийнятого наказу. Також суд апеляційної інстанції застосував положення частин першої та другої статті 195 КАС України та, виходячи за межі доводів апеляційної скарги, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу з ГУ МВС України в місті Києві в розмірі 69 589 грн. 50 копійок.
10. Відмовляючи в задоволенні іншої частини позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності протиправної бездіяльності ГУ НП в м. Києві, оскільки бездіяльність щодо не розгляду рапорту позивача від 05 листопада 2015 року допустив ГУ МВС України в м. Києві.
11. Постановою Верховного Суду від 07.08.2019 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2017 в частині стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на корить ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 69589 гривень 52 копійки - скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2017 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2017, у не скасованій апеляційним судом частині, у справі № 826/26881/15 залишено без змін.
12. Суд касаційної інстанції виходив з того, що приймаючи рішення про стягнення з ГУ МВС України в м. Києві на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 69 589 гривен 52 копійки, суд апеляційної інстанції не здійснив розрахунку цієї суми, відповідно до вимог Положення №114 не зазначив докази, на підставі яких суд дійшов такого висновку та не обґрунтував чому виплату за час вимушеного прогулу має здійснити саме ГУ МВС України в м. Києві, враховуючи, що позивача поновлено на посаді у Печерському РУ ГУ МВС України в м. Києві;
13. В контексті вказаного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновків, що у зв`язку із не встановленням наведених фактів та задоволенням позову в цій частині вимог, судом апеляційної інстанції порушені норми процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованого судового рішення і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції; таким чином, що постанова апеляційного суду у частині позовних вимог про стягнення на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
14. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2019 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.01.2017 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві та прийнято в цій частині нову постанову, якою вирішено стягнути з Печерського РУ ГУ МВС в м. Києві суму грошового забезпечення за період вимушеного прогулу з 07.11.2015 по 26.04.2017. в розмірі 33 074,14 (тридцять три тисячі сімдесят чотири) гривні 14 копійок.
15. Здійснюючи новий розгляд справи в частині позовних вимог щодо стягнення суми грошового забезпечення за період вимушеного прогулу позивача, суд апеляційної інстанції виходив з того, що періодом вимушеного прогулу є проміжок часу протягом якого особа була незаконно звільнена; сума грошового забезпечення за період вимушеного прогулу, яка підлягає виплаті такій особі, розраховується із дня наступного за днем прийняття рішення про її звільнення уповноваженим органом по день поновлення її на посаді на підставі судового рішення; розрахунок середньоденного грошового забезпечення за період вимушеного прогулу повинен здійснюватися шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний останній місяць роботи на кількість календарних днів у цьому місяці та множенні отриманої суми на кількість календарних днів за період вимушеного прогулу.
16. Суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що відповідно до довідки від 20.10.2016 № 86.23.10, наданої Печерським РУ ГУ МВС в м. Києві, середньоденний заробіток позивача становить 191,18 грн.; таким чином, сума грошового забезпечення, яке підлягає стягненню за період вимушеного прогулу з 07.11.2015 по 26.04.2017 становить 537 к.д. х 191,18 = 102 663,66 грн.; з урахуванням усних пояснень позивача та представника відповідачів 1,3 про те, що сума середнього заробітку у розмірі 69 589,52 грн. згідно постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2017 була виплачена позивачу, необхідно вирахувати її із суми, яка підлягає сплаті; отже, сума грошового забезпечення, яке підлягає виплаті позивачу становить 33 074,14 грн. (102 663,66 - 69 589,52)
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
17. Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить зупинити виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2019, скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2019 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2017 в частині стягнення грошового забезпечення, ухваливши нове рішення.
18. В обґрунтування поданої скарги касатор зазначає, що при застосуванні норм спеціального законодавства у період дії Інструкції № 499 та наказу МВС України № 260 береться за основу формула, складовими якої є середньомісячне грошове забезпечення та середньоденне грошове забезпечення; у справі ж наявні довідки (за останні місяці перед звільненням), які видані позивачу та представнику Головного управління відповідно до вимог Порядку № 100 (на вимогу судів першої та апеляційної інстанції); інформація про середньомісячне грошове забезпечення у справі взагалі відсутня.
19. Касатор вважає, що період вимушеного прогулу не може розраховуватись по 26.04.2017, тому що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2017 було покладено зобов`язання на Головне управління Національної поліції у місті Києві призначити позивача на службу до органів Національної поліції у відповідності до пункту 9 розділу ХІ Закону України «Про національну поліцію» на підставі рапорту від 05.11.2015; фактично суд прийняв рішення про вжиття заходів щодо поновлення (призначення) на службу в поліцію, тобто допустив до виконання обов`язків по посаді, яка заміщується поліцейським; касатор вважає ці поняття тотожними; з цієї дати розпочалась процедура виконання судового рішення тощо.
20. Окрім зазначеного, касатор зазначає, що при вирішенні справи Окружним адміністративним судом міста Києва та Шостим апеляційним адміністративним судом проігноровано довідку, яка надана для розрахунку грошового забезпечення за час вимушеного прогулу (а.с. 44, том 1).
ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
21. Дана касаційна скарга Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві до Верховного Суду надійшла 26 листопада 2019 року.
22. Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року у справі №826/26881/15.
23. Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2021 року відмовлено Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві у задоволенні заявленого у касаційній скарзі клопотання про зупинення виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2019 у справі № 826/26881/15.
24. Ухвалою Верховного Суду від 15.12.2021 дану справу призначено до письмового розгляду на наявними у ній матеріалами.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
25. Судами встановлено, що Наказом ГУ МВС України у місті Києві №125-о/с від 23 лютого 2015 року позивача призначено на посаду начальника сектору розкриття незаконних заволодінь автотранспорту відділу карного розшуку Печерського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві.
26. Відповідно до наказу Печерського РУ ГУ МВС України у місті Києві № 68 від 30 жовтня 2015 року позивачу було надано чергову відпустку за 2015 рік з 12 жовтня по 12 листопада 2015 року, на підставі його рапорту.
27. 5 листопада 2015 року позивач на ім`я начальника ГУ МВС України в м. Києві склав рапорт про переведення його на рівнозначну посаду на службу до Національної поліції.
28. 6 листопада 2015 року Наказом ГУ МВС України у місті Києві №1021-о/с капітана міліції ОСОБА_1 , начальника сектору розкриття незаконних заволодінь автотранспорту відділу карного розшуку Печерського районного управління звільнено з 6 листопада 2015 року в запас Збройних сил України (з постановкою на військовий облік), згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України № 580-VIII та відповідно до підпункту "г" (через скорочення штатів) пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
29. 07 грудня 2015 року позивач отримав трудову книжку.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
30. Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №4бО-ІХ, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу III «Перегляд судових рішень».
31. Разом з тим, пунктом 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
32. Оскільки касаційна скарга подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-1Х, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.
34. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
35. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
36. Із касаційної скарги випливає, що касатор просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2019 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2017 в частині стягнення грошового забезпечення, ухваливши нове рішення.
37. Колегія суддів звертає увагу, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2017 в частині стягнення середнього заробітку скасована постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2019, а інша частина вказаної постанови суду першої інстанції - скасована постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2017, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 07.08.2019 у даній справі.
38. Натомість, Верховним Судом вказаною постановою від 07.08.2019 справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог щодо стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу позивача, а Шостим апеляційним адміністративним судом, за результатом нового розгляду прийнято постанову від 30.10.2019.
39. З огляду на суперечливий зміст вимог прохальної частини касаційної скарги та із врахуванням наведеного, дана справа розглядається лише в межах доводів та вимог касаційної скарги щодо оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2019.
40. Перевіривши за матеріалами справи в зазначених межах доводи касаційної скарги та правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.
41. Верховний Суд, у постанові від 07.08.2019 в даній справі звернув увагу на необхідність здійснення розрахунку суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу позивача, відповідно до вимог Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114).
42. Відповідно до Закону України «Про міліцію» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
43. Стаття 4 Закону України «Про міліцію» визначає, що правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, Загальна декларація прав людини.
44. Нормами статті 18 Закону України «Про міліцію» закріплено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
45. Приписами п. 10 Положення № 144, визначено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
46. У системі Міністерства внутрішніх справ України порядок та умови нарахування і виплати грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ передбачені постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» від 7 листопада 2007 року № 1294 (далі - постанова № 1294, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
47. На виконання постанови №1294 Міністерством внутрішніх справ України виданий Наказ № 499 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896), яким затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - Інструкція № 499).
48. Відповідно до п. 1.6 Інструкції № 499 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби.
49. Підпунктом 3.5.2 п. 3.5 Інструкції № 499 передбачено, що особам рядового і начальницького складу, звільненим з органів внутрішніх справ, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачується за посадою, з якої вони були звільнені, але не більше як за один рік.
50. Пунктом 3.5.2 Інструкції № 499 встановлено, що особам рядового і начальницького складу, звільненим з органів внутрішніх справ, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачується за посадою, з якої вони були звільнені.
51. З наведених приписів, суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що періодом вимушеного прогулу є проміжок часу протягом якого особа була незаконно звільнена; сума грошового забезпечення за період вимушеного прогулу, яка підлягає виплаті такій особі, розраховується із дня наступного за днем прийняття рішення про її звільнення уповноваженим органом по день поновлення її на посаді на підставі судового рішення.
52. Колегія суддів погоджується із цими висновками та відхиляє доводи касаційної скарги, що період вимушеного прогулу не може розраховуватись по 26.04.2017, тому що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2017 було покладено зобов`язання на Головне управління Національної поліції у місті Києві призначити позивача на службу до органів Національної поліції, оскільки, як встановлено із судових рішень судів попередніх інстанцій, саме постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2017, якою скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2017, визнано протиправним та скасовано наказ начальника ГУ МВС України в місті Києві № 1021-о/с від 06 листопада 2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника сектору розкриття незаконних заволодінь автотранспортом відділу карного розшуку Печерського районного управління ГУ МВС України в м. Києві, поновлено позивача на вказаній посаді з 6 листопада 2015 року та вирішено допустити до негайного виконання постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на цій посаді з 06 листопада 2015 року тощо.
53. Тому, суд апеляційної інстанції вірно визначив період вимушеного прогулу позивача з 07 листопада 2015 року (день наступний за днем звільнення) по 26 квітня 2017 року (дата прийняття рішення про поновлення позивача на посаді) в кількості 537 календарних днів.
54. При виплаті особі рядового чи начальницького складу грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата (пункт 1.7 Інструкції № 499).
55. З наведених приписів, суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що розрахунок середньоденного грошового забезпечення за період вимушеного прогулу повинен здійснюватися шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний останній місяць роботи на кількість календарних днів у цьому місяці та множенні отриманої суми на кількість календарних днів за період вимушеного прогулу.
56. В контексті наведеного, колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги, що всупереч наведених висновків, суд апеляційної інстанції за основу середньоденного заробітку позивача взяв довідку від 20.10.2016 №86.23.10, надану Печерським РУ ГУ МВС в м. Києві, зі змісту якої випливає, що такий заробіток обчислювався згідно вимог Порядку №100, тобто за останні 2 місяці, що передували звільненню позивача, - в сумі 191,18 грн.
57. У свою чергу, згідно з абзацами першим, третім пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
58. Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
59. З огляду на підхід, застосований Верховним Судом у постановах від 15 квітня 2021 року у справі № 805/2170/16-а, від 14 березня 2018 року у справі № 805/5097/15-а за подібних обставин, середнє грошове забезпечення, з урахуванням Інструкції № 499 та Порядку №100, слід обчислювати виходячи із множення кількості календарних днів вимушеного прогулу на середньоденний заробіток, який в свою чергу, обчислений відповідно до Порядку № 100;
60. Таким чином, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, сума грошового забезпечення, яке підлягає стягненню за період вимушеного прогулу позивача в період з 07 листопада 2015 року по 26 квітня 2017 року становить 102 663,66 грн. (537 к.д. х 191,18).
61. Верховний Суд також погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що, з урахуванням того, що згідно постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2017 грошове забезпечення в сумі 69 589,52 була виплачена позивачу, то її слід вирахувати із суми, яка підлягає сплаті. Отже, сума грошового забезпечення, яке підлягає виплаті позивачу становить 33 074,14 грн. (102 663,66 - 69 589,52).
62. З наведеного висновується, що судом апеляційної інстанції здійснено правильне обчислення суми грошового забезпечення та вирішено стягнути з Печерського РУ ГУ МВС в м. Києві суму грошового забезпечення за період вимушеного прогулу з 07 листопада 2015 року по 26 квітня 2017 року в розмірі 33 074,14 гривень, проте з інших мотивів.
63. Вказане, не є в розумінні статей 351 353 КАС України такими порушеннями, що зумовили б скасування судового рішення, оскільки не призвели до неправильного вирішення справи, а тому відсутні підстави для скасування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року.
64. Доводи ж касаційної скарги зазначених вище висновків не спростовують.
65. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративною судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
66. Пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини 1 статті 349 КАС України).
67. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
68. Відповідно до частин 1 - 2 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
69. Частиною 4 статті 351 КАС України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
70. Враховуючи наведене, оцінивши за матеріалами справи та встановленими обставинами доводи касаційної скарги та правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - зміні в мотивувальній частині шляхом доповнення мотивами, викладеними у цій постанові.
71. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись ст. 341 345 349 350 351 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві задовольнити частково.
2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року змінити в частині мотивів, виклавши її у редакції цієї постанови.
3. В іншій частині постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіА.В. Жук Н.М. Мартинюк Ж.М. Мельник-Томенко