ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2023 року

м. Київ

справа № 826/3284/18

адміністративне провадження № К/9901/7854/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А. В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж. М.

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2018 (головуючий суддя - Шейко Т.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2019 (головуючий суддя - Кузьменко В. В., судді - Василенко Я. М., Шурко О. І.),

ВСТАНОВИВ:

І. Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - Нацкомфінпослуг, відповідач), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила суд:

- стягнути з Нацкомфінпослуг її на користь вихідну допомогу в розмірі 9 380,28 грн при звільненні з державної служби у зв`язку із досягненням нею 65-річного віку, що передбачена частиною третьою статті 83 Закону України «Про державну службу»;

- стягнути з Нацкомфінпослуг на її користь середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги, що передбачена частиною третьою статті 83 Закону України «Про державну службу», за період з 25.05.2017 по 14.06.2018 в розмірі 118 816,88 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані протиправною бездіяльністю відповідача, яка полягає у невиплаті позивачу в день звільнення з державної служби у зв`язку із досягненням 65-річного віку вихідної допомоги, передбаченої частиною 3 статті 83 Закону України «Про державну службу».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2018 позов задоволено частково.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Національної комісії, що здійснює державне регулювання ринків у сфері фінансових послуг, вихідну допомогу у розмірі 10 900,00 грн при звільненні з державної служби у зв`язку із досягненням 65-річного віку, передбачену пунктом 7 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу».

Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги в розмірі 35 814,45 грн.

Присуджено на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Національної комісії, що здійснює державне регулювання ринків у сфері фінансових послуг, витрати, понесені у зв`язку з отриманням правової допомоги в розмірі 1 822,00 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

4. Суд першої інстанції виходив з того, що в Законі України «Про державну службу» відсутні будь-які норми, що визначають залежність виплати вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням через досягнення 65-річного віку від будь-яких умов, окрім досягнення особою віку 65-років. Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення на користь позивача вихідної допомоги, суд першої інстанції зазначив, що позивачем помилково розраховано суму вихідної допомоги, виходячи із суми 9 380,28 грн, визначеної постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.05.2017 у справі № 2а-16510/12/2670 та, застосувавши передостанній абзац пункту 2 Порядку №100, суд вийшов за межі позовних вимог та стягнув з відповідача вихідну допомогу в розмірі 10 900,00 грн.

5. Суд першої інстанції визнав частково обґрунтованою позовну вимогу про стягнення з Нацкомфінпослуг на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні у зв`язку з досягненням 65-річного віку в розмірі 118 816,88 грн за період з 25.05.2017 по 14.06.2018. Адміністративний суд вказав, що вимогу про виплату їй розрахункових сум шляхом безпосереднього звернення до відповідача позивач в день звільнення 25.05.2017 не пред`являла, а тому затримка виплати вихідної допомоги не може бути розрахована з цієї дати. Натомість, суд першої інстанції встановив, що відповідач дізнався про вимогу позивача щодо отримання з ним повного розрахунку з дня отримання ухвали про відкриття провадження у цій справі - 05.03.2018, а тому, за висновками суду, саме з цієї дати розпочався перебіг періоду, за який з відповідача належить стягнути на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Згідно з перерахунком суду, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 35 814,45 грн.

6. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2019 змінено абзац третій та четвертий рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2018 та викладено у наступній редакції:

«Стягнути на користь ОСОБА_1 з Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги в розмірі 138 067,30 грн.

Присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, витрати, понесені у зв`язку з отриманням правової допомоги в розмірі 5 000,00 грн». В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2018 залишено без змін.

7. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на частину 1 статті 47 КЗпП України, дійшов висновку, що вказана правова норма встановлює обов`язок для роботодавця в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу та не передбачає додаткового звернення за виплатою такого розрахунку. За розрахунками суду апеляційної інстанції позивачу належить до виплати середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги - з 25.05.2017 (день звільнення позивача) по 14.06.2018 (день призначеного 14 червня 2018 року судового засідання) - в розмірі 138 067,30 грн. При цьому судом взято до уваги розмір посадового окладу за посадою, яку ОСОБА_1 обіймала в Нацкомфінпослуг до звільнення - 10 900,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

8. У березні 2019 року Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, звернулася з касаційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2019. Відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення, та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову.

9. У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами протиправно застосовано інший абзац, ніж зазначено у відсилочній нормі абзацу четвертого пункту 2 Порядку №100. Зауважує, що судом першої інстанції не надано оцінки письмовому доказу - довідки про середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 . Вважає, що оскільки середньомісячна заробітна плата позивача за останні два календарні місяці роботи склала 0 грн, то і розмір вихідної допомоги має дорівнювати нулю.

10. Відповідач з посиланням на статтю 116 КЗпП України зазначає, що оскільки позивачем не було подано вимогу про здійснення нею розрахунку, то у нього не виникає обов`язок проводити розрахунок з працівником у день його звільнення, та суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув з відповідача суми середнього заробітку за період з 25.05.2017 по 14.06.2018. Також стверджує, що стягнення 138 067,30 грн як суми затримки невиплати вихідної допомоги є неспіврозмірним із сумою самої вихідної допомоги, а тому позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

11. Щодо витрат, пов`язаних з правничою допомогою, касатор зазначає, що в матеріалах даної справи відсутній як детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, так і будь-який документ, що підтверджує факт надання таких послуг. Відповідач вважає, що оскільки ні позивачем, ні її представником не надано суду детального опису робіт (наданих послуг), розрахунку наданих послуг та акту приймання-передачі наданих послуг, то вимога про стягнення витрат на надання правової допомоги не підлягала задоволенню.

12. ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому вважає касаційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Вказує, що суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доказ, наданий відповідачем - довідку про середньомісячну заробітну плату позивача, про що детально зазначено в мотивувальній частині судового рішення. На думку позивача, суди попередніх інстанцій правомірно застосували до спірних відносин абзац 3 пункту 4 Порядку №100, оскільки останній, четвертий, абзац цього пункту не підлягає застосуванню через те, що регулює питання виплати військовослужбовцям, до яких позивач не належить.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

13. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2019 для розгляду справи №826/3284/18 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Стрелець Т.Г., судді - Білоус О.В., Желтобрюх І.Л.

14. Ухвалою Верховного Суду від 21.03.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

15. Ухвалою Верховного Суду від 03.04.2019 відмовлено відповідачу в задоволенні заяви про зупинення виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2018 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2019.

16. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівником секретаріату Касаційного адміністративного суду №720/0/78-19 від 12.06.2019 призначено повторний автоматизований розподіл касаційної скарги у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т.Г.

17. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2019 для розгляду справи №826/3284/18 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Жук А.В., судді - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

18. Ухвалою Верховного Суду від 24.05.2023 адміністративну справу прийнято до провадження визначеною колегією суддів та призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

19. Судами попередніх інстанцій встановлено, до 01.11.2012 позивач перебувала на державній службі та обіймала посаду заступника директора департаменту юридичного забезпечення Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, з якої звільнена наказом Голови комісії з ліквідації Держфінпослуг №505-к від 31.10.2012 на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з ліквідацією названої Комісії.

20. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.05.2017 у справі №2а-16510/12/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2017, визнано протиправним і скасовано вищевказаний наказ Держфінпослуг про звільнення ОСОБА_1 та зобов`язано Нацкомфінпослуг поновити з 02.11.2012 ОСОБА_1 , звільнену з посади заступника директора юридичного департаменту Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, на рівнозначній посаді в Нацкофінпослуг та виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.11.2012 по 18.05.2017 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

21. Матеріалами справи також підтверджується, що постановою Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №2а-16510/12/2670 скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2017 року про роз`яснення судового рішення, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2017 року про перегляд такої ухвали та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2017 року про перегляд постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 травня 2017 року у справі №2а-16510/12/2670.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 травня 2017 року скасовано в частині зобов`язання Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.11.2012 по 18.05.2017 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, та ухвалено в цій частині нову, якою стягнуто з Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період 02.11.2012 по 18.08.2017 у розмірі 507 875,16 грн. (п`ятсот сім тисяч вісімсот сімдесят п`ять) гривень 16 копійок, за вирахуванням всіх необхідних податків та зборів.

В решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 травня 2017 року у справі №2а-16510/12/2670 залишено без змін.

22. На виконання рішення суду наказом Нацкомфінпослуг №192-к від 25.05.2017 ОСОБА_1 з 02.11.2013 поновлено на посаді заступника директора департаменту - начальника відділу представництва в судах департаменту юридичного забезпечення, та з 18.05.2017 звільнено її з указаної посади у зв`язку із досягненням 65-річного віку на підставі пункту 7 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу». У день прийняття наказу про звільнення позивачу видано оформлену належним чином трудову книжку, ознайомлено з наказом про поновлення та звільнення зі служби.

23. Позивач в письмовій формі надала інформацію про необхідні реквізити, за якими на виконання вищевказаного рішення суду їй 30.11.2017 виплачено середній заробіток за один місяць в розмірі 8 185,24 грн. Інші кошти, в тому числі передбачену частиною 3 статті 83 Закону України «Про державну службу» вихідну допомогу при звільненні у зв`язку з досягненням 65-річного віку, позивачу не виплачено.

24. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що в день звільнення з Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, 25.05.2017, позивач не працювала.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

25. Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №4бО-ІХ, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу III «Перегляд судових рішень».

26. Разом з тим, пунктом 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

27. Оскільки касаційна скарга подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-1Х, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

28. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

29. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

30. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

31. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

32. Відповідно до частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

33. Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

34. Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 83 Закон України «Про державну службу» державна служба припиняється у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом.

35. Частиною 3 статті 83 вказаного Закону визначено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

36. Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100).

37. Відповідно до підпункту «є» пункту 1 Порядку №100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку виплати вихідної допомоги.

38. Абзацами 2-4 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

39. Згідно з абзацами 3-4 пункту 4 Порядку №100 встановлено, що в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Працівникам, які були звільнені в запас з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та повторно призвані для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, обчислення середньої заробітної плати проводиться з урахуванням норм цього Порядку. У разі коли розрахована в установленому порядку середня заробітна плата є нижчою від середньої заробітної плати, яка зберігалась за працівником протягом періоду попередньої військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, для розрахунку компенсації застосовується середня заробітна плата, яка зберігалась за працівником протягом періоду попередньої військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.

40. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач стверджує, що судами попередніх інстанцій протиправно застосовано інший абзац, ніж зазначено у відсилочній нормі абзацу четвертого пункту 2 Порядку №100. Так, в абз. 4 п. 2 Порядку №100 вказано, що якщо протягом останніх чотирьох місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. Верховний Суд вважає такі твердження відповідача помилковими з огляду на наступне.

41. Останнім абзацом пункту 4 Порядку №100 є четвертий абзац, який регулює порядок обчислення середньої заробітної плати виключно працівникам, які були звільнені в запас з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та повторно призвані для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період. Верховний Суд зауважує, що Порядок №100 доповнено абзацом четвертим на підставі постанови Кабінету Міністрів України №542 від 29.07.2015, в той час як положення пункту 2 цього Порядку є чинними та не змінювались з 30.07.1999. Враховуючи те, що матеріалами справи та самою ОСОБА_1 підтверджено, що вона не відноситься до категорії осіб, визначених абзацом 4 пункту 4 Порядку №100, який є останнім у пункті 4, то застосування його положень до спірних правовідносин є безпідставним, а тому судами попередніх інстанцій правомірно застосовано передостанній, третій абзац пункту 4 Порядку №100, який визначає, що в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

42. Верховний Суд дійшов висновку про те, що положення абзацу третього пункту 4 порядку №100 за своїм змістом узгоджуються з абзацом четвертим пункту 2 Порядку, а тому його застосування є цілком виправданим у спірних правовідносинах. Твердження ж відповідача про те, що застосуванням передостаннього абзацу пункту 4 замість останнього, суди попередніх інстанцій перебирають на себе повноваження Кабінету Міністрів України, Верховний Суд також вважає помилковими, оскільки, на переконання колегії суддів Верховного Суду, технічні помилки, що містяться у актах законодавства, не мають впливати на якість судових рішень зокрема та ефективність правосуддя в цілому. Верховний Суд наголошує, що судові рішення мають відповідати завданню та основним засадам адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України, тобто справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенню судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

43. Верховним Судом відхиляються доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не надано оцінки письмовому доказу - довідці про середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 , згідно з якою позивач протягом останніх чотирьох місяців перед звільненням не отримувала заробітну плату. Суд першої інстанції у своєму рішенні справедливо зазначив, що відсутність нарахованої заробітної плати не позбавляє позивача права на вихідну допомогу, розмір якої розраховується відповідно до Порядку №100, а саме відповідно до абзацу 3 пункту 4 Порядку, за змістом якого якщо працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Відтак, вказаним доводам відповідача, на підтвердження яких відповідачем було подано вказану довідку, судом першої інстанції була надана належна оцінка.

44. Стосовно доводів касаційної скарги про те, що оскільки позивачем не було подано вимогу про здійснення нею розрахунку в порядку статті 116 КЗпП України, то у роботодавця не виникає обов`язок проводити розрахунок з працівником у день його звільнення, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

45. Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 у день свого звільнення не працювала. Частиною 1 статті 116 КЗпП України визначено, що якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Отже, у відповідача наявний обов`язок провести з нею розрахунок не пізніше наступного дня після отримання від неї відповідної вимоги.

46. Касаційний суд не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що положення частини 1 статті 47 КЗпП України щодо проведення розрахунків з працівником у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України, не передбачають додатково звернення за виплатою такого розрахунку. На переконання колегії суддів Верховного Суду, статтею 116 КЗпП України обов`язок роботодавця з проведення розрахунків з працівником, який у день звільнення не працював, поставлений в залежність від отримання від працівника відповідної вимоги, а тому наведені висновки апеляційного суду, за встановлених у справі обставин, суперечать приписам Кодексу законів про працю України. Таким чином, доводи касаційної скарги в цій частині Верховний Суд визнає обґрунтованими. Надання ж позивачем банківських реквізитів не може бути розцінено як вимога провести з нею розрахунок, оскільки така дія має інформаційний характер та не містить безпосередньо жодної вимоги.

47. Верховний Суд вважає вірними твердження суду першої інстанції про те, що період затримки виплати вихідної допомоги, за який позивачу має бути виплачена сума середнього заробітку, має обраховуватися від дати отримання відповідачем ухвали про відкриття провадження у справі разом з позовними матеріалами. Однак, згідно з положеннями статті 116 КЗпП України право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у працівника виникає з наступного дня після пред`явлення ним вимоги про розрахунок. Оскільки судом першої інстанції встановлено, що ухвалу про відкриття провадження у справі відповідачем отримано 05.03.2018, то обов`язок здійснити розрахунок з позивачем виник з наступного дня, тобто з 06.03.2018, а не з 05.03.2018, як помилково зазначив суд першої інстанції.

48. Верховним Судом у постанові від 29.04.2020 у справі №810/3246/16 викладено правову позицію, відповідно до якої установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що на час розгляду справи та її апеляційного перегляду відповідачем не проведено остаточний розрахунок з позивачем, то середній заробіток може бути стягнений за період з дня, коли у роботодавця виник обов`язок виплатити позивачу вихідну допомогу в порядку ч. 3 ст. 83 Закону України «Про державну службу» до дати винесення судового рішення. Однак, позивач, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила стягнути середній заробіток за період з 25.05.2017 (день звільнення) не по дату винесення рішення, а по 14.06.2018, а тому суд першої інстанції правомірно взяв до уваги кінцеву дату періоду, зазначену позивачем - 14.06.2018. Верховний Суд зазначає, що виходити за межі позовних вимог є правом, а не обов`язком суду.

49. Таким чином, суд касаційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції підлягало зміні в частині визначення періоду, за який позивачу мало бути виплачено суму середнього заробітку, тобто з 06.03.2018 по 14.06.2018, а не з 05.03.2018 по 14.06.2018, та відповідної суми середнього заробітку за таким періодом.

50. Однак суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, з огляду на неправильне тлумачення ним положень ст. ст. 47 116 КЗпП України, також не вірно визначив спірний період, за який позивачу підлягала до виплати середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги.

51. Судами попередніх інстанцій було визначено, що для розрахунку середнього заробітку позивача, який підлягає стягненню на її користь з відповідача, відповідно до передостаннього абзацу пункту 2 Порядку № 100, застосовується розмір посадового окладу за посадою, яку вона обіймала в Нацкомфінпослуг до звільнення, який складає 10 900,00 грн.

52. Середньоденний заробіток позивача складав 519,05 грн. (10 900 грн. : 21 р.д.).

53. Спірний період, за який позивачу мало бути виплачено суму середнього заробітку, з огляду на наведені вище висновки, становить 68 робочих днів (замість 69 робочих днів, як помилково вважав суд першої інстанції.

54. Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги, що підлягала стягненню з відповідача на користь позивача, складає 35 295, 40 грн. (519,05 грн. х 68 р.д.), замість 35 814,45 грн. (519,05 грн. х 69 р.д.) як помилково визначив суд першої інстанції.

55. Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

56. Відповідно до статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

57. Відповідно до частини 1 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

58. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина 4 статті 351 КАС України).

59. Підсумовуючи наведене, оцінивши за матеріалами справи доводи касаційної скарги в цій частині, враховуючи встановлені обставини, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню в частині, якою змінено абзац третій резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2018 у справі № 826/3284/18.

60. Водночас, абзац третій резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2018 у справі № 826/3284/18 слід змінити та викласти його в такій редакції: «Стягнути на користь на користь ОСОБА_1 з Національної комісії, що здійснює державне регулювання ринків у сфері фінансових послуг, середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги в розмірі 35 295, 40 грн. В іншій частині оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.

61. Щодо доводів касаційної скарги про відсутність в матеріалах справи детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, розрахунку наданих послуг та акту приймання-передачі наданих послуг, а й відсутності підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення витрат на надання правової допомоги, колегія суддів зазначає наступне.

62. Судом апеляційної інстанції, зокрема, було встановлено, що на підтвердження факту надання позивачеві у цій справі правової допомоги адвокатом адвокатського бюро «Олександра Кротюка» та понесення нею у зв`язку з цим витрат на оплату правової допомоги, надано до суду додаткову угоду про надання правової допомоги від 26.02.2018 №1, ордер адвоката серії КВ №280119 від 26.02.2018, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №2493 від 16.03.2006, посвідчення адвоката КВ 2493 від 17.02.2016, квитанцію від 08.06.2018 №45 про оплату 5000,00 грн. за надання правової допомоги.

63. Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

64. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина сьома статті 139 КАС України).

65. Отже, процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

66. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина третя статті 143 КАС України).

67. Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

68. Витрати на професійну правничу допомогу передбачені нормою статті 134 КАС України, відповідно до положень якої з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

69. Відтак, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу та з метою їх відшкодування учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг) та докази, що реально підтверджує заявлений розмір витрат на адвоката.

70. Процесуальним законодавством також передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (норма частини п`ятої статті 134 КАС України).

71. Відповідно до частини 6 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

72. Частина 7 статті 134 КАС України визначає, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

73. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

74. Згідно з частиною дев`ятою статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

75. Велика Палата Верховного Суду у своїх рішеннях вказувала на те, що при визначенні суми судових витрат, на відшкодування якої має право позивач, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

76. Ці критерії також застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

77. У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

78. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

79. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на не співмірність витрат, доказів та обґрунтування не відповідності заявлених витрат цим критеріям.

80. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

81. Аналогічні висновки висловлені Верховним Судом, зокрема у постанові від 25 листопада 2022 року у справі № 810/2759/17.

82. Відповідаючи на доводи касаційної скарги щодо стягнення на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що у заяві про відшкодування витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката (а.с. 95-96, т. 1) міститься детальний опис робіт та розрахунок вартості його послуг. Згідно вказаного розрахунку вартість роботи адвоката Кротюк О.В., яка була визначена договором, становить 1 000 грн., витрачений час - 11 годин 45 хвинин; таким чином, сума становить 11 450 грн. Водночас, у вказаній заяві зазначено, що ОСОБА_1 згідно умов додаткової угоди № 1 до договору, було сплачено 5 000 грн, що підтверджується квитанцією № 4_5 від 08.06.2018.

83. Згідно додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги № 4/2018 від 26.02.2018 сторони дійшли згоди, що вартість 1 години роботи адвоката становить одна тисяча гривень. (п.2 Додаткової угоди).

84. Відповідно п. 2.1 додаткової угоди № 1 сторони дійшли згоди, що незалежно від кількості витрачених годин, максимальна вартість оплати за цією додатковою угодою не буде перевищувати 5 000 грн.

85. Таким чином, підтверджена вартість понесених витрат згідно доказів, що містяться у матеріалах справи, становить 5 000 грн..

86. Окрім того, пунктом 5 додаткової угоди № 1 передбачено, що сторони підписують акт приймання передачі послуг після отримання Бюро рішення суду та передачі його Клієнту.

87. На переконання колегії суддів, відсутність акту приймання-передачі наданих послуг у матеріалах даної справи, не є визначальною обставиною, яка б зумовлювала виникнення сумніву щодо реальності понесених позивачем судових витрат в сумі 5 000 грн., а в контексті встановлених обставин та матеріалів справи, не є підставою для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції в частині зміни рішення суду першої інстанції щодо присудженої суми витрат на правничу професійну допомогу позивача.

88. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

89. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, із встановлених у матеріалах справи доказів, дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, понесених у зв`язку з отриманням правової допомоги в розмірі 5000,00 грн. й зміни в цій частині рішення суду першої інстанції.

90. Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає залишенню без змін.

91. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 350 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг задовольнити частково.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2019 № 826/3284/18 в частині, якою змінено абзац третій резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2018 у справі № 826/3284/18 - скасувати.

3. Абзац третій резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2018 у справі № 826/3284/18У - змінити та викласти його в такій редакції:

«Стягнути на користь ОСОБА_1 з Національної комісії, що здійснює державне регулювання ринків у сфері фінансових послуг середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги в розмірі 35 295, 40 грн.».

4. В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

..........................

...........................

...........................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду