ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 826/6329/16

адміністративне провадження № К/9901/40625/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,

за участю секретаря судового засідання Носенко Л.О.,

представника позивача Варченко І.В.,

представника відповідача Павловича Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2021 року (головуючий суддя Маруліна Л.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2021 року (головуючий суддя Ганечко О.М., судді - Кузьменко В.В., Сорочко Є.О.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішення,

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вишгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - Вишгородська ОДПІ), правонаступником якої є Головне управління ДПС у Київській області, як відокремлений підрозділ ДПС (далі - ГУ ДПС у Київській області), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22 січня 2016 року: №0000861702 (форми "Р"), яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на 7389153,64 грн (у тому числі за основним платежем - 5911322,91 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1477830,73 грн; №0000871702 (форми "Р"), яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 12321440,78 грн (у тому числі за основним платежем - 9857152,62 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 2464288,16 грн, Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 25 січня 2016 року № Ф-0000921702 у розмірі 86219,76 грн; а також рішення від 25 січня 2016 року № 0000911702 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до позивача відповідно до пункту 3 частини одинадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» застосовано штрафні санкції у розмірі 4310,99 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він здійснював продаж об`єктів нерухомого майна (квартир) як фізична особа - громадянин, у зв`язку з чим отриманий позивачем дохід не пов`язаний із провадженням підприємницької діяльності, а відтак не підлягає оподаткуванню як дохід фізичної особи-підприємця. Також, позивач як на підставу для задоволення позову вказував на порушення контролюючим органом законодавчо встановленого порядку щодо призначення та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2021 року залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2021 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення, вимогу про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску. Стягнуто на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 6890 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу ДПС.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДПС у Київській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження за скаргою ГУ ДПС у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2021 року.

Підставою для відкриття касаційного провадження у справі визначено пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки скаржник у касаційній скарзі посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 7 грудня 2020 року у справі №1.380.2019.007014, від 22 травня 2018 року у справі №804/2491/15, від 24 вересня 2019 року у справі №825/1109/16, від 9 жовтня 2018 року №820/1864/17, від 18 липня 2019 року у справі №0440/5993/18, від 28 травня 2020 року у справі №818/532/16, від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18, від 12 серпня 2021 року № 821/804/18, від 13 березня 2018 року у справі №826/13138/15, від 29 жовтня 2021 року №804/8748/17.

ОСОБА_1 , скориставшись своїм правом надав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Вишгородською ОДПІ у період з 23 по 27 листопада 2015 року на підставі наказу від 19 листопада 2015 року № 457 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України), проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої 4 грудня 2015 року складено Акт №1964/17-3/2890408694.

Згідно висновків Акта перевірки встановлено порушення позивачем:

пунктів 177.2, 177.4 статті 177 ПК України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб за 2014 рік у сумі 5911322,91 грн;

пункту 181.1 статті 181, пункту 183.1 статті 183, пункту 187.1 статті 187 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість за 2014 рік на 9857152,62 грн;

пункту 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», внаслідок чого занижено суми нарахувань з єдиного соціального внеску за 2014 рік на 86219,76 грн.

На підставі висновків Акта перевірки, Вишгородською ОДПІ 22 січня 2016 року прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000861702 (форми "Р"), яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на 7389153,64 грн (у тому числі за основним платежем - 5911322,91 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1477830,73 грн; №0000871702 (форми "Р"), яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 12321440,78 грн (у тому числі за основним платежем - 9857152,62 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 2464288,16 грн; Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 25 січня 2016 року № Ф-0000921702 у розмірі 86219,76 грн; а також рішення від 25 січня 2016 року № 0000911702 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до позивача відповідно до пункту 3 частини одинадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» застосовано штрафні санкції у розмірі 4310,99 грн.

Позивач вказуючи, зокрема, на те, що зазначену вище перевірку призначено без достатніх для того підстав, що свідчить про її незаконність та, як наслідок, протиправність податкових повідомлень-рішень, винесених на підставі такої перевірки, звернувся до суду з цим позовом про визнання їх протиправними та про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що визнання протиправними призначення та проведення перевірки є самостійною та достатньою підставою для скасування усіх індивідуальних актів, прийнятих податковим органом за результатами такої.

Зазначена позиція підтримана Шостим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду погоджується із вказаними висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Згідно з частиною третьою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом підпунктів 16.1.5, 16.1.7 пункту 16.1 статті 16 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), платник податків зобов`язаний подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов`язані з обчисленням та сплатою податків та зборів; подавати контролюючим органам інформацію в порядку, у строки та в обсягах, встановлених податковим законодавством. У письмовій вимозі обов`язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання.

Відповідно до підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК України, платник податків має право бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом.

За приписами підпунктів 20.1.2, 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи мають право: для здійснення функцій, визначених законом, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, усіх форм власності у порядку, визначеному законодавством, довідки, копії документів, засвідчені підписом платника або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов`язану з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, а також фінансову і статистичну звітність у порядку та на підставах, визначених законом; проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 73.3 статті 73 ПК України визначено підстави надсилання контролюючим органом платнику податків письмового запиту про подання інформації, а також вимоги до його оформлення.

Згідно із частиною другою пункту 75.1 статті 75 ПК України, камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що документальна позапланова невиїзна перевірка ОСОБА_1 проведена Вишгородською ОДПІ відповідно до наказу від 19 листопада 2015 року № 457 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки», виданого на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України.

Відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються можливі порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Тобто передумовою для призначення контролюючим органом документальної позапланової перевірки на підставі наведеної норми є надсилання належним чином оформленого письмового запиту на адресу платника податку та ненадання останнім відповіді на нього у встановлений строк.

Пунктом 78.4 статті 78 ПК України передбачено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Згідно із пунктом 79.1 статті 79 ПК України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

За приписами пункту 79.2 статті 79 ПК України, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Отже, документальна позапланова невиїзна перевірка платника податків проводиться виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, а право на проведення такої перевірки надається лише за умови повідомлення платника податку про таку перевірку та вручення копії наказу про проведення перевірки у спосіб, визначений законом, до її початку.

Таким чином, з викладеного вбачається, що право на проведення такої перевірки надається лише за умови повідомлення платника податку про таку перевірку та вручення копії наказу про проведення перевірки у спосіб, визначений законом, до її початку, адже з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, наведеними нормами встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, дотримання чого, може бути належною підставою проведення перевірки та фіксування відповідним актом її результатів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач посилався на правомірність проведення перевірки, оскільки копію наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки від 19 листопада 2015 року № 457 разом з письмовим повідомленням від 19 листопада 2015 року № 97/17-03 були надіслані позивачу цього ж дня рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується фіскальним чеком відділення поштового зв`язку від 19 листопада 2015 року.

Проте, судами першої та апеляційної інстанцій не прийнято до уваги долучений Вишгородською ОДПІ фіскальний чек в якості належного доказу направлення наказу та повідомлення про проведення перевірки, оскільки вказаний фіскальний чек свідчить лише про направлення якогось поштового відправлення Буковському у місто Вишгород, разом з тим, в останньому не зазначено адреси отримувача, змісту поштового повідомлення та даних відправника цього відправлення. Жодних доказів, які б підтверджували направлення та отримання позивачем наказу та повідомлення від 19 листопада 2015 року № 457, контролюючим органом до суду не надано.

При цьому, судами попередніх інстанцій зазначено, що під час розгляду даного спору контролюючим органом не надано доказів, як то, списку згрупованих поштових відправлень, або рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, які б спростовували встановлені судом обставини, не надано також і доказів ознайомлення позивача із наказом про проведення перевірки від 19 листопада 2015 року № 457.

Крім того, відповідачем до суду не надано доказів щодо дотримання останнім підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України, саме в частині направлення позивачу обов`язкового письмового запиту контролюючого органу, в якому мають бути зазначені можливі порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, який є передумовою для прийняття наказу про призначення перевірки.

Інших належних та допустимих доказів про підтвердження надіслання податковим органом позивачу запиту, наказу про проведення перевірки та повідомлення не було надано а ні до суду першої інстанції, а ні до суду апеляційної інстанції.

За вказаних обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про не доведеність відповідачем наявності визначених ПК України, правових підстав для призначення та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, результати якої оформлені Актом перевірки від 4 грудня 2015 року №1964/17-3/2890408694 та за висновками якого були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що за правовим висновком, сформульованим Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справи щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі №826/17123/18 (постанова від 21 лютого 2020 року), «оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства про проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства».

У постанові від 22 вересня 2020 року (справа №520/8836/18) Верховний Суд зазначив, що «перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність такого рішення. З урахуванням цього суд касаційної інстанції зазначив про відсутність необхідності перевірки порушення позивачем вимог ПК України, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання».

Тобто, у разі визнання перевірки незаконною така перевірка відсутня як юридичний факт, що виключає наявність у податкового органу компетенції на прийняття податкового повідомлення-рішення. У такому випадку висновки Акта перевірки, визнаної протиправною, не повинні оцінюватися судом. Податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню в силу незаконності податкової перевірки та відсутності правових наслідків такої.

За встановлених у справі, що розглядається, обставин щодо неправомірності проведеної перевірки позивача, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що такі обставини тягнуть за собою протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, у зв`язку з чим Касаційний адміністративний суду у складі Верховного Суду вказує про відсутність необхідності переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтовано висновку про задоволення позову та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, не вдаючись до аналізу на відповідність закону самих порушень.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У судовому засіданні представник відповідача зазначав про не згоду з висновками викладеними у постанові Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі №810/3116/18 щодо застосування положень підпункту 197.1.14 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України, разом з тим, відповідач не навів обґрунтованих аргументів та не просив Верховний Суд відступити від такої практики.

Також у касаційній скарзі відповідач як на підставу для скасування рішень судів посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій приймаючи оскаржувані рішення не врахували правову позицію викладену Верховним Судом у постановах від 7 грудня 2020 року у справі №1.380.2019.007014, від 22 травня 2018 року у справі №804/2491/15, від 24 вересня 2019 року у справі №825/1109/16, від 9 жовтня 2018 року №820/1864/17, від 18 липня 2019 року у справі №0440/5993/18, від 28 травня 2020 року у справі №818/532/16, від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18, від 12 серпня 2021 року № 821/804/18, від 13 березня 2018 року у справі №826/13138/15, від 29 жовтня 2021 року №804/8748/17, які на думку контролюючого органу, ухвалені у подібних правовідносинах. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вважає такі посилання безпідставними, оскільки подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи. Під час розгляду справи, судом встановлено, що обставини справ №825/1109/16, №820/1864/17, №0440/5993/18, №818/532/16, № 821/804/18, №826/13138/15, №804/8748/17 та справи, що розглядається є відмінними.

Що стосується посилання відповідача у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 7 грудня 2020 року у справі №1.380.2019.007014 та від 22 травня 2018 року у справі №804/2491/15, то колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що вказаними постановами Верховного Суду судові рішення попередніх інстанцій було скасовано, а справи направлено на новий розгляд, що свідчить про те, що правова позиція щодо застосування певної норми у цих справах остаточно не сформована.

Враховуючи викладене, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2021 року року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2021 року року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено 15 вересня 2022 року.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді Н.Є.Блажівська

І.Л.Желтобрюх