№ 826/6746/17 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 826/6746/17

адміністративне провадження № К/9901/167/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Жука А.В.,

суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України, третя особа - Державна казначейська служба України, Заступник міністра охорони здоров`я України Сивак Оксана Василівна про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року (у складі головуючого судді Качура І.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року (у складі: головуючого судді Чаку Є.В., суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.),

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з позовом до Міністерства охорони здоров`я України (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства охорони здоров`я України від 26.04.2017 № 121-к;

- поновити її на державній (публічній) службі на посаді директора Департаменту управління персоналом та кадрової політики Міністерства охорони здоров`я України;

- зобов`язати Міністерство охорони здоров`я України виплатити на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.

2. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що позивача незаконно звільнено з посади начальника Управління кадрової політики та освіти у Міністерстві охорони здоров`я, у зв`язку з неправомірним застосування положень статті 87 Закону України «Про державну службу» (в частині обчислення строків тимчасової непрацездатності), як підстави для звільнення. Крім того, позивач зазначає, що оскаржуваний наказ від 26.04.2017 № 121-к виданий неповноважною особою.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

4. Суд першої інстанції зазначив, що на виконання вимог законодавства ОСОБА_1 було повідомлено про можливе вивільнення 17.06.2016, а також запропоновано посаду заступника директора Департаменту - начальника відділу управління керівними кадрами Департаменту управління персоналом та кадрової політики. Згідно акту МОЗ України від 17.06.2016 № 11, позивачка від вказаної пропозиції відмовилась. Також, доводи позивача про першочергове право зайняття посади директора департаменту з посиланням на вказане у позовній заяві роз`яснення Нацдержслужби не знайшли свого підтвердження та розцінювались судом першої інстанції як суб`єктивне тлумачення листа на користь позивача.

5. Попри це, у ОСОБА_1 з 01.05.2016 по 24.04.2017 наявні 228 днів нез`явлення на службу внаслідок тимчасової непрацездатності, а з дати початку робочого року, який у позивача починається з дати призначення її на посаду державного службовця 04.08.2009, - з 04.08.2016 по 04.08.2017 становить 218 днів.

6. Також, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку, що наказ від 26.04.2017 №121-к «Про звільнення ОСОБА_1 » виданий з дотриманням вимог чинного законодавства України.

7. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року - без змін.

8. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції по суті вирішеної адміністративної справи, вказав, що при визначені наявності підстав для припинення державної служби у зв`язку з нез`явленням державного службовця на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності, облік часу нез`явлення на службі здійснюється не підряд, а сумарно протягом року, починаючи з першого дня нез`явлення на службу через тимчасову непрацездатність. Також у цьому разі, вихід державного службовця на службу не є тією обставиною, яка перешкоджає суб`єкту призначення реалізувати його право на припинення державної служби за його ініціативою. Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем у спірному наказі правильно визначено підставу та причину звільнення позивача.

9. Також, звільнення позивача з займаної посади здійснено відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та за законами України, за наявності підстави, передбаченої частиною другою статті 87 Закону України «Про державну службу».

10. Попри викладене, колегія суддів апеляційного суду вважала необґрунтованими доводи апелянта про ухвалення судом першої інстанції рішення неповноважним складом суду, оскільки враховуючи те, що Засадами використання автоматизованої системи документообігу суду в Окружному адміністративному суді міста Києва передбачено можливість здійснення повторного автоматизованого розподілу справи між суддями за наявності певних обставин, судом першої інстанції норм процесуального права під час розгляду справи та ухвалення судом першої інстанції рішення по суті позовних вимог не допущено.

11. Також, необґрунтованими вважались судом й доводи апелянта щодо помилкового розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки у матеріалах справи наявна заява, яка підписана представниками позивача та відповідача, згідно якої сторони надали свою згоду на розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без учасників на підставі ст.262 КАС України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

12. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій вказувала на порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної адміністративної справи та просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року у справі №826/6746/17, ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

13. В обґрунтування скаржник вказує: дана справа не відноситься до категорії справ незначної складності; при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) стосовно переважного права Касатора на заняття рівнозначної посади при зміні організаційної структури міністерства; при застосуванні суб`єктом призначення вказаної підстави для припинення трудових відносин з державним службовцем у роботодавця повинні існувати реальні та беззаперечні факти, які свідчать про те, що тимчасова непрацездатність працівника вплинула чи могла негативно вплинути на функціонування державного органу та, як наслідок, призвела чи могла призвести до нездійснення чи неналежного здійснення ним відповідних функцій та повноважень; наказ про звільнення містить посилання на листки непрацездатності, за якими періоди перебування на лікарняному не відповідають періодам, зазначеним в оскаржуваному наказі; суди попередніх інстанцій не винесли окремої ухвали по відношенню до Міністерства; при звільненні позивача неправомірно застосовано статтю 87 Закону України «Про державну службу» щодо обчислення строків.

14. Також, позивач зазначає, що висновки судів обох інстанцій зроблені з порушенням норм матеріального права, які регламентують процедуру погодження звільнення працівників з виборним органом первинної профспілкової організації, так як розгляд подання про звільнення відбувалось без її повідомлення та участі.

15. 23 січня 2020 року на адресу Верховного Суду від Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ) надійшов відзив, в якому відповідач вважає доводи касаційної скарги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню та вказує на правильному вирішенні даної адміністративної справи судами попередніх інстанцій.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

16. Касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Верховного Суду 01 січня 2020 року.

17. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.01.2020 визначено склад суду: суддя-доповідач Жук А.В., судді: Білак М.В., Калашнікова О.В.

18. Ухвалою Верховного Суду від 03.01.2020 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року у справі №826/6746/17.

19. Ухвалою судді Верховного Суду від 12.02.2021 дану адміністративну справу призначено до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні за наявними у справі матеріалами.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

20. Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) від 18.02.2016 № 57-к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника управління кадрової політики та освіти МОЗ України.

21. У зв`язку із зміною організаційної структури та штатного розпису МОЗ України відповідно до Закону України «Про державну службу», введеними в дію наказом МОЗ України від 14.06.2016 №236-к було утворено Департамент управління персоналом та кадрової політики, який об`єднав функції окремих структурних підрозділів: Управління кадрової політики та освіти та сектору кадрів апарату МОЗ України. Зокрема, посаду начальника Управління кадрової політики та освіти МОЗ України, що обіймала ОСОБА_1 , було ліквідовано.

22. 17 червня 2016 року позивача було ознайомлено з попередженням про можливе вивільнення та запропоновано посаду заступника директора Департаменту - начальника відділу управління керівними кадрами Департаменту управління персоналом та кадрової політики.

23. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не було надано згоду на вказану пропозицію, було складено Акт МОЗ України від 17.06.2016 № 11.

24. Водночас, з наявних у матеріалах справи листків непрацездатності вбачається, що позивач у період з 14.04.2016 по 25.04.2016, з 06.07.2016 по 15.07.2016, з 18.08.2016 по 26.08.2016, з 29.08.2016 по 12.09.2016, з 13.09.2016 по 21.09.2016, з 22.09.2016 по 30.09.2016, з 03.10.2016 по 21.10.2016, з 24.10.2016 по 04.11.2016, з 07.11.2016 по 18.11.2016, з 21.11.2016 по 05.12.2016, з 07.12.2016 по 16.12.2016, з 19.12.2016 по 13.01.2017, з 16.01.2017 по 03.03.2017, з 06.03.2017 по 24.03.2017, з 27.03.2017 по 07.04.2017, з 10.04.2017 по 21.04.2017, перебувала на лікарняному.

25. 06 грудня 2016 року працівниками МОЗ України було складено Акт № 22, в якому зафіксовано, що ОСОБА_1 в період с 09:00 по 18:00 год. була відсутня на робочому місці.

26. 26 квітня 2017 року згідно витягу з протоколу засідання профспілкого комітету Первинної профспілкової організації МОЗ України, комітетом було одноголосно погоджено звільнення ОСОБА_1 на підставі статті 87 Закону України «Про державну службу», за умови нез`явленням на службу більше як 150 календарних днів протягом робочого року державного службовця.

27. Цього ж дня МОЗ України було видано Наказ № 121-к «Про звільнення ОСОБА_1 », яким позивача було звільнено з посади начальника управління кадрової політики та освіти МОЗ України відповідно до частини другої статті 87 Закону, у зв`язку з нез`явленням на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності.

28. Вважаючи наказ № 121-к від 26.04.2017 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивачка звернулася з адміністративним позовом до суду.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

29. Кодекс законів про працю України.

29.1. Стаття 40 Кодексу. Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:

1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці;

3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;

4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

5) нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв`язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу;

9) виключено

10) призову або мобілізації власника - фізичної особи під час особливого періоду;

11) встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

29.2. Стаття 41. Крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках:

1) одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами;

11) винних дій керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати;

2) винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу;

3) вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи;

4) перебування всупереч вимогам Закону України "Про запобігання корупції" у прямому підпорядкуванні у близької особи;

5) припинення повноважень посадових осіб.

Власник або уповноважений ним орган з власної ініціативи зобов`язаний розірвати трудовий договір з посадовою особою в разі повторного порушення нею вимог законодавства у сфері ліцензування, з питань видачі документів дозвільного характеру або у сфері надання адміністративних послуг, передбачених статтями 16610, 16612, 18844 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу.

Розірвання договору у випадку, передбаченому пунктом 4 частини першої цієї статті, проводиться, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

29.3. Стаття 43. Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

У разі якщо виборний орган первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору надає профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки згідно із статутом.

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

Якщо працівник одночасно є членом кількох первинних профспілкових організацій, які діють на підприємстві, в установі, організації, згоду на його звільнення дає виборний орган тієї первинної профспілкової організації, до якої звернувся власник або уповноважений ним орган.

Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

29.4. Стаття 492. Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Вимоги частин першої - третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, пов`язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період.

Державна служба зайнятості інформує працівників про роботу в тій самій чи іншій місцевості за їх професіями, спеціальностями, кваліфікаціями, а у разі їх відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. У разі потреби особу може бути направлено, за її згодою, на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до законодавства.

30. Закон України «Про державну службу».

30.1. Відповідно до ст. 2 Закону рівнозначна посада - це посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.

30.2. Пунктом 4 ч. 1 ст. 83 Закону передбачено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення.

30.3. Стаття 87 Закону. Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем двох підряд негативних оцінок за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення може бути нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

31. Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №4бО-ІХ, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу III «Перегляд судових рішень».

32. Разом з тим, пунктом 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

33. Оскільки касаційна скарга подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-1Х, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

34. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

35. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

36. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду виходить з наступного.

37. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

38. Частиною 6 статті 43 Конституції України встановлено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

39. Преамбулою Закону України "Про державну службу" передбачено, що цей Закон визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

40. Пунктом 4 ч. 1 ст. 83 Закону передбачено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення.

41. Згідно ч. 2 ст. 87 підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення може бути нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання. За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов`язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

42. Наявність таких підстав припинення державної служби обумовлена тим, що тривала відсутність державного службовця у випадку тимчасової непрацездатності може негативно впливати на функціонування державного органу, де особа проходить державну службу.

43. Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що до періоду тимчасової непрацездатності зараховуються всі календарні дні звільнення від роботи за листком непрацездатності, у тому числі святкові, неробочі і вихідні дні, які припадають на такий період.

44. Отже, при визначені наявності підстав для припинення державної служби у зв`язку з нез`явленням державного службовця на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності облік часу нез`явлення на службі здійснюється не підряд, а сумарно протягом року, починаючи з першого дня нез`явлення на службу через тимчасову непрацездатність. Також у цьому разі, вихід державного службовця на службу не є тією обставиною, яка перешкоджає суб`єкту призначення реалізувати його право на припинення державної служби за його ініціативою.

45. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 815/3259/17.

46. Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що загальний час тимчасової непрацездатності позивача з 01.05.2016 по 24.04.2017 становить більше 150 днів протягом року, а саме 228 днів нез`явлення на службу внаслідок тимчасової непрацездатності.

47. Відповідно, Верховний Суд вважає, що відповідачем у спірному наказі правильно визначено підставу та причину звільнення позивача, а посилання на те, що при обчисленні днів слід застосовувати Постанову КМУ від 16.03.2000 №507 та практику Верховного Суду України згідно постанови від 16.04.2013 у справі №21-94а13 є помилковими та необґрунтованими з огляду на наступне.

48. Згідно Постанови КМУ від 28 грудня 2011 №1374 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва» Постанову №507 визнано такою, що втратила чинність.

49. Постанова Кабінету міністрів України №507 від 16.03.2000 «Про роз`яснення Указу Президента України від 03.07.1998 №727» роз`яснювала застосування поняття «календарний рік» виключно у податкових правовідносинах.

50. Постанова Верховного Суду України від 16.04.2013 у справі №21-94а13 також не підлягає застосуванню, оскільки стосується податкових правовідносин.

51. Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що відповідачем правильно враховано роз`яснення НАДС від 16.03.2017 №2400/13-17, що робочий рік - це період часу, який за тривалістю рівний календарному року (12 місяців), але на відміну від календарного року обчислюється для кожного державного службовця не з 1 січня, а з тієї дати, з якою державного службовця було призначено на посаду в державному органі тощо, та визначено, що загальний час тимчасової непрацездатності позивачки з дати початку робочого року, який у позивачки, як державного службовця, починається з дати призначення її на посаду державного службовця (04.08.2009) - з 04.08.2016 по 04.08.2017 також становить сумарно більше 150 днів, а саме - 218 днів.

52. Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що звільнення позивачки проведено з дотриманням ст. 43 КЗпП України, оскільки у матеріалах справи наявний витяг з протоколу засідання профспілкового комітету Первинної профспілкової організації МОЗ України від 26.04.2017 згідно якого комітетом було одноголосно погоджено звільнення ОСОБА_1 на підставі статті 87 Закону України «Про державну службу», за умови нез`явленням на службу більше як 150 календарних днів протягом робочого року державного службовця.

53. Після отримання 26 квітня 2017 року відповідної згоди відповідачем було видано оскаржуваний наказ від 26.04.2017 № 121-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

54. Посилання ж скаржника, як на підставу скасування рішень судів попередніх інстанцій, окрім іншого, на той факт, що профспілковим комітетом було порушено процедуру проведення засідання профспілкової організації, а відповідачем даний факт враховано не було, колегія суддів відхиляє, оскільки чинне законодавство не зобов`язує відповідача, при отриманні згоди профспілкової організації на звільнення працівника з роботи, перевіряти дотримання профспілковою організацією порядку розгляду подання про звільнення працівника.

55. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 05.02.2018 у справі №815/2163/14.

56. Відтак, твердження касатора щодо порушення процедури проведення засідання профспілкової організації, передбаченої ст. 43 КЗпП України не впливає на правомірність оскаржуваного наказу, а також правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

57. Тому, звільнення позивача з займаної посади здійснено відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, за наявності підстави, передбаченої частиною другою статті 87 Закону України «Про державну службу».

58. Колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій правильно визнано необґрунтованими доводи позивачки про те, що оскаржуваний наказ від 26.04.2017 № 121-к «Про звільнення ОСОБА_1 » виданий не уповноваженою особою, оскільки наявним у матеріалах справи наказом МОЗ України від 30.12.2016 № 634-к про «Тимчасовий розподіл обов`язків між в.о. Міністра охорони здоров`я України та заступника міністра» підтверджується наявність у заступника Міністра охорони здоров`я з питань європейської інтеграції Сивака О.В. повноважень щодо виконання обов`язків державного секретаря МОЗ України.

59. Доводи касатора про те, що 17 червня 2016 року її було ознайомлено з попередженням про можливе вивільнення у зв`язку із зміною організаційної структури та штатного розпису МОЗ України відповідно до Закону України «Про державну службу», введеними в дію наказом МОЗ України від 14.06.2016 №236-к, а тому відповідач у строк до 17.08.2016 повинен був прийняти відповідне рішення, а не чекати іншої підстави для звільнення, колегія суддів вважає необґрунтованими з ог.яду на наступне.

60. Статтею 83 Закону України «Про державну службу» передбачено підстави для припинення державної служби, серед яких, зокрема за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

61. Згідно ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

62. Частиною 2 вказаної норми передбачено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення може бути нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.

63. Підстави для розірвання трудового договору передбачені й у статті 40 Кодексу законів про працю. Так у вказані нормі зазначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:

4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

10) призову або мобілізації власника - фізичної особи під час особливого періоду;

64. В даному випадку у відповідача відбулась зміна організаційної структури та штатного розпису МОЗ України відповідно до Закону України «Про державну службу».

65. З наявних у матеріалах справи листків непрацездатності ОСОБА_1 вбачається, що у період з 06.07.2016 по 21.04.2017 позивачка майже безперервно знаходилась на лікарняному.

66. Враховуючи те, що нормами законодавства заборонено звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності, крім звільнення за нез`явлення на роботі протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, колегія суддів вважає, що відповідачем було вчинено дії щодо звільнення позивача саме у відповідності до норм Закону України «Про державну службу» та Кодексу законів про працю.

67. Доводи позивачки про те, що вона мала переважне право на зайняття вакантної посади у новоутвореному структурному підрозділі, суд відхиляє, оскільки в даному випадку підставною для звільнення слугувало тривале перебування позивача на лікарняному, а не зміни в організації виробництва і праці.

68. Також, колегія суддів Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи скаржника про ухвалення судом першої інстанції рішення неповноважним складом суду, оскільки вказана справа мала б розглядатися колегією суддів.

69. Так, пунктом 10 частини 1 Перехідних положень КАС України в чинній редакції, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

70. Відповідно до ч. 3 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. КАС України передбачає, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження: загального або спрощеного.

71. Частиною 1 ст. 257 КАС України визначено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

72. Положеннями частини 2 статті 33 КАС України передбачено, що будь-яку справу, що відноситься до юрисдикції суду першої інстанції, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів, крім справ, які розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження. В той же час, відповідно до ч.13 ст. 31 КАС України справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, визначених цим Кодексом.

73. Водночас, п.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Окружному адміністративному суді міста Києва, затверджених рішенням Зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2018 року на підставі п. 1.4.9 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 30 від 26 листопада 2010 року із змінами та доповненнями, передбачено, що винятково у разі, коли головуючий суддя у передбачених законом випадках, не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів (тимчасова непрацездатність, закінчення повноважень, відпустка, відрядження тощо) або у випадку надмірного навантаження, якщо це може призвести або призводить до неможливості розгляду справи та матеріалів у визначені Кодексом адміністративного судочинства України строки, відповідні судові справи, за наявності клопотань учасників розгляду справи на підставі службової записки відповідального працівника суду (Додаток № 5 до даних Засад), або, у разі задоволення відводу або самовідводу головуючого судді (складу суду), на підставі ухвали суду про задоволення відводу (самовідводу) головуючого судді (складу суду), або за окремим рішенням Зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва, передаються для повторного автоматизованого розподілу за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду (особи, яка виконує його обов`язки), що додається до матеріалів справи.

74. Враховуючи, що у такому випадку, відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд справи починається спочатку та беручи до уваги вимоги підпункту 2.3.23 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 30 від 26 листопада 2010 року, попередньо сформований склад колегії суддів змінюється до одного судді (головуючого), а у разі встановлення головуючим суддею обставин, що зумовлюють необхідність формування колегії суддів, таке формування здійснюється в передбаченому пунктом 3 даних Засад порядку. У наведеному в абзаці першому даного пункту Засад випадку надмірного навантаження суддя складає службову записку на ім`я Голови суду. Результатом повторного автоматизованого розподілу судової справи є протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями відповідного суду, що автоматично створюється автоматизованою системою.

75. Так, згідно наявного у матеріалах справи Протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів від 04.10.2017 для розгляду справи №826/6746/17 було визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Качур І.В., Келеберда В.І., Федорчук А.Б. Вказаною колегією суддів було розпочато слухання справи по суті, що підтверджується Протоколом судового засідання від 22.01.2018.

76. Водночас, 20 березня 2018 року відповідно до п.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, в результаті якого призначено головуючого суддю Качура І.А.

77. Враховуючи те, що Засадами використання автоматизованої системи документообігу суду в Окружному адміністративному суді міста Києва передбачено можливість здійснення повторного автоматизованого розподілу справи між суддями за наявності певних обставин, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відсутність порушень Окружним адміністративним судом міста Києва норм процесуального права під час розгляду справи та ухвалення судом першої інстанції рішення по суті позовних вимог.

78. Крім того необґрунтованими є й доводи щодо помилкового розгляду судом справи за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки у матеріалах справи наявна заява, яка підписана представниками позивача та відповідача, згідно якої сторони надали свою згоду на розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи на підставі ст. 262 КАС України.

79. Також, касатор вказала на тому, що суди попередніх інстанцій неправомірно не винесли окремої ухвали по відношенню до відповідача, про що суд зазначає наступне.

80. Так, згідно статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Відтак, дана норма встановлює право, а не обов`язок постановлення судом окремої ухвали.

81. Інші доводи касаційної скарги зазначених вище висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді даної адміністративної справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

82. З аналізу вищенаведеного Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі, а тому касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року у справі №826/6746/17 - без змін.

83. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

84. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

85. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

86. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2.Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року у справі № 826/6746/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіА.В. Жук М.В. Білак О.В. Калашнікова