ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2023 року

м. Київ

справа № 826/7476/17

касаційне провадження № К/9901/32608/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області

на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 квітня 2019 року (головуючий суддя - Шрамко Ю.Т.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Шурко О.І., судді - Василенко Я.М., Лічевецький І.О.)

у справі № 826/7476/17

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу (недоїмки),

В С Т А Н О В И В:

У червні 2017 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ; позивач; платник) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - ГУ ДПС у Київській області; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18 травня 2017 року № 0001071309, від 18 травня 2017 року № 0001091309, від 18 травня 2017 року № 0001101309, від 18 травня 2017 року № 0001181309, від 18 травня 2017 року № 0001191309, рішень від 17 травня 2017 року № 0001121309 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2464-VI), від 18 травня 2017 року № 0001061309 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимоги від 18 травня 2017 року № Ф-0001051309 про сплату боргу (недоїмки).

Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 01 квітня 2019 року позов задовольнив повністю.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 04 листопада 2020 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

ГУ ДПС у Київській області звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 квітня 2019 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Мотивуючи касаційну скаргу, відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на об`єктивності висновків, викладених в акті перевірки.

Верховний Суд ухвалою від 20 січня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Київській області.

09 лютого 2021 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що відповідачем проведено планову документальну виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складено акт від 27 квітня 2017 року № 278/13-09/2619500513.

Перевіркою встановлено недотримання платником вимог пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) з огляду на: заниження доходу на 31149,36 грн за операціями зі здачі майна в оренду внаслідок неврахування мінімальної суми орендного платежу в розмірі 15,18 грн за квадратний метр, встановленого рішенням Вишгородської міської ради від 31 травня 2007 року № 8/6 «Про оренду майна, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Вишгорода»; заниження доходу за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року в сумі 498665,98 грн з підстави невіднесення до складу доходів вартості товару, який не проведений із застосуванням реєстратора розрахункових операцій; заниження витрат, пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності, в розмірі 90306,20 грн на електроенергію та охорону, які повинен був компенсувати орендар нежитлових приміщень; заниження витрат, пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності, в розмірі 316986,00 грн на сплату податку на доходи фізичних осіб за 2014 рік на суму 3340,00 грн, за 2016 рік на суму 3891,00 грн та акцизного податку за 2015 рік на суму 167389,00 грн, за 2016 рік на суму 142366,00 грн; заниження витрат, пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності, в розмірі 62000,00 грн на придбання ліцензій в 2014 та 2015 роках, що, в свою чергу, призвело до порушення пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, статей 11, 25 Закону № 2464-VI.

Крім того, контролюючий орган дійшов висновку про недотримання ФОП ОСОБА_1 пункту 187.1 статті 187 ПК України у зв`язку з невірним визначенням об`єкта оподаткування податком на додану вартість, що призвело до заниження податкових зобов`язань на загальну суму 167223,46 грн.

Також виявлено порушення платником вимог підпункту 214.1.4 пункту 214.1 статті 214, підпункту 215.3.10 пункту 215.3 статті 215, пункту 217.1 статті 217 ПК України з підстави заниження акцизного податку на 80745,00 грн з огляду на його недекларування із сум реалізації підакцизних товарів за січень - червень 2015 року.

На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято: податкове повідомлення-рішення від 18 травня 2017 року № 0001071309, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 185620,14 грн за основним платежем та 46405,02 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; податкове повідомлення-рішення від 18 травня 2017 року № 0001091309, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору в розмірі 13209,73 грн за основним платежем та 9785,43 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; податкове повідомлення-рішення від 18 травня 2017 року № 0001101309, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з акцизного податку в розмірі 80745,00 грн за основним платежем та 20186,25 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; податкове повідомлення-рішення від 18 травня 2017 року № 0001191309, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 167223,46 грн за основним платежем та 41805,86 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; податкове повідомлення-рішення від 18 травня 2017 року № 0001181309, згідно з яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 36331,52 грн; рішення від 17 травня 2017 року № 0001121309, згідно з яким застосовано штрафні санкції за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом № 2464-VI, в розмірі 340,00 грн; рішення від 18 травня 2017 року № 0001061309, згідно з яким застосовано штрафні санкції за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 51778,92 грн; вимогу від 18 травня 2017 року № Ф-0001051309 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в розмірі 258894,61 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття ГУ ДПС у Київській області названих актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

За правилами пунктів 177.1, 177.2 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Судами з`ясовано, що між позивачем, як орендодавцем, та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , як орендарем, укладено договори оренди: від 20 липня 2004 року, за яким в оренду передано частину торгівельного павільйону «Джерело», площею 11 м кв., за адресою: АДРЕСА_1 , орендна плата становить 1,00 грн на рік; від 12 листопада 2012 року, за яким в оренду передано частину торгівельного павільйону, площею 6 м кв., за адресою: АДРЕСА_1 , орендна плата становить 1,00 грн на рік; від 30 жовтня 2014 року, за яким в оренду передано частину торгівельного магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », площею 40 м кв., за адресою: АДРЕСА_3 , орендна плата становить 1,00 грн на рік.

Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган посилався на рішення Вишгородської міської ради від 31 травня 2007 року № 8/6 «Про оренду майна, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Вишгорода», яким встановлена мінімальна сума орендного платежу на рівні 15,18 грн за м кв.

Суди цілком об`єктивно відхилили наведені доводи відповідача з огляду на те, що зазначене рішення не може бути застосоване до спірних правовідносин з метою визначення оподатковуваного податком на доходи фізичних осіб доходу, оскільки воно як локальний нормативний акт поширюється виключно на правовідносини, предметом яких є майно, що перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Вишгорода, та не застосовується до правовідносин, предметом яких є майно, що належить до приватної власності, як у розглядуваній ситуації.

Щодо заниження позивачем доходу за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року в сумі 498665,98 грн у зв`язку з невіднесенням до їх складу вартості товару, який не проведений із застосуванням реєстратора розрахункових операцій, в тому числі в 2014 році - 54214,01 грн, в 2015 році - 318468,32 грн, в 2016 році - 125983,65 грн, то судами з`ясовано, що такого висновку контролюючий орган дійшов на підставі пояснень ФОП ОСОБА_1 від 20 квітня 2017 року про залишок товарно-матеріальних цінностей, відповідно до яких станом на 01 січня 2014 року такий залишок становить 468009,11 грн, протягом 2014 року платник придбав товару на загальну суму 2972423,36 грн, який згідно з декларацією про майновий стан і доходи реалізовано на суму 2684928,39 грн. Водночас, залишок товарів за даними платника становить 809718,09 грн, а за даними перевірки - 755504,08 грн (468009,11 + 2972423,36 - 2684928,39).

Проте, матеріали справи, зокрема, Книги обліку доходів і витрат свідчать, що залишок товарних запасів станом на 01 січня 2014 року становив 509651,08 грн, а не 468009,11 грн, як зазначено в акті перевірки. Натомість сума 468009,11 грн - це залишок товару на початок звітного періоду, що передував 01 січня 2014 року.

Відповідно до податкових декларацій з податку на додану вартість за період січень - грудень 2014 року позивачем придбано товару на суму 3021635,00 грн, а не 2972423,36 грн, як вказано в акті перевірки.

Таким чином, 509651,08 грн (залишок товарів станом на 01 січня 2014 року) + 3021635,00 грн (придбано товару в 2014 році) - 2684928,39 грн (реалізовано товару у 2014 році) = 846357,69 грн (залишок товару станом на 01 січня 2015 року). Ця сума і зазначена ФОП ОСОБА_1 і в Книзі обліку доходів і витрат.

При розрахунку залишків товару станом на 2015 рік та, відповідно, станом на 2016 рік ГУ ДПС у Київській області використовувалися невірні дані, інформація щодо яких спростована вище, і, як наслідок, неправильно обраховано залишки товарних запасів у цих періодах.

За таких обставин доводи відповідача про заниження платником доходу за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року на 498665,98 грн цілком правильно визнано судами необ`єктивними.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій з`ясовано, що позивач в охоплений перевіркою період надав в оренду частини приміщень, що знаходяться в АДРЕСА_1 , та АДРЕСА_3 , Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 , що становить 30 відсотків від загальної площі приміщень. При цьому, на переконання відповідача, право віднесення до складу витрат вартості електроенергії та послуг охорони, які придбавалися платником, виникає лише після отримання компенсації їх вартості орендарем, яку ФОП ОСОБА_1 за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року не отримував.

Водночас судами з`ясовано, що договорами оренди від 20 липня 2004 року, від 12 листопада 2012 року та від 30 жовтня 2014 року не передбачено компенсації орендарем витрат за електроенергію та охорону орендованих приміщень. Натомість понесені позивачем витрати підтверджуються долученими платником до матеріалів справи належним чином оформленими документами, що контролюючим органом не заперечується, а відтак його доводи про необхідність зменшення витрат ФОП ОСОБА_1 на 90306,00 грн є помилковими.

Вирішуючи спір в частині заниження позивачем витрат, пов`язаних зі здійсненням підприємницької діяльності, в розмірі 316986,00 грн на сплату податку на доходи фізичних осіб за 2014 рік та 2016 рік, акцизного податку за 2015 рік та 2016 рік, а також у розмірі 62000,00 грн на придбання ліцензій в 2014 році та 2015 році, суди зазначили, що ці витрати пов`язані з господарською діяльністю платника, а тому правомірно сформовані останнім у податковій звітності.

З такими доводами судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна з огляду на таке.

За правилами пункту 177.4 статті 177 ПК України (в редакції, чинній до 01 січня 2015 року) до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

За правилами підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Натомість витрати, понесені на придбання ліцензій, відповідно до підпункту «ж» підпункту 138.10.6 пункту 138.10 статті 138 ПК України належать до інших витрат звичайної діяльності (крім фінансових витрат), не пов`язаних безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а тому позивачем безпідставно віднесено до складу витрат у 2014 році вартість ліцензій.

Відповідно до пункту 177.4 статті 177 ПК України (в редакції, чинній з 01 січня 2015 року по 01 січня 2017 року) наведені вище витрати також не належать до витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів фізичною особою-підприємцем, як і витрати на сплату податку на доходи фізичних осіб та акцизного податку.

За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про правомірність формування платником витрат у розмірі 378986,00 грн не можна визнати об`єктивними.

Вимоги частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

У розглядуваній ситуації судами не розмежовано здійснені контролюючим органом донарахування з податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за кожним окремим епізодом, а тому в Суду відсутня можливість виокремити неправомірні нарахування від тих, які здійснені контролюючим органом законно.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18 травня 2017 року № 0001071309, від 18 травня 2017 року № 0001091309, рішень від 17 травня 2017 року № 0001121309 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом № 2464-VI, від 18 травня 2017 року № 0001061309 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимоги від 18 травня 2017 року № Ф-0001051309 про сплату боргу (недоїмки), а справа в цій частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, повинен встановити дійсний обов`язок позивача у розглядуваній ситуації із відповідним застосуванням наведених матеріально-правових норм та витребуванням у контролюючого органу, в разі необхідності, розрахунку здійснених ним донарахувань за кожним розглядуваним донарахуванням.

Водночас, надаючи оцінку правомірності прийняття ГУ ДПС у Київській області податкових повідомлень-рішень від 18 травня 2017 року № 0001181309 та від 18 травня 2017 року № 0001191309, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з такого.

Згідно з пунктами 1.4, 1.7 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків-фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 березня 2013 року № 395 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок), результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Актом є службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до підпункту 2.3.2.2 пункту 2.3 розділу ІІ Порядку у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання платником податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що в порушення вказаних вище вимог відповідачем в акті перевірки від 27 квітня 2017 року № 278/13-09/2619500513 не зазначено чітко зміст порушення позивачем законодавства при визначенні податкових зобов`язань з податку на додану вартість, а також первинні документи, на підставі яких контролюючий орган дійшов висновки про їх заниження за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року.

Щодо доводів контролюючого органу про заниження позивачем суми акцизного податку в розмірі 80745,00 грн внаслідок недекларування акцизного податку при реалізації підакцизних товарів за січень - червень 2015 року, то вони спростовуються наявними в матеріалах справи деклараціями акцизного податку платника за цей період, квитанціями про їх прийняття та платіжними дорученнями від 13 лютого 2015 року № 85 на суму 8242,50 грн, від 14 березня 2015 року № 144 на суму 11989,45 грн, від 15 квітня 2015 року № 208 на суму 16516,00 грн, від 13 травня 2015 року № 261 на суму 15880,00 грн, від 15 червня 2015 року № 329 на суму 13844,00 грн, від 15 липня 2015 року № 412 на суму 14273,00 грн.

Наведене, в свою чергу, обумовлює протиправність податкового повідомлення-рішення від 18 травня 2017 року № 0001101309.

З огляду на викладене, оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18 травня 2017 року № 0001181309, від 18 травня 2017 року № 0001191309, від 18 травня 2017 року № 0001101309 слід залишити без змін.

При цьому Суд зауважує, що відповідно до статей 1, 2 Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Згідно з абзацом третім пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2825-IX до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Враховуючи приписи Закону № 2825-IX, розглядувана справа в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18 травня 2017 року № 0001071309 та від 18 травня 2017 року № 0001091309, рішень від 17 травня 2017 року № 0001121309 та від 18 травня 2017 року № 0001061309, вимоги від 18 травня 2017 року № Ф-0001051309 про сплату боргу (недоїмки) підлягає направленню на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 квітня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18 травня 2017 року № 0001071309, від 18 травня 2017 року № 0001091309, рішень від 17 травня 2017 року № 0001121309 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», від 18 травня 2017 року № 0001061309 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимоги від 18 травня 2017 року № Ф-0001051309 про сплату боргу (недоїмки).

Справу в цій частині направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 квітня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова