ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2021 року

м. Київ

справа № 826/7728/17

адміністративне провадження № К/9901/8497/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Кашпур О.В., Шевцової Н.В.

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №826/7728/17

за позовом ОСОБА_1 до Центральної комісії Міністерства юстиції України про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2018 року, прийняте в складі: головуючого судді Шрамко Ю.Т., і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року, ухвалену в складі: головуючого судді Пилипенко О.Є., суддів Горяйнова А.М., Файдюка В.В.,

УСТАНОВИВ:

І. Обставини справи

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Центральної комісії Міністерства юстиції України (далі - відповідач ЦК МЮУ) з вимогами: скасувати рішення ЦК МЮУ від 11 травня 2017 року, прийняте за результатами розгляду звернення позивача про його переведення для відбування терміну покарання у вигляді довічного позбавлення волі із Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» (далі - ДУ «ЗВК (№58)») до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» (далі - ДУ «ДУВК (№4)»); зобов`язати ЦК МЮУ прийняти рішення про задоволення клопотання позивача про переведення його для відбування покарання до ДУ «ДУВК (№4)» або в іншу установу виконання покарань Дніпропетровської області, яка має спеціально обладнаний сектор для утримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі або надати альтернативний варіант у Запорізькій області.

2. На обґрунтування вимог позивач зазначив про протиправну відмову ЦК МЮУ перевести його для відбування подальшого строку покарання у вигляді довічного позбавлення волі з ДУ «ЗВК (№58)», яка територіально віддалена від місць проживання його рідних і свого місця проживання до засудження, до ДУ «ДУВК (№4)», тоді як пунктом 17.1 Рекомендацій №R(2006)2 Комітету Міністрів держав-учасниць «Європейські пенітенціарні (в`язничні) правила», прийнятих Комітетом Міністрів Ради Європи на 952-й зустрічі заступників міністрів 11 січня 2006 року, передбачено, що засуджені повинні направлятися для відбування покарання в пенітенціарні установи, розмішені поблизу місця проживання або місця соціальної реабілітації.

3. Позивач також указує, що оскаржуване рішення відповідача не узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23 січня 2015 року в справі «Вінтман проти України» (заява №28403/05), в якому ЄСПЛ указав на порушення Україною прав заявника на сімейне життя у зв`язку з поміщенням його до колонії, розміщеної за 1000 км від місця його проживання до засудження, звернувши увагу на віддаленість колонії, в яку з самого початку помістили заявника, усупереч загальній нормі, згідно з якою він мав відбувати покарання у тій області, де знаходиться його дім, а також указав на те, що на підтвердження відсутності вільних місць у колоніях, розташованих ближче до місця розташування дому заявника, національні органи влади не надали жодних конкретних відомостей щодо колоній, можливість переведення заявника до яких вони розглядали (якщо взагалі таке питання розглядалося), а також щодо рівня їхньої наповненості.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. ОСОБА_1 засуджений до довічного позбавлення волі і з серпня 2007 року відбував покарання в Єнакіївській виправній колонії (№52).

5. З 21 липня 2016 року він утримувався в Маріупольському слідчому ізоляторі Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області, як особа, передана із неконтрольованої території для подальшого відбування покарання на контрольованій українською владою території.

6. З 17 лютого 2017 року ОСОБА_1 відбуває покарання в ДУ «ЗВК (№58)» максимального рівня безпеки, яка знаходиться в місті Ізяслав Хмельницької області. До цієї установи відбування покарань позивача направлено відповідно до рішення Апеляційної комісії Державної пенітенціарної служби України з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі від 15 вересня 2016 року, оформленого протоколом №12.

7. 11 квітня 2017 року до МЮУ надійшло клопотання позивача про переведення його з ДУ «ЗВК (№58)» до ДУ «ДУВК (№4)».

8. Згідно з доводами позивача він неодноразово звертався з аналогічними клопотаннями до відповідача, позитивного вирішення яких не отримував.

9. На обґрунтування клопотання ОСОБА_1 указав на територіальну віддаленість свого місця відбування покарання від місць проживання його рідних і свого місця проживання до засудження, а саме: син заявника ОСОБА_2 проживає в місці Дніпро, в якому раніше проживав і сам заявник, а в Запорізькій області проживають батьки заявника, пенсіонери з незадовільним станом здоров`я. Так, місце проживання членів його родини територіально віддалене від місця відбування ним покарання на 800-1000 км, тому через їхній складний фінансовий стан і поганий стан здоров`я батьків похилого віку їм важко відвідувати заявника в колонії.

10. Рішенням від 11 травня 2017 року, оформленим протоколом №3 ЦК МЮУ відмовила позивачу в задоволенні його клопотання у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених частиною другою статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), і вільних місць для тримання такої категорії осіб, які засуджені до довічного позбавлення волі.

11. Позивач, не погоджуючись з указаним рішенням, звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

12. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 19 жовтня 2018 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року, задовольнив адміністративний позов частково. Визнав протиправним і скасував рішення ЦК МЮУ від 11 травня 2017 року, оформлене протоколом №3, у частині відмови ОСОБА_1 в задоволенні його звернення про переведення з однієї установи виконання покарань до іншої. Зобов`язав ЦК МЮУ повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про його переведення з ДУ «ЗВК (№58)» до ДУ «ДУВК (№4)» або інших установ у Дніпропетровській чи Запорізькій областях, яке надійшло до Міністерства юстиції України 11 квітня 2017 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

13. Суд першої інстанції, з позицією якої погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив із того, що ЦК МЮУ, посилаючись на відсутність вільних місць, не надала жодних конкретних відомостей щодо колоній, можливість переведення заявника до яких вона розглядала, а також щодо рівня їхньої наповненості, у рішенні ЦК МЮУ від 11 травня 2017 року, прийняте за результатами розгляду звернення позивача про його переведення для відбування терміну покарання у вигляді довічного позбавлення волі з ДУ «ЗВК (№58)» до ДУ «ДУВК (№4)», відсутнє обґрунтування причин такої відмови, зазначаються лише загальні положення КВК України.

14. Наведене дало підстави суду першої інстанції дійти висновку про необґрунтованість та безпідставність винесеного відповідачем рішення про відмову позивачу у переведенні до іншої колонії, тому вимога позивача щодо визнання його протиправним і скасування підлягала задоволенню судом.

15. Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстави для задоволення адміністративного позову в частині зобов`язання відповідача перевести позивача із однієї колонії до іншої, оскільки для вчинення таких дій відповідач наділений власними дискреційними повноваженнями з урахуванням певної процедури та порядку.

V. Провадження в суді касаційної інстанції

16. 29 березня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2018 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року.

17. У касаційній скарзі скаржник, не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, просить їх скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог повністю.

18. Скаржник указує, що відповідно до інформації, наявної в довідці в особовій справі ОСОБА_1 , вбачається, що позивачу було визначено максимальний рівень безпеки, приміщення камерного типу. Станом на 06.02.2018 у ДУ «ДУВК (№4)» наявні 27 індивідуальних місць для засуджених, які відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі на секторі максимального рівня безпеки. На той момент в секторі максимального рівня безпеки вже відбувало покарання 26 засуджених до довічного позбавлення волі та очікувалось на прибуття ще одного засудженого.

19. Скаржник також зазначає, що місце відбування покарання визначається під час винесення вироку і може бути змінено лише у виключних обставинах. Позивач не оскаржував рішення про його направлення до ДУ «ЗВК (№58)» на підставі відповідного наряду в порядку статті 87 КВК України одразу ж після набрання вироку законної сили. Доказів на підтвердження винятковості обставин, що зумовлюють необхідність переведення позивача до іншої колонії, останній не надав.

20. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Бевзенку В.М., суддям Білоусу О.В. , Данилевич Н.А.

21. Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

22. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 08 травня 2020 року №766/0/78-20, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.

23. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 травня 2020 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Шевцовій Н.В.

24. Заперечень на касаційну скаргу не надійшло.

V. Джерела права та акти їхнього застосування

25. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 №460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон №460-XI), яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) унесені зміни.

26. Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

27. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями КАС України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом №460-IX.

28. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

29. Згідно з частиною другою статті 7 КВК України засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

30. Частиною шостою статті 57 КВК України допускається переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого для розміщення засудженого за місцем проживання його близьких родичів за наявності поважних причин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в цьому виправному центрі. Переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань і пробації, за поданням адміністрації виправного центру, погодженим з начальником відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань і пробації, та спостережною комісією.

31. Відповідно до статті 93 КВК України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого. Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

32. Згідно з пунктом 1 Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року №228 (далі - Положення №228; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Міністерство юстиції України (далі - МЮУ) є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, зокрема у сфері виконання кримінальних покарань і пробації.

33. Підпунктами 2-5 - 2-7 пункту 3 Положення №228 встановлено, що основними завданнями МЮУ, серед іншого, є: забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації; забезпечення формування системи наглядових, соціальних, виховних та профілактичних заходів, які застосовуються до засуджених та осіб, узятих під варту; контроль за дотриманням прав людини і громадянина, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань, реалізацією законних прав та інтересів засуджених та осіб, узятих під варту.

34. При цьому МЮУ, відповідно до покладених на нього завдань, визначає вид установи виконання покарань, у якій відбуватимуть покарання засуджені до позбавлення волі, здійснює розподіл, переводить їх та осіб, узятих під варту, з однієї установи до іншої (підпункт 95-8 пункту 4 Положення №228).

35. Наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року №680/5 затверджено Положення про центральну, міжрегіональну комісії та комісію слідчого ізолятора з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2017 року за №266/30134 (далі - Положення №266/30134; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

36. Пунктом 2 Розділу I Положення №266/30134 передбачено, що комісії у своїй діяльності керуються Конституцією і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства юстиції України, а також Положенням про визначення виду колонії.

37. Відповідно до пункту 3 розділу I Положення №266/30134 центральна комісія - це колегіальний орган, що утворюється у Міністерстві юстиції України, який розглядає скарги на рішення міжрегіональних комісій, здійснює направлення для відбування покарання окремо визначених осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту чи обмеження волі, їхнього переведення для відбування покарання з однієї установи виконання покарань до іншої.

38. Центральна комісія, у контексті приписів пункту 3 розділу II Положення №266/30134, утворюється Міністром юстиції України у кількості не менше дев`яти осіб. До складу центральної комісії обов`язково входять заступник Міністра юстиції України, на якого, згідно з розподілом обов`язків, покладено координацію та контроль за діяльністю Державної кримінально-виконавчої служби, директор Департаменту Державної кримінально-виконавчої служби України, керівники підрозділів, які здійснюють організацію оперативної роботи, медичного забезпечення, контролю за виконанням судових рішень. Основними завданнями центральної комісії є, зокрема, розгляд питань про переведення засуджених з однієї установи виконання покарань до іншої за межами зони діяльності одного міжрегіонального управління згідно з вимогами статей 57 93 КВК України.

39. Пунктом 1 розділу IV Положення №266/30134 передбачено, що у своїй діяльності комісії керуються Конституцією України та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та Законів України, актами Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України, іншими актами законодавства, Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року №228, вироком суду, а також цим Положенням та матеріалами про особу засудженого.

40. Водночас порядок переведення засуджених врегульовано Положенням про визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їхнього переведення, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року №680/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 лютого 2017 року №265/30133 (далі - Положення №266/30133; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

41. Пунктом 2 розділу ІV Положення №266/30133 встановлено, що переведення засудженого для подальшого відбування покарання без зміни умов тримання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої за межами зони діяльності міжрегіонального управління здійснюється за рішенням центральної комісії.

42. Переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої з підстави «відповідно до його місця проживання до засудження» здійснюється на підставі клопотання засудженого, підпис якого засвідчується керівником адміністрації установи виконання покарань. До клопотання додаються довідка з особової справи засудженого, копії паспортного документа (або іншого документа, що посвідчує особу) та документа, що підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування до засудження (пункт 3 розділу ІV Положення №266/30133).

43. Пунктом 4 розділу ІV Положення №266/30133 передбачено, що переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої з підстави «відповідно до місця постійного проживання близьких родичів та/або членів сім`ї засудженого» здійснюється на підставі клопотання засудженого або близького родича чи члена сім`ї засудженої особи. Підпис засудженого на клопотанні засвідчується керівником адміністрації установи виконання покарань. У клопотанні про переведення має міститися додаткова інформація щодо всіх близьких родичів і членів сім`ї засудженого відповідно до ступеня їхнього спорідненості та місця їхнього постійного проживання. До клопотання про переведення додаються довідка-витяг з особової справи засудженого, копії паспортних документів засудженої особи та близьких родичів чи членів сім`ї засудженої особи, а також оригінали або нотаріально засвідчені копії довідки про реєстрацію місця проживання або місця перебування близького родича чи члена сім`ї, який звернувся з клопотанням, документів, що підтверджують наявність родинних стосунків (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо). До свідоцтва про народження дитини засудженого додатково додаються довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини та інформація служби у справах дітей за місцем проживання дитини та за місцем проживання засудженого про позбавлення або поновлення його батьківських прав.

44. Згідно з пунктом 17.1 Рекомендацій №R(2006) 2 Комітету Міністрів держав-учасниць «Європейські пенітенціарні (в`язничні) правила», прийнятих Комітетом Міністрів Ради Європи на 952-й зустрічі заступників міністрів 11 січня 2006 року, по можливості, ув`язнені повинні направлятися для відбуття покарання в пенітенціарні установи, розташовані поблизу від міста проживання або місць соціальної реабілітації. При розподілі варто враховувати вимоги, пов`язані із продовженням кримінального розслідування та забезпеченням безпеки, а також потребу створення відповідного режиму для всіх ув`язнених. По можливості, варто узгоджувати з ув`язненим первісно призначене для нього місце відбуття покарання та будь-які наступні переведення з однієї пенітенціарної установи до іншої.

VI. Позиція Верховного Суду

45. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Суд виходить з такого.

46. Одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

47. Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень ураховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

48. Як убачається з матеріалів справи, позивач відбуває покарання у ДУ «ЗВК (№58)», яка територіально знаходиться в місті Ізяслав Хмельницької області.

49. Натомість позивач у клопотанні просить перевести його до ДУ «ДУВК (№4)», яка територіально знаходиться в місті Дніпро, оскільки до засудження до позбавлення волі він проживав у цьому місці та наразі там проживає його син. Також в Запорізькій області проживають батьки позивача.

50. Воля позивача перевестися до іншої виправної колонії, наближеної до місця проживання його рідних, обумовлено бажанням підтримувати сімейні стосунки, що наразі є ускладненим через значну відстань.

51. Як правильно ураховано судами передніх інстанцій, оскаржуване рішення ЦК МЮУ від 11 травня 2017 року не містить чітко визначених підстав для відмови у задоволенні клопотання позивача про переведення його до іншої установи відбування покарань та обґрунтування його прийняття, за виключенням лише посилання на норму частини другої статті 93 КВК України та відсутністю вільних місць для тримання такої категорії осіб, як засудженні до довічного позбавлення волі.

52. Суд не приймає до уваги твердження скаржника, викладені в касаційній скарзі, що в ДУ «ДУВК (№4)» були відсутні вільні місця для тримання такої категорії осіб, як засуджені до довічного позбавлення волі. Жодних доказів на підтвердження цього факту надано не було. Указані доводи були спростовані судами попередніх інстанцій.

53. Суд також відхиляє твердження скаржника на відсутність додатків до заяви, передбачених пунктом 4 розділу ІV Положення №266/30133, оскільки оскаржуване рішення ЦК МЮУ від 11 травня 2017 року не містить зауважень в частині належного оформлення поданого позивачем клопотання про його переведення до іншого місця відбування покарання.

54. У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2015 року в справі «Вінтман проти України» (заява №28403/05) зазначено, що засуджені до позбавлення волі мають «надалі користуватись основоположними правами та свободами, гарантованими Конвенцією, окрім права на свободу». Отже, не постає питання, що засудженого до позбавлення волі може бути позбавлено усіх прав за статтею 8 Конвенції тільки тому, що він має статус особи, яку за вироком суду було позбавлено волі. У своїй практиці ЄСПЛ також визнав, що Конвенція не надає засудженим до позбавлення волі права обирати місце відбування покарання, а той факт, що засуджені відокремлені від своїх родин і перебувають на певній відстані від них, є неминучим наслідком позбавлення їхньої волі. Однак поміщення засудженого до колонії, розташованої на такій відстані від місця проживання його родини, що дуже ускладнює або навіть унеможливлює побачення, може за певних обставин становити втручання у сімейне життя, оскільки можливість для членів родини відвідувати засудженого є надзвичайно важливою для підтримання сімейного життя. Тому ЄСПЛ не заперечує, що національні органи влади повинні мати широкі дискреційні повноваження щодо питань, які стосуються виконання покарань, проте розподіл засуджених по установах виконання покарань не повинен залишатися цілком на розсуд адміністративних органів влади. Інтереси засуджених щодо підтримання принаймні якихось сімейних і соціальних зв`язків повинні братись до уваги.

55. Аналогічних правових висновків Верховний Суд дійшов, зокрема, у постановах від 16 травня 2019 року (справа №822/3011/17) та від 23 жовтня 2019 року (справа №822/190/18).

56. Ураховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень.

57. Доводи, викладені у касаційній скарзі, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

58. Положеннями частини першої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

59. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

60. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

61. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020), касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VII. Судові витрати

62. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, Суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

63. Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

64. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

65. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2018 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року залишити без змін.

66. Судові витрати не розподіляються.

67. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: О.В. Кашпур

Н.В. Шевцова